Постанова

від 24.09.2015 по справі 815/2000/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/2000/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Глуханчук О. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого судді - Запорожана Д.В.,

судді - Коваля М.П.,

судді - Шеметенко Л.П.

при секретарі: Топор О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ФАСАД» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ФАСАД» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ФАСАД» звернулося до суду з позовом до ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 24 грудня 2014 року № 0001922208.

Свої позовні вимоги ТОВ «ЕКО-ФАСАД» обґрунтувало незаконністю спірного рішення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2015 року у задоволенні вищенаведеного позову було відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «ЕКО-ФАСАД» просить скасувати вищенаведену постанову, як таку, що прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржену постанову суд першої інстанції виходив з необґрунтованості даного позову та відсутності підстав для його задоволення.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено перевірку позивача за березень-червень 2014 рік, результати якої відображені в акті від 28 листопада 2014 року № 7371/22-08/38645033 /а.с. 2043/.

В акті перевірки здійснено висновок про порушення позивачем 198.3 ст. 198 ПК України, наслідком чого стало завищення податкового кредиту на 805447 гривень.

Зміст порушень полягав у лише документальному оформленні отримання послуг позивачем від ТОВ «Інтер-Імпрекс», ТОВ «Торгінвест-Дніпро», ТОВ «Прогрес-Профіль» та ПП «Буд-Системс» без їх реального виконання в натурі.

Відповідач дійшов зазначеного висновку виключно на підставі того, що позивачем не було надано до перевірки документи на зберігання виготовленої продукції, її (продукції) перевезення (товаротранспортні накладні), акти КБ-2 і КБ-3 та деяких негараздів господарської діяльності контрагентів (відсутність за податковою адресою після здійснення зазначених господарських операцій тощо). Окрім того, податковий орган не встановив використання отриманих послуг у власній господарській діяльності позивача.

Будь-яких інших правових чи фактичних підстав для висновку про «безтоварність» вищенаведених операцій не було.

На підставі вищенаведеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 24 грудня 2014 року № 0001922208 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму у 1006808,75 гривень (основний платіж - 805447 гривень, штрафні санкції - 201361,75 гривень)

Пунктом 3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, як генпідрядник, уклав договори з ПП «СРК Будмарин», ТОВ «Аланур Білдінг» на виконання будівельних робіт. В свою чергу, на виконання вищенаведених підрядних договорів, позивач, як генеральний підрядник, уклав договори субпідряду з вищенаведеними контрагентами (ТОВ «Інтер-Імпрекс», ТОВ «Торгінвест-Дніпро», ТОВ «Прогрес-Профіль» та ПП «Буд-Системс») на виконання (їхніми або залученими силами) частини наведених будівельних робіт (виготовлення скляних перегородок, встановлення зазначених перегородок, корзин для кондиціонерів, дверей тощо). Будівництво здійснювалося за приватні кошти.

Договори, акти виконаних робіт, податкові накладні та платіжні документи щодо кожної господарської операції (по кожному контрагенту) перелічені самостійно податковим органом в акті перевірки. Будь-яких зауважень щодо перелічених в акті перевірки документів не малося.

Як було самостійно наведено податковим органом в акті перевірки, в усіх вищенаведених договорах зазначено, що оплата вартості виконаних робіт здійснюється виключно на підставі актів виконаних робіт. Будь-яких інших обов'язків у позивача, як генпідрядника, окрім оплати виконаних робіт, за вищенаведеними договорами, не малося. Тобто, зазначеними договорами не передбачалася безпосередня участь позивача у виготовленні, зберіганні чи доставці будівельних матеріалів на місце будівництва.

Податковий орган будь-яким чином не зміг обґрунтувати чому позивач, який безпосередньо не виконував зазначені послуги повинен мати документи на зберігання та транспортування будівельних матеріалів та конструкцій.

Таким чином, позивач збільшив податковий кредит на підставі актів про виконані роботи та податкових накладних складених у відповідності до норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Отже, вимоги щодо необхідності мати первинну документацію на послуги, які він безпосередньо не заказував (перевезення), чи дії, які безпосередньо не виконував (зберігання), не є правомірними.

Типові форми первинних облікових документів у будівництві "Акт приймання виконаних будівельних робіт" (типова форма N КБ-2в) та "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" (типова форма N КБ-3), які затверджені наказом Мінрегіонбуду від 4 грудня 2009 року N 554, підлягали обов'язковому застосуванню при проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи між замовниками та виконавцями робіт з будівництва, що здійснюється за рахунок бюджетних коштів та коштів підприємств, установ і організацій державної власності. Для будівництва у приватному секторі зазначені типові форми мали рекомендаційний характер. З урахуванням того, що джерела фінансування вищенаведеного будівництва були приватними будь-яких підстав для висновку про обов'язковість застосування наведених типових форм не мається.

Окрім того, на час здійснення вищенаведених господарських операцій, наведений наказ втратив чинність (наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України "Про визнання такими, що втратили чинність, наказів Мінрегіону України від 4 грудня 2009 року № 554 та від 1 березня 2013 року № 77" від 20.01.2014 р. № 16).

З норм діючого законодавства не вбачається, що будь-які негаразди господарської діяльності контрагентів мають вплив на податкові зобов'язання платників податків. Тобто, податкова відповідальність є індивідуальною.

Окрім того, колегія суддів приймає до уваги те, що усі порушення позивача (окрім відсутності ТТН та актів КБ-2 та КБ-3) в акті перевірки описані взагалі. У разі існування реального порушення податковий орган повинен детально описати механізм скоєння такого порушення та послатися на певні документи наявність чи відсутність яких підтверджує такі порушення. В іншому випадку усі виводи про «порушення» є припущеннями, що не можуть бути взятими до уваги.

Отже, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість даного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Пунктом 4 ст. 202 КАС України передбачено, що підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив вищенаведені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи по суті, внаслідок чого його постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення даного позову у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ФАСАД» - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2015 року - скасувати.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ФАСАД» - задовольнити у повному обсязі.

Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси головного управління Міндоходів в Одеській області від 24 грудня 2014 року № 0001922208 - скасувати.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Постанова у повному обсязі виготовлена 28 вересня 2015 року.

Головуючий /Д.В. Запорожан/

Судді /М.П. Коваль/

/Л.П. Шеметенко/