Постанова

від 03.11.2015 по справі 920/1223/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2015 р. Справа № 920/1223/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Ільїн О.В., суддя Черленяк М.І.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивача – не з'явився,

відповідача – не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх.4917С/1-38) на рішення господарського суду Сумської області від 29.09.2015 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Діома Агро”,м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми “Хоружівка”, с.Хоружівка, Недригайлівський район, Сумська область,

про стягнення 707160,94 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь 707 160 грн. 94 коп., в тому числі 26 236 грн. 82 коп. 3% річних, 680 924 грн. 12 коп. інфляційних нарахувань за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, яке виникло з рішення господарського суду Сумської області від 17.03.2015 року у справі №920/213/15.

Рішенням господарського суду Сумської області від 29.09.2015 року у справі №920/1223/15 (суддя Заєць С.В.) позов задоволено частково.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 7671,59 грн. 3% річних і 360500,56 грн. інфляційних втрат.

Позивач в судове засідання 03.11.2015 року не з'явився, однак надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, зокрема, зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права, судом досліджено всі обставини у даній справі. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача – без задоволення. Також, у відзиві позивач зазначає про неможливість прибуття його представника в судове засідання 03.11.2015 року та просить здійснити розгляд справи без його участі.

Відповідач в судове засідання 03.11.2015 року також не з'явився, однак надіслав суду клопотання (вх.№14954) про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку із неможливістю прибуття його представника через зайнятість в іншому судовому засіданні.

Відповідно до підпункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження викладених в клопотанні обставин, та не зазначено, з урахуванням вимог статті 77 ГПК України, яким чином неявка представника відповідача унеможливить розгляд даної справи.

На підставі викладеного та враховуючи, що відповідач є апелянтом по справі, а отже в апеляційній скарзі ним викладені доводи з яких він не погоджується з прийнятим рішенням суду першої інстанції, а також те, що наявних у справі документів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про відкладення, оскільки відсутність апелянта в судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті.

03.11.2015 року до суду апеляційної інстанції факсограмою №453 надійшло клопотання відповідача про його участь в судовому засіданні 03.11.2015 року в режимі відеоконференції в господарському суді Сумської області (40011, м.Суми, проспект ім.Т.Г. Шевченка, 18/1), у зв'язку з неможливістю направити свого представника до Харківського апеляційного господарського суду.

Колегія суддів зазначає, що згідно з вимогами статті 741 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони, третьої особи, прокурора, іншого учасника судового процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. У клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в обов'язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за сім днів до дня проведення судового засідання, в якому відбуватиметься така участь. Питання про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції вирішується господарським судом за наявності відповідного клопотання або за власною ініціативою не пізніш як за п'ять днів до дня проведення такого судового засідання.

Судова колегія приймає до уваги, що клопотання відповідача про його участь в судовому засіданні 03.11.2015 року в режимі відеоконференції надійшло на адресу суду факсограмою 03.11.2015 року, тобто в день слухання справи.

Таким чином, відповідач звернувся до суду з клопотанням не за сім днів до дня проведення судового засідання, як того вимагає стаття 741 ГПК України, а в день проведення судового засідання.

З огляду на викладене, та враховуючи, що задоволення клопотання в менші строки, чим визначено вимогами процесуального законодавства, створює можливість порушення прав учасників судового процесу, передбачених статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, неможливість належної підготовки до проведення відповідного судового засідання, порушує принцип змагальності та рівності учасників судового процесу перед законом і судом, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за їх відсутності за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

ТОВ «Діома Агро» звернулось до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з ТОВ Агрофірма «Хоружівка» 1866752 грн. основного боргу за договором про надання поворотної фінансової допомоги №2 від 20.12.2013 року, 18616,38 грн. процентів, 3989, 22 грн. 3% річних, 56002,56 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Сумської області від 17.03.2015 року у справі № 920/213/15 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ Агрофірма “Хоружівка” на користь ТОВ «Діома Агро» 1866752 грн. основного боргу, 3989,22 грн. 3% річних, 56002,56 грн. інфляційних втрат, а також 39617,21 грн. судового збору (а.с.15).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 року вказане рішення суду першої інстанції від 17.03.2015 року залишено без змін (а.с.19).

Позивач, звертаючись до суду з позовом у даній справі, зазначив, що станом на день подання позову ТОВ Агрофірма «Хоружівка» рішення господарського суду Сумської області від 17.03.2015 року у справі №920/213/15 не виконало, у зв'язку з чим просив суд, на підставі статті 625 ЦК України, стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 26236,82 грн. та інфляційні втрати в розмірі 680924,12 грн. за період з 27.01.2015 року по 16.07.2015 року.

Відповідач з періодами нарахування 3% річних та інфляційних втрат не погодився та в письмових поясненнях суду першої інстанції (а.с.75) вказав, що в другій половині вересня 2015 року, на підставі розпорядження № 43406815/4/15 від 18.09.2015 року головного державного виконавця ВПВР управління ДВС ГУЮ у Сумській області, грошові кошти в сумі 1966360,99 грн. перераховано ТОВ «Діома Агро», згідно наказу господарського суду Сумської області №920/213/15 від 01.07.2015 року. На думку відповідача, період нарахування 3% річних та інфляційних втрат повинен починатись 18.03.2015 року, тобто з дня, наступного після набрання рішенням суду законної сили, а також необхідно враховувати індекс інфляції за серпень та вересень 2015 року.

Судова колегія приймає до уваги наступне.

