Ухвала

від 22.09.2015 по справі 826/1793/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1793/15 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

22 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аквісс" до державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аквісс" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 31 січня 2015 року № 0000522201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 травня 2015 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Дарницькому районі Головного управління ДФС у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин із ТОВ "Стар Бізнес груп", ТОВ "Екологічні ресурси України", ТОВ "Клондайк-ЛТ", ТОВ "Гео-Ленд Лімітед" за період із 01 по 31 липня 2014 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 15 січня 2015 року № 121/26-51-22-01, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог пункту 185.1 ст.185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством було занижено податок на додану вартість за липень 2014 року в розмірі 104679,00 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, ДПІ у Дарницькому районі Головного управління ДФС у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 31 січня 2015 року № 0000522201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 104679 грн. за основним платежем та у розмірі 26169,70 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з вказаним рішенням податкового органу позивач звернувся до суду про його скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є безпідставним і підлягає скасуванню як протиправне.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.п.198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем, як покупцем, та його контрагентами, як продавцями, укладено ряд договорів, а саме:

- з ТОВ "Клондайк-ЛТ": договір поставки товару № 626 від 03 червня 2014 року;

- з ТОВ "Гео-Ленд Лімітед": договір поставки товару № 61722 від 17 червня 2014 року;

- з ТОВ "Екологічні ресурси України": договір поставки товару № 233 від 10 червня 2014 року;

- з ТОВ "Стар Бізнес груп": договір поставки товару № 60422 від 04 червня 2014 року.

Відповідно до п. 1.1, п. 2.1, п. 2.2, п. 4.3 вказаних договорів, продавець зобов'язується продати і передати у власність покупцю засоби гігієни виробництва та інші товари (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у порядку і на умовах, передбачених договором.

Реальність виконання вказаної угоди підтверджують наступні первинні та розрахункові документи: спеціальні доручення, додаткові угоди, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, реєстр виданих та отриманих податкових накладних, банківські виписки.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на ненадання позивачем документів, що підтверджують транспортування придбаних товарів.

Так, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Колегія суддів зазначає, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників. При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення, посилається на акти ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 20.08.2014 р. № 2518/26552201/39127608 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Стар бізнес Груп" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.05.2014 р. по 31.07.2014 р.", Західної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 16.09.2014 р. № 4665/7/20-33-22-03-12 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Клондайк-ЛТ" за червень-липень 2014 року", ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 26.08.2014 р. № 17006/7/10-40-20-03-04 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Гео-Ленд лімітед" за серпень-вересень 2014 року.

Однак, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на висновки вказаних актів, оскільки вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства так, як податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагента не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Клондайк-ЛТ», ТОВ "Гео-Ленд Лімітед", ТОВ "Екологічні ресурси України", ТОВ "Стар Бізнес груп" останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платниками податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 травня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.