Рішення

від 30.09.2015 по справі 925/1163/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2015 р. Справа № 925/1163/15

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,

секретар судового засідання - Гень С.Г.,

за участю представників сторін:

від позивача - Дядюк Є.М. - представник за довіреністю,

від відповідача - ОСОБА_2 - представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Прана", м. Київ

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3,

м. Черкаси

про визнання права спільної часткової власності та стягнення

338 267 грн. 61 коп.,-

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області з позовом звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Прана" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 в якій позивач просив суд розподілити між сторонами договору про спільну діяльність від 10 червня 2006 року створені результати спільної діяльності шляхом:

- визнання за товариством з обмеженою відповідальністю "Прана" права спільної часткової власності на 77,36 часток у незавершеному будівництві 9-ти поверхової торгівельно-офісної споруди "Бізнес-центру" у вигляді частково влаштованого пальового фундаменту, що складається із буронабивних палей в кількості 172 шт. та частково влаштованих ростверків, яке знаходиться на земельній ділянці площею 2816,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1;

- визнання за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 права спільної часткової власності на 22,64 часток 9-ти поверхової торгівельно-офісної споруди "Бізнес-центру" у вигляді частково влаштованого пальового фундаменту, що складається із буронабивних палей в кількості 172 шт. та частково влаштованих ростверків, яке знаходиться на земельній ділянці площею 2816,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1;

- стягнення з відповідача на користь позивача в порядку компенсації частину здійснених позивачем витрат пропорційно долі фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 у спільній діяльності (22,64%) розміром 338 267 грн. 61 коп.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 15 липня 2015 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 28 липня 2015 року.

Розгляд справи здійснюється після відкладення.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 04 серпня 2015 року продовжено строк розгляду спору на 15 днів.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 04 серпня 2015 року та зазначав, що законодавством України не передбачено можливості визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстровано.

Крім того, відповідач вказував, що позивачем не надано суду належних доказів, що підтверджують виконання ним своїх зобов'язань по договору про спільну діяльність, а за відсутності підтверджуючих документів неможливо встановити достовірність вказаних позивачем сум.

Також відповідач зазначав, що пунктом 11.1.1. договору про спільну діяльність визначено, що позивач в разі розірвання цього договору по вині відповідача має право вимагати від приватного підприємця компенсації за витрачені кошти на частину збудованої будівлі і сплати неустойки в розмірі 100% вартості фактично збудованих нежилих приміщень у відповідності до проектної документації тощо.

Постановою Вищого господарського суду України по справі № 925/707/13 від 13 січня 2015 року встановлено, що договір про спільну діяльність припинив свою дію 10 червня 2010 року у зв'язку із закінченням строку його дії, а тому вимога позивача щодо відшкодування вкладених ним витрат в незавершене будівництво не містить правових підстав та не може бути задоволена.

Враховуючи вищевикладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Крім того від представника відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Черкаську міську раду, оскільки об'єкт незавершеного будівництва знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності.

Представник позивача проти клопотання відповідача заперечував.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового процесу, клопотання відповідача залишив без задоволення, оскільки земельна ділянка в даному випадку не є спірною, а тому рішення з даного спору ніяким чином не вплине на права та обов'язки Черкаської міської ради - власника землі.

В судовому засіданні, яке відбулося 30 вересня 2015 року згідно ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/1163/15.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач зазначав, що на підставі договору про спільну діяльність від 10 червня 2006 року укладеного між сторонами, останнім було виконано зобов'язання, які були передбачені умовами договору та було створено незавершене будівництво 9-ти поверхової торгівельно - офісної споруди "Бізнес - Центр" у вигляді частково влаштованого пальового фундаменту.

Згідно ч. 1 ст. 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.

В зв'язку з чим позивач вважає, що укладення договору простого товариства є підставою виникнення спільної часткової власності на майно, виділене для спільної діяльності, а також створене в результаті її здійснення.

Оскільки договір спільної діяльності припинив свою дію, всі отримані сторонами за договором результати, витрати та збитки повинні розподілятися відповідно до умов розділів 9 та 10 цього договору в пропорціях, визначених в розділі 7 даного договору.

