Постанова

від 20.08.2015 по справі 816/2367/15

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2015 року 12:33м. ПолтаваСправа № 816/2367/15

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ясиновського І.Г.,

за участю: секретаря судового засідання - Петренко О.В.,

представника позивача - Гонтар В.М.,

представника відповідача - Пасько Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом приватного підприємства "Тексфарт" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

30 червня 2015 року Приватне підприємство "Тексфарт" /далі - позивач, ПП "Тексфарт"/ звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області /далі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ/ про скасування податкового повідомлення-рішення від 23 січня 2015 року № 0000502202/150.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем безпідставно ставиться йому у вину неправомірне формування податкового кредиту протягом періоду, охопленого перевіркою, за господарськими операціями з ТОВ "КАН 20" (далі за текстом - контрагент позивача). Вказував, що господарські операції із вказаним суб'єктом господарювання мали реальний характер та в повному обсязі відображені в бухгалтерському та податковому обліках підприємства, а за їх наслідками позивачем правомірно сформовано податковий кредит відповідного податкового періоду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні. Дії контролюючого органу вважає правомірними, а спірне податкове повідомлення-рішення - таким, що відповідає чинному законодавству, внаслідок того, що Кременчуцькою ОДПІ в ході проведення перевірки встановлено факт порушення позивачем податкового законодавства, зокрема, правила формування податкового кредиту.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

ПП «Тексфарт» /ідентифікаційний код 35869034/ 09 квітня 2008 року зареєстроване у якості суб'єкта господарювання виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області, зареєстроване платником ПДВ з 20 грудня 2010 року /а.с. 15, 16/.

У період з 01 грудня 2014 року по 05 грудня 2014 року відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПП «Тексфарт» з питань взаємовідносин з ТОВ "КАН 20" код 35674428 за жовтень 2013 року, квітень-липень 2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 12 грудня 2014 року № 2855/16-03-22-02-12/35869034 /а.с. 218-231/, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.4 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит та занижено податок на додану вартість на суму 13838 грн, у тому числі за жовтень 2013 року - 1705 грн, травень 2014 року - 5883 грн, липень 2014 року - 6250 грн.

На підставі вказаного акту перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 23 січня 2015 року № 0000502202/150, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 17298 грн, у тому числі: за основним платежем 13838 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 3460 грн /а.с. 8/.

Позивач, вважаючи висновки, викладені в акті перевірки від 12 грудня 2014 року № 2855/16-03-22-02-12/35869034, упередженими та такими, що не відповідають фактичним обставинам, не погоджуючись із правомірністю прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 23 січня 2015 року № 0000502202/150, оскаржив останнє до суду.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи правову оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню від 23 січня 2015 року № 0000502202/150, суд виходив з наступного.

Матеріалами справи підтверджено, що спірне донарахування грошового зобов'язання зі сплати ПДВ контролюючим органом здійснено на підставі відсутності реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ "КАН 20", які є фактично безтоварними, а також пов'язується з порушенням позивачем податкового законодавства, у вигляді допущення недоліків при складанні видаткових та товарно-транспортних накладних.

Детально вивчивши та проаналізувавши наявні в матеріалах справи первинні документи, надані сторонами на підтвердження своїх доводів, суд погоджується з висновками контролюючого органу з огляду на наступне.

Порядок та правила формування податкового кредиту визначені статтею 198 Податкового кодексу України.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи з вищевикладеного, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як визначено частиною першою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення та реалізації спірних відносин), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В силу статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, про реальність вчинення платником податків господарських операцій та, як наслідок, правомірність формування останнім податкового кредиту з ПДВ свідчать наявність руху активів у процесі здійснення господарської операції та зв'язок між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, наведені обставини мають бути підтверджені належним чином складеними та своєчасно оформленими первинними документами бухгалтерського обліку, на підставі яких платник податку формує дані податкового обліку.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат для цілей оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, оскільки саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Як встановлено судом, позивачем внаслідок пред'явлення відрахувань при обчисленні податку на додану вартість шляхом відображення в податковому обліку господарських операцій з контрагентами отримано необґрунтовану податкову вигоду з огляду на наступне.

Між позивачем /Покупець/ та ТОВ "КАН 20" /Продавець/ укладено договори поставки від 16 жовтня 2013 року № 131016 та 13 січня 2014 року № 140113 /а.с. 72,74/, за умовами яких продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар, найменування, марка, кількість ціна, строки та умови поставки обумовлюються у специфікаціях.

Згідно специфікацій від 16 жовтня 2013 року № 1, від 28 квітня 2014 року №1, від 19 травня 2014 року № 2, від 23 липня 2014 року № 3 /а.с. 73, 75-77/ сторони договорів домовились про поставку абразивного порошку кількістю 22 тн та піску кварцового фр. 0,3-0,6 мм - 77 тн.

За результатами здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом останнім виписано видаткові накладні /а.с. 20, 67-71/.

Дослідивши в судовому засіданні копії вказаних накладних, судом встановлено, що їх оформлено з порушенням вимог, встановлених чинним законодавством до оформлення первинних документів, оскільки не конкретизовано особу, яка їх підписала (не зазначено прізвище, ім'я та посаду).

Крім того, в матеріалах справи наявні дві видаткові накладні від 23 червня 2013 року за № 23001 /а.с. 20, 70/ ідентичні за реквізитами, проте з різними підписами отримувача.

Згідно письмових пояснень позивача податкові накладні за господарськими операціями з ТОВ "КАН 20" виписані згідно пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України на подію, яка сталася раніше - оплату чи відвантаження, а саме: від 22 жовтня 2013 року № 19 на суму 1166,67 грн - попередня оплата, від 23 жовтня 2013 року № 21 на суму 53833 грн, від 28 квітня 2014 року № 21 на суму 2783,33 грн, від 20 травня 2014 року № 10 на суму 3100 грн, від 23 червня 2014 року № 16 на суму 3450 грн, від 31 липня 2014 року № 21 на суму 2800 грн - відвантаження /а.с. 5-55/.

На підтвердження здійснення транспортування, придбаного у ТОВ "КАН 20", товару позивачем надано товарно-транспортні накладні /а.с. 43-46/.

В судовому засіданні відповідач висловив зауваження щодо товарно-транспортних накладних, складених перевізником. Звернув увагу, що вищевказані документи мають недоліком відсутність адрес пунктів навантаження та розвантаження товару, відсутність відміток про одержання товарів уповноваженою особою позивача.

Згідно товарно-транспортних накладних, наданих до матеріалів справи, відбулося транспортування 77 тон піску, однак згідно податкових та видаткових накладних позивачем придбано у ТОВ "КАН 20" 99 тон піску.

Крім того, судом встановлено, що у зазначених накладних пунктом розвантаження указано м. Миколаїв, Ніка-Терра.

Однак, у договорах поставки від 16 жовтня 2013 року № 131016 та 13 січня 2014 року № 140113 та специфікаціях до зазначених договорів сторонами договорів не обумовлено поставку товарів за вказаною адресою.

До матеріалів справи надано листи ПП "Тексфарт" про оформлення перепустки на в'їзд та виїзд до ТОВ "Ніка-Терра" вантажних автомобілів з вантажем - кварцовий пісок та абразивний порошок /а.с. 9, 40, 49, 50/.

Проте, у зазначених листах марки та реєстраційні номери транспортних засобів та причепів до них не співпадають із указаними у товарно-транспортних накладних маркам та реєстраційним номерам автомобілів перевізників.

Надані позивачем на підтвердження транспортування піску та абразивного порошку товарно-транспортні накладні від 23 жовтня 2013 року № 231001, від 28 квітня 2014 року № 280401, від 19 травня 2014 року № 190501, від 23 червня 2014 року № 230601, від 31 липня 2014 року № 310701 /а.с. 216-217, 183, 184, 186/, а також видаткових накладних та платіжних доручень від 23.10.2015 та 20.05.2015 за правилами пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України вважаються такими, що були відсутні у платника податків на час складання податкової звітності та формування податкового кредиту, оскільки в ході проведення перевірки фахівцям Кременчуцької ОДПІ не надавались .

Представник позивача стверджував, що абразивний порошок та пісок використано при виконанні робіт згідно договору від 10 жовтня 2013 року № 480/НК ТОВ "Морський спеціалізований порт "Ніка-Терра" в жовтні-листопаді 2013 року, квітні-вересні 2014 року, на підтвердження чого надано акти прийому-передачі виконаних робіт, у яких зазначено: "антикорозійний захист поверхонь шпунтових огороджень" однак доказів використання абразивного порошку та піску, придбаного саме у ТОВ "КАН 20" , суду не надано.

Крім того, перевіркою ТОВ "Тексфарт" не виявлено, а позивачем не надано відповідні посвідчення, сертифікати відповідності (визнання), інші документи, видані компетентними органами чи виробниками, що підтверджують відповідність товару вимогам діючих державних стандартів, технічними умовам, а також санітарним, ветеринарним, гігієнічним та іншими нормам, встановленим чинним законодавством.

Надані представником позивача в судовому засідання не засвідченні копії сертифікатів відповідності, протокол сертифікаційних випробувань, висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи, протокол замірів радіації, протокол фізико-механічних випробувань (а.с. 161-169), не можуть братися судом до уваги, як докази, оскільки не є належними та допустимими в розумінні статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, вказані документи не посвідчені належним чином, оригіналів для огляду в судовому засіданні позивачем надано не було, а також у вказаних документах зазначено, що вони видані для ПрАТ "Микитівський гранітний кар'єр", ТОВ "Верхвугілля", ТОВ "Побужський феронікелевий комбінат", тобто не для позивача та/або контрагента позивача - ТОВ "КАН 20". Також, у вказаних документах зазначений інший товар, зокрема: "матеріал абразивний зі шлаку феронікелового виробництва", "пісок щільний природний (річковий митий)" однак, як зазначає сам позивач ним придбавалося у ТОВ "КАН 20" інший товар, зокрема: "порошок абразивний", "пісок кварцовий".

Суд, оцінивши з дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані позивачем на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами, первинні документи (договори, банківські виписки, податкові та видаткові накладні, рахунки, платіжні доручення), дійшов висновку, про те, що вони не дають можливості встановити реальність здійснення операцій, а свідчать про те, що господарські операції з контрагентами оформлялись лише документально.

Крім того, суд звертає увагу на те, що господарські операції (зокрема, виконання робіт), здійснені на виконання правочинів, є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань, а дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції.

Зважаючи на наявність недоліків первинних документів у їх сукупності, наявність ряду ознак фіктивності господарської діяльності контрагента позивача, суд дійшов висновку про документальне не підтвердження здійснених між ПП "Тексфарт" та ТОВ "КАН 20" операцій.

Доводи позивача щодо наявності належним чином оформлених податкових накладних, які є підставою для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, є доречними, проте суд зазначає, що підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на додану вартість на суму податку на додану вартість є факт реального постачання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів (послуг) або ж призначення останніх для такого використання.

Таким чином, наявність податкових накладних за відсутності здійснення господарської операції позбавляє покупця права на формування податкового кредиту.

Суд зауважує, що визначальним у питанні правомірності декларування платником податку податкового кредиту зі сплати ПДВ є встановлення реальності (товарності) господарських правовідносин, а також подальшого використання товару у власній господарській діяльності, що в ході розгляду даної справи судом не знайшло свого підтвердження.

Податковий кредит може сформуватися платником податків лише за реально проведеною господарською операцією, тобто за господарською операцією, яка спричинила зміни у структурі та стані активів і зобов'язань суб'єкта господарювання, за умови, що проведення господарської операції підтверджується також і іншими документами, складання яких передбачено законодавством та є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що право платника податку на відображення у податковому обліку господарських операцій виникає у разі реальності задекларованих господарських операцій, наявності ділової мети у розглядуваних операціях, добросовісності платника податку та дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції. Порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

На підставі наведеного, суд констатує правомірність доводів Кременчуцької ОДПІ про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.4 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого платником податків занижено зобов'язання зі сплати ПДВ на 13838 грн.

Поряд з цим слід зазначити, що у податкових правовідносинах є неприпустимою ситуація, яка дозволяла б недобросовісним платникам за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної наявності права на отримання податкової вигоди (у тому числі шляхом формування податкового кредиту та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат).

За правилами підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Таким чином, відповідач правомірно збільшив суму грошового зобов'язання позивача зі сплати ПДВ на 13838 грн.

У разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування /пункт 123.1 статті 123 Податкового кодексу України/.

Відтак, застосування контролюючим органом до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 3460 грн є обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення покладено на контролюючий орган.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування наявності в діях позивача ознак неправомірності, а відтак і правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані, матеріалами справи не підтверджені та задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

При зверненні до суду з позовом позивач сплатив 10% суми судового збору, що становить 182,70 грн, таким чином, з позивача належить стягнути решту 90% суми судового збору, тобто 1644,30 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову приватного підприємства "Тексфарт" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Стягнути з приватного підприємства "Тексфарт" (код ЄДРПОУ 35869034, місцезнаходження: пр. Гайдара, 7/10, кв.203, м. Кременчук, Полтавська область) до Державного бюджету України (на розрахунковий рахунок: 31213206784002, отримувач коштів: УДКСУ у м. Полтаві Полтавської області, 22030001; Банк отримувача: ГУДКСУ у Полтавській області, МФО: 831019; Код ЄДРПОУ: 38019510; Код класифікації доходів бюджету: 22030001; Призначення платежу: судовий збір, за позовом приватного підприємства "Тексфарт", Полтавський окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ 35521510) судовий збір у розмірі 1644,30 грн (одна тисяча шістсот сорок чотири гривні 30 коп.).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови виготовлено 25 серпня 2015 року.

Суддя І.Г. Ясиновський