Постанова

від 28.09.2015 по справі 920/214/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2015 року Справа № 920/214/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіЄвсікова О.О., суддівКролевець О.А., Попікової О.В., розглянувши касаційну скаргуТериторіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 (головуючий суддя Горбачова Л.П., судді Могилєвкін Ю.О., Пушай В.І.) на рішенняГосподарського суду Сумської області від 06.04.2015 (суддя Моїсеєнко В.М.) у справі№ 920/214/15 Господарського суду Сумської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Скат" доТериторіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області простягнення 973.163,21 грн., за участю представників: позивачаЛобов Д.В., відповідачаСтадник О.І., В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Сумської області від 06.04.2015 у справі №920/214/15, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2015, позов задоволено частково: стягнуто з Територіального управління державної судової адміністрації України в Сумській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Скат" 620.573,18 грн. основного боргу, 163.831,32 грн. інфляційних збитків, 25.094,95 грн. 3 % річних, 16.188,98 грн. витрат зі сплаті судового збору. В частині позовних вимог про стягнення 163.663,76 грн. пені в позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 163.831,32 грн. інфляційних збитків та 25.094,95 грн. 3 % річних і прийняти в цій частині нове рішення про відмову у позові.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 625 ЦК України та ст. 82 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що бюджетні призначення на капітальний ремонт у 2013 році залишились у відповідача на рахунку та не були проведені платіжними дорученнями через зупинення Державною казначейською службою України операцій з проведення цих призначень, тобто заборгованість виникла не з вини відповідача, а тому відсутні підстави для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами укладений договір підряду № 2 від 29.05.2013, за яким позивач зобов'язувався здійснити капітальний ремонт будівлі районного суду по вул. Піонерська, 2 у м. Лебедин Сумської області, а відповідач, у свою чергу, зобов'язувався перерахувати оплату за виконані роботи у десятиденний термін після виконання і приймання передбачених договором робіт та підписання акту приймання виконаних робіт (п. 4.3 договору).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Суди встановили, що факт виконання робіт та прийняття їх відповідачем підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в , копії яких додані до матеріалів справи.

Відповідач у свою чергу порушив договірні зобов'язання щодо оплати виконаних робіт, сплатив борг позивачеві частково, внаслідок чого сума заборгованості відповідача за договором підряду № 2 від 29.05.2013 становить 620.573,18 грн., що підтверджується актом звіряння розрахунків станом на 08.12.2014 та не заперечується відповідачем.

Враховуючи викладені обставини, зокрема те, що факт виконання позивачем договірних зобов'язань підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а відповідач доказів оплати передбачених договором підряду № 2 від 29.05.2013 робіт станом нас розгляду справи місцевим судом не подав, факт наявності основного боргу перед позивачем визнав, колегія суддів погоджується з висновком судів, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 620.573,18 грн. основного боргу підлягають задоволенню.

Крім того, як зазначає відповідач, вказана заборгованість станом на час розгляду касаційної скарги сплачена ним у повному обсязі.

Також позивач просив стягнути з відповідача пеню в загальній сумі 163.663,76 грн., нараховану за період з 30.09.2013 р. по 14.04.2014 р., з 15.04.2014 р. по 16.07.2014 р., з 17.07.2014 р. по 12.11.2014 р., з 13.11.2014 р. по 19.01.2015 р.

Як зазначено у п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суди встановили, що роботи, за які не провів розрахунки відповідач, виконані позивачем в червні - вересні 2013 року, що підтверджується копіями актів форми № КБ-2в та не оспорюється сторонами у справі.

У п. 4.3 договору підряду № 2 від 29.05.2013 зазначено, що відповідач повинен перерахувати оплату за виконані роботи в десятиденний термін після їх виконання і приймання передбачених договором робіт та підписання акта приймання виконаних робіт.

Отже, позивачу стало відомо про порушення його права на отримання коштів за виконані роботи в жовтні 2013 року, з цього часу і почався перебіг строку позовної давності до вимог стосовно стягнення пені.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач подав клопотання № 02-1503/15 від 03.03.2015 про сплив позовної давності, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати виконаних робіт через пропущення позивачем строку спеціальної позовної давності в один рік.

З огляду на наведене суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, оскільки такі вимоги пред'явлені позивачем з порушенням приписів ст. 258 Цивільного кодексу України.

Також суди задовольнили позовні вимоги в частині стягнення інфляційних збитків в сумі 163.831,32 грн. за весь період прострочення та 3% річних за 492 дні прострочення в сумі 25.094,95 грн., посилаючи на ст. 625 Цивільного кодексу України, котрою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Колегія суддів вважає висновки судів в цій частині передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також за невірного застосування процесуального права, з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, господарські суди залишили поза увагою, що згідно з п. 4.1 договору замовник забезпечує фінансування будівництва об'єкта при надходженні коштів на реєстраційний рахунок замовника. При відсутності в періоді, в якому повинна здійснюватись оплата, на відповідному розрахунковому ранку замовника коштів, виділених на оплату зобов'язань, згідно з цим договором, оплата замовником здійснюється протягом 7 банківських днів з моменту находження коштів на рахунок замовника. Штрафні санкції при цьому замовнику не нараховуються.

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Однак, суди не дослідили обставин наявності коштів на вказаному рахунку замовника у відповідні періоди, незважаючи на заперечення відповідача. Відповідач також вказував на те, що бюджетні призначення на капітальний ремонт у 2013 році не були проведені платіжними дорученнями через зупинення Державною казначейською службою України операцій з проведення цих призначень, тобто заборгованість виникла, як зазначав відповідач, не з його вини.

У п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №6 "Про судове рішення" також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не надали оцінки наведеним доводам відповідача на заперечення позову, які були заявлені ще в суді першої інстанції, а отже дійшли передчасних висновків щодо стягнення додаткових нарахувань на суму основного боргу у визначених сумах.

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є недотриманням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору в частині стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі в частині стягнення з відповідача 3 % річних, інфляційних втрат підлягають скасуванню з передачею справи у цій частині на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Враховуючи заяву скаржника про відстрочення сплати судового збору від 11.09.2015 та у зв'язку з частковим задоволенням касаційної скарги судові витрати за її подання відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на сторони у рівних частинах.

Керуючись ст.ст. 49, 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Сумської області від 06.04.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 у справі № 920/214/15 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 163.831,32 грн. інфляційних збитків та 25.094,95 грн. 3 % річних скасувати з передачею справи в цій частині позовних вимог на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.

В решті рішення Господарського суду Сумської області від 06.04.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 у справі №920/214/15 залишити без змін.

Стягнути з Територіального управління державної судової адміністрації України в Сумській області (40002, м. Суми, вул. Перемоги, 4, ідентифікаційний код 26270240) на користь державного бюджету України 944,63 грн. судових витрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Скат" (40007, м. Суми, вул. Кіровоградська, 3, ідентифікаційний код 31787330) на користь державного бюджету України 944,63 грн. судових витрат.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова