Рішення

від 29.09.2015 по справі 920/1223/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.09.2015 Справа № 920/1223/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Діома Агро»,

м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми

«Хоружівка», с. Хоружівка, Недригайлівський район,

Сумська область,

про стягнення 707 160 грн. 94 коп.,

Суддя Заєць С. В.

Представники сторін:

Від позивача - представник ОСОБА_1 (довіреність від 12.01.2015 року);

Від відповідача - представник ОСОБА_2 (довіреність № 5 від 01.06.2015 року);

При секретарі судового засідання Сугоняко Н. В.

Суть спору: позивач подав позовну заяву, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь 707 160 грн. 94 коп., в тому числі 26 236 грн. 82 коп. 3% річних, 680 924 грн. 12 коп. інфляційних нарахувань за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, яке виникло з рішення господарського суду Сумської області від 17.03.2015 року у справі № 920/213/15, а також судовий збір.

Представник позивача надав в судове засіданні додаткові письмові пояснення в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Зазначені документи розглянуті судом та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача надав у судове засідання додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву, відповідно до яких зазначає, що 17.09.2015 року на депозитний рахунок державної виконавчої служби надійшли грошові кошти з рахунку відповідача - ТОВ АФ «Хоружівка» в розмірі 3 394 260 грн. 13 коп. Розпорядженням № 43406815/4/15 від 18.09.2015 року головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області визначено, що 1 966 360 грн. 99 коп. необхідно перерахувати на користь ТОВ «Діома Агро» згідно наказу господарського суду Сумської області від 01.07.2015 року по справі № 920/213/15. Також зазначає, що в другій половині вересня 2015 року ТОВ АФ «Хоружівка» сплатила заборгованість по договору поворотної фінансової допомоги № 2 від 20 грудня 2013 року. В свою чергу зазначила, що враховуючи, що кошти по погашенню заборгованості були перераховані в другій половині вересня, то індекс інфляції необхідно розраховувати з урахуванням індексу за серпень та вересень 2015 року включно та надала свій контррозрахунок інфляційних нарахувань. Зазначені документи розглянуті судом та долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та надання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принцип змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4 3 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Сумської області від 17.03.2015 року у справі № 920/213/15 за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю В«ДІОМА АГРОВ» , м. Київ до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма В«ХоружівкаВ» , Сумська область, Недригайлівський район, с. Хоружівка, про стягнення 1945360 грн. 16 коп. позов задоволено частково, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма В«ХоружівкаВ» (42130, Сумська область, Недригайлівський район, с. Хоружівка, вул. Центральна, буд. 9 і.к. 30133681) на користь товариства з обмеженою відповідальністю В«ДІОМА АГРОВ» (03038, м. Київ, вул. Ямська, 8 і.к. 38076097) 1866752 грн. 00 коп. основного боргу, 3989 грн. 22 коп 3% річних, 56002 грн. 56 коп. інфляційні, а також 39617 грн. 21 коп. судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 року, рішення господарського суду Сумської області від 17.03.2015 року у справі № 920/213/15 залишено без змін.

Рішення господарського суду Сумської області від 17.03.2015 року у справі № 920/213/15 набрало законної сили 09.06.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконує судове рішення від 17.03.2015 року у справі № 920/213/15, та не сплачує грошову суму присуджену до стягнення у повному обсязі, у зв'язку з чим останньому відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України згідно з поданим розрахунком нараховано 26236 грн. 82 коп. 3% річних, 680924 грн. 12 коп. інфляційних збитків.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вичинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум (Постанова пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при касаційному перегляді судового рішення щодо стягнення інфляційних нарахувань та річних (постанова Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року у справі № 6/433-42/183).

Отже, оскільки судове рішення від 17.03.2015 року у справі № 920/213/15 про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Діома Агро» коштів, як вбачається з матеріалів справи, виконане лише у другій половині вересня 2015 року, тобто після порушення провадження у даній справі № 9230/ 1223/15, позивач вправі вимагати стягнення з відповідача в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

У відзиві на позов відповідач обгрунтовує заперечення тим, що між сторонами був укладений договір про надання поворотної фінансової допомоги, який не передбачав нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

В даному випадку суд не може погодитися з позицією відповідача, оскільки відповідно до Постанови Пленуми Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та відсотків річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, зазначені нарахування носять компенсаційний характер і пов'язані з знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, право стягнення яких передбачене безпосередньо в Цивільному кодексі України носять імперативних характер, і не передбачається обов'язковості зазначення такого положення в договорі.

Окрім цього, відповідач зазначає, що сума боргу з урахуванням інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а також зазначає, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Тому враховуючи наведене відповідач вважає, що позивачем не вірно обраховано строки нарахування 3 % річних та інфляційних нарахувань. На його думку нарахування слід починати з 18.03.2015 року (з дня наступного після винесення рішення суду про стягнення заборгованості), а не з 27.01.2015 року та при кінцевому розрахунку слід враховувати індекс інфляції за серпень та вересень 2015 року, оскільки погашення заборгованості відбулося у другій половині вересня 2015 року.

Суд, погоджується з позицією відповідача щодо порядку обчислення 3% річних та інфляційних нарахувань, оскільки такий порядок визначений відповідно до листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», проте не може погодитися з зауваженнями щодо періоду нарахування позивачем 3% річних та інфляційних нарахувань, з огляну на наступне.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення господарського суду від 17.03.2015 року по справі № 920/213/15 розрахунок 3% річних та індексу інфляції проводився у строк до 26.01.2015 року, а тому суд вважає правомірним нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних нарахувань в даній справі починаючи з 27.01.2015 року. Кінцевим терміном нарахування позивач зазначає день складання позову у даній справі - 16.07.2015 р. Фактично погашення заборгованості відбулося у вересня 2015 року, а отже позивач не перевищив терміни нарахування. І при розрахунку враховався індекс інфляції за липень 2015 року.

Відповідно до розрахунку позивача розмір 3% річних становить 26 236 грн. 82 коп. інфляційних нарахувань - 680 924 грн. 12 коп.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З урахуванням зазначеного, судом здійснено перерахунок суми 3 % річних та інфляційних нарахувань за період з 27.01.2015 року по 16.07.2015 року, виходячи з суми заборгованості 1866752 грн. 00 коп., згідно з яким загальний розмір 3% річних складає 26236 грн. 82 коп., інфляційних нарахувань - 655 447 грн. 36 коп. Розрахунок здійснено судом за допомогою інформаційно - аналітичного центру «Ліга» ТОВ «Ліга: Закон» 2015.

Оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних нарахувань передбачене діючим законодавством України, господарський суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 26236 грн. 82 коп., інфляційних нарахувань - 655 447 грн. 36 коп.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних нарахувань в сумі 25 476 грн. 76 коп., суд відмовляє за їх необґрунтованістю.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 13640 грн. 60 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Хоружівка» (42130, Сумська область, Недригайлівський район, село Хоружівка, вул. Центральна, буд. 9, код ЄДРПОУ 30133681) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діома Агро» (03038, м. Київ, вул. Ямська,8, код ЄДРПОУ 38076097) 26236 грн. 82 коп. 3 % річних, 655447 грн. 36 коп. інфляційних нарахувань, 13640 грн. 60 коп. судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 02.10.2015 року.

Суддя ОСОБА_3