Постанова

від 01.10.2015 по справі 904/2923/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2015 року Справа № 904/2923/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Кузнецова В.О., Чередка А.Є.,

при секретарі судового засідання: Сусла Я.Б.,

за участю представників сторін:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність № 05/588 від 15.07.2014 року,

від відповідача-1: начальник відділу кодифікації нормативно-правових актів управління правового забезпечення департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради ОСОБА_2, довіреність №4/10-146 від 18.03.2015 року,

від відповідача-2: спеціаліст І категорії-економіст відділу розвитку інфраструктури міста фінансово-економічного департаменту Дніпропетровської міської ради ОСОБА_3, довіреність № 10/15-16 від 14.01.2015 року,

за участю прокурора: прокурор відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_4, посвідчення № 000865 від 17.08.2012 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2015 року у справі № 904/2923/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій", м. Дніпропетровськ

до

відповідача-1: Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

відповідача-2: Фінансово-економічного департаменту Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

за участю прокурора м. Дніпропетровська Дніпропетровської області, м. Дніпропетровськ

про внесення змін до договору

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1: Дніпропетровської міської ради, відповідача-2: Фінансово-економічного департаменту Дніпропетровської міської ради про внесення змін до договору про обов'язковий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська № 72/3 від 13.04.2009 року наступного змісту:

із п. 2.1. договору про обов'язковий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська № 72/3 від 13.04.2009 року виключити речення: "Забудовник зобов'язаний перерахувати обов'язковий внесок у сумі 77 240, 74 грн. (без ПДВ) на умовах, визначених у цьому договорі";

викласти п. 2.1. договору про обов'язковий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська № 72/3 від 13.04.2009 року у наступній редакції: "Забудовник звільняється від сплати обов'язкового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська у розмірі 54 068, 52 грн.";

із додатку № 1 до договору про обов'язковий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська № 72/3 від 13.04.2009 року виключити текст: "зобов'язання по сплаті, до прийняття рішення виконкому міської ради про затвердження акта державної приймальної комісії по об'єкту", 54 068, 52".

