Ухвала

від 27.08.2015 по справі 805/16557/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" серпня 2015 р. м. Київ К/800/11723/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Пасічник С.С., Стародуба О.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «Капітал» (далі - ПАТ АКБ «Капітал») до відділу державної виконавчої служби Стаханівського міського управління юстиції (далі - ВДВС Стаханівського МУЮ), третя особа - ОСОБА_4, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк»), про зобов'язання вчинити дії щодо виключення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису про накладення арешту на транспортний засіб,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року ПАТ АКБ «Капітал» звернувся до суду з позовом про зняття арешту із заставного майна. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у серпні 2013 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту, у забезпечення виконання якого, за договором застави від 20 серпня 2013 року боржник передав банку у заставу автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель CADDY, реєстраційний номер НОМЕР_1. У листопаді 2013 року, через систематичне невиконання боржником кредитного договору, ПАТ АКБ «Капітал» намагався звернути стягнення на предмет застави, однак транспортний засіб боржника був примусово вилучений працівниками Державної патрульної служби (далі - ДПС) та відтранспортований на штрафмайданчик, відповідно до постанови старшого державного виконавця ВДВС Стаханівського МУЮ від 07 жовтня 2013 року про розшук майна боржника, винесеної в процесі примусового виконання судового рішення, ухваленого у справі №1231/1606/2012 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Посилаючись на те, що внаслідок неправомірних дій ВДВС Стаханівського МУЮ, ПАТ АКБ «Капітал» позбавлений можливості задовольнити вимоги за рахунок продажу предмета застави та уточнивши позовні вимоги, просив суд зобов'язати відповідача вчинити дії щодо звільнення майна з-під арешту, зняти арешт з автомобіля VOLKSWAGEN, модель CADDY, 2007 року випуску та здійснити дії щодо виключення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису про накладення арешту на вказаний автомобіль.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2013 року, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року, позов задоволено частково. Знято арешт з транспортного засобу: тип вантажопасажирський «В», марка VOLKSWAGEN, модель CADDY, рік випуску 2007, колір білий, номер шасі НОМЕР_2, об'єм двигуна 1968, реєстраційний номер НОМЕР_1, що накладений постановою ВДВС Стаханівського МУЮ від 19 вересня 2013 року № 39860491. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, неправильне застосування статей 52, 54 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV). Вказує, що суди не дали належної правової оцінки обставинам справи та наданим доказам.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 20 серпня 2013 року між ПАТ АКБ «Капітал» та ОСОБА_4 укладений договір № 1/0/AVTOLOM12/03-07-13/0002 про надання споживчого кредиту на суму 49000,00 грн строком з 20 серпня 2013 року до 19 серпня 2014 року зі сплатою 36 % річних.

В цей-же день у забезпечення виконання зобов'язань за цим договором, між позивальником та банком укладено договір застави № 1/0/AVTOLOM12/03-07-13/9500-0002 транспортного засобу марки VOLKSWAGEN, модель CADDY, 2007 року випуску, що належить заставодавцю - ОСОБА_4 на праві власності.

12 листопада 2013 року через невиконання ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договором, співробітниками позивача була здійснена спроба транспортування вказаного транспортного засобу на майданчик ПАТ АКБ «Капітал», проте в цей же день автомобіль був вилучений та відтранспортований на штрафний майданчик органами ДПС.

Підставою вилучення транспортного засобу стала постанова державного виконавця ВДВС Стаханівського МУЮ від 07 жовтня 2013 року про розшук майна боржника, винесена за виконавчим листом, виданим ПАТ КБ «Приватбанк» на підставі заочного рішення Стахановського міського суду Луганської області від 27 травня 2013 року у справі №1231/1606/2012 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 63 022,33 грн.

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на час звернення позивача до суду, останній реалізував своє право звернення стягнення на заставлене майно згідно з договором застави та кредитним договором, а тому відповідно до приписів частини 1 статті 54 Закону № 606-ХІV є підстави для зняття арешту з транспортного засобу, що перебуває в заставі у банку.

Проте, такі висновки є передчасними, з огляду на наступне.

За приписами статті 1 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу» (далі - Закон № 2654-XII) застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

При цьому, право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору (стаття 16 Закону № 2654-XII). Можливість реєстрації застави рухомого майна відповідно до закону передбачена статтею 15 Закону №2654-XII.

