Постанова

від 24.09.2015 по справі 904/4233/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2015 року Справа № 904/4233/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідача)

суддів : Паруснікова Ю.Б., Білецької Л.М.

секретар судового засідання Фьокліна Д.І.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, директор на підставі виписки з ЄДР серія АД №243151 від 03.08.15, паспорт серія АЕ 883030 виданий Кіровським РВДУУМВС України в Дніпропетровській області 09.10.1997.;

від позивача: ОСОБА_2, посвідчення №2387 від 29.10.20, адвокат;

представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

розглянувши апеляційну скаргу філії "Дніпропетровського регіонального управління" Публічного акціонерного товариства "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2015 року у справі № 904/4233/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОТЕХПРОМ", м. Дніпропетровськ

до Публічного акціонерного товариства "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ", м.Київ в особі філії "Дніпропетровського регіонального управління" Публічного акціонерного товариства "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ", м. Дніпропетровськ

про стягнення 505716, 42 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2015 року (суддя Ніколенко М.О.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Дніпропетровського регіонального управління" Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" суму грошового вкладу в розмірі 475 000,00 грн., 780,82 грн. - 3% річних та 9 515,62 грн. витрат по сплаті судового збору.

Повернуто позивачу із державного бюджету України зайво сплачений судовий збір у сумі 162,26 коп., перерахований на підставі платіжного доручення №101 від 20.02.2015 року.

В решті позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що відповідачем в порушення умов укладеного з позивачем договору банківського вкладу № 265 від 27.12.2013 року перераховано грошові кошти клієнта на депозитний вклад не в повному обсязі та не перераховано на поточний рахунок позивача суму вкладного траншу.

На думку суду, вказані дії є порушенням ст.ст.525, 526, 530, 629, 1058, 1060 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України.

Право позивача на задоволення позовних вимог суд також обґрунтував положеннями ч.1 ст. 1061 Цивільного кодексу та умовами укладеного договору.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2015 року у даній справі виправлено описку в резолютивній частині рішення в частині зазначення коду відповідача, його індексу, номера платіжного доручення та суми повернення зайво сплаченого судового збору.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу. Просить суд скасувати оскаржуване рішення господарського суду в частині стягнення з відповідача 9 515, 62 грн. судового збору.

В обґрунтування скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст.15, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Апелянт зазначає, що позов було подано до філії Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", яка відповідно до п. 2.3 Положення про філію "Дніпропетровське регіональне управління" Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" не є юридичною особою та може бути відповідачем по справі.

Також зазначає, що судом невірно розраховано стягнутий з відповідача судовий збір.

У судове засідання 24.09.2015 року відповідач не з'явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні та у наданому відзиві спростував доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (клієнт) та відповідачем (банк) був укладений договір банківського вкладу "Класичний" №275 від 27.12.2013 року (договір), відповідно до умов якого клієнт надає банку суму грошових коштів (вклад) у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності, а банк виплачує клієнту таку суму та проценти, нараховані па неї.

Вклад складається з вкладних траншів, що розміщені клієнтом згідно з умовами цього договору (п.1.2).

Згідно п. 1.5 договору для обліку вкладу банк відкриває клієнту вкладний рахунок №2610004694101 у філії "Дніпропетровське РУ" АТ "Банк "Фінанси та Кредит", код банку 307231.

Відповідно до додатку №275-3/7 до договору, договір діє до 27.02.2015 року.

Відповідно до додатку № 275-1 від 27.12.2013 року позивач перерахував на вкладний рахунок грошові кошти у розмірі 1 000 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 29979699 від 27.12.2013 року (а.с.42).

Відповідно до п.3.1. договору, при закінченні строку розміщення вкладного траншу повернення вкладного траншу здійснюється банком шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок клієнта.

Довідкою від 08.06.2015 року відповідач підтвердив, що на депозитному рахунку позивача залишок грошових коштів складає 475 000,00 грн.(а.с.90).

Позивач надав відповідачу вимогу про повернення банківського вкладу №01-559 від 12.03.2015 року (а.с.65-66). Вказана вимога залишена банком без задоволення (а.с.67).

