Постанова

від 07.12.2011 по справі 2а-9404/11/1370

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2011 р. № 2а-9404/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

суддів Ланкевича А.З.

ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання Новосада В.М.

представників:

від позивача -ОСОБА_2, ОСОБА_3;

від відповідача -ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) «Ю.Р.К.»до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Пустомитівському районі Львівської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в :

ТзОВ «Ю.Р.К.»звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області, з врахуванням заяви про часткову зміну позовних вимог, про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 07.07.2011 року за №0000133540, за №0001532352 та від 20.09.2011 року за №0000203540.

Позовні вимоги мотивовані тим, що факт виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентами ПП «Галич-Тур», НКВ ПП «Декор-Інвест», ПП «Укрторгсервіс», ПП «Рембуд-Інвест», ПП «Центрстильнінвест», ПП «Альянс «Постачальники України», ТзОВ «Емтако», ПП ІКЦ «Облік»підтверджується первинними документами, які були представлені до перевірки. Також, продовжує позивач, орган державної податкової служби не наділений повноваженнями визнавати господарські операції фіктивними. Позивач звертає увагу суду на те, що ПК України, не передбачено відповідальності за здійснення порушення касових операцій. Крім того, позивач зазначає про те, що ТзОВ «Ю.Р.К.»здійснювало повернення покупцям попередньо сплачених коштів за автомобілі згідно видаткових касових ордерів, що не є розрахунковою операцією в розумінні Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Представники позивача дали аналогічні пояснення, просять позов задоволити.

Представник відповідача вважає, що контрагенти позивача не мали достатньо виробничих потужностей в забезпечення здійснення господарських операцій, а тому такі не можуть вважатись реальними.

Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

За результатами планової виїзної перевірки ТзОВ «Ю.Р.К.»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за цей самий період, ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області складено акт від 22.06.2011 року за №126/23-7/22372423 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.07.2011 року:

за №0000133540, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 4675935 грн. 00 коп., в тому числі основний платіж - 3740748 грн. 00 коп. та штрафна (фінансова) санкція (штраф) - 935187 грн. 00 коп.;

за №0000143540, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3745147 грн. 00 коп., в тому числі основний платіж - 2996118 грн. 00 коп. та штрафна (фінансова) санкція (штраф) - 749029 грн. 00 коп.;

за №0001532352, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 01 грн. 00 коп.

За результатами оскарження податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку Держана податкова адміністрація у Львівській області рішенням від 15.09.2011 року за №24657/10/25-005/2019 скасувала податкове повідомлення-рішення ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області від 07.07.2011 року №0000143540 в частині 152597 грн. 00 коп. основного платежу по податку на додану вартість та 38149 грн. 00 коп. застосованої штрафної (фінансової) санкції, а в іншій частині залишила його без змін.

Як наслідок відповідачем було надіслано позивачу податкове повідомлення-рішення від 20.09.2011 року за №0000203540, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3554401 грн. 00 коп., в тому числі основний платіж - 2843521 грн. 00 коп. та штрафна (фінансова) санкція (штраф) - 710880 грн. 00 коп.

Як вбачається за змісту акта перевірки позивачем в порушення вимоги п.1.23, п.1.32 ст.1, підп.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.5.1, підп.5.2.1 п.5.2, підп.5.3.9 п.5.3 ст.5, підп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного на час оподаткування господарських операцій, про які йдеться в акті перевірки) встановлено заниження податку на прибуток в сумі 3740748 грн. 00 коп.

Також, в акті перевірки зазначено, що позивачем в порушення п.1.4 ст.1, підп.3.1.1 п.3.1, п.4.2 ст.4, підп.7.2.3 п.7.2, підп.7.3.1 п.7.3, підп.7.4.1, підп..7.4.4, підп.7.4.5 п.7.4, підп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного на час оподаткування господарських операцій, про які йдеться в акті перевірки) встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 2996118 грн. 00 коп.

Крім того, орган державної податкової служби в акті перевірки зазначає про те, що в порушення п.1 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»від 06.07.1995 року №265/95-ВР з наступними змінами та доповненнями, позивачем проводились розрахункові операції в розмірі 490464 грн. 69 коп. без застосування реєстратора розрахункових операцій.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Щодо податку на додану вартість та податку на прибуток.

Між ТзОВ «Ю.Р.К.»(покупець) та ПП «Галич-Тур»(продавець) укладено договір поставки №80 від 01.09.2009 року, згідно якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити автозапчастини відповідно до замовлень покупця визначений у товарній накладній та/або акті приймання-передачі товару.

Між ТзОВ «Ю.Р.К.»(покупець) та ПП «Альянс «Постачальники України»(продавець) укладено договір поставки товару №0104/1 від 01.04.2009 року, згідно якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити автозапчастини відповідно до замовлень покупця визначений у товарній накладній та/або акті приймання-передачі товару.

Між ТзОВ «Емтако»(покупець) та ТзОВ «Ю.Р.К.»(продавець) укладено договір поставки товару №01/09/2 від 01.09.2009 року, згідно якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити автозапчастини відповідно до замовлень покупця визначений у товарній накладній та/або акті приймання-передачі товару.

Між НКВ ПП «Декор-Інвест»(постачальник) та ТзОВ «Ю.Р.К.»(покупець) укладено договір постачання товару №0110/1 від 01.10.2008 року, згідно якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у власність покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Між ТзОВ «Ю.Р.К.»(покупець) та ПП «Укрторгсервіс»(продавець) укладено договори купівлі-продажу продукції №0110/2 та №0110/1 від 01.10.2007 року, згідно якого продавець продав, а покупець купив на умовах цього договору продукцію в асортименті, в кількості за цінами та на суму, що наведені в накладних.

Між ТзОВ «Ю.Р.К.»(постачальник) та ПП «Рембудсервіс»(покупець) укладено договір постачання товару від 01.10.2008 року, згідно якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у власність покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Між ТзОВ «Ю.Р.К.»(постачальник) та ПП «Центрстильінвест»(покупець) укладено договір постачання товару №35/6 від 01.11.2008 року, згідно якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у власність покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Між ТзОВ «Ю.Р.К.»(продавець) та ПП ІКЦ «Облік»(покупець) укладено договір поставки товару №0102/1 від 01.02.2010 року, згідно якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити автозапчастини відповідно до замовлень покупця визначений у товарній накладній та/або акті приймання-передачі товару.

Між ПП ІКЦ «Облік»(продавець) та ТзОВ «Ю.Р.К.»(покупець) укладено договір поставки товару №0102/2 від 01.02.2010 року, згідно якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити автозапчастини відповідно до замовлень покупця визначений у товарній накладній та/або акті приймання-передачі товару.

У відповідності до вимог п.1.23 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», безоплатно надані товари (роботи, послуги) -це, зокрема, товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.

Згідно вимог підп.4.1.1 п.4.1 ст.4 цього ж Закону, валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Підпунктом 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 згаданого Закону встановлено, що датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Згідно п.1.4 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартістьВ» , поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Як передбачено підп.3.1.1 п.3.1 ст.3 згаданого Закону, об'єктом оподаткування є операції платників податку із, зокрема, поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача.

Згідно підп.7.3.1 п.7.3 ст.7 цього ж Закону, датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Таким чином, орган державної податкової служби, встановивши факт безоплатної передачі позивачем товару невстановленим юридичним чи фізичним особам, за правилом першої події (дата відвантаження товару) визначив платнику податку податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

При цьому, орган державної податкової служби не навів жодної норми яка б визначала обов'язок позивача, як особи, що безоплатно передає товари, формувати валові доходи та податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Більше того, посилання органу державної податкової служби на положення підп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та підп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не можуть братись судом до уваги, оскільки такі стосуються оподаткування операцій з оплатної передачі товарів, а в даному випадку, орган державної податкової служби встановив факт безоплатної передачі товарів.

Крім того, у відповідності до вимог п.3 ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Як передбачено підп.1.7 п.1 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 за №1003 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2011 року за №70/18808 , факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та у повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів.

У разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно, у відповідності до підп.3.2.2 п.3.2 зазначеного Порядку, зазначити, зокрема, первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

З врахуванням того, що орган державної податкової служби, не представив доказів в підтвердження обставин безоплатної передачі товарів (автозапчастин) невстановленим юридичним чи фізичним особам, яке за своєю суттю є припущенням, суд вважає, такі висновки необґрунтованими.

Як передбачено п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до вимог підп.5.2.1 п.5.2 цієї ж статті, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Частиною 4 підпункту 5.3.9 п.5.3 цієї ж статті передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не дозволяється включення до податкового кредиту, згідно з підп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Таким чином, у випадку коли позивач виступав у статусі покупця, орган державної податкової служби вважає, що оскільки контрагенти ТзОВ «Ю.Р.К.»підпадають під критерії відбору суб'єктів господарювання, які мають ризик здійснення нереальних (удаваних) операцій, із зазначених у акті обставин, підтвердити реальність господарських операцій не надається можливим, а тому платником податків в порушення наведених норм сформовано валові витрати та податковий кредит.