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2015 року у справі № 904/2923/15 (суддя Крижний О.М.) в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі; судові витрати покладено на позивача.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з тих обставин, що положення ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не можуть бути поширені на правовідносини, що склалися між сторонами договору про обов'язковий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська № 72/3 від 13.04.2009 року, оскільки автостанція в об'єкті нерухомості, збудованому позивачем, займає лише частину приміщень, інша ж частина приміщень використовується для розміщення перукарні, об'єктів торгівлі, у зв'язку з чим дійшов висновку, що збудований об'єкт нерухомості в цілому не відноситься до об'єктів транспортної інфраструктури, а тому підстави для звільнення позивача від сплати пайового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпропетровська у повному обсязі відсутні. Окрім того, місцевий господарський суд зазначив, що у разі задоволення позову про внесення змін до договору у запропонованій позивачем редакції, договір не міститиме такої його істотної умови як обов'язок по сплаті внеску, що також унеможливлює задоволення позову.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення у справі норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків місцевого господарського суду фактичним обставинам справи, позивач просить скасувати зазначене рішення суду та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що у договорі про обов'язковий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська № 72/3 від 13.04.2009 року відсутні посилання на загальну кошторисну вартість будівництва автостанції по вул. Героїв Сталінграда в районі буд. № 29а м. Дніпропетровська, як це передбачено ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а відтак зазначена у договорі сума внеску у загальному розмірі 77 240, 74 грн. не має належного обґрунтування та розрахунку у відповідності до вимог наведеної правової норми. Окрім того, позивач посилається на ті обставини, що на даний час чинне законодавство (п. 9 ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності") звільняє забудовника від сплати пайового внеску у разі будівництва об'єкта транспортної інфраструктури; пунктом 7 розділу V "Прикінцеві положення" цього Закону встановлена пряма вказівка на зворотню дію в часі умов Закону щодо договорів про пайову участь, які не виконані на поточний момент, шляхом приведення їх у відповідність з цим Законом, у зв'язку з чим вбачає підстави для внесення відповідних змін до договору. За доводами позивача, спірна автостанція в повному обсязі, без виключень, є об'єктом транспортної інфраструктури (проте, не підпадає під категорію об'єктів дорожнього сервісу) та розташована на землях автомобільного транспорту, що дає підстави для висновку про те, що вказана автостанція чітко підпадає під категорію об'єктів, під час будівництва яких забудовники такого об'єкту на даний час не залучаються до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту в силу п. 9 ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Відповідно, позивач не погоджується з висновками місцевого господарського суду про протилежне. Позивач не погоджується з запереченнями прокурора та відповідачів щодо проведення робіт на спірній автостанції після 24.10.2012 року, тобто після підписання декларації № ДП 14312198787 від 24.10.2012 року про готовність об'єкта (автостанції) до експлуатації, та зазначає, що ним після наведеної дати на території автостанції продовжувались будівельні роботи, однак ці роботи здійснюються щодо будівництва другої черги комплексу автостанції. Окрім того, в обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на ті обставини, що Фінансово-економічний департамент Дніпропетровської міської ради підготував проект рішення про звільнення позивача від сплати пайового внеску на розвиток інфраструктури м. Дніпропетровська, що підтверджується службовою запискою від 23.07.2014 року № 10/13-556. Проект рішення Дніпропетровської міської ради "Про звільнення ПАТ "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" від залишку сплати внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська" був підписаний секретарем міської ради, першими заступниками міського голови, керуючим справами виконкому та головами постійних комісій Дніпропетровської міської ради. Ці обставини, на думку позивача, підтверджують той факт, що самі відповідачі розуміють відсутність юридичних підстав для сплати позивачем вказаного пайового внеску. Позивач не погоджується з доводами прокурора та відповідачів і про те, що питання щодо зменшення пайової участі замовника має вирішуватися органом місцевого самоврядування шляхом прийняття відповідного рішення Дніпропетровською міською радою. На думку позивача, такими доводами наведені особи намагаються штучно перемістити предмет розгляду даної господарської справи у площину публічно-правових відносин, пов'язаних з прийняттям рішень органом місцевого самоврядування, тоді як предметом розгляду у даній справі є внесення змін до господарського договору. Позивач зазначає, що пайовий внесок на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська не є податком і обов'язковим платежем та має господарсько-правову природу, сплачується тільки на договірних засадах. Також, за доводами позивача, Дніпропетровська міська рада не є стороною спірного договору, отже, не може за допомогою свого рішення змінити домовленість по господарським зобов'язанням двох самостійних юридичних осіб; Дніпропетровська міська рада не може змінювати спірний договір шляхом прийняття нею рішень, оскільки не наділена законодавством такими повноваженнями. Позивач вважає, що Порядок залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) на розвиток інфраструктури міста, затверджений рішенням Дніпропетровської міської ради, на який посилаються прокурор та відповідачі, визначає лише процедурні питання залучення, розрахунку пайових внесків і не може якимось чином звужувати чи перешкоджати виконанню обов'язкових норм, встановлених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", який має вищу юридичну силу порівняно із вказаним Порядком. Пункт 2.8. вказаного Порядку стосовно того, що рішення про звільнення забудовника від сплати пайового внеску приймає Дніпропетровська міська рада, на думку позивача, суперечить п. 9 ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який звільнив певну категорію забудовників від пайової участі при будівництві об'єктів транспортної інфраструктури, а виконання вказаної норми Закону не можна обумовлювати волевиявленням Дніпропетровської міської ради. Окрім того, позивач вважає, що місцевим господарським судом неправомірно виділено додаткову позовну вимогу щодо внесення змін до іншого пункту спірного договору, заявлену 17.04.2015 року, в окреме провадження, тоді як позивач, звернувшись з додатковими позовними вимогами у даній справі, подав клопотання про об'єднання позовних вимог. Наведене, на думку позивача, спричинило прийняття місцевим господарським судом рішення не по кожній з заявлених позивачем вимог, що не відповідає положенням ст. 84 ГПК України щодо змісту судового рішення.

