Постанова

від 02.04.2019 по справі 815/2000/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

02 квітня 2019 року

справа №815/2000/15

адміністративне провадження №К/9901/25263/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі Головного управління ДФС в Одеській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року у складі суддів Запорожана Д.В., Коваля М.П., Шеметенко Л.П.,

у справі № 815/2000/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Еко-Фасад

до Державної податкової інспекції у Приморському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області

про скасування рішення,

У С Т А Н О В И В :

06 квітня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Еко-Фасад (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про скасування податкового повідомлення-рішення від 24 грудня 2014 року №0001922208, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 006 808, 75 грн, з яких 805 447, 00 грн за основним платежем та 201 361, 75 грн за штрафними санкціями, з мотивів безпідставності його прийняття.

31 липня 2015 року постановою Одеського окружного адміністративного суду Товариству повністю відмовлено у задоволені позову, з мотивів того, що первинні документи, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції виходив з того, що документи надані позивачем на підтвердження взаємовідносин з його контрагентами, не підтверджують їх реальність з огляду на специфіку вказаних господарських операції.

Так, між позивачем та його контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю Інтер-Імпекс , Товариством з обмеженою відповідальністю Торгінвест-Дніпро , Приватним підприємством Буд-Системс укладено договори субпідряду на виконання будівельно-монтажних робіт, визначених у цих договорах, тобто позивач, як підрядник, залучив до виконання, доручених йому робіт субпідрядників, залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи, разом із тим, позивачем не надано жодних доказів щодо укладених ним договорів підряду, за якими він виступає підрядником.

Вказані обставини, за позицією суду першої інстанції не дають змогу встановити підстави укладення позивачем договорів субпідряду з контрагентами щодо виконання будівельно-монтажних робіт на об'єктах, що зазначені у договорах, зокрема, с. Мізікевича, Овідіопольський район, ж/м №10, ділянка №24, 25, м. Одеса, пр. Маршала Жукова, 2, м. Одеса, Французький бульвар, 60, тощо. Відсутні будь-які докази зв'язку господарської діяльності підприємства позивача з вказаними об'єктами будівництва та можливості доступу позивача на ці об'єкти. Відсутні також докази передачі результатів робіт, виконаних субпідрядниками, замовнику цих робіт у Товариства відповідно до договору підряду, з огляду на що, неможливо встановити факт використання позивачем отриманих від субпідрядників робіт у подальшому, в межах власної господарської діяльності платника податку.

На підтвердження взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Інтер-Імпекс , Товариством з обмеженою відповідальністю Торгінвест-Дніпро , Приватним підприємством Буд-Системс та Товариством з обмеженою відповідальністю Прогрес-Профіль , позивач надав до суду договори та первинні документи, які, на його думку, засвідчують факт придбання матеріалів, з яких в подальшому субпідрядниками виконувались роботи на об'єктах будівництва, оцінюючи які суд першої інстанції дійшов висновку, що ці документи лише фіксують факт придбання Товариством відповідних будівельних матеріалів, але ніяким чином не свідчать про їх використання контрагентами позивача на об'єктах будівництва, згідно укладених договорів.

24 вересня 2015 року постановою Одеського апеляційного адміністративного суду скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2015 року, прийнято нову постанову, якою позов Товариства задоволено у повному обсязі, скасовано податкове повідомлення-рішення податкового органу від 24 грудня 2014 року № 0001922208, з мотивів доведеності правильності формування позивачем податкового кредиту за березень, квітень, травень, червень 2014 року та недоведеності податкових правопорушень податковим органом у цих податкових періодах.

29 серпня 2016 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач наводить обставини справи, шляхом відтворення частини акта перевірки та нормативно-правове обґрунтування вимог касаційної скарги шляхом викладення тексту норм покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

30 серпня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано справу №815/2000/15 з Одеського окружного адміністративного суду.

Товариством відзив або заперечення на касаційну скаргу податкового органу до Суду не надавались, що не перешкоджає її розгляду по суті.

19 лютого 2018 року справа №815/2000/15 разом з матеріалами касаційної скарги №К/9901/25263/18 передані до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 38645033, перебуває на податковому обліку з 19 квітня 2013 року, є платником податку на додану вартість з 01 липня 2013 року, за видом діяльності 25.11 КВЕД здійснює виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій.

Податковим органом у листопаді 2014 року проведено виїзну документальну позапланову перевірку Товариства з питань підтвердження взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Інтер-Імпрекс за березень 2014 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Торгінвест-Дніпро за квітень 2014 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Прогрес-Профіль та Приватного підприємства Буд-Системс за червень 2014 року, результати якої викладені в акті перевірки від 28 листопада 2014 року № 7371/22-08/38645033 (далі - акт перевірки).

Керівником податкового органу 14 грудня 2014 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0001922208, згідно з пунктом 54.3 статті 54 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 805447 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 201361 грн 75 коп. Правовою підставою збільшення суми грошового зобов'язання визначені положення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, штрафні (фінансові) санкції застосовані на підставі пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковий орган в акті перевірки з посиланням на вищеозначені норми здійснив висновок про завищення Товариством податкового кредиту з податку на додану вартість на 805447 гривень, у тому числі у березні 2014 року на суму 146697 грн, у квітні 2014 року на 566533 грн, у червні 2014 року на 92217 грн, що на його думку призвело до недоотримання бюджетом зазначеної суми податку на додану вартість. Зміст порушень полягав у формуванні позивачем податкового кредиту за фактом отримання послуг від Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер-Імпрекс , Товариства з обмеженою відповідальністю Торгінвест-Дніпро , Товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес-Профіль та Приватного підприємства Буд-Системс , за позицією податкового органу, без їх реального виконання.

Такий висновок податкового органу, як правильно встановив суд апеляційної інстанції зумовлений тим, що позивачем не було надано до перевірки документи на зберігання виготовленої продукції, її перевезення (товаротранспортні накладні), акти КБ-2 і КБ-3 та деяких негараздів господарської діяльності контрагентів (відсутність за податковою адресою після здійснення зазначених господарських операцій тощо). Окрім того, податковий орган не встановив використання отриманих послуг у власній господарській діяльності позивача. Будь-яких інших правових чи фактичних підстав для висновку про безтоварність вищенаведених операцій не було.

Обставини щодо укладення та виконання договорів між позивачем та його контрагентами, документи на підставі яких сформовані дані бухгалтерської звітності встановлені судом першої інстанції із наведенням та аналізом усіх первинних документів. Договори, акти виконаних робіт, податкові накладні та платіжні документи щодо кожної господарської операції (по кожному контрагенту) перелічені самостійно податковим органом в акті перевірки, за відсутності будь-яких зауважень щодо перелічених в акті перевірки документів.

Аналізуючи положення пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, сплачених (нарахованих) протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням робіт (послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, як генпідрядник, уклав договори з Приватним підприємством СРК Будмарин , Товариством з обмеженою відповідальністю Аланур Білдінг на виконання будівельних робіт. В свою чергу, на виконання вищенаведених підрядних договорів, позивач, як генеральний підрядник, уклав договори субпідряду з вищенаведеними контрагентами (ТОВ Інтер-Імпрекс , ТОВ Торгінвест-Дніпро , ТОВ Прогрес-Профіль та ПП Буд-Системс ) на виконання (їхніми або залученими силами) частини наведених будівельних робіт (виготовлення скляних перегородок, встановлення зазначених перегородок, корзин для кондиціонерів, дверей тощо). Будівництво здійснювалося за приватні кошти.

Суд апеляційної інстанції визнав неприйнятними вимоги податкового органу щодо наявності у позивача, який доручив частину виконання робіт (послуг) субпідрядним організаціям та який безпосередньо не виконував зазначені роботи (послуги) документів на зберігання та транспортування будівельних матеріалів та конструкцій.

Суд апеляційної інстанції оцінюючи акт перевірки, як доказ вчинених позивачем податкових правопорушень встановив, що усі порушення позивача (окрім відсутності ТТН та актів КБ-2 та КБ-3) в акті перевірки описані взагалі. Детальний опис порушень, послатися на певні документи, наявність чи відсутність яких підтверджує такі порушення відсутні, внаслідок чого мають місце припущення, які не відповідають критеріям належних та допустимих доказів в адміністративному судочинстві.

Оцінюючи спірні операції, суди попередніх інстанцій встановили доведеність формування Товариством податкового кредиту по факту придбання робіт (послуг), разом із тим по різному оцінили докази в їх сукупності та взаємозв'язку, виходячи з критеріїв їх достатності, допустимості та належності, що зумовило різний висновок судів першої та апеляційної інстанції за результатами розгляду справи.

Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Здійснення позивачем господарських операцій, їх реальний характер встановлено судом апеляційної інстанції, що доводить правомірність формування позивачем податкового кредиту по факту придбання робіт (послуг) та спростовує висновки податкового органу про податкові правопорушення покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення.

Відсутність підстав збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням унеможливлює застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Неприйнятним є довід податкового органу про неможливість проведення звірки податковим органом з його контрагентами, з огляду на те, що зафіксований актами районних податкових інспекцій факт неможливості проведення звірок посвідчує виключно ці обставини і жодним чином не впливають на склад податкового правопорушення в розумінні статті 109 Податкового кодексу України.

Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій із контрагентом позивача, що знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року у справі № 815/2000/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер