Постанова

від 10.11.2015 по справі 905/1047/15

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

10.11.2015р. справа №905/1047/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівПопков Д.О. Колядко Т.М.,Радіонова О.О. при секретарі судового засідання Акімовій К.К. за участю представників сторін: від позивача: Сунцов В.В. (свідоцтво № 632 від 29.07.2008р.); Хандрико А.М. (паспорт МК 456738); від відповідача:Ніколенко І.В. (довіреність №522/ю-71 від 05.01.2015р.) розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Центр системного розвитку «КУБ», м. Харків на рішення господарського суду Донецької області від 30.09.2015р. (повний текст підписано 01.10.2015р.) по справі№905/1047/15 (суддя Сажнева М.В.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Центр системного розвитку «КУБ», м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс», м. Маріуполь Донецької області простягнення 97 461,54грн. В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр системного розвитку «КУБ», м. Харків (Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс», м. Маріуполь Донецької області (Відповідач) про 97 382,09грн., з яких: сума основного боргу з урахуванням інфляційних втрат - 92772,28грн, 3% річних - 4609,81грн.

В перебігу розгляду справи Позивач своєю заявою про уточнення позовних вимог (а.с.100) збільшив розмір стягуваної з Відповідача суми до 97 461,54грн., з яких: сума основного боргу - 51912,80грн., сума інфляційних втрат - 40859,48грн., 3 % річних - 4689,26 грн., сума судових витрати - 18343,23 грн. (які складаються з судового збору, комісії банку за перерахування судового збору, витрат на оплату послуг адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи), розрахунок якої навів в додаткових поясненнях до позову про стягнення суми (а.с.а.с.114-118).

Рішенням Господарського суду Донецької області від 30.09.2015р. по справі №905/1047/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр системного розвитку «КУБ», були задоволені частково - стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» суму основного боргу - 17941,20грн.; інфляційних втрат - 13232,48грн.; 3 % річних - 1638,48грн.; витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката - 2000,00грн.

Рішення місцевого господарського суду було вмотивовано доведеністю матеріалами справи факту поставки Позивачем певної кількості товару та неповна оплата цього товару з боку Відповідача, при цьому місцевий суд дійшов висновку про недоведеність факту укладання сторонами договору купівлі-продажу №522/2010-348 від 11.10.2010р., тоді як зобов'язання з оплати фактично отриманого товару та наданих послуг виникли з моменту підписання відповідних накладних та актів приймання-передачі, по відношенню до якого (моменту) судом і визначалося дотримання строків позовної давності, на застосування якої вказував Відповідач, та здійсненим у зв'язку із цим перерахунком заявлених вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр системного розвитку «КУБ», не погодившись з прийнятим рішенням суду, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 30.09.2015р. по справі №905/1047/15 в частині відмови від задоволення позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги Позивача в повному обсязі.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає безпідставне застосування судом строку позовної давності, неправильне визначення початку його перебігу, а також помилковість висновку про неукладеність договору №522/2010-348 від 11.10.2010р.

За результатами автоматизованого розподілу справи сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий (суддя-доповідач) Попков Д.О., Колядко Т.М., Радіонова О.О.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 26.10.2015р. було порушено апеляційне провадження із призначенням розгляду скарги на 10.11.2015р. о 11.50год.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Представники Позивача у судовому засіданні 10.11.2015р. підтримали доводи і вимоги апеляційної скарги, вказуючи на запитання суду, що зміст умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу №522/2010-348 від 11.10.2010р. саме у наданій Позивачем до справи редакції підтверджується вказівкою на його реквізити в актах приймання-передачі послуг та фактичними діями сторін.

Представник Відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у наданому відзиві №522/275-ю від 09.11.2015р.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне:

Як було встановлено місцевим судом та вбачається із матеріалів справи, Позивач звернувся до суд із позовом про стягнення грошових коштів, зумовлених обставинами невиконання Відповідачем грошових зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу №522/2010-348 від 11.10.2008р. (Договір - а.с.а.с.26,27), відповідно до п.1.1 якого, Позивач (Продавець) зобов'язався поставити, а Відповідач (Покупець) прийняти та оплатити продукцію на умовах, викладених в договорі, в кількості, по цінам, погодженими сторонами в специфікаціях та рахунках на оплату, зважаючи на виконання Продавцем своїх зобов'язань, що підтверджується видатковими накладними та актами приймання-передачі.

Отже, підставами заявленого позову у розумінні абз.4 п.3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. в розглядуваному випадку є як факт укладання сторонами договору купівлі-продажу №522/2010-348 від 11.10.2008р., так і факт здійснення Позивачем поставки товару і виконання робіт, що, як правильно вказано судом першої інстанції, є складовими предмет доказування для Позивача.