Також, про нереальність господарських операцій, відповідач у акті перевірки зазначає у випадку, коли позивач виступав у статусі постачальника (висновки щодо порушень при формування валових доходів та податкових зобов'язань).

З метою з'ясування реальності господарських операцій, в забезпечення принципу офіційного з'ясування обставин справи, судом запропоновано надати сторонам пояснення та докази в їх підтвердження.

Відповідачем було надано акти та листи органів державної податкової служби за місцем реєстрації контрагентів позивача, які зводились до наступного: контрагенти не подавали податкової звітності, місцезнаходження не встановлено, визнано банкрутом, немає необхідної кількості обслуговуючого персоналу.

В свою чергу, позивачем було надано первинні бухгалтерські документи в підтвердження обставин реальності господарських операцій.

Такими є договори укладені між позивачем та його контрагентами, які описувались вище, податкові та видаткові накладні, виписки по рахунку з банківських установ, довіреності матеріально-відповідальних осіб, докази в підтвердження наявності матеріально-технічної бази для здійснення господарської діяльності (договори оренди та суборенди нежитлових приміщень, технічні паспорти на автомобілі), договори купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів за смарт-картками, подорожні листи вантажних автомобілів, оборотно-сальдові відомості в підтвердження місця зберігання товарів, сертифікати відповідності продукції.

Свідок ОСОБА_5 (бухгалтер позивача) в судовому засіданні пояснила, що всі документи надавались під час перевірки, а вимога органу державної податкової служби щодо надання пояснень не була виконана оскільки не відповідала вимогам чинного законодавства -не була підписана керівником відповідача.

При цьому, докази в підтвердження транспортування товарів від та до контрагентів у межах області, а саме подорожні листи вантажних автомобілів, надавались під час проведення перевірки, що підтверджується додатком №4 до акта перевірки та показаннями свідка ОСОБА_6, податкового інспектора, який проводив перевірку.

Що стосується контрагентів, які знаходились в інших областях, то представник позивача пояснив, що транспортування здійснювалось контрагентами.

При цьому, слід зазначити, що законодавством не встановлено обов'язку для позивача зберігати товарно-транспортні накладні, оскільки поставка товару здійснювалась контрагентами, а тому ТзОВ «Ю.Р.К.»не формувались валові витрати та податковий кредит по господарській операції з транспортування товару.

Також, в судовому засіданні було допитано в якості свідка ОСОБА_7, який працював завскладом і який пояснив, що товари на склад завозились та забирались зі складу як власними транспортними засобами так і транспортом контрагентів.

Щодо посилань відповідача на необхідність декларації про відповідність на свинцево-квасні стартерні батареї, то у відповідності до вимог п.3 Переліку продукції, відповідність якої може бути підтверджена декларацією про відповідність, затвердженого Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 січня 2007 року №6, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2007 року за №122/13389, відповідність може підтверджуватись на бажання виробника (постачальника), тобто такі вимоги не є обов'язковими.

При цьому, відсутність таких декларацій, спеціальних умов перевезення, сертифікатів відповідності не може абсолютизуватись судом та вказувати на відсутність руху активів між позивачем та його контрагентами.

Обставини ж які стосуються порушеної кримінальної справи проти посадових осіб одного з контрагентів, не вказують на нереальність господарських операцій, які досліджуються у даному судовому процесі, та не спростовують первинних бухгалтерських документів, оскільки відсутній обвинувальний вирок суду.

Таким чином, наведені докази в своїй сукупності вказують на реальність господарських операцій та є прямими в підтвердження зазначених обставин.

При цьому, докази відповідача (акти та листи органів державної податкової служби) є непрямими, а тому лише опосередковано можуть вказувати на нереальність господарських операцій, за умови відсутності інших прямих доказів.

За таких обставин, надані відповідачем докази, в підтвердження нереальності господарських операцій, судом до уваги не беруться, оскільки спростовуються вищевикладеним.

Судом також досліджувались обставини добросовісності позивача при вчиненні згаданих господарських операцій з вище переліченими контрагентами, на що платником податків було представлено витяги з офіційного веб-сайту Державної податкової адміністрації України, згідно яких контрагенти були платниками податку на додану вартість на час вчинення господарських операцій. Таким чином, на час укладення правочинів позивач мав офіційно оприлюднену інформацію щодо своїх контрагентів з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій.

За таких обставин, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів.

Окрім того, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартістьВ» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підп. „аВ» , „вВ» , „гВ» , „дВ» п.10.1 ст.10 вищезазначеного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 згаданого Закону).

Як передбачено підп.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього ж Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг)

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

На викладені обставини також звертає увагу Європейський Суд з прав людини у рішенні від 22 січня 2009 року у справі В«БУЛВЕСВ» АД проти БолгаріїВ» (заява № 3991/03).

У згаданому рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що враховуючи своєчасне і повне виконання покупцем своїх зобов'язань щодо подання звітності з податку на додану вартість, неможливість ним забезпечити дотримання постачальником обов'язку подавати звітність по податку на додану вартість і той факт, що жодних протиправних дій з боку контрагента про які знав чи міг знати покупець вчинено не було, суд вважає, що покупець не повинен відповідати за наслідки невиконання продавцем свої зобов'язань своєчасно подавати звітність з податку на додану вартість і в результаті чого вдруге сплачувати податок на додану вартість, а також пеню.

Не можна залишити поза увагою і той факт, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З врахуванням того, що орган державної податкової служби при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України, наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.

Оскільки правомірність нарахування основного платежу по згаданих податках не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи органом державної податкової служби безпідставно застосовано штрафні (фінансові) санкції.

Таким чином, висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, не є достатньо обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати, що податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, прийняті правомірно та у відповідності до норм чинного законодавства.

Щодо порушень у сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Висновок про порушення п. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»від 6 липня 1995 року №265/95-ВР, з наступними змінами та доповненнями, зроблений відповідачем у зв'язку з фактом надання передплати за автомобіль, який буде придбано у майбутньому.

Протягом квітня 2008 року -грудня 2010 року позивач повертав кошти, сплачені як передплата за товар фізичним особам у розмірі 490464 грн. 69 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими касовими ордерами. У зв'язку з тим, що в згаданий період готівкових розрахунків за товар у ТзОВ «Ю.Р.К.» не було, то останнє для повернення коштів знімало їх з розрахункового рахунку, в підтвердження чого надало прибуткові касові ордери.

Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстратора розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані:

1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

2) видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»місце проведення розрахунків - місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

Тобто, повернення передплати за непроданий товар може здійснюватись підприємством і за адресою офісу через касу підприємства з оформленням видаткових касових ордерів.

Статтею 1 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»встановлено, що реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності та юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відособленими підрозділами), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції з купівлі-продажу іноземної валюти.

Відповідно до п. 1 ст. 3 даного Закону суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток , платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуг) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках передбачених цим Законом зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Пункт 2 тієї ж статті 3 зобов'язує суб'єкта підприємницької діяльності видавати особі, яка отримує та повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Стаття 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»містить визначення розрахункової операції - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

З обставин справи випливає, що позивачем за місцем реалізації товарів видача готівкових коштів за повернутий товар не здійснювалася.

Відповідно до п. 3.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постанова Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за №40/10320 касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Пунктом 3.5 цього ж Положення визначено, що у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа.

Як встановлено п. 3.7 згаданого Положення, приймання одержаної з банку готівки в касу та видача готівки з каси для здавання її до банку оформляються відповідними касовими ордерами (прибутковим або видатковим) з відображенням такої касової операції в касовій книзі.

За таких обставин повернення готівкових коштів згідно згадуваних видаткових касових ордерів здійснено позивачем відповідно до вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні та інших норм чинного законодавства.

При цьому судом першої інстанції також враховується і те, що грошові кошти, щодо яких виник спір, обліковувались відповідно до чинних нормативних документів і питань щодо їх неоприбуткування чи неналежного обліку у звітних документах не виникало.

Оскільки отримання товару та перехід права власності на товар, або повернення товару не відбувалось, тому вищевказані операції не повинні проводитись через реєстратор розрахункових операцій на тій підставі, що вони не є розрахунковими операціями в розумінні ст. 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

При цьому, судом не беруться до уваги посилання відповідача на те, що згадане податкове повідомлення-рішення є відкликаним у відповідності до вимог підп.60.1.1 п.60.1 ст.60 ПК України, у зв'язку зі сплатою штрафу, оскільки даний штраф не є податковим боргом, а є неузгодженим грошовим зобов'язанням (оскаржується в судовому порядку).

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому підлягають до задоволення.

Також, у відповідності до вимог ч.2 ст.162 КАС України, суд вважає за необхідне в резолютивній частині постанови зазначити про протиправність та скасування оспорюваного акту індивідуальної дії.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить присудити на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області від 07.07.2011 року за №0000133540, за №0001532352 та від 20.09.2011 року за №0000203540.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.Р.К.», що знаходиться за адресою Львівська область, Пустомитівський район, с.Зубра (код ЄДРПОУ 22372423), 3 грн. 40 коп. сплаченого судового збору.

4.Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

5. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 08 грудня 2011 року.

ОСОБА_8ОСОБА_2

суддя А.З.Ланкевич

суддя В.Г.Тертичний