Постанова

від 14.09.2015 по справі 826/9046/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 вересня 2015 року № 826/9046/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ліцензійний консортіум" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень - рішень №15526552208 від 16.02.2015 та №15626552208 від 16.02.2015

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліцензійний консортіум" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень - рішень від 16.02.2015 №15526552208 та №15626552208.

Позивачу було нараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість та зменшено суму бюджетного відшкодування з даного податку за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських відносин з ТОВ "Мікас Плюс" за період діяльності з 01.01.2013 по 30.04.2014. Підставою нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та зменшення суми бюджетного відшкодування з даного податку став висновок податкового органу про те, що договір, укладений між позивачем та ТОВ "Мікас Плюс" не спричиняє реального настання правових наслідків.

Позивач, не погоджуючись з такими висновками податкового органу, зазначає, що у період, який перевірявся податковим органом, мав фінансово - господарські відносини з контрагентом ТОВ "Мікас Плюс", які за твердженням позивача мали реальний характер, а документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства.

У судовому засіданні 22.06.2015 представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог, надала письмові заперечення на адміністративний позов та усні пояснення. Заперечення відповідача співпадають з висновками акта перевірки від 03.02.2015 № 93/26-55-22-08/36519261.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Під час судового розгляду справи, суд,

В С Т А Н О В И В:

В період з 20.01.2015 по 29.01.2015 Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві на підставі наказу № 87 від 19.01.2015 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліцензійний консортіум" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських відносин з ТОВ "Мікас Плюс" за період діяльності з 01.01.2013 по 30.04.2014.

За результатами перевірки складено акт від 03.02.2015 № 93/26-55-22-08/36519261, яким встановлені наступні порушення:

- пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів (рядок 23.2 декларації) на загальну суму 1 509 844,00 грн. та занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за січень 2014 року на суму 2 459,00 грн.

На підставі акта перевірки від 03.02.2015 № 93/26-55-22-08/36519261 відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення від 16.02.2015:

- № 15526552208, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 3 074,00 грн., у тому числі за основним платежем - 2 459,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 615,00 грн.;

- № 15626552208, у зв'язку з чим зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 887 305,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями від 16.02.2015 № 15526552208 та № 15626552208, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, відповідно до статті 56 Податкового кодексу України.

Рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 23.04.2015 № 6971/10/26-15-10-05-35 залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 16.02.2015 № 15526552208 та № 15626552208, а скаргу ТОВ "Ліцензійний консортіум" - без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліцензійний консортіум", не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями від 16.02.2015 № 15526552208 та № 15626552208, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню звернулось з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 8 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Отже, рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення, дія чи бездіяльність прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюванні рішення, дія чи бездіяльність є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

В пункті 86.8 статті 86 Податкового кодексу України визначено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Таким чином, діяльність працівників податкового органу щодо прийняття податкових повідомлень - рішень є лише службовою діяльністю таких осіб на виконання своїх посадових обов'язків щодо визначення суми грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством у зв'язку з виявленням за результатами перевірки результатів діяльності платника податків,факту заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках, з огляду на що, не створюють жодних правових наслідків для суб'єкта господарювання та не змінють стану його суб'єктивних прав, оскільки самі по собі не породжує настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на права та обов'язки суб'єкта господарювання.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття податкових повідомлень - рішень від 16.02.2015 №15526552208 та №15626552208 не спрямовані на захист прав та обов'язків позивача, а отже є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п'ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та здійснених витрат до складу валових є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валових витрат для цілей визначення об'єктом оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу валових витрат навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат, судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

На підтвердження факту існування фінансово - господарських відносин з ТОВ "Мікас Плюс" позивач посилається на те, що між ним та зазначеним товариством було укладено договір № 12-25/01/2013 від 25.01.2013 відповідно до якого ТОВ "Мікас Плюс" мало надавати власний кваліфікований персонал в розпорядження для виконання будівельно - монтажних робіт на об'єктах позивача або його клієнтів в рамках даного договору відповідно до замовлень позивача.

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1.3, 2.1.4 зазначеного договору документами, які мають засвідчувати факт виконання робіт за зазначеним договором є замовлення, рахунки - фактури та акти приймання - передачі.

Позивачем суду замовлень відповідно до яких надавались послуги відповідно до умов договору № 12-25/01/2013 від 25.01.2013 суду надано не було, як і не було зазначено про причини неможливості надання відповідних документів.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік" встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В наданих позивачем суду на підтвердження фінансово - господарських відносин з ТОВ "Мікас Плюс" актах здачі - приймання виконаних робіт за об'ємом робіт при визначенні змісту та обсягу господарської операції зазначено лише кількість працівників, яку було надано в розпорядження позивача та кількість відпрацьованих годин, при цьому не зазначено які саме роботи, в яких об'ємах, та на яких саме об'єктах були виконані, як і не зазначено даних осіб, які відповідні роботи виконували.

Рахунки надані позивачем суду на підтвердження фінансово - господарських відносин з ТОВ "Мікас Плюс" містять лише посилання на те, що оплата здійснюється за відпрацьований час, згідно відповідних актів.

Таким чином, надані позивачем на підтвердження існування фінансово - господарських взаємовідносин з ТОВ "Мікас Плюс" первинні документи складені з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік" та з них є неможливим встановити які саме роботи були виконані ТОВ "Мікас Плюс" та в якому обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні зазначила про те, що раз на місяць позивач отримував замовлення від ЯЛИТИМ ЧЕЗУМЛЕРИ САНАЙИ ВЕ ТИДЖАРЕТ ЛИМИТЕД ШИРКЕТИ, відповідно до угоди № ОG-LC-NSC 001 від 08.08.2012, які в подальшому передавались ТОВ "Мікас Плюс", водночас вона не змогла надати суду пояснень щодо того, яким саме чином здійснювався контроль виконання заявок, направлених за твердження позивача, ТОВ "Мікас Плюс", зокрема зазначити відповідальних осіб, критерії за яким приймались роботи, як і не змогла зазначити, які конкретно роботи були виконані.

Рахунки та акти дачі - приймання виконаних робіт за об'ємом робіт надані позивачу суду від імені ТОВ "Мікас Плюс" підписані директором ОСОБА_1

Відповідно до протоколу допиту свідка ОСОБА_1 від 01.04.2014 складеного старшим оперуповноваженим з ОВС ОУ ГУ Міндоходів у м. Києві майором податкової міліції Косарєвим В.В. в рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32014100000000052, ОСОБА_1 зазначила про те, що ТОВ "Мікас Плюс" було зареєстровано на її прізвище незаконно за грошову винагороду, без мети ведення господарської діяльності, та директором, бухгалтером та засновником зазначеного підприємства вона не була, договори, накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт (прийому-передачі), рахунки-фактури, довіреності та інші фінансово-господарські документи TOB «Мікас Плюс» не створювала, не підписувала та нікого на це не уповноважувала.

Отже, в наданих суду позивачем на підтвердження існування фінансово - господарських відносин з ТОВ "Мікас Плюс" первинних документах зазначено про ет. що вони були складені та підписані особо, яка факт складання та підписання відповідних документів заперечує.

Надані позивачем на підтвердження факту отримання послуг від ТОВ "Мікас Плюс" та використання їх у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку угода № ОG-LC-NSC 001 від 08.08.2012 з ЯЛИТИМ ЧЕЗУМЛЕРИ САНАЙИ ВЕ ТИДЖАРЕТ ЛИМИТЕД ШИРКЕТИ та складена до неї первинна документація, не приймаються судом до уваги з огляду на те, що судом не ставиться під сумнів факт існування фінансово - господарських відносин між позивачем та ЯЛИТИМ ЧЕЗУМЛЕРИ САНАЙИ ВЕ ТИДЖАРЕТ ЛИМИТЕД ШИРКЕТИ, у той час, як факт виконання позивачем зобов'язань за вказаною угодою з використанням послуг отриманих від ТОВ "Мікас Плюс" з документів наданих щодо правовідносин позивача з ТОВ "Мікас Плюс" встановити є неможливим.

Посилання позивача на факт того, що відповідачем вже досліджувалося питання правомірності формування ТОВ "Ліцензійний консортіум" бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та не було встановлено порушень при відображенні позивачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в наступних звітних (податкових) періодах: квітень-червень 2013 року, серпень, жовтень 2013 року (довідка № 56/26-55-15-02/36519261 від 14.02.2014), вересень 2013 року (довідка № 138/26-55-15-02/36519261 від 11.04.2014), січень 2014 року (довідка № 116/26-55-15-02/36519261 від 04.04.2014), як на обставину, яка доводить правомірність формування податкового кредиту за фінансово - господарськими взаємовідносинами з ТОВ "Мікас Плюс", не приймаються судом до уваги з огляду на те, що в зазначених довідках не містить інформації, яка доводить факт надання ТОВ "Мікас Плюс" позивачу послуг за договором № 12-25/01/2013 від 25.01.2013 та вони не охоплюють весь період щодо якого проводилась перевірка позивача.

З огляду на викладене, враховуючи те, що, як було встановлено судом, позивачем не надано достатніх первинних документів, які мали складатися відповідно до умов договору № 12-25/01/2013 від 25.01.2013 укладено з ТОВ "Мікас Плюс" та не зазначено про неможливість їх надання, а надані складені з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік", а також не надано належним доказів на підтвердження використання робіт, виконаних за твердженням позивача ТОВ "Мікас Плюс", у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження реальності та товарності фінансово - господарських відносин з ТОВ "Мікас Плюс" за договором № 12-25/01/2013 від 25.01.2013, а отже не доведено факт надання послуг.

З урахуванням наведеного, враховуючи те, що позивачем не доведено товарності та реальності господарських правовідносин з ТОВ "Мікас Плюс" за договором №12-25/01/2013 від 25.01.2013, суд дійшов висновку про відсутність у позивача правових підстав для формування податкового кредиту по взаємовідносинам з зазначеним контрагентом.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Законом України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 0,06 розміру мінімальної заробітної плати, а ставка судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру встановлена у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 (1 827,00 грн.) розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 (4 872,00 грн.) розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до платіжного доручення № 1056 від 07.05.2015 позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 73,08 грн.

З огляду на викладене, керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.У задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю .

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліцензійний консортіум" (код ЄДРПОУ 36519261) решту суми судового збору у розмірі 4 872,00 грн. (чотири тисячі вісімсот сімдесят дві грн. 00 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов