Постанова

від 22.09.2015 по справі 904/3285/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2015 року Справа № 904/3285/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Джихур О.В. (доповідач)

суддів: Виноградник О.М., Лисенко О.М.

секретар судового засідання: Ситникова М.Ю.

За участю прокурора Богомол О.М., посв. № 011672 від 28.10.12 року; Слюсар Я.В. посв. № 001420 від 27.08.12 року (був присутнім в судовому засіданні 03 вересня 2015 року),

Представники сторін:

від позивача: Лаврєнов О.О. представник, довіреність № 75 від 01.04.15;

від відповідача: Білоножко А.П. представник, довіреність № 71 від 05.05.15;

від третьої особи: Сидоренко В.В. представник, довіреність №15-79 від 06.08.15; Максимюк М.Ю. представник, довіреність №15-75 від 06.08.15 (був присутнім в судовому засіданні 03 вересня 2015 року)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБЕРЕГ ПЛЮС", м. Дніпропетровськ

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30 червня 2015 року у справі № 904/3285/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБЕРЕГ ПЛЮС", м. Дніпропетровськ

до Управління житлово-комунального господарства Марганецької міської ради, м. Марганець, Дніпропетровська область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна фінансова інспекція в Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ

за участі Прокуратури Дніпропетровської області

про стягнення збитків, завданих невиконанням договору про закупівлю робіт за державні кошти,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30 червня 2015 року (суддя Петрова В.І.) в задоволенні позову про стягнення з відповідача 2 766 927, 90 грн. відмовлено з тих підстав, що позивач не довів, що спірна сума є збитками у вигляді неодержаних доходів в розумінні ч.1 ст.322 Господарського кодексу України.

Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач його оскаржує на предмет невідповідності нормам матеріального права, неповним з'ясуванням господарським судом обставин справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт посилається на те, що на підставі ст.22 Господарського процесуального кодексу України він уточнив предмет позову та збільшив розмір позовних вимог, маючи на увазі не збитки в розумінні п.2 ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України, а заборгованість за основним зобов'язанням: договором №39-3 від 16 травня 2015 року, інфляційне збільшення заборгованості та 3% річних (ст.625 Цивільного кодексу України).

Позивач зазначає, що зустрічною звіркою з питання документального підтвердження виду, обсягу операцій та розрахунків, проведених з Управлінням житлово-комунального господарства Марганецької міської ради за період з 01 січня 2013 року по 01 березня 2014 року підтверджено дебіторську заборгованість позивача по розрахункам з відповідачем по договору №39-3 від 16 травня 2015 року в сумі 1 517 657, 69 грн.

Апелянт просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30 червня 2015 року, позов задовольнити, стягнути з відповідача заборгованість за договором №39-3 від 16 травня 2015 року в сумі 1 517 657, 69 грн., 3% річних в сумі 81 704, 04 грн., інфляційні втрати в сумі 1 167 566, 18 грн., а також витрати по сплаті судового збору.

В поясненнях від 26 серпня 2015 року апелянт вказує, що під час виконання умов договору №39-3 відповідач здійснював оплати на користь позивача як на підставі пред'явлених останнім рахунків, так і на підставі підписаних сторонами актів виконаних робіт, п.4.4 вказаного договору передбачено, що підписання акту приймання -передачі є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами.

Позивач наполягає на задоволенні апеляційної скарги.

Відповідач, прокурор доводи апеляційної скарги заперечують, вважають, що позивач не довів розмір завданих йому збитків, просять рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

В поясненнях від 03 вересня 2015 року відповідач посилається на те, що згідно ст.318 Господарського кодексу України обов'язок по оплаті виконаних робіт у нього виникає після прийняття закінченого будівництвом об'єкта, Управління житлово-комунального господарства не отримувало від позивача рахунків на оплату робіт.

18 серпня розгляд справи відкладався до 03 вересня 2015 року, в судовому засіданні 03 вересня 2015 року оголошувалась перерва у справі до 22 вересня 2015 року.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, прокурора, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

16 травня 2012 року між Управлінням житлово-комунального господарства Марганецької міської ради (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОБЕРЕГ ПЛЮС" (учасник) укладено договір №39-3 про закупівлю робіт за державні кошти.