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що відмова відповідача повернути у зв'язку з закінченням строку дії договору залишок грошових коштів є порушенням вимог ч.1 ст.1058 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вказаної норми за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що приймає від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ст. 1060 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім випадків, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Оскільки вимоги позивача в цій частині законні, стягнення судом залишку грошового вкладу в розмірі 475 000,00 грн. правомірне.

Згідно ч.1 ст.1061Цивільного кодексу України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що нарахування процентів за вкладом проводяться від дня, наступного за днем надходження траншу у банк, до дня, який передує його повернення клієнту або списанню з рахунка клієнта, відповідно до строку вкладного траншу, що вказаний у відповідному додатку.

Додатками до договору №275-1 від 27.12.2013 року, №275-3/6 від 18.12.2014 року, №275-3/7 від 06.02.2015 року визначений розмір процентів, який змінювався (а.с.39-41).

Позивач нарахував відповідачу проценти у розмірі подвійної облікової ставки НБУ з посиланням на ст. 1061 Цивільного кодексу України за період з 28.02.2015 року по 03.03.2013 року в сумі 7 315,07 грн.

Колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції про помилковість позиції позивача та відсутність підстав для нарахування процентів після закінчення строку дії договору, тобто після 27.02.2015 року.

Вимоги позивача про стягнення 3 % річних за прострочення оплати товару за період з 28.02.2015 року по 19.03.2015 року у розмірі 780,82 грн., відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, є обґрунтованими, та такими, що правомірно задоволені господарським судом.

Щодо стягнення інфляційних втрат:

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період 28.02.2015 року по 19.03.2015 року у розмірі 1 393,97 грн.

Відповідно до п. 3.2. постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 " Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Позивачем неправомірно включено до розрахунку індекс інфляції за лютий місяць 2015 року, в якому платіж мав бути здійснений. Розрахунок індексу інфляції повинен нараховуватися з березня 2015 року, однак така вимога позивачем не заявлена.

Судом також встановлено, що між сторонами був укладений договір на розрахунково-касове обслуговування та договір № 46941 від 07.05.2014 року обслуговування банківського рахунку Системою FC BUSINESS, згідно з якими Відповідач зобов'язувався виконувати доручення позивача (а.с.57- 64).

Довідкою від 08.06.2015 року відповідач підтвердив, що на поточному рахунку позивача залишок грошових коштів складає 21 226,56 грн. (а.с.90).

Згідно ст. 1075 Цивільного кодексу України залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами у разі закриття банківського рахунку.

Оскільки позивачем не доведено, що вказаний поточний рахунок закрито, відмова суду в задоволенні вимог про стягнення залишку грошових коштів в розмірі 21 226,56 грн. є обґрунтованою та правомірною.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає нормам матеріального права, обставинам справи та іншого апелянтом не доведено.

Щодо посилання скаржника на порушення судом норм процесуального права, слід зазначити наступне:

Матеріали справи свідчать, що позов пред’явлено до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Дніпропетровського регіонального управління" Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит".

Тому доводи скаржника про те, що відповідно до п. 2.3 Положення про філію "Дніпропетровське регіональне управління" Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" не є юридичною особою та може бути відповідачем по справі, безпідставні. Окрім того, належні та допустимі докази, що підтверджують повноваження філії банку, скаржником до матеріалів справи

не надані.

Також не вбачає колегія суддів і порушень судом процесуальних норм щодо розгляду справи за відсутності відповідача, оскільки про час та місце розгляду справи останній був повідомлений належним чином, а названа ним причина для відкладення розгляду справи у суді першої інстанції безпідставна.

Відповідно до ст.28 Господарського процесуального кодексу України коло осіб, які можуть представляти інтереси юридичної особи, не обмежено.

Щодо помилкового висновку суду про необхідний до стягнення розмір судового збору, доводи апелянта також є безпідставними.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сплатив судовий збір в розмірі 10 908,00 грн.

Після зменшення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 505 716,42 грн. Судовий збір з цієї суми складає 10 114,33 грн.

Позовні вимоги задоволені судом частково, у сумі 475 780,82 грн., а судовий збір з цієї суми складає 9 515,62 грн. Тому судом покладено на відповідача судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи, що викладені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2015 року у справі № 904/4233/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд.

Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд

Судді: Л.М. Білецька

ОСОБА_3

Підписано в повному обсязі 02.10.2015 року.