Статтею 19 Закону № 2654-XII та статтею 572 Цивільного кодексу України, гарантоване право заставодержателя задовольнити свої вимоги в повному обсязі за рахунок заставленого майна у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою та одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що застава як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-заставодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

Застава має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії договору застави.

Водночас, за умовами частини 6 статті 20 Закону № 2654-XII звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Інше передбачено Законом України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (далі - Закон № 1255-IV), який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених із метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Статтями 14, 15 цього Закону встановлюються правила пріоритету обтяження. Зокрема, пріоритет права заставодержателя на задоволення забезпечених заставою вимог за рахунок предмета застави відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в заставу рухоме майно виникає з моменту державної реєстрації застави. Зареєстровані права та вимоги на рухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

При цьому, частиною 1 статті 23 Закону № 1255-IV встановлено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Обтяжувач набуває права вимагати виконання забезпеченої обтяженням вимоги незалежно від настання строку виконання в разі настання однієї з таких обставин, зокрема: якщо інша ніж обтяжувач особа набула права стягнення на предмет обтяження (пункт 1 частини 3 статті 23 Закону № 1255-IV).

Отже, із змісту наведених норм видно, що заставодержатель, чиє право або вимога стосовно предмета застави зареєстровані у встановленому порядку має пріоритет над вимогами інших стягувачів, які не є заставодержателями і йому гарантоване право реалізувати своє переважне право (вимогу) у разі, якщо інша ніж обтяжувач особа, яка не є заставодержателем, набула права стягнення на предмет обтяження.

Як встановлено судами, 20 серпня 2013 року об 17 год 58 хв 42 сек до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено відомості щодо обтяження об'єкта - транспортного засобу марки VOLKSWAGEN, модель CADDY, 2007 року випуску згідно з договором застави від 20 серпня 2013 року № 1/0/AVTOLOM12/03-07-13/9500-0002, що підтверджується витягом з цього реєстру заборон (запис №1).

19 вересня 2013 року ВДВС Стаханівського МУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа у справі №1231/1606/2012 про стягнення заборгованості в розмірі 63 022,33 грн з ОСОБА_4 на користь ПАТ «ПриватБанк» за кредитним договором. Це обтяження зареєстроване у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 20 вересня 2013 року.

В процесі виконавчого провадження 02 жовтня 2013 року відповідачем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а.с. 74), а 21 листопада 2013 складено акт опису й арешту майна, зокрема, транспортного засобу, що перебував під забороною відчуження за договором застави № 1/0/AVTOLOM12/03-07-13/9500-0002.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом № 606-ХІV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 32 Закону № 606-ХІV заходом примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації (частина 1 статті 52 Закону № 606-ХІV).

При цьому, арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (стаття 57 Закону № 606-ХІV).

Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений статтею 54 Закону № 606-ХІV, за приписами частини 3 якої, для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

За приписами частини 4 статті 54 Закону № 606-ХІV про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Отже, за загальним правилом звернення стягнення на заставлене майно, за виконавчими документами допускається для задоволення вимог стягувачів-заставодержателів. Виключенням з цього правила є, зокрема, умова, коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Як видно із матеріалів справи, заборгованість ОСОБА_4 перед ПАТ АКБ «Капітал» за договором від 20 серпня 2013 року № 1/0/AVTOLOM12/03-07-13/0002 складає 68292,79 грн (а.с.17), а заставна вартість транспортного засобу марки VOLKSWAGEN, модель CADDY, реєстраційний номер НОМЕР_1 згідно з договором застави від 20 серпня 2013 року № 1/0/AVTOLOM12/03-07-13/9500-0002, складала 91367,00 грн.

Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суди не дали оцінки зазначеним обставинам, не перевірили дійсну вартість предмета застави на час розгляду даної справи та співвідношення такої вартості із сумою заборгованості боржника - ОСОБА_4 перед позивачем.

Зазначені обставини мають суттєве значення для правильного вирішення спору, оскільки відповідно до частини 3 статті 54 Закону №606--ХІV державний виконавець має право задовольнити вимоги інших стягувачів за рахунок заставленого майна у разі, якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Таким чином, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права є підставою для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді С.В. Головчук С.С. Пасічник О.П. Стародуб