Ухвала

від 23.09.2015 по справі 820/6124/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2015 р.Справа № 820/6124/15 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

представників сторін: позивача - Очеретько Р.М., відповідача - Климчук С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2015р. по справі № 820/6124/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМІНБУДСЕРВІС"

до Основ'янська об'єднана державна податкова інспекція м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Артіум-Буд "

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АДМІНБУДСЕРВІС" (далі по тексту - позивач, ТОВ "АДМІНБУДСЕРВІС"), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі по тексту - відповідач, Основ'янська ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТІУМ-БУД", в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Основ'янської об'єднаної Державної податкової інспекції м. Харкова ГУ Мндоходів у Харківській області від 04.06.2015р. № 0000202203 та № 0000192203;

- судові витрати покласти на відповідача.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2015р. по справі №820/6124/15 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМІНБУДСЕРВІС" до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТІУМ-БУД" про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено у повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 04.06.2015 року № 0000202203 та № 0000192203.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМІНБУДСЕРВІС", код ЄДРПОУ 33606885, сплачений судовий збір с сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2015р. по справі №820/6124/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В апеляційній скарзі та його представник у судовому засіданні зазначив про порушення судом першої інстанції, зокрема, вимог ст.159 КАС України. Вказав на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки факту відсутності реальності вчинення господарських операцій позивачем із платником податків та зборів ТОВ "Атріум-Буд". Вважає вірними висновки акту перевірки про порушення прозивачем вимог податкового законодавства, посилаючись на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Атріум-Буд", та не вбачає підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень від 04.06.2015р. № 0000202203 та № 0000192203.

Позивач, у надісланих запереченнях на апеляційну скаргу, та його представник у судовому засіданні, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін. Вказав на те, що реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Атріум-Буд" підтверджується оформленими належним чином первинними документами. Отже, з викладених підстав, вважає оскаржувані податкові повідомлення - рішення такими, що підлягають скасуванню.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що працівниками Основ'янської ОДПІ була проведена документальна позапланової невиїзної перевірка ТОВ "Адмінбудсервіс" щодо взаємовідносин з питання реальності та повноти відображення в обліку з контрагентом-постачальником ТОВ "Атріум-Буд" за період з 01.01.2011р. по 30.09.2014р.

За наслідками перевірки було складено акту від 28.04.2015р. № 1529/20-38-22-03-08/33606885, яким встановлено порушення позивачем :

1.п. 1, 2 ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХГУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 44.1 ст. 44, п.п 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р № 2755-УІ із змінами та доповненнями встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 5 100 грн. у тому числі за 2013 рік в сумі 4 692,00 грн., за 2014 рік в сумі 408,00 грн.

2. п. 44.1, ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-УІ із змінами та доповненнями встановлено завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (ряд. 19 податкової декларації з ПДВ) у відповідних податкових періодах, на загальну суму 58 050 грн., в т.ч.:

- по декларації з ПДВ поданій за вересень 2014 року (вх. в ДГП від 20.10.2014, № 9060559211) в сумі 58 050 грн.;

На підставі висновків вище зазначеного акту перевірки 04.06.2015р. Основ'янською ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області були винесені податкові повідомлення-рішення № 0000202203 яким зменшено ТОВ "Адмінбудсервіс" (надалі за тестом - Позивач) розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 58 050,00 грн., а також № 0000192203, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток підприємств 6 375,00 грн. (5100,00 грн. - основний платіж, 1275,00 грн. - штрафні санкції).

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями від 04.06.2015р. № 0000202203 та № 0000192203, ТОВ "АДМІНБУДСЕРВІС" звернулось до суду з даним позовом про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень - рішень діяв не в межах наданих повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України, оскільки реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Атріум-Буд" підтверджується матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що спірні податкові повідомлення-рішення від 04.06.2015р. № 0000202203 та № 0000192203 прийнято податковим органом на підставі висновків відповідача про безтоварний характер господарських операцій позивача із ТОВ "Атріум-Буд". Такий висновок відповідачем зроблено з посиланням на відомості, викладені в акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Атріум-Буд" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за липень - серпень 2014 року.

Колегія суддів вважає такі висновки відповідача хибними, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п.138.1.1 п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 цього ж Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.95р. №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) встановлено статтею 200 Податкового кодексу України, за приписами пунктів 200.1 - 200.4 якої сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів зазначає, що право на формування податкового кредиту з ПДВ, а також бюджетне відшкодування безпосередньо пов'язане з господарською діяльністю платника податку.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в ході апеляційного розгляду, що позивач у перевіряє мий період мав господарські відносини із ТОВ "Атріум-Буд".

Так, матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТРІУМ-БУД" (код ЄДРПОУ 24287905) були господарські відносини у відповідності до договорів підряду:

1. Договір підряду №10/01 від 10.01.2013р.

За вказаним договором Підрядник зобов'язався виконати роботи з монтажу перегородки в складі Адміністративно-складський комплексу, що розташований за адресою: місто Харків, проспект 50-річчя СРСР, будинок 2-К. Договірна ціна робіт становить 14361,60 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 2393,6 грн. Після завершення робіт між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі виконаних робіт. Платіжними дорученнями №1240 від 16.01.2013р. та №1364 від 01.04.2013р. було оплачено виконані роботи у розмірі 14361,60 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 2393,6 грн., та відповідно було видано належним чином оформлені податкові накладні від 16.01.2013р. та від 01.04.2013р.

2. Договір підряду №14/03 від 14.03.2013р.

