Постанова

від 29.09.2015 по справі 826/11928/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/11928/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 вересня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів за участю секретаря представника позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Приходько К.М. Матвійчука О.В. Денисенко О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 серпня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Томак» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

В червні 2015 року ПАТ «Томак» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.03.2015 №00001202202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 серпня 2015 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві від 18.03.2015 №00001202202.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 16.02.2015 по 20.02.2015 ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Томак» (код ЄДРПОУ 14307305) з питань дотримання своєчасності та повноти нарахування і сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з постачальником ТОВ «БК Мастербуд» (код ЄДРПОУ 39167849) та покупцями за період з 01.08.2014 по 31.08.2014.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість за серпень 2014 року на 371 991,50 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 27.02.2015 №714/26-56-22-03-09/14307305 на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.03.2015 №00001202202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 557 987,30 грн., у тому числі за основним платежем - 371 991,50 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 185 995,80 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем були надані всі первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської діяльності.

З таким висновком суду колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 ПК України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При цьому при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п. 200.2 ст. 200 ПК України).

Згідно пункту 201.8 ст. 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Вивченням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що між ПАТ «Томак» (замовник) та ТОВ «БК Мастербуд» (виконавець) 01.07.2014 було укладено договір №010714/РВР, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати комплекс робіт: будівельні та ремонтно-відновлювальні роботи.

На підтвердження реальності господарських операцій та мети придбання послуг для провадження господарської діяльності, позивач надав копії договору про виконання робіт, актів виконаних ремонтно-будівельних робіт, кошторисів, на виконання ремонтно-будівельних робіт та податкових накладних, виписки банку, копії свідоцтва про право власності та фотознімки збудованих об'єктів.

Однак, вирішуючи питання щодо реальності операцій з придбання робіт та використання їх у власній господарській діяльності позивача, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, відповідно до умов вищевказаного договору, роботи виконуються із матеріалів виконавця, які не заборонені до використання на території України. Постачання матеріалів, комплектуючих виробів, конструкцій, устаткування, машин і механізмів, необхідних для організації й виробництва доручених робіт здійснюється виконавцем.

Проте, як встановлено в ході проведення перевірки контрагент позивача придбавав виключно газ вуглеводневий скраплений та марки СПБТ. Придбання будівельних матеріалів ТОВ «БК Мастербуд» не зафіксовано.

Термін виконання договору: виконавець зобов'язується виконати зазначені роботи протягом двох місяців з моменту підписання цього договору.

Строки виконання дійсні за умови надання всього фронту робіт згідно додатків до договору.

Після закінчення виконання робіт виконавець повинен письмово сповістити замовника про готовність предмета до здавання протягом 3 днів.

Однак, позивачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не було надано додатків до договору, як і не надано письмового сповіщення від виконавця щодо готовності предмета до здавання.

Згідно п. 2.5 договору, замовник зобов'язаний надати виконавцю по акту прийому-передачі об'єкт для виконання робіт протягом однієї доби з моменту підписання договору.

В той же час, зазначений акт прийому-передачі об'єкту для виконання робіт було надано представником позивача лише в суді апеляційної інстанції. Тобто, на момент проведення перевірки та на час розгляду справи судом першої інстанції він не надавався, що ставить під сумнів його наявність на час проведення такої перевірки та, у зв'язку з чим, у контролюючого органу була відсутня можливість встановити чи передавався об'єкт взагалі, яким чином здійснювався контроль та фіксування осіб, що мають доступ до об'єкту (фіксування у відповідних журналах, наявність перепусток тощо).

Відповідно до п. 2.7 договору, замовник забезпечує за свій рахунок охорону об'єкта в неробочий час, його освітлення, огородження, і несе відповідальність за дотримання санітарних і протипожежних вимог загального характеру (які не стосуються здійснення робіт за даним Договором). Здача об'єкта під охорону на неробочий час здійснюється уповноваженим представником Виконавця працівнику охорони по опису (матеріалів, що знаходяться на відкритій площадці чи поверсі), а матеріальні цінності, що зберігаються в побутових приміщеннях (електричного інструмента, приладів, механічних інструментів і т.д.), закриттям на замки й виставлянням пломб на них. Відкриття замків і пломб здійснюється в присутності працівника охорони.