Наразі, всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України Позивачем не представлено належних доказів укладання з Відповідачем договору купівлі-продажу №522/2010-348 від 11.10.2008р. у представленій редакції (а.с.а.с.26, 27) у розумінні ст.638 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.180 Господарського кодексу України, оскільки:

- матеріали справи не містять доказів звернення Позивача з офертою, оформленою відповідною редакцією вказаного договору; більш того, представлений разом із позовом примірник цього договору не був підписаний навіть самим Позивачем, що унеможливлює встановлення навіть його волевиявлення на укладання такого договору і кваліфікацію цієї редакції як оферти у розумінні ст.641 Цивільного кодексу України. Надання Позивачем у подальшому такого примірнику договору вже із підписом зі свого боку апеляційний суд сприймає критично, адже ця обставина не встановляє ані момент такого підпису, ані визначає наявність доказів надання пропозиції Відповідачеві;

- матеріали справи не містять доказів прийняття Відповідачем такої пропозиції у розумінні ст.642 Цивільного кодексу України, адже за її формою у світлі положень ч.1 ст.181 Господарського кодексу України мало відбутися підписання сторонами договору у вигляді єдиного документу. Наразі, фактичні дії сторін з поставки товару, приймання виконаних робіт та здійснення певних оплат не можуть вважатися доказами укладання договору купівлі-продажу №522/2010-348 від 11.10.2008р. саме у його представленій редакції, визначеної Позивачем в односторонньому порядку, факт якого (укладання) Відповідачем заперечується.

Отже, апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду про недоведеність факту укладання сторонами вказаного договору і доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують. Разом із тим, наявні в матеріалах справи:

- рахунки-фактури: №О000000096 від 27.06.2012р. на суму 298968,00грн (а.с.133), №О000000100 від 05.07.2012р. на суму 50748,00грн. (а.с.142) та №О000000103 від 11.07.2012р. на суму 179412,00грн. (а.с.151) за поставку обладнання та монтаж і налагодження цього обладнання (які, доречи, також не містять вказівку на згадуваний Позивачем договір, як на підставу виставлення);

- видаткові накладні (що містять послання на такі рахунки-фактури) №О000000070 від 27.06.2012р. на суму 248835,00грн. (а.с.135), №О000000078 від 17.07.2012р. на суму 36288,00грн. (а.с.144), №О000000104 від 22.07.2012р. на суму 149430,00грн. (а.с.153), за яким Позивач передав уповноваженому представнику Відповідача (довіреності №609370 від 27.06.2012р. (а.с.136), № 609457 від 10.07.2012р.(а.с.145) та № 609480 від 13.07.2012р.(а.с.154)) товар на загальну суму 434553,00грн.

- підписані сторонами без зауважень акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), за якими Позивач з посиланням, у тому числі, на згадувані вище рахунки-фактури, надав Відповідачеві послуги з монтажу обладнання: №О000000080 від 17.07.2012р.(а.с.138) на суму 41777,50грн., №О000000079 від 17.08.2012р. (а.с.147) на суму 12050,00грн. та №О000000093 від 30.08.2012р. (а.с.157) на суму 24985,00грн.

у своїй сукупності дають підстави для висновку про те, що у такий спрощений спосіб сторонами була укладена низка угод про поставку відповідного товару та про виконання (підряд) робіт з монтажу обладнання, що не суперечить ст.ст.205, 207 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.181 Господарського кодексу України, адже дозволяє визначити всі істотні умови цих угод.

Наразі, у світлі положень ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України та ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України такі угоди є належними підставами для виникнення у Відповідача перед Позивачем грошових зобов'язань зі сплати отриманого товару та виконаних робіт.

Місцевим судом встановлено, що Відповідачем була здійснена оплати поставленого товару, що підтверджується платіжними дорученнями №27353 від 27.06.2012р. (а.с.14) на суму 269071,20грн., №27643 від 09.07.2012р. (а.с.18) на суму 46673,20грн., №27755 від 12.07.2012р. (а.с.22) на суму 161470,80грн., тоді як виконанні роботи за: актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №О000000080 від 17.07.2012р. у розмірі 29896,80грн., актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №О000000079 від 17.08.2012р. у розмірі 4074,80грн. та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №О000000093 від 30.08.2012р. у розмірі 17941,20грн., усього на загальну суму 51912,80грн. оплачені не були. Наразі, доказів припинення Відповідачем грошових зобов'язань з оплати таких робіт у спосіб, визначений ст.202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України матеріали справи не містять.