Згідно ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів зауважує, що прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання або відстроченням виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанови Верховного Суду України: від 12 вересня 2011 року у справі № 6/433-42/183, від 20.12.2010 р. у справі № 3057 гс, від 04.07.2011 р. у справі № 3-65 гс11, від 1209.2011 р. у справі № 3-73гс11; від 24.10.2011 р. у справі № 3-89 гс11;. Від 14.11.2011 р. у справі № 3-116гс11 ) та Вищий господарський суд України (Постанова пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інформаційний лист від 20.11.2008 р. №01-8/685,Оглядовий лист від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013).

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку інфляційних нарахувань та трьох процентів річних від простроченої суми аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Судом першої інстанції під час розгляду справи №920/213/15 досліджено, що 20 грудня 2013 року між ТОВ «Діома Агро» (позикодавець) та ТОВ Агрофірмою “Хоружівка” (позичальник) було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги №2, відповідно до умов якого, позикодавець надає безпроцентну поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти до 31.12.2014 року.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач перерахував на рахунок відповідача 2395500 грн. 00 коп., що підтверджується банківськими виписками: від 23.12.2013 року на суму 990000 грн. 00 коп., від 26.12.2013 року на суму 990000 грн. 00 коп., від 27.12.2013 року на суму 296000 грн. 00 коп., від 27.12.2013 року на суму 119000 грн. 00 коп.

Приймаючи до уваги, що сума заборгованості в установлений договором строк відповідачем не погашена, господарський суд у справі №920/213/15 дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з ТОВ Агрофірма «Хоружівка» 3% річних за період з 01.01.2015р. по 26.01.2015р., сума яких становить 3989 грн. 22 коп. та інфляційних витрат за січень 2015 року , сума яких становить 56002 грн. 56 коп.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на дане положення процесуального закону та той факт, що господарським судом Сумської області при розгляді справи №920/213/15 вже було встановлено факт невиконання зобов'язання відповідачем, а також досліджено докази на підтвердження вказаних обставин, повторне їх вивчення та дослідження судом не потребується.

Враховуючи, що рішеннями суду у справі №920/213/15 стягнуто з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати, нараховані до 26.01.2015 року, позивачем правомірно визначено початок періоду нарахування заявлених до стягнення сум у даній справі саме з 27.01.2015 року.

При цьому, заборгованість в розмірі 1926743,78 грн. за рішенням господарського суду Сумської області у справі №920/213/15 перераховано позивачу в процесі здійснення виконавчого провадження лише у вересні 2015 року, про що свідчить розпорядження №43406815/4/15 від 18.09.2015 року головного державного виконавця ВПВР управління ДВС ГУЮ у Сумській області (а.с.77).

В той же час відповідно до розрахунку позивачем суми ціни позову розрахунок 3% річних та інфляційних втрат був здійснений ним до 16.07.2015 року, тобто ще в період примусового виконання наказу суду у справі №920/213/15.

Отже, враховуючи, що рішення господарського суду Сумської області від 17.03.2015 року у справі 920/213/15 про стягнення з ТОВ Агрофірма «Хоружівка» коштів повністю у зазначений позивачем період не було виконано в частині сплати основної суми боргу, наявний факт прострочення відповідачем грошового зобов'язання, у зв'язку з чим судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 26236,82 грн. (нараховану на суму заборгованості 1866752 грн.) за період з 27.01.2015 року по 16.07.2015 року.

Стосовно періоду нарахування заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Як роз'яснено в п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

В листі Верховного суду України від 03.04.1997 р. за №62-97р, зазначено, що при визначенні періоду розрахунку інфляційних втрат, необхідно враховувати порядок застосування індексів інфляції. Період нарахування визначається наступним чином. Якщо прострочка виникла до 16 числа місяця, то розрахунок здійснюється з урахуванням індексу інфляції цього місяця, а якщо прострочка виникла з 16 числа місяця, то розрахунок здійснюється без урахування цього місяця. За аналогією, якщо заборгованість погашена до 16 числа місяця, тоді індекс інфляції цього місяця не враховується, а якщо погашення заборгованості мало місце після 16 числа місяця, тоді враховується.

Таким чином, враховуючи, що прострочка відповідача виникла 27.01.2015 року (тобто після 15 числа місяця), а її нарахування здійснено позивачем до 16.07.2015 року, правомірним є стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 655447,36 грн. за період з лютого 2015 року по липень 2015 року (нараховану на суму заборгованості 1866752 грн.).

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних повинно починатись з 18.03.2015 року, тобто з дня, наступного за днем прийняття рішення господарським судом Сумської області у справі №920/213/15.

Колегія суддів приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Як вже зазначено судом апеляційної інстанції вище, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Рішеннями суду у справі №920/213/15 стягнуто з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати, які були нараховані до 26.01.2015 року.

Враховуючи, що основний борг в сумі 1866752 грн. до 26.01.2015 року відповідачем не погашено, прострочення ним виконання грошового зобов'язання триває з 27.01.2015 року і до повного виконання рішення господарського суду Сумської області у справі №920/1223/15, у зв'язку з чим позивач вправі вимагати стягнення з відповідача коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за вказаний період.

Таким чином, позивачем правомірно визначено початок нарахування заявлених до стягнення сум саме з 27.01.2015 року, а отже, доводи відповідача є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду Сумської області.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101, 102, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 29.09.2015 року у справі №920/1223/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови по справі №920/1223/15 підписано 05.11.2015 року.

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Черленяк М.І.