Позивачем не надано доказів здачі об'єкта під охорону на неробочий час, що в свою чергу могло б бути підтвердженням реальності здійснення комплексу робіт, а також дало б змогу встановити осіб, відповідальних за виконання робіт та осіб, відповідальних за збереження товарно-матеріальних цінностей.

Згідно п. 3.1 договору, вартість робіт із даного договору вказана в додатках, що є невід'ємною частиною Договору, які позивачем ні до перевірки, ні до суду також надано не було, що вказує на їх відсутність.

Відповідно до положень п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що на підприємстві позивача діє контрольно-пропускна система. Прохід на територію підприємства здійснюється через пост охорони. У відповідному журналі співробітник служби охорони робить відповідний запис про відвідувача.

Однак, матеріали справи не містять копії журналу відвідувань за період, який підлягав перевірці, що ставить під сумнів присутність уповноважених працівників ТОВ «БК Мастербуд» на об'єкті у перевіряємому періоді.

Заперечуючи проти вимог поданого адміністративного позову, відповідач також посилається на дані Акту ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві щодо неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ «БК Мастербуд» по взаємовідносинам з платниками податків за серпень 2014 року, вересень 2014 року.

Зазначені обґрунтування відповідача колегія суддів оцінює критично, оскільки чинним податковим законодавством не передбачено право податкового органу обґрунтовувати свої висновки в акті перевірки будь-якими іншими актами та довідками, складеними за результатами перевірок інших контрагентів. Висновки податкового органу мають ґрунтуватися виключно на аналізі бухгалтерських та податкових документах підприємства, яке перевіряється.

Колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції безпідставно не прийнято до уваги наступне.

Так, згідно з наданим позивачем договором від 01.07.2014 №010714/РВР укладеним між ПАТ «Томак» та ТОВ «БК Мастербуд» встановлено, що у реквізитах ТОВ «БК Мастербуд» зазначається номер рахунку підприємства в ПУАТ «Смартбанк» №26002301002590, який був відкритий тільки 08.10.2014, в той час як договір укладено 01.07.2014, що свідчить про те, що договір укладено виключно для здійснення вигляду господарської операції.

Зазначена обставина також ставить під сумнів реальність укладення вказаного договору з метою здійснення господарських операцій.

В даному випадку за спірними операціями лише оформлювались окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентом обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

При цьому, наявність оплати за спірними операціями сама по собі також не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку, самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного в сукупності, не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій.

Колегія суддів критично оцінює посилання позивача на наявні в матеріалах справи фотознімки збудованих об'єктів, оскільки вони не дають змоги встановити, що роботи на цих об'єктах виконані саме контрагентом позивача ТОВ «БК Мастербуд».

Та обставина, що контрагента позивача на момент господарських взаємовідносин з позивачем було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість, не дає підстав вважати, що він мав на меті настання реальних правових наслідків, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту, колегія суддів вважає безпідставним.

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що платник податку повинен бути розумним та обачним при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентноспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагентів як добросовісних партнерів, що гарантують виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників.

Одними із належних рівнів обачності є: відсутність інформації про фактичне місцезнаходження контрагента, а також про місцезнаходження складських (виробничих та/або торгових) приміщень, відсутність інформації про спосіб отримання відомостей про контрагента, відсутність реклами в ЗМІ, рекомендації партнерів або інших осіб, сайту контрагента, тощо).

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку колегії суддів, ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлень-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПАТ «Томак» не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим є підстави для її скасування з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 серпня 2015 року - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 серпня 2015 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Томак» відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст постанови складено та підписано - 01.10.2015

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.