Ухвала

від 24.09.2015 по справі 810/2687/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2687/15 Головуючий у 1-й інстанції: Дудін С.О. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

У Х В А Л А

Іменем України

24 вересня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Мамчура Я.С.,

Шостака О.О.,

при секретарі: Оліщук А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2015 року у справі за адміністративним позовом Приватної фірми «Доктор» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватна фірма «Доктор» звернулась до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області та просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 лютого 2015 року №0000362202/422.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що позивачем були неправомірно віднесені до складу податкового кредиту суми за господарськими операціями з ТОВ «Оілспецекспорт», оскільки господарські операції між вказаними підприємствами не спрямовані на настання реальних наслідків та мають ознаки фіктивних.

Сторони в судове засідання не з'явилися. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін. Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, посадовими особами ДПІ в Обухівському районі ГУ ДФС у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПФ «Доктор» з питань дотримання вимог податкового законодавства за взаємовідносинами з ТОВ «Оілспецекспорт» за період з 01.09.2014 по 30.09.2014, за результатами якої складено Акт від 30.01.2015 №209/10-16-22-02/24213491.

В ході проведення перевірки встановлено порушення позивачем: п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст.187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.6, п. 201.7 та п. 201.8 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 6 870, 00 грн.

На підставі вищеозначеного Акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.02.2015 №0000362202/422, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 6 870, 00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 3 435, 00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не наведено достатніх доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо, - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з матеріалів справи, за період, що перевірявся, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Оілспецекспорт».

Так, 04.08.2014 між ПФ «Доктор» (покупець) та ТОВ «Оілспецекспорт» (постачальник) був укладений договір № 4/8/14, за умовами якого Постачальник зобов'язався здійснювати поставки дезінфікуючих засобів, фармацевтичних препаратів та господарських товарів в кількості, асортименті та за ціною, які вказані в рахунку-фактурі (видаткових накладних), а Покупець зобов'язався прийняти та вчасно оплатити отриманий товар.

Фактичне виконання договірних зобов'язань за вказаними господарськими операціями підтверджується наступними первинними бухгалтерськими документами, а саме: договором, видатковими накладними, податковими накладними та банківськими виписками.

Вищеозначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. На момент укладення договору, контрагент позивача мав Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Крім того, суд враховує, що предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання товарів та послуг і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Стосовно посилань податкового органу на висновки Акту Вишгородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 05.11.2014 №209/22-00/39246879 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Оілспецекспорт» щодо господарських взаємовідносин із платниками податків за період з 01.09.2014 по 30.09.2014», як на доказ «фіктивності» спірних господарських операцій, колегія суддів зазначає наступне.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини 2 статті 71 КАСУ, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 ч. 1 КАСУ).

Згідно з ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не приймає до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 4 ст. 70 КАС України передбачено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 89 КАСУ, відповідно до приписів якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з п. 73.5 ст. 73 ПК України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання. Зустрічна звірка здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків і зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання в десятиденний термін.

Що стосується висновків Акта щодо виявлених порушень норм податкового законодавства, колегія суддів звертає увагу, що у податкового органу відсутні повноваження щодо здійснення в межах проведення зустрічних звірок контролю за дотриманням податкового законодавства платниками. Функції контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства реалізуються шляхом проведення перевірок у випадках і в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Крім того, слід зазначити, що Актом звірки контрагента встановлена неможливість проведення зустрічної звірки. Тобто, жодні первинні документи бухгалтерського обліку чи податкової звітності при цьому не досліджувалися.

Таким чином, висновки Акту податкового органу не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, не є належним джерелом доказів та є такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Тобто, посилання податкового органу на неможливість проведення зустрічної звірки такого постачальника з питань їх взаємовідносин з контрагентами, не може вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій. (Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2011 у справі № К-30752/10).

Більше того, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стосовно посилань податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних, які підтверджували б факт транспортування або отримання транспортних послуг, колегія суддів зазначає наступне:

Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Дійсно, згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), - передаються Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства, і не спростовує факту здійснення господарських операцій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що правочини між ПФ «Доктор» та ТОВ «Оілспецекспорт» були укладені з метою здійснення підприємницької діяльності, наявність у посадових осіб підприємств умислу на укладення вказаного Договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови суду немає.

Керуючись ст.ст.41, 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2015 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 29 вересня 2015 року.

.

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.