Ухвала

від 30.09.2015 по справі 814/3786/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/3786/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2015 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Новобузького відділення Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 21.10.2014 року № 0014771700,

ВСТАНОВИВ :

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_2, звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, Баштанська ОДПІ) № 0014771700 від 21.10.2014 року.

В обґрунтування свого позову ФОП ОСОБА_2 зазначив, що податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2015 року позов задоволено повністю. Скасовано повністю податкове повідомлення-рішення Новобузького відділення Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № 0014771700 від 21.10.2014 року. Повернуто з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (код РНОКПП НОМЕР_2) судовий збір у сумі 666,00 грн., сплачений за платіжним дорученням № 212 від 11.12.2014 року.

Не погодившись з таким рішенням Баштанська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Миколаївській області звернулась до суду з апеляційною скаргою на зазначену постанову. Апелянт просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою відмовити ФОП ОСОБА_2 в задоволенні позову повністю.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень

Судом встановлено, що у період з 26.09.2014 року по 02.10.2014 року спеціалістами Баштанської ОДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні взаємовідносин з платником податків ТОВ «НАФТ-ОЙЛ» (код ЄДРПОУ 39040674) за період з 01.03.2014 року по 30.06.2014 року.

За результатами перевірки було складено Акт № 15/17/НОМЕР_2 від 09.10.2014 року, у якому, зокрема, встановлено порушення позивачем:

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі ПК України), а саме: встановлено не реальність здійснення господарських операцій та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні товарів ТОВ «НАФТ-ОЙЛ», внаслідок чого позивачем було завищено податок на додану вартість за період з 01.03.2014 року по 31.05.2014 року на суму 44 390,94 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п. 85.2 ст. 85 ПК України, а саме: ФОП ОСОБА_2 не надано в повному обсязі документи, що належать до предмету перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «НАФТ-ОЙЛ» за період з 01.06.2014 року по 30.06.2014 року та подальшої реалізації або використання у господарській діяльності придбаних товарів.

На підставі вказаного Акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0014771700 від 21.10.2014 року, відповідно до якого позивачу збільшено суми грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 44 391,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції в сумі 22 196,00 грн.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Крім того, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Враховуючи викладене, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Як вірно вказав суд першої інстанції, чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

У разі, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Згідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Колегією суддів встановлено, що між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «НАФТ-ОЙЛ» 17.03.2014 року було укладено договір на поставки паливно-мастильних матеріалів № 014-НО.

Оплата за отримані нафтопродукти здійснювалась ФОП ОСОБА_2у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на користь ТОВ «НАФТ-ОЙЛ», що підтверджується наявними платіжними дорученнями та рахунками на оплту (арк. спр. 18, 25, 29, 33, 37, 41, 73) та банківськими виписками та дає підстави стверджувати, що ФОП ОСОБА_2 у повному обсязі розрахувався за отримані ним паливно-мастильних матеріалів.

На підтвердження реальності вказаних операцій надано видаткові накладні № 17 від 21.03.2014 року, № 18 від 21.03.2014 року, № 39 від 07.05.2014 року, № 51 від 16.05.2014 року, № 53 від 22.05.2014 року, № 60 від 28.05.2014 року, № 73 від 12.06.2014 року, податкові накладні № 22 від 21.03.2014 рок на суму 48 954,00 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 8 159,00 грн., № 21 від 21.03.2014 року на суму 12 268,00 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 2 044,67 грн., № 45 від 07.05.2014 року на суму 13 000,00 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 2 166,67 грн., № 56 від 16.05.2014 року на суму 64 976,00 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 10 829,33 грн., № 58 від 22.05.2014 року на суму 61 180,00 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 10 196,67 грн., № 65 від 28.05.2014 року на суму 65 968,00 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 10 994,67 грн.

Придбані паливно-мастильні матеріали було відвантажено ТОВ «НАФТ-ОЙЛ» на адресу ФОП ОСОБА_2 за допомогою найманого автотранспорту, що підтверджується товарно-транспортним накладними № 17 від 21.03.2014 року, № 18 від 21.03.2014 року, № 39 від 07.05.2014 року, № 51 від 16.05.2014 року, № 53 від 22.05.2014 року, № 60 від 28.05.2014 року та № 53 від 12.06.2014 року. Вантаж приймався позивачем особисто. Оформлення товарно-транспортних накладних відповідає нормам діючого законодавства.

При цьому, в Акі перевірки міститься інформація акту перевірки ДПІ у Ленінському районі головного управління Міндоходів у м. Миколаєві № 160/14-02-22- 01/39040674 від 07.08.2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «НАФТ-ОЙЛ » щодо формування податкового кредиту з контрагентами-постачальниками та податкових зобов'язань з контрагентами-покупцями за період січень - червень 2014 року».

Зокрема, у вищезазначеному акті вказано, що зустрічну звірку не можливо провести у зв'язку із відсутністю ТОВ «НАФТ-ОЙЛ» за своїм місцезнаходженням, що унеможливлює підтвердження чи спростування фактів реального здійснення товариство-господарських операцій за період січень - червень 2014 року .

Однак, на момент здійснення господарських операцій ТОВ «НАФТ-ОЙЛ» було належним чином зареєстровано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як платник податку на додану вартість та відповідно мав свідоцтва платника податку на додану вартість.

Колегія судів звертає увагу на той факт, що в акті перевірки не міститися конкретних доказів, які б свідчили про безтоварність операцій, або про те що вони не спрямовані на настання реальних правових наслідків.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновки відповідача стосовно нереальності здійснення господарських операцій та відсутності об'єктів оподаткування при придбанні товарів ТОВ «НАФТ-ОЙЛ» є невірними, позивач має право на податковий кредит, а спірне податкове повідомлення-рішення належить скасувати.

Судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.

Апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2015 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Головуючий: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян

Суддя: О.І. Шляхтицький