Відповідач-1 відповідно до наданого відзиву на апеляційну скаргу та пояснень його представника у судових засіданнях подану позивачем апеляційну скаргу вважає необґрунтованою, незаконною, такою, що не підлягає задоволенню. За доводами відповідача-1, норма розділу V Прикінцеві положення Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", відповідно до якої у разі якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом, містить пряму вказівку про зворотню дію в часі лише норми пункту 6 статті 40 цього ж Закону, яка встановлює граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Разом з тим, частина перша зазначеної статті зобов'язує орган місцевого самоврядування при встановленні для замовника розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не перевищувати граничний розмір пайової участі. На думку відповідача-1, Прикінцевими положеннями Закону не передбачено звільнення від сплати замовника будівництва транспортної інфраструктури по раніше укладеним договорам; ОСОБА_5 не містить прямої норми щодо визнання договорів про пайову участь, укладених з замовниками будівництва об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства до 15.04.2012 року, недійсними чи виконаними. Окрім того, за доводами відповідача-1, враховуючи, що розділ V Прикінцеві положення Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" набрав чинності 12.03.2011 року, є сумнівним його застосування до норми п. 9 ч. 4. ст. 40 цього Закону, яка набула чинності пізніше, а саме 15.04.2012 року. Також, відповідач-1 зазначає, що однією з істотних умов спірного договору є умова про розмір пайового внеску, який згідно з розрахунком, що є невід'ємною частиною договору, та відповідно до п. 1.3. договору становить 77 240, 74 грн.; зазначений пункт договору є чинним на підставі рішення Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.09.2015 року у справі № 904/3360/15. При цьому пункт 2.1. договору, який позивач вимагає змінити, є похідним від пункту 1.3., тому, як вважає відповідач-1, пункт 2.1. може бути змінений лише одночасно з внесенням змін до пункту 1.3. До того ж, пункт 2.1. відноситься до розділу "Обов'язки сторін", а відтак викладення його в редакції позивача суперечить змістовному визначенню цього розділу. Відповідач-1 не вбачає і жодної з підстав для зміни договору, визначених ст. 651 ЦК України.

Відповідач-2 проти задоволення апеляційної скарги заперечує та зазначає, що на виконання Закону України "Про планування і забудову територій" рішенням Дніпропетровської міської ради від 21.03.2007 року № 6/11 затверджено Положення про порядок залучення коштів замовників (забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська. До департаменту надійшли для опрацювання документи (техніко-економічні показники) щодо визначення розміру внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури по об'єкту: проектування та будівництво автостанції по вул. Героїв Сталінграда, замовником (забудовником) якого є позивач, розрахункова вартість спорудження 30 000, 00 грн. Розрахунок внеску було здійснено відповідно до вищевказаного Положення, затвердженого рішенням міської ради, з подальшими змінами і доповненнями до нього, яке є обов'язковим для виконання. В подальшому між позивачем та управлінням економіки міської ради було укладено договір від 13.04.2009 року № 72/3 про обов'язковий внесок на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпропетровська у зв'язку з проектуванням та будівництвом автостанції по вул. Героїв Сталінграда. Станом на 04.06.2009 року позивачем перераховані кошти у сумі 23 172, 22 грн. в якості відповідного пайового внеску. Відповідач-2 зазначає, що у зв'язку зі змінами в законодавстві виконавчий орган міської ради позбавлений контролю за введенням об'єктів в експлуатацію, а тим самим, і за сплатою забудовниками внесків на розвиток інфраструктури міста. Як стало відомо, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації - автостанції по вул. Героїв Сталінграда, в районі буд. 24а, забудовником якої є позивач. Фінансово-економічний департамент неодноразово звертався до позивача з вимогою термінової оплати залишку коштів пайової участі у сумі 54 068, 52 грн., однак до теперішнього часу кошти позивачем у зазначеній сумі не були сплачені. Що стосується питання звільнення позивача від сплати залишку коштів та внесення змін до п. 2.1. договору, відповідач-2 пояснює, що питання про зменшення розміру пайової участі замовника будівництва має вирішуватися органом місцевого самоврядування відповідно до затвердженого Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі (на виконання Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" Дніпропетровською міською радою були внесені зміни до рішення міської ради від 21.03.2007 року № 6/11). Фінансово-економічний департамент міської ради підготовив відповідний проект рішення міської ради, однак депутатами міської ради проект рішення завізовано з зауваженнями та на розгляд міської ради не було винесено. Таким чином, за доводами відповідача-2, спірний договір є дійсним, а умови договору не виконані.

Прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечує та зазначає, що відповідно до ч. 11 ст. 27 1 Закону України "Про планування і забудову території", який був чинний на час укладення спірного договору, істотними умовами договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту є розмір пайового внеску, строк (графік) сплати пайового внеску, відповідальність сторін, що і було погоджено сторонами при укладенні спірного договору. Пункт 1.3. договору, який визначає розмір пайового внеску у сумі 77 240, 74 грн., що відповідає розрахунку, який є невід'ємною частиною договору, є чинним на теперішній час, а пункт 2.1. договору, про внесення змін до якого позивач подав позов, є похідним від пункту 1.3. Окрім того, за доводами прокурора, п. 2.1. договору відноситься до розділу "обов'язки сторін", а отже викладення його в редакції, що запропонована позивачем - забудовник звільняється від сплати обов'язкового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпропетровська у сумі 54 068, 52 грн., суперечить змістовному визначенню цього розділу; запропонована позивачем редакція п. 2.1. договору не має бути однією з умов спірного договору, а вимоги позивача не відповідають встановленим діючим законодавством України способам захисту порушеного права. Також, прокурор посилається на ті обставини, що надання земельної ділянки із земель комунальної власності в оренду шляхом укладення відповідного договору здійснюється на підставі рішення місцевої ради. З огляду на ст. 27 1 Закону України "Про планування і забудову територій" щодо повноважень міської ради у вирішенні питань створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів, обумовлення органом місцевого самоврядування або його виконавчим органом у своєму рішенні про надання містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки чи відведення земельної ділянки під забудову зобов'язання про сплату пайового внеску є офіційним повідомленням замовника будівництва про настання у нього зобов'язання фінансового характеру в частині сплати відповідної величини коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту та договірних зобов'язань в частині дотримання визначених у рішенні строків укладення договору пайової участі. На сьогоднішній день є чинним рішення Дніпропетровської міської ради від 16.09.2009 року № 250/49 про передачу земельної ділянки по вул. Героїв Сталінграда в оренду позивачу для проектування та будівництва автостанції. Посилаючись на ч. 3 ст. 179 ГК України про обов'язковість укладення певних договорів прокурор зазначає, що пунктом 3.7. вказаного рішення зобов'язано позивача перерахувати у цільовий фонд міської ради кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпропетровська у сумі 77 240, 74 грн. Прокурор заперечує проти задоволення апеляційної скарги і з тих підстав, що Порядком залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвиток інфраструктури міста Дніпропетровська, затвердженим рішенням міської ради від 21.03.2007 року № 6/11, з подальшими змінами, передбачено, що рішення про звільнення замовників (забудовників) від сплати пайової участі приймає Дніпропетровська міська рада за поданням постійної комісії міської ради з питань соціально-економічного розвитку, бюджету і фінансів. Проте, рішення про звільнення позивача від сплати пайової участі міською радою не приймалось. На думку прокурора, за відсутності вказаного рішення міської ради підстави для внесення змін до спірного договору, про які заявлено позов у справі, відсутні. Окрім того, оскільки в об'єкті нерухомості, побудованому позивачем, крім автостанції містяться також інші об'єкти - перукарня та об'єкти торгівлі, прокурор погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що об'єкт нерухомості позивача в цілому не відноситься до об'єктів транспортної інфраструктури, тоді як метою положень чинного законодавства щодо звільнення від сплати внеску є вчинення замовником будівництва дій щодо розвитку транспортної інфраструктури, і таке звільнення може бути розповсюджене виключно на об'єкти відповідної інфраструктури.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 року апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження та призначено до розгляду у судове засідання на 21.07.2015 року колегією суддів у складі: головуючий суддя Коваль Л.А. (доповідач), судді - Пархоменко Н.В., Чередко А.Є.

