Рішення

від 30.09.2015 по справі 905/1047/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.09.2015 Справа № 905/1047/15

Господарський суд Донецької області у складі судді Сажневої М.В., розглянувши матеріали справи

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Центр системного розвитку «КУБ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» простягнення 97 461,54 грн

за участю представників:

від позивачаОСОБА_1 - директор, ОСОБА_2 - адвокат від відповідачане з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр системного розвитку «Куб» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» про стягнення суми основного боргу з урахуванням інфляційних втрат у розмірі 92772,28 грн, 3% річних у розмірі 4 609,81 грн.

23.09.2015 позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивач збільшив позовні вимоги, у зв'язку зі здійсненим на вимогу суду розрахунком сум нарахованих інфляційних втрат і 3% річних, та просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 51912,80 грн, інфляційні втрати у розмірі 40859,48 грн, 3% річних у розмірі 4689,26 грн, а також покласти на відповідача судові витрати у розмірі 18343,23 грн (які складаються з судового збору, комісії банку за перерахування судового збору, витрат на оплату послуг адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи). Розрахунок ціни позову позивачем наведено у письмових поясненнях, поданих 23.09.2015.

В судовому засіданні 23.09.2015 судом прийнято до розгляду вказану заяву позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання за договором купівлі-продажу № 522/2010-348 від 11.10.2010 щодо здійснення повної та своєчасної оплати поставленого згідно видаткових накладних №О000000070 від 27.06.2012, №О000000078 від 17.07.2012, №О000000104 від 22.07.2012 товару та наданих послуг згідно актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 17.07.2012, 30.08.2012, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу, а також нараховані на неї інфляційні втрати та 3% річних.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що ані договору купівлі-продажу №522/2010-348 від 11.10.2010, ані додатків до нього між відповідачем та позивачем не укладалось. Перерахування коштів відповідачем здійснювалось з посиланням у призначенні платежу на відповідні рахунки, які виставлялись позивачем, а всі виставлені позивачем рахунки на оплату не містять посилання на договір.

Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву просить застосувати наслідки спливу позовної давності, у випадку задоволення позовних вимог.

Рішення прийняте 30.09.2015, оскільки в судовому засіданні 23.09.2015 оголошувалась перерва.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд Донецької області

В С Т А Н О В И В:

Як зазначає позивач у позовній заяві та письмових поясненнях згідно досягнутої між позивачем та відповідачем домовленості 11.10.2010 було укладено ОСОБА_3 купівлі-продажу № 522/2010-348, а також специфікації до нього, який у подальшому шляхом взаємних фактичних дій обох сторін було пролонговано на невизначений строк.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр системного розвитку «КУБ» були виставлені Товариству з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» наступні рахунки-фактури № О000000096 від 27.06.2012 на суму 298968,00 грн, № О000000100 від 05.07.2012 на суму 50748,00 грн та № О000000103 від 11.07.2012 на суму 179412,00 грн за обладнання та монтаж і налагодження обладнання.

Згідно видаткових накладних видаткових накладних №О000000070 від 27.06.2012 на суму 248835,00 грн, №О000000078 від 17.07.2012 на суму 36288,00 грн, №О000000104 від 22.07.2012 на суму 149430,00 грн Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр системного розвитку «КУБ» (позивач) поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» (відповідач) товар на загальну суму 434553,00 грн.

Отримання відповідачем товару, зазначеного у видаткових накладних, підтверджується підписом його представника на зазначених накладних та довіреностями відповідача № 609370 від 27.06.2012, № 609457 від 10.07.2012 та № 609480 від 13.07.2012 на отримання товару від позивача.

Крім того, позивачем було надано відповідачу послуги з монтажу та налагодження поставленого обладнання, про що сторонами складено та підписано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № О000000080 від 17.07.2012 на суму 41777,50грн, № О000000079 від 17.08.2012 на суму 12050,00 грн та № О000000093 від 30.08.2012 на суму 24985,00 грн.

Вищезазначені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) підписані сторонами та скріплені печатками підприємств без заперечень, акти претензій стосовно наданих послуг не складалися, іншого відповідачем не доведено.

Однак, надані позивачем ОСОБА_3 купівлі-продажу № 522/2010-348 від 11.10.2010 та копії Додатків № 6 від 25.06.2012, № 7 від 05.07.2012 та № 8 від 11.07.2012 відповідачем не підписані та не скріплені печаткою.