У зв'язку з тим, що сторонами не здійснено розподілу результатів спільної діяльності (витрат і збитків), позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що 10 червня 2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Прана" (сторона -1) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (сторона - 2) був укладений договір про спільну діяльність, предметом якого є організація спільної діяльності на умовах дольової участі для досягнення наступних господарських і комерційних цілей:

проведення проектних робіт з метою побудови 9-ти поверхової торгівельно-офісної споруди "Бізнес-центр" за адресою: АДРЕСА_1;

підготовка будівельного майданчику під наступне будівництво: знесення тимчасових споруд та приміщень у відповідності до вимог ППР і ПОБ та проведення інших необхідних робіт згідно чинного законодавства;

капітальне будівництво 9-ти поверхової споруди "Бізнес-центру" за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 9270 кв. м.

Відповідно до п. 1.2 вищевказаного договору сторони зобов'язалися діяти спільно шляхом об'єднання майна, зусиль, баз даних і технологій, що є інтелектуальною, майновою та немайновою власністю сторін.

Для досягнення вказаних вище господарських і комерційних цілей сторони у пунктах 3 та 4 договору визначили та розподілили між собою зобов'язання таким чином:

товариство з обмеженою відповідальністю "Прана" зобов'язалося прийняти на себе функції "Замовника будівельних робіт"; невідкладно приступити до здійснення комерційних проектів відповідно до програми робіт за даною угодою: прийняти на себе його організацію та фінансування з повноваженням представництва перед третіми особами; замовити проектно-кошторисні роботи, забезпечити для виконання цих робіт необхідними матеріалами; прийняти на себе зобов'язання по веденню спільних справ у відповідності до чинного законодавства України; після завершення робіт та вводу "Бізнес-центру" в експлуатацію в установленому порядку передати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 його частину нежилих приміщень, а останній зобов'язується прийняти їх та належним чином оформити на них необхідні документи. Факт прийняття передачі засвідчується відповідним актом за підписами представників обох сторін;

фізична особа-підприємець ОСОБА_3 зобов'язався надати право на використання земельної ділянки на період з 10 червня 2006 року по 10 червня 2009 року за адресою: АДРЕСА_1 під будівельний майданчик для будівництва "Бізнес-центру", яка йому належить на підставі рішення 9-ї сесії Черкаської міської ради від 09 березня 2006 року та договору оренди землі від 28 квітня 2006 року; виконати підготовчі роботи на будівельному майданчику, залучити при необхідності субпідрядні організації; при необхідності у банківському кредитуванні виступати гарантом та поручителем.

В п. 7 договору сторони визначили свої внески та долі, а саме:

внеском товариства з обмеженою відповідальністю "Прана" є грошові кошти, трудова участь: усі організаційні заходи для якісного виконання робіт за цим договором і досягнення поставлених цілей, ведення спільної діяльності;

доля товариств з обмеженою відповідальністю "Прана" складає 77,78% або 7210 кв. м. офісних приміщень в будівлі "Бізнес-центру";

внеском фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 є земельна ділянка площею 2816,2 кв. м. для розміщення будівельного майданчика під будівництво "Бізнес-центру";

доля фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 складає 22,22% або 2060 кв. м. торгівельних приміщень в будівлі "Бізнес-центру".

Виходячи з вищевказаних договірних умов та ст. ст. 1130, 1132, 1133 ЦК України, договір від 10 червня 2006 року за своєю правовою природою є договором простого товариства як різновиду договору про спільну діяльність, оскільки його предметом є спільна діяльність сторін по проведенню і закінченню будівництва 9-ти поверхової споруди "Бізнес-центру" і введенню його в експлуатацію, а вкладами сторін у спільну діяльність (спільне майно) є грошові кошти, трудова участь та земельна ділянка.

Згідно з п. 8.1 договору грошові і майнові внески сторін, а також майно створене або набуте сторонами унаслідок спільної діяльності, є їхньою спільною частковою власністю.

Як зазначалося вище, однією з вимог позивача є визнання за останнім та за відповідачем права спільної часткової власності (у відповідних частках визначених договором про спільну діяльність) у незавершеному будівництві 9-ти поверхової торгівельно-офісної споруди "Бізнес-центру" у вигляді частково влаштованого пальового фундаменту.

Частиною 2 ст. 331 ЦК України визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв'язку з нормами статей 177-179, 182 ЦК України, частини третьої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стаття 18 Закону України "Про основи містобудування" передбачає, що реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об'єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрої територій.

Закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.

Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

При цьому судом враховано висновок Верховного суду України викладений в постанові від 27 травня 2015 року зі справи №6-159 цс15.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України).

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ст. 181 ЦК України).

Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

До прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає.

До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (абзац 1 частини 3 статті 331 ЦК України).

Статтею 331 ЦК України не передбачена можливість визнання права власності на недобудоване нерухоме майно в судовому порядку.

При цьому судом враховано правову позицію викладену в постанові Верховного Суду України від 19 вересня 2011 року зі справи №18/314/3-82 гс11.

Сторони в договорі визначили для себе зобов'язання по спільному створенню нерухомої речі - 9-ти поверхової торгівельно-офісної споруди.

Водночас, незважаючи на викладене, позивач просив суд визнати за собою та за відповідачем право спільної часткової власності у незавершеному будівництві, тобто право на частину майна яке ще не створено, якого не існує в матеріальному світі.

Крім того слід зазначити, що однією з вимог позивача є визнання за відповідачем права спільної часткової власності на 22,64% на незавершене будівництво торгівельного центру, тобто вказана вимога заявлена позивачем фактично в інтересах відповідача.

Водночас, нормами ГПК України не передбачено можливості подання позову в інтересах іншої особи.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача частини здійснених позивачем витрат у спільній діяльності, слід зазначити наступне:

Статтею 1133 ЦК України визначено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

Згідно ч. 1 ст. 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.

Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Обов'язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням цих обов'язків , встановлюються договором (ч. 4 ст. 1134 ЦК України).

Тобто відшкодування витрат пов'язаних саме із виконанням обов'язків щодо утримання спільного майна.

Стаття 1137 ЦК України передбачає, що порядок відшкодування витрат і збитків, пов'язаних із спільною діяльністю учасників, визначається за домовленістю між ними. У разі відсутності такої домовленості кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу у спільне майно.

Умова, за якою учасник повністю звільняється від участі у відшкодуванні спільних витрат або збитків, є нікчемною.

Виходячи з викладеного слід дійти висновку, що такі поняття як "вклад" та "витрати" і "збитки" не є тотожними.

Водночас, в обґрунтування заявлених до стягнення витрат позивач зазначав, що останнім були здійснені витрати в інтересах спільної діяльності за рахунок власних коштів у загальному розмірі 1 494 114,91 грн., з яких:

а) 1 200 331,98 грн. - прямі матеріальні витрати (розробка передпроектної, експертної і кошторисної документації і їх погодження (отримання техумов), компенсація витрат по орендній платі за земельну ділянку під "Бізнес-центром", попередня оплата за будівельні роботи та закупівля будматеріалів тощо);

б) 293 788,93 грн. витрати на оплату праці працівників, задіяних виключно на реалізації цілей спільної діяльності в рамках Договору.

Отже, слід дійти висновку, що заявлені до стягнення позивачем в даному випадку витрати є не що інше як вкладом учасника у спільну діяльність, який був направлений на досягнення цілей передбачених договором про спільну діяльність.

Положеннями ст. 1141 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, безвинагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін.

Учасник, який вніс у спільну власність річ, визначену індивідуальними ознаками, має право у разі припинення договору простого товариства вимагати в судовому порядку повернення йому цієї речі за умови додержання інтересів інших учасників і кредиторів.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди, як це передбачено ст. 611 ЦК України.

Тобто, якщо одна із сторін порушила свої зобов'язання і це порушення призвело до понесення іншою стороною певних втрат, то така особа має право на їх відшкодування.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що в даному випадку позивач невірно обрав спосіб захисту свого порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів понесення саме витрат, зокрема, на утримання спільного часткового майна, а визнання права на частину недобудованого нерухомого майна в судовому порядку не передбачено нормами чинного законодавства України, то з урахуванням вищенаведеного у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 49, 82 - 85 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ХІІ ГПК України.

Повне рішення складено 05 жовтня 2015 року.

Суддя А.В.Васянович