Ухвала

від 23.09.2015 по справі 826/8993/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8993/15 Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

23 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В, Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.08.2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Анатоль» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «СП Анатоль» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС в м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 22.12.2014 року № 0014181503 та від 26.03.2015 року № 0001721501.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.08.2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС в м. Києві подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.12.2014 року була проведена перевірка з питань своєчасності сплати ТОВ «СП Анатоль» узгоджених сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість, нарахованих згідно податкових декларацій з податку на додану вартість за звітні періоди серпень 2014 року (реєстраційний № 9054110084 від 19.09.2014 року), вересень 2014 року (реєстраційний № 9060645301 від 20.01.2014 року) та листопад 2012 року (реєстраційний № 9080042128 від 19.12.2012 року), за результатами якої складено акт від 15.12.2014 року № 6505/26-58-15-03-09-2409045.

Перевіркою встановлено порушення товариством граничного строку сплати узгоджених грошових зобов'язань з цього податку в сумах 97 567,10 грн. і 82 600,10 грн., передбаченого п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України.

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття відповідачем 22.12.2014 року на підставі вказаного акта перевірки ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві податкових повідомлень-рішень форми «Ш»:

№ 0014181503, яким за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання на 48 календарних днів нараховано підприємству штраф в сумі 19513,42 грн. (що, складає 20% від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов'язання);

№ 0014191503, яким за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання на 27 календарних днів, нараховано підприємству штраф в сумі 8260,01 грн. (що, складає 10% від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов'язання).

В результаті розгляду скарг ТОВ «СП Анатоль», поданих в порядку адміністративного оскарження до вищестоящих податкових органів, Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято рішення від 12.03.2015 року № 4010/10/26-15-10-06, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 22.12.2014 року № 0014181503 та одночасно скасовано інше податкове повідомлення-рішення від 22.12.2014 року № 0014191503 в частині застосованого штрафу в сумі 4868,61 грн., а Державною фіскальною службою України - рішення від 15.04.2015 року № 7858/6/99-99-10-01-02-15, за змістом якого оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 22.12.2014 року, з урахуванням висновків рішення ГУ ДФС у м. Києві від 12.03.2015 року № 4010/10/26-15-10-06, залишені без змін.

26.03.2015 року ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві з урахуванням висновків рішення ГУ ДФС у м. Києві від 12.03.2015 року № 4010/10/26-15-10-06 прийнято нове податкове повідомлення-рішення форми «Ш» за № 0001721501 (замість податкового повідомлення-рішення від 22.12.2014 року № 0014191503), яким за порушення ТОВ «СП Анатоль» граничного строку сплати суми грошового зобов'язання нараховано штраф в сумі 3391,40 грн. (що, складає 10% від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов'язання).

Крім того, 03.03.2015 року ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві сформували податкову вимогу форми «Ю» за № 2671-23, якою повідомили ТОВ «СП Анатоль», що станом на 02.03.2015 року за ним обліковується сума податкового боргу за узгодженим грошовим зобов'язанням з податку на додану вартість у розмірі 27609,64 грн. Цього ж дня відповідачем відповідно до ст. 89 Податкового кодексу України було прийнято рішення за № 278/26-58-23-01-23 про опис майна ТОВ «СП Анатоль» у податкову заставу.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірних рішень, колегія суддів виходить з наступного.

Податковим зобов'язанням в розумінні ПК України визначається сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк)(пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

У відповідності до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з п. 54.1 ст. 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

За загальним правилом нарахування та сплати податків, визначеним в абз. 1 п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Одночасно, п. п. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Розділом V ПК України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Так, згідно п. 202.1 ст. 202 ПК України, звітним (податковим) періодом по податку на додану вартість є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал, з урахуванням таких особливостей: а) якщо особа реєструється як платник податку з іншого дня, ніж перший день календарного місяця, першим звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та закінчується останнім днем першого повного календарного місяця; б) якщо податкова реєстрація особи анулюється в інший день, ніж останній день календарного місяця, то останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається з першого дня такого місяця та закінчується днем такого анулювання.

Також, п. 203.1 ст. 203 ПК України встановлено, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Пунктом 203.2 ст. 203 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого п. 203.1 ст. 203 ПК України для подання податкової декларації.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави колегії суддів прийти до висновку, що відлік 10 календарних днів, які передбачені для самостійної сплати податкового зобов'язання, необхідно відраховувати з останнього дня граничного строку для подання податкової декларації.

Така правова позиція наведена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23.09.2014 року № К/800/43765/13.

Відповідно до п. 31.1 ст. 31 ПК України, строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному додатковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (п. 38.1 ст. 38 ПК України).

Пунктом 129.6 ст. 129 ПК України передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів..

За порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом (п. 8.3 ст. 8 Закону № 2346-ІІ).

Положенням п. 22.4 ст. 22 цього Закону передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

Проведення самого переказу грошей в силу положень п. 1.29 ст. 1 Закону № 2346-III є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система. Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (п. 30.1 ст. 30 зазначеного Закону).

Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями ст. 32 Закону № 2346-ІІІ, якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

Так, згідно нормам абз. 2 п. 32.2 ст. 32 Закону № 2346-ІІІ у разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем.

Таким чином , виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань, а у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів.

Дана правова позиція викладена, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 12.03.2015 К/800/65943/13, від 26.02.2014 року № К/800/13275/13, від 15.12.2014 К/800/45490/14.

З матеріалів справи слідує, що 19.09.2014 року, тобто у строки встановлені п. 57.1 ст. 57 ПК України, позивачем до АТ КБ «Експобанк» були подані через систему Клієнт-банк платіжні доручення від 19.09.2014 року за № 9101 - № 9106 на перерахування коштів в оплату податку на додану вартість за серпень 2014 року на загальну суму 120000 грн. Дані платіжні документи були прийнятті банком до виконання, що підтверджується випискою по особовому рахунку товариства № 26008104054101 за 19.09.2014 року.

У відповідності до п. 20.1 ст. 20 Закону ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Пунктом 21.1 ст. 21 цього ж Закону передбачено, що ініціювання переказу проводиться шляхом: 1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; 2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі; 3) подання ініціатором до відповідної установи - члена платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; 4) використання держателем спеціального платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі; 5) подання отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; 6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання.

Отже, позивачем 19.09.2014 року ініційовано переказ коштів в оплату податку за звітний період серпень 2014 року шляхом подання платіжних доручень від 19.09.2014 року. Проте, відповідно до виписки цього ж банку за 29.09.2014 року по особовому рахунку ТОВ «СП Анатоль» № 26008104054101 зазначені платіжні документи позивача були повернуті без виконання.

Згідно листа Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Бондаря Ю.М. від 08.10.2014 року № 16/207, наданого у відповідь на запит ТОВ «СП Анатоль» від 02.10.2014 року № 340, та довідки від 08.10.2014 року № 16/208, вбачається, що здійснення будь-яких платежів з поточного рахунку ТОВ «СП Анатоль» було припинено у зв'язку з тим, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 24.09.2014 року № 597 «Про віднесення ПАТ КБ «ЕКСПОБАНК» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 25.09.2014 року № 97 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «ЕКСПОБАНК», згідно з яким з 25.09.2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію. Тимчасову адміністрацію запроваджено строком на три місяці з 25.09.2014 року по 25.12.2014 року. Дані відомості відповідають даним, що розміщенні на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (www.fg.gov.ua).

Таким чином, колегія суддів пристає на позицію суду першої інстанції, що операція з повернення коштів в сумі 120000 грн., переказ яких попередньо був ініційований клієнтом (позивачем) згідно платіжних доручень від 19.09.2014 року № 9101 - № 9106 в оплату податку на додану вартість за звітний період серпень 2014 року, сталося не за ініціативою та без відома підприємства. Апелянтом не спростовано зазначених доводів жодними доказами.

В свою чергу, зазначені вище обставини слугували підставою для зарахування контролюючим органом в автоматичному режимі суми коштів у розмірі 16992 грн., що була сплачена ТОВ «СП Анатоль» 28.10.2014 року через інший банк (ПАТ «Укрсоцбанк») в рахунок оплати задекларованого грошового зобов'язання з названого податку на вересень 2014 року згідно платіжного доручення № 295 від 28.10.2014 року, - в рахунок оплати самостійно узгодженого грошового зобов'язання з податку на додану вартість за серпень 2014 року.

Станом на 31.12.2014 року згідно даних витягу з картки особового рахунку позивача за 2015 рік у нього відсутній податковий борг з податку на додану вартість.

З огляду на зазначене, апеляційна інстанція погоджується з доводами суду першої інстанції, що подання до установ банків платіжних доручень від 19.09.2014 року № 9101 - № 9106 та платіжного доручення від 28.10.2014 року № 295 на перерахування сум коштів в рахунок оплати грошових зобов'язань з податку на додану вартість за звітні періоди серпень і вересень 2014 року було здійснено позивачем у встановлені податковим законодавством строки, а обов'язок позивача щодо сплати таких грошових зобов'язань припинився 30.09.2014 року та 30.10.2014 відповідно, у зв'язку з чим у контролюючого органу не було підстав для застосування до ТОВ «СП Анатоль» штрафних санкцій в порядку ст. 126 ПК України.

Що стосується позовних вимог про скасування податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога надсилається (вручається) коли платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (п. 59.4 ст. 59 цього Кодексу).

Підпунктом 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що "податкова вимога" - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу. А відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України, "податковий борг" - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

В силу норми 59.3 ст. 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Відтак, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що право на формування податкової вимоги виникає у податкового органу у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання.

Оскільки судова колегія погодилася з висновком суду першої інстанції, що не встановлено, факт виникнення у позивача станом на 02.03.2015 року законним шляхом суми податкового боргу у розмірі 27609,64 грн., а тому податкова вимог від 03.03.2015 року є протиправною. Оскільки апелянт не надав доказів погашення такої податкової вимоги та відкликання її в порядку п. 60.1 і п. 60.2 ст. 60 ПК України, суд першої інстанції обґрунтовано її скасував як протиправно сформовану.

Відповідно до п. 88.1 і 88.2 ст. 88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

Згідно до пп. 89.1.1 п. 89.1 ст. 89 цього Кодексу право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.

Отже, право податкової застави виникає виключено з дня виникнення податкового боргу.

Положеннями п. 2.1 Порядку застосування податкової застави органами доходів і зборів, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 року № 572 (що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 року за № 1841/24373) встановлено, що опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення про опис майна у податкову заставу. Таке рішення приймається керівником органу доходів і зборів і надається платнику податків, що має податковий борг.

Таким чином, оскільки станом на день винесення рішення про опис майна у податкову заставу, податковий борг позивача був сформований всупереч норм ПК України, зазначене рішення від 03.03.2015 року № 278/26-58-23-01-23, як вірно встановлено судом першої інстанції, також було прийнято з порушенням вимог податкового законодавства.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірність винесення ним спірних рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.08.2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 28.09.2015 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Кобаль М.І.

Карпушова О.В.