Відповідачем також заперечується факт укладення з позивачем ОСОБА_4 купівлі-продажу № 522/2010-348 від 11.10.2010 та додатків до нього.

Суд також відзначає, що на рахунках-фактурах та видаткових накладних в якості підстави поставки товару та надання послуг не зазначено ОСОБА_3 купівлі-продажу №522/2010-348 від 11.10.2010, видаткові накладні містять посилання лише на рахунки-фактури. Здійснюючи часткову оплату виставлених рахунків, відповідач зазначав у призначенні платежу відповідний рахунок-фактуру.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставами виникнення зобов'язань, є зокрема, договори та інші правочини (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами , уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Враховуючи викладене, суд вважає недоведеним факт укладення між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 купівлі-продажу № 522/2010-348 від 11.10.2010 і додатків до нього та здійснення спірної поставки та надання послуги саме на підставі вказаного ОСОБА_4, оскільки вказаний договір відповідачем не підписано.

Посилання позивача на те, що в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) зазначено, що роботи проведені згідно з ОСОБА_4 № 522/2010-348 від 11.10.2010 не спростовує встановленого судом факту не укладення сторонами вказаного ОСОБА_4.

Однак суд вважає доведеним факт вчинення сторонами письмових правочинів та здійснення поставки позивачем і отримання відповідачем товару, а також надання позивачем і отримання відповідачем послуг за виставленими рахунками-фактурами №О000000096 від 27.06.2012 на суму 298968,00 грн, № О000000100 від 05.07.2012 на суму 50748,00 грн та № О000000103 від 11.07.2012 на суму 179412,00 грн за обладнання та монтаж і налагодження обладнання, які частково оплачені відповідачем, видатковими накладними №О000000070 від 27.06.2012 на суму 248835,00 грн, №О000000078 від 17.07.2012 на суму 36288,00 грн, №О000000104 від 22.07.2012 на суму 149430,00 грн, а всього на суму 434553,00 грн та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №О000000080 від 17.07.2012 на суму 41777,50грн, №О000000079 від 17.07.2012 на суму 12050,00 грн та №О000000093 від 30.08.2012 на суму 24985,00 грн, а всього на суму 78812,50 грн.

При цьому суд відзначає, що підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносяться обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача і заперечень відповідача.

Таким чином, в даній справі підставою позовних вимог є факт поставки товару та надання послуг з його монтажу на підставі договору, укладеного в певній формі, і до предмету доказування входить як доказування факту укладення сторонами письмового договору у певній формі, так і факту здійснення поставки у певній кількості по певній ціні і надання послуг за певну ціну.

Позивач в позовній заяві та письмових поясненнях посилався як на обставини своїх вимог на факт здійснення поставки відповідачу певної кількості товару на певну суму та надання послуг з його монтажу за певну ціну, що в тому числі ним підтверджувалось посиланням на дані видаткових накладних та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У статті 692 Цивільного кодексу України зазначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (ч.ч. 1, 2 ст. 538 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Отже, внаслідок приписів закону про зустрічне виконання зобов'язань та ст. 692 Цивільного кодексу України обов'язок відповідача оплатити в повному обсязі поставлений товар на загальну суму 434553,00 грн виник з дати отримання товару за правочинами поставки (видатковими накладними), а обов'язок оплатити надані послуги з монтажу та налагодження поставленого товару на загальну суму 78812,50 грн - з дати підписання сторонами відповідних актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, рахунок-фактура № О000000096 від 27.06.2012 на суму 298968,00 грн, за яким здійснювалась поставка обладнання згідно видаткової накладної №О000000070 від 27.06.2012 та надавались послуги згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № О000000080 від 17.07.2012, оплачено відповідачем не в повному обсязі - сплачено 269071,20 грн (платіжне доручення № 27353 від 27.06.2012 з посиланням у призначенні платежу саме на вказаний рахунок); рахунок-фактура №О000000100 від 05.07.2012 на суму 50748,00 грн, за яким здійснювалась поставка обладнання згідно видаткової накладної №О000000078 від 17.07.2012 на суму 36288,00 грн та надавались послуги згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №О000000079 від 17.08.2012 на суму 12050,00 грн оплачено відповідачем не в повному обсязі - сплачено 46673,20 грн (платіжне доручення № 27643 від 09.07.2012 з посиланням у призначенні платежу саме на вказаний рахунок), рахунок-фактура № О000000103 від 11.07.2012 на суму 179412,00 грн, за яким здійснювалась поставка обладнання згідно видаткової накладної №О000000104 від 22.07.2012 на суму 149430,00 грн та надавались послуги згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №О000000093 від 30.08.2012 на суму 24985,00 грн оплачено відповідачем не в повному обсязі - сплачено 46673,20 грн (платіжне доручення № 27755 від 12.07.2012 з посиланням у призначенні платежу саме на вказаний рахунок).

Таким чином, з вищезазначеного вбачається, що отриманий товар відповідачем оплачено у повному обсязі, однак надані послуги з монтажу та налагодження поставленого товару відповідачем оплачені не в повному обсязі, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №О000000080 від 17.07.2012 у розмірі 29896,80 грн, за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №О000000079 від 17.08.2012 у розмірі 4074,80 грн та за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №О000000093 від 30.08.2012 у розмірі 17941,20 грн.

Жодних доказів на підтвердження того, що сума заборгованості у загальному розмірі 51912,80 грн була перерахована позивачу відповідачем до матеріалів справи не надано.

Однак, відповідно до положень ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.ч. 1,3 ст. 264 Цивільного кодексу України).

Отже, перебіг позовної давності щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №О000000080 від 17.07.2012 у розмірі 29896,80 грн та за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №О000000079 від 17.07.2012 у розмірі 4074,80 грн розпочався з 18.07.2012, а за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №О000000093 від 30.08.2012 у розмірі 17941,20 грн - з 31.08.2012.

Проте позивач звернувся з даним позовом до господарського суду Донецької області 21.07.2015 (згідно штампу поштової установи на конверті), тобто після спливу загального строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за надані послуги за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №О000000080 від 17.07.2012 та за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №О000000079 від 17.07.2012 у загальному розмірі 33971,60 грн.

Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

23.09.2015 відповідачем подано відзив на позов, у якому останній просить застосувати строк позовної давності щодо заявлених позивачем вимог.

Частиною 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі, коли суд визнає поважними причини пропущення позовної давності порушене право підлягає захисту.

Позивачем клопотання про поновлення пропущеного строку давності не заявлено.

Жодних поважних причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом позивачем не наведено.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки обґрунтованих причин звернення до суду з позовом поза межами строку давності не наведено, а відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку, що у задоволенні вимог в частині стягнення заборгованості у розмірі 33971,60 грн слід відмовити.

Вимога про стягнення заборгованості за надані послуги з монтажу та налагодження обладнання за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №О000000093 від 30.08.2012 у розмірі 17941,20 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних від простроченої суми.

Вимога про сплату інфляційних витрат та 3% річних є додатковою вимогою.

Відповідно до ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Судом встановлено, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 33971,60 грн.

Вимога про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних нарахованих позивачем саме на вказану суму заборгованості є додатковою вимогою, тобто такою, що випливає з основної вимоги, а тому суд приходить до висновку, що строк позовної давності для звернення з цими вимогами також сплив.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 26738,32 грн та 3% річних у розмірі 3050,34 грн, нараховані на суму заборгованості у розмірі 33971,60 грн, щодо стягнення якої позивачем пропущено строк позовної давності, задоволенню також не підлягають з підстав пропуску позовної давності.

Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання у розмірі 17941,20 грн встановлений судом та по суті відповідачем не спростований, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є правомірними.

Положення ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційній, а тому мають враховуватися всі індекси інфляції (в т.ч. з від'ємним значенням). Наведене додатково підтверджується листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62 97р.

Із поданого розрахунку інфляційних втрат вбачається, що позивачем неправомірно не враховані індекси інфляції за серпень, листопад 2012 року, лютий, липень, серпень 2013 року, липень-серпень 2015 року, які мають від'ємне значення.

За розрахунком суду, здійсненим з урахуванням настання у відповідача строку платежу та рекомендацій Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, розмір інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість у сумі 17941,20 грн, що підлягає стягненню з відповідача становить 13232,48 грн.

В іншій частині вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають, у зв'язку їх з безпідставністю.

Вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 1638,92 грн, нарахованих на заборгованість у розмірі 17941,20 грн підлягають задоволенню за розрахунком позивача перевіреним судом.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з частковим задоволенням позову, судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач також просить суд покласти на відповідача витрати з оплати послуг адвоката у розмірі 16254,52 грн.