Згідно п.п.1.1, 1.2 договору позивач зобов'язався виконати роботи з реконструкції незавершеного будівництва житлового будинку №26б по вул.. Бульварній в м. Марганець Дніпропетровської області в строк до 31 грудня 2012 року, а відповідач повинен прийняти і оплатити роботи.

Ціна договору становить 5 424 272, 19 грн.

Розділом IV договору встановлено порядок здійснення оплати.

Так, розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після пред'явлення учасником рахунку на оплату робіт або після підписання сторонами акта виконаних робіт або поетапної оплати замовником виконаних робіт (п.4.1 договору).

Пунктом 4.3 передбачено право замовника перераховувати учаснику аванс на придбання матеріалів у розмірі не більше 30% від ціни договору терміном до 3-х місяців.

Підписання акта приймання -передачі є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами (п.4.4 договору).

Згідно п.5.1 строк (термін) виконання робіт з моменту укладення договору до 31 грудня 2012 року.

Договір набирає чинності з 16 травня 2012 року і діє до 31 грудня 2012 року, але в будь -якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.10.1 договору).

В пункт 10.1 договору неодноразово вносилися зміни додатковими угодами №1 від 27 грудня 2012 року, №2 від 31 грудня 2012 року, №3 від 31 грудня 2014 року (т.1, а.с.113-115).

Згідно останніх змін (в редакції додаткової угоди №3 від 31 грудня 2014 року) договір діє до 31 грудня 2015 року, але в будь -якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається, що позивач згідно позовної заяви просив стягнути з відповідача 2 370 242, 88 грн. збитків, завданих йому невиконанням відповідачем договору №39-3 від 16 травня 2012 року.

Зі змісту позовної заяви слідує, що зазначена позивачем сума складається із заборгованості за виконані роботи станом на 01 січня 2015 року в розмірі 1 517 657, 69 грн., інфляційних втрат в розмірі 787 097, 23 грн. та 3% річних в розмірі 65 487, 97 грн., нарахованих на основний борг на підставі ст.625 Цивільного кодексу України.

Заявою від 26 червня 2015 року позивач збільшив розмір позовних вимог і просив стягнути з відповідача заборгованість за зобов'язанням в розмірі 1 517 657, 68 грн., втрати від інфляції в розмірі 1 167 566, 18 грн., 3% річних в розмірі 81 704, 04 грн. в загальній сумі 2 766 927, 90 грн. (т.1, а.с.139).

При цьому в позовній заяві позивач посилався на норми ст.ст.509, 525, 526, 625 Цивільного кодексу України, ст.193, 318, 322 Господарського кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позову господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що сума 2 766 927, 90 грн. є збитками у вигляді неодержаних доходів в розумінні ч.1 ст.322 Господарського кодексу України.

Проте, з таким висновком суду апеляційний господарський суд не погоджується.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує не лише статтею 322 Господарського кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення договору підряду на капітальне будівництво у вигляді відшкодування збитків за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором підряду, а й нормами цивільного і господарського законодавства, які регулюють виконання зобов'язань і відповідальність за неналежне виконання зобов'язань, зокрема ст.ст.509, 525, 526, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 318 Господарського кодексу України.

Крім того, із змісту позовної заяви слідує, що спірна сума визначена позивачем як основний борг за невиконання зобов'язань відповідача по договору підряду, а інфляційні втрати і 3% річних, як відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

Таким чином, господарський суд повинен був вирішити спір на підставі норм цивільного і господарського права, які регулюють відносини що виникають із договорів підряду.

Заявлена позивачем до стягнення основна заборгованість в розмірі 1 517 657, 69 грн. складається із заборгованості, як зазначає позивач, за виконані за договором від 16 травня 2012 року підрядні роботи згідно актів приймання виконаних будівельних робіт №34/39-3 від 04 червня 2013 року №36/39-3 від 04 червня 2013 року, №37/39-3 від 04 червня 2013 року, №38/39-3 від 04 червня 2013 року, №40/39-3 від 04 червня 2013 року №42/39-3 від 04 червня 2013 року, №43/39-3 від 04 червня 2013 року, №44/39-3 від 07 серпня 2013 року №45/39-3 від 07 серпня 2013 року, №46/39-3 від 07 серпня 2013 року, №47/39-3 від 07 серпня 2013 року.

Вказані акти підписані замовником і підрядником без зауважень.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.2 ст.180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно п.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано ст.ст.875-886 Цивільного кодексу України, і мають ознаки будівельного підряду.

Згідно ч.1 ст.875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Оплата робіт проводиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін (ч.4 ст.879 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.4 ст.882 Цивільного кодексу України та п.91 постанови Кабінету міністрів України від 01 серпня 2005 року №668 "Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві", передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Відповідно до ч.5 ст.321 Господарського кодексу України, ч.1 ст.854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

У відповідності до п.96 постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2005 року №668 "Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві" підписання акта приймання-передачі є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами.

Оплата за виконані роботи проводиться у порядку, визначеному договором підряду.

Договором підряду може бути передбачено, що оплата виконаних робіт проводиться після прийняття замовником закінчених робіт (об'єкта будівництва) або поетапно проміжними платежами в міру виконання робіт. У договорі підряду сторони можуть передбачати надання замовником авансу з визначенням порядку його використання (п.98 постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2005 року №668 "Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві").

Пунктом 99 Постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2005 року №668 "Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві" передбачено, що розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість. Документи про виконані роботи та їх вартість складаються і підписуються підрядником та передаються замовнику. Замовник перевіряє ці документи і в разі відсутності зауважень підписує їх. Після підписання документів замовник зобов'язаний оплатити виконані роботи.

Порядок подання підрядником документів про обсяги і вартість виконаних робіт, проведення перевірки їх достовірності, підписання та оплати замовником визначається у договорі підряду.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України).

Розділом IV (п.п.4.1-4.4) договору №39-3 від 16 травня 2012 року не встановлено, в які строки з моменту підписання актів виконаних робіт здійснюється їх оплата.

На вимогу апеляційного господарського суду позивач не надав доказів звернення до відповідача з вимогою щодо оплати виконаних робіт в порядку, передбаченому ст.530 Цивільного кодексу України. Надані позивачем рахунки -фактури на оплату виконаних робіт не містять доказів вручення (направлення) відповідачу (т.2, а.с.91-102).

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що строк оплати виконаних робіт не настав, у зв'язку з чим звернення позивача з позовом щодо оплати виконаних робіт вважається передчасним.

Апеляційний господарський суд враховує, що згідно додаткової угоди №3 від 31 грудня 2014 року строк (термін) виконання робіт продовжено до 31 грудня 2015 року і на даний час збудований об'єкт не здано до експлуатації. Крім того, позаплановою ревізією окремих питань фінансово -господарської діяльності Управління житлово-комунального господарства Марганецької міської ради за період з 01 січня 2013 року по 01 березня 2014 року, проведеною Криворізькою об'єднаною державною фінансовою інспекцією встановлено, що розмір матеріальної шкоди внаслідок розкрадання та пошкодження об'єкту реконструкції складає 2 074, 994, 62 грн. (т.2, а.с.4-12).

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Доводи апелянта не спростовують висновку господарського суду щодо відмови в позові. Посилання апелянта на те, що до даних правовідносин слід застосовувати приписи ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів вважається помилковим, оскільки взаємовідносини між сторонами виникли на підставі договору підряду, а не на підставі договору купівлі -продажу.

Оскільки підсумуючий висновок апеляційного господарського суду за результатом розгляду справи збігається з висновком господарського суду щодо відмови в позові, але з інших підстав рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30 червня 2015 року слід залишити без змін, відповідно апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБЕРЕГ ПЛЮС" залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст.49, 99, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБЕРЕГ ПЛЮС", м. Дніпропетровськ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30 червня 2015 року у справі № 904/3285/15 залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Джихур

Суддя О.М. Виноградник

Суддя О.М. Лисенко

(Дата підписання постанови в повному обсязі 30.09.15 р.)