За вказаним договором Підрядник зобов'язався виконати своїми силами роботи з монтажу перегородки з сітки рабиці висотою 5 м в складі Адміністративно-складський комплексу, що розташований за адресою: місто Харків, проспект 50-річчя СРСР, будинок 2-К. Договірна ціна робіт становить 15273,60 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 2545,6 грн. Після завершення робіт між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі виконаних робіт. Платіжним дорученням №1365 від 02.04.2013р. було оплачено виконані роботи у розмірі 15273,60 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 2545,6 грн. та відповідно було видано належним чином оформлену податкову накладну від 02.04.2014р.

3. Договір підряду №12/06 від 23.06.2014р.

За вказаним договором Підрядник зобов'язався виконати роботи з демонтажу пвх-мембрани на покрівлі складського приміщення площею 3750,00 м2 та улаштування покрівлі з утепленням та гідроізоляційним шаром з пвх-мембрани складського приміщення площею 3750,00 м2, що розташований за адресою: місто Харків, проспект 50-річчя СРСР, будинок 2-К. Договірна ціна робіт становить 326 250,00 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 54 375,00 грн. Між сторонами складено акт цільового використання матеріалів та підписано акт приймання-передачі фронту робіт. Після завершення робіт між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі виконаних робіт. Платіжними дорученнями №4 від 02.07.2014р., №5 від 29.07.2014р., №6 від 30.07.2014р.,№8 від 01.08.2014р., №9 від 01.08.2014р., №221 від 01.08.2014р. було оплачено виконані роботи у розмірі 326 250,00 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 54 375,00 грн. та відповідно було видано належним чином оформлені податкові накладні від 02.07.2014р. та від 25.07.2014р.

4. Договір підряду №07/08 від 07.08.2014р.

За вказаним договором Підрядник зобов'язався виконати роботи з утеплення фасаду складського приміщення площею 1750,00 м2, монтаж водостічної системи складу, що розташований за адресою: місто Харків, проспект 50-річчя СРСР, будинок 2-К. Договірна ціна робіт становить 110 250,00 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 18 375,00 грн. Між сторонами складено дефектовочний акт та підписано акт приймання-передачі фронту робіт. Після завершення робіт між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі виконаних робіт. Платіжними дорученнями №4 від 02.07.2014р., №5 від 29.07.2014р., №6 від 30.07.2014р.,№8 від 01.08.2014р., №9 від 01.08.2014р., №221 від 01.08.2014р. було оплачено виконані роботи у розмірі 326 250,00 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 54 375,00 грн. та відповідно було видано належним чином оформлені податкові накладні від 02.07.2014р. та від 25.07.2014р. На виконання умов зазначеного договору в частині забезпечення матеріалів, Позивачем було укладено договір поставки №10/07 від 10.07.2014р. та відповідно за видатковою накладною №РН-000075 отримано товар на загальну суму 32 558,25 грн. Також укладено договір №ХК 06-05/14-01 про постачання матеріалів будівельного призначення від 05.06.2014р., за видатковими накладними №ХК00004259 від 25.06.2014р., №ХК00004339 від 26.06.2014р., №ХК00004394 від 27.06.2014р., №ХК00004529 від 02.07.2014р., за якими отримано матеріалів будівельного призначення на загальну суму 466 145,04 грн. Також було укладено договір поставки № 3110 від 31.12.2013р., за яким отримано товару на загальну суму 11685,00 грн., згідно видаткових накладних №348 від 04.07.2014р. та № 000316 від 04.07.2014р. Доставка товару здійснювалась, згідно товарно-транспортних накладних № ХК00004529 від 02.07.2015р., № ТЕ00006227 від 26.06.2014р., №ТЕ00006160 від 25.06.2014р.

Колегія суддів вказує на те, що укладені між позивачем та вказаним контрагентом договори містять основні положення, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договорів, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника. Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вказує на те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Крім того, з наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704), а податкові накладні - згідно з нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ "Атріум-Буд", як таких, що повністю підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що в основу висновку податкового органу про відсутність реального вчинення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Атріум-Буд" покладено відомості, викладені в акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Атріум-Буд" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за липень - серпень 2014 року. При цьому, колегія суддів зазначає, що висновок щодо реальності вчинення господарських операцій платником податків із його контрагентами може бути зроблений контролюючим органом лише після аналізу документів бухгалтерського обліку, їх співставлення з даними податкової звітності. Однак, у вказаному акті про неможливість проведення зустрічної звірки зазначено про відсутність реального вчинення господарських операцій ТОВ "Атріум-Буд" за липень - серпень 2014 року. Разом з тим, колегія суддів зауважує, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки свідчить про те, що перевірка платника податків фактично не проводилась. Оскільки висновки щодо не підтвердження реальності проведених господарських операцій ТОВ "Атріум-Буд" із його контрагентами податковим органом зроблено без вивчення та аналізу документів бухгалтерського обліку, а також їх співставлення з наявними у податковій інспекції відомостями, такі висновки є передчасними.

Також, колегія суддів вказує на те, що чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб.

Так, статтею 198 Податкового кодексу України не встановлено обмежень щодо включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах, послугах отриманих від продавця, в разі порушення ним умов податкового законодавства, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.

Також, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Слід зазначити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Таким чином, колегія суддів вказує на те, що кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на включення витрат до складу валових та для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентом. Крім того, не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та ТОВ "Атріум-Буд" взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє наведені доводи відповідача та вказує на реальність спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ "Атріум-Буд" у перевіряємий період, що повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень від 04.06.2015р. № 0000202203, яким зменшено ТОВ "Адмінбудсервіс" (надалі за тестом - Позивач) розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 58 050,00 грн., а також № 0000192203, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток підприємств 6 375,00 грн. (5100,00 грн. - основний платіж, 1275,00 грн. - штрафні санкції), діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2015р. по справі № 820/6124/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Жигилій С.П. Судді Дюкарєва С.В. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 28.09.2015 р.