Між тим, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, грошові зобов'язання Відповідача з оплати прийнятих ним робіт, що були здійснені Позивачем, мали бути виконані належним чином.

Апеляційний суд звертає увагу на помилковість кваліфікації місцевого суду правовідносин сторін, опосередкованих вказаними актами здачі-прийняття робіт, в контексті положень ст.901 Цивільного кодексу України, адже обумовлені цими актами роботи не споживаються в процесі їх виконання, і метою для Замовника таких робіт є їх кінцевий результат, що притаманно відносинам підряду за визначенням ст.837 цього Кодексу.

Втім, означена помилковість кваліфікації та безпідставність застосування м місцевим положень ст.692 Цивільного кодексу України (відносно визначення моменту оплати поставленого товару) до підрядних правовідносин сторін при визначенні моменту оплати робіт, вказаних в актах їх здачі-приймання, не призвела до прийняття неправильного рішення, адже у світлі положень ст.854 цього Кодексу та факту попереднього виставлення Позивачем рахунків і відносно виконаних у подальшому робіт (акти містять на них посилання) момент прострочення оплати робіт за актом №О000000080 від 17.07.2012р. у розмірі 29896,80грн., актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №О000000079 від 17.08.2012р. у розмірі 4074,80грн. цілком правомірно визначений з 18.07.2012р., а за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №О000000093 від 30.08.2012р. у розмірі 17941,20грн. - з 31.08.2012р.

Посилання Скаржника на необхідність відліку момент оплати цих актів від дати отримання Відповідачем листа-вимоги №6109902851210 від 15.07.2015р. є помилковими, адже представлені у справі рахунки-фактури цілком обґрунтовано можуть кваліфікуватися вимогами у розумінні ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, вказані моменти початку порушення грошового зобов'язання з оплати виконаних робіт у вигляді прострочення оплати з боку Відповідача у розумінні ст.610, ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України зумовлює і визначеність моменту відліку перебігу строку позовної давності згідно із ч.1 ст.261 цього Кодексу за вимогами про їх оплату.

Наразі, заява про застосування строку позовної давності була здійснена Відповідачем у відзиві №522/237-ю від 21.09.2015р., поданого суду 23.09.2015р. (а.с.113) - до моменту прийняття рішення, що цілком відповідає приписам ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України, адже діюче законодавство жодною мірою не обмежую форму такої заяви, зокрема - її рукописного викладення, на чому з посиланням на п.2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. справедливо наголосив Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу. Зауваження Скаржника щодо незаконності такого рукописного застереження є доказово та юридично неспроможними, а тому відхиляються апеляційним судом.

Приймаючи до уваги подання позову до суду 21.07.2015р., місцевий суд дійшов цілком обґрунтованого висновку про сплив встановленого ст.257 Цивільного кодексу України строку позовної давності відносно вимог з оплати робіт за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №О000000080 від 17.07.2012р. та №О000000079 від 17.08.2012р. у загальному розмірі 33971,6грн., ч.4 ст.267 цього Кодексу є підставою для відмови у задоволені позовних вимог щодо стягнення заборгованості за такими актами, а у світлі положень ст.266 вказаного Кодексу - і за вимоги про стягнення нарахованих на цю суму 3% річних та інфляційної індексації.

Перевіривши розрахунок суду першої інстанції щодо решти задоволених вимог, зумовлених приписами ст.625 Цивільного кодексу України, апеляційний суд погоджується із їх відповідністю фактичним обставинам справи та вимогам діючого законодавства.

Поряд із цим, у світлі часткового задоволення позовних вимог, правильним у світлі положень ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України є і здійснений місцевим судом розподіл судових витрат, у тому числі - щодо оплати послуг адвоката, розмір відшкодування щодо яких визначено з урахуванням п.п.6.3., 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р.

Оскільки будь-яких інших підстав, передбачених ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування або зміни переглядуваного рішення, з доводів апеляційної скарги не вбачається і апеляційним судом не встановлено, то така скарга залишається без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, з урахування мотивів, наведених в цій постанові. Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України понесені Скаржником витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відносяться на його рахунок.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 35, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр системного розвитку «КУБ», м. Харків на рішення Господарського суду Донецької області від 30.09.2015р. (повний текст підписано 01.10.2015р.) у справі №905/1047/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Донецької області від 30.09.2015р. (повний текст підписано 01.10.2015р.) у справі №905/1047/15 залишити без змін.

3. Постанова апеляційної інстанції набирає сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя: Д.О. Попков

Судді: Т.М. Колядко

О.О. Радіонова

Надруковано: 5 прим. 1. Позивачу; 2. Відповідачу; 3 у справу; 4 ДАГС; 5 ГСДО