Постанова

від 22.09.2015 по справі 826/8392/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/8392/15 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКЛ» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 липня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКЛ» до державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕКЛ» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.04.2014р. № 0001852202 та № 0001842202.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 липня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, в зв'язку з порушенням судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, яка прибула в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «СПЕКЛ» з питань нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Аверсбуд» та ТОВ «Укрполіс» за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 26.03.2015 р. №1238/26-56-22-02-03/25397547, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1 п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в розмірі 106 237,00грн. за 2014рік; п. 198.2 п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено зобов'язання з податку на додану вартість на суму 507 386,00грн.

На підставі висновків вказаного Акту перевірки ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.04.2014 р. № 0001852202 по зобов'язанню зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 761 079,00грн., з яких за основним платежем 507 386,00 грн. та за штрафними санкціями 253 693,00 грн.; № 0001842202 по зобов'язанню зі сплати податку на прибуток на загальну суму 132 796,25грн., з яких за основним платежем 106 237,00 грн. та штрафні санкції розмірі 26 559,25грн.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Проте, колегія суддів не погоджується з вказаним рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім того, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ТОВ «Аверсбуд» укладено договір підряду № 19.10.2012 р. № 7/12ГИ-У, відповідно до змісту якого ТОВ «Аверсбуд» зобов'язувалось виконати ремонтно-будівельні роботи на замовлення позивача.

Факт виконання умов за зазначеним договором та оплати їх вартості підтверджується документально. Господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності.

Так, реальність виконання вказаного договору підтверджується наступними первинними і розрахунковими документами, наданими позивачем: копіями завдань, які являється додатками до договору, локальних кошторисів та договірної ціни до вказаних завдань, копіями податкових накладних, актів приймання виконаних робіт, копіями банківських виписок.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

При цьому, в акті перевірки відповідач не заперечував наявності у позивача всіх належно оформлених первинних документів, які підтверджують його право на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Таким чином, на момент проведення перевірки у ТОВ «СПЕКЛ» були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагенту, а аналіз наданих позивачем податкових накладних, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредиту по операціям з ТОВ «Аверсбуд», які були предметом перевірки.

Щодо окремих недоліків первинних документів, про які йдеться в рішенні суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що наявність певних недоліків у первинних документах не є достатньою підставою для визнання господарських операцій такими, що реально не відбулися.

Так, відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01 листопада 2011 року, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, договори, укладені між позивачем та його контрагентом в судовому порядку не оспорювалися, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Свої доводи щодо законності спірних податкових повідомлень-рішень відповідач обґрунтовує нереальністю господарських відносин позивача з його контрагентом, в обґрунтування чого посилається на акт ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Аверсбуд» з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Барій стандарт» та ПП «Домінанта» за вересень 2014 року» № 96/26-53-22-05-21/19069626 від 30.01.2015 р., відповідно до висновків якого у ТОВ «Аверсбуд» фактично відсутня можливість виконати свої зобов'язання за договором укладеним з позивачем, в силу відсутності у такого засобів необхідних для здійснення господарської діяльності. Таким чином, відповідач, на підставі вказаного вище акту перевірки прийшов до висновку, що контрагент позивача - TOB "Аверсбуд" будучи генеральним підрядником по договору укладеному з позивачем, жодних робіт самостійно не виконував, натомість залучив субпідрядників в особі TOB "Барій стандарт" та ПП "Домінанта". При цьому, податковим органом було встановлено, що у вказаних субпідрядників також була відсутня можливість виконати свої зобов'язання за правочинами укладеними з TOB "Аверсбуд".

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23 липня 2015 року по справі № К/800/17547/15.

Відповідно до Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства» при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, вказана в зазначеному акті перевірки інформація не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Аверсбуд» останнє було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

До того ж, сам по собі акт перевірки не може розцінюватися в якості достатнього доказу порушення позивачем вимог чинного законодавства України, адже він являється по суті суб'єктивно викладеними судженнями податкового органу за результатами перевірки, здійсненої відносно діяльності виключно контрагента позивача, а відображені в ньому відомості не ґрунтуються на дослідженні первинних фінансово-господарських відносин з позивачем.

Таким чином, відповідачем не доведено обґрунтування правомірності прийнятих податкових санкцій, відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаних товарів за податковими накладними, отриманими від контрагентів, та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, судом, під час здійснення судочинства не було враховано вимогу вказаної норми закону. Так, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

За таких обставин, висновки суду першої інстанцій щодо правомірності прийняття державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві податкових повідомлень-рішень від 22.04.2014 р. № 0001852202 та № 0001842202 не ґрунтуються на вимогах закону.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно безпідставності доводів позивача з приводу порушення відповідачем норм податкового законодавства при проведенні позапланової перевірки.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, підставою для проведення документальної позапланової перевірки є, зокрема, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Факт надання платником податків відповіді на письмовий запит податкового органу не свідчить про відсутність права у останнього після отримання такої відповіді здійснювати перевірку. Адже, якщо надана відповідь є неповною та не містить або містить неповний перелік документів на підтвердження викладеної у ній інформації, то, згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, податковий орган має право здійснити перевірку такого платника податків.

Згідно з пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом на адресу позивача було направлено письмові запити про надання інформації №1915/10/26-56-22-03-05 від 16.12.2014 р. та № 139/10/26-56-22-03-05 від 12.01.2015 р, на які ТОВ «СПЕКЛ» було надано відповідь, однак вона не містила всіх відомостей щодо запитуваної інформації та підтверджуючих документів, що стало підставою для призначення позапланової перевірки позивача.

При цьому, як вбачається із змісту акту позапланової перевірки, то місцем її проведення значиться адреса позивача - м. Київ, вул. Світлицького, 35, що спростовує його доводи з приводу проведення перевірки позивача не за місцем його знаходження, хоча така значиться як - виїзна .

Крім того із вступної частини акту вбачається, що перед проведенням перевірки бухгалтеру позивача вручено наказ про проведення перевірки та направлення №161 від 13.03.2015 р.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що посадові особи органу державної податкової служби мали права на проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «СПЕКЛ», оскільки ними було виконано обов'язкові вимоги ст.78 та ст. 79 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 1, 4 ч.1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Таким чином судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи щодо відмови у задоволенні позовних вимог, оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з постановленням нової про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКЛ» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 липня 2015 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКЛ» до державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 22.04.2014 р. № 0001852202 та № 0001842202.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКЛ» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 487 грн. 20 коп. та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2436 грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.