Позивачем надано належним чином засвідчену копію витягу з договору про надання правових послуг від 14.07.2015, укладеного між позивачем та адвокатом ОСОБА_2, оригінали додаткової угоди № 1 15.09.2015 до вказаного ОСОБА_4, Акту передавання-приймання фактично наданих правових послуг від 15.09.2015 за ОСОБА_4, ордер серії ХВ № 000,71 на надання правової допомоги позивачу від 14.07.2015, платіжні доручення № 149 від 15.07.2015 та № 195 від 17.09.2015 на загальну суму 16254,52 грн, належним чином засвідчену копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 632 від 29.07.2008, посвідчення адвоката.

Відповідно до п. 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Пунктом 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що, вирішуючи питання про розподіл сум судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Враховуючи викладене, з урахуванням ціни позову, складності справи, часткового задоволення позову, тощо суд вважає, що витрати позивача на оплату послуг адвоката слід покласти на відповідача в сумі 2000,00 грн.

Крім того, в поданій позивачем до суду 23.09.2015 заяві про стягнення судових витрат позивач просить покласти на відповідача витрати по сплаті позивачем комісійних за перерахування судового збору у розмірі 37,41 грн, витрати на листування з відповідачем щодо направлення копії позовної заяви з доданими до неї документами, акту звірки розрахунків, вимоги про оплату у загальному розмірі 42,76 грн та витрати на отримання витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно відповідача у розмірі 60,90 грн.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з приписами п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу» судовими витратами є витрати сторін, які пов'язані з розглядом справи і складаються з судового збору та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Крім того, у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини у рішенні від 26.06.2014 по вказаній справі зазначив про те, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

В матеріалах справи наявні квитанція № К3/13 від 15.07.2015 на суму 27,41 грн, №82979941 від 21.09.2015 на суму 10,00 грн з призначенням платежу «комісія банку від прийому платежів», за яким позивач сплатив банкам комісію по сплаті судового збору за подання позовної заяви до відповідача. Також в матеріалах справи наявні належним чином засвідчена копія опису вкладення у цінний лист та фіскального чеку поштової установи від 22.07.2015 на суму 17,64 грн, за якими на адресу відповідача надсилалась копія позовної заяви з додатками.

З урахуванням викладеного, враховуючи те, що сплата судового збору та направлення копії позовної заяви та додатків до неї на адресу відповідача є обов'язком позивача та обов'язковою передумовою розгляду справи у суді в розумінні ст.ст. 56, 57 Господарського процесуального кодексу України, наявність доказів, покладених в обґрунтування сплати комісій банку за перерахування судового збору, поштових витрат за надсилання копії позовної заяви з доданими документами, зокрема квитанції, поштовий чек на вказані суми та опис поштового вкладення, суд вважає, що вказані витрати, є судовими витратами, які пов'язані розглядом справи, а тому, у зв'язку з частковим задоволенням позову відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вимога про стягнення витрат на отримання витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно відповідача у розмірі 60,90 грн задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження понесення вказаної суми витрат.

Також суд відмовляє у задоволенні вимоги про стягнення витрат за направлення листа з актом звіряння розрахунків та листа з вимогою оплатити заборгованість, оскільки вказане листування здійснювалось до звернення до суду з позовом і не на вимогу ухвал суду, а тому такі витрати не є неминучими (як зазначено у вищевказаному рішенні Європейського суду з прав людини) витратами пов'язаними розглядом справи.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» (87500, Донецька обл., м. Маріуполь, проспект Леніна, 68-А, ідентифікаційний код 24155428) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр системного розвитку «КУБ» (61036, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 33205711) заборгованість у розмірі 17941 (сімнадцять тисяч дев'ятсот сорок одна) грн 20 коп, 3% річних у розмірі 1638 (одна тисяча шістсот тридцять вісім) грн 92 коп., інфляційні втрати у розмірі 13232 (тринадцять тисяч двісті тридцять дві) грн 48 коп., витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп., судовий збір у розмірі 655 (шістсот п'ятдесят п'ять) грн 77 коп. та 18 (вісімнадцять) грн 54 коп. судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.

3. В іншій частині позову відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 01.10.2015

Суддя М.В. Сажнева