Ухвалами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.07.2015 року апеляційну скаргу у справі прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Коваль Л.А. (доповідач), судді - Кузнецов В.О., Пархоменко Н.В., розгляд апеляційної скарги відкладено у судове засідання на 06.08.2015 року.

Ухвалами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.08.2015 року апеляційну скаргу у справі прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Коваль Л.А. (доповідач), судді - Пархоменко Н.В., Чередко А.Є., розгляд апеляційної скарги відкладено у судове засідання на 15.09.2015 року.

Ухвалами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 року апеляційну скаргу у справі прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Коваль Л.А. (доповідач), судді - Кузнецов В.О., Чередко А.Є., розгляд апеляційної скарги відкладено у судове засідання на 01.10.2015 року.

У судовому засіданні 01.10.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 13.04.2009 року Управління економіки Дніпропетровської міської ради, правонаступником прав та обов'язків (у тому числі майнових, фінансових, немайнових і корпоративних) якого відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 23.07.2014 року № 20/54 (а.с. 49-61, т. 1) є Фінансово-економічний департамент Дніпропетровської міської ради, який є виконавчим органом Дніпропетровської міської ради, та Відкрите акціонерне товариство "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" (забудовник), найменування якого змінено на Публічне акціонерне товариство "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій", що підтверджується статутом останнього (а.с. 67-70, т. 1), державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 18.08.2011 року, уклали договір про обов'язковий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська № 72/3 (далі - Договір) (а.с. 16-18, т. 1).

Відповідно до п. 1.1. Договору його предметом є сплата забудовником обов'язкового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпропетровська у зв'язку з вирішенням питань щодо дозволу на проектування та будівництво автостанції по вул. Героїв Сталінграда.

Договір набирає чинності з моменту його реєстрації в Управлінні економіки та діє до повного його виконання (п. 6.1. Договору).

Пунктом 1.3. Договору передбачено, що розмір обов'язкового внеску, згідно з розрахунком, що є невід'ємною частиною Договору, становить 77 240, 74 грн. (без ПДВ).

Відповідно до п. 2.1. Договору, який включено до розділу "Обов'язки сторін", забудовник зобов'язаний перерахувати обов'язковий внесок у сумі 77 240, 74 грн. (без ПДВ) на умовах, визначених Договором.

У свою чергу, Управління економіки зобов'язалося в порядку, визначеному Договором, видати забудовнику довідку про виконання вимог по сплаті обов'язкового внеску (п. 2.2. Договору).

Також, за умовами Договору (п. 3.1.) забудовник сплачує обов'язковий внесок, вказаний у п. 2.1. Договору, у строки згідно з графіком (додаток № 1 до Договору) на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету за певними, визначеними пунктом 3.1., реквізитами.

Відповідно до додатку № 1 до Договору (а.с. 21, т. 1) забудовник має сплатити частину суми обов'язкового внеску, а саме 23 172, 22 грн. до прийняття рішення виконкому міської ради по об'єкту, іншу частину суми обов'язкового внеску, а саме 54 068, 52 грн., - до прийняття рішення виконкому міської ради про затвердження акта державної приймальної комісії по об'єкту.

Після надходження повної суми обов'язкового внеску за вказаними в. п. 3.1. реквізитами, Управлінням економіки протягом трьох робочих днів з моменту отримання звернення забудовника видається довідка про виконання ним вимог по обов'язковому внеску. У випадку порушення забудовником графіку сплати обов'язкового внеску довідка про виконання вимог по обов'язковому внеску видається забудовнику після сплати повної суми обов'язкового внеску, а також усіх нарахованих штрафних санкцій (п.п. 3.2., 3.3. Договору).

Відповідно до п. 3.5. Договору, у разі зміни даних, вказаних у техніко-економічних показниках, наданих забудовником для розрахунку обов'язкового внеску, сума обов'язкового внеску коригується виходячи з фактичних показників.

Пунктом 5.1. Договору передбачена можливість зміни Договору за згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Позивач сплатив частину обов'язкового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпропетровська у сумі 23 172, 22 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 482 від 04.06.2009 року, яке в копії долучено до матеріалів справи (а.с. 22, т. 1).

Зобов'язання по сплаті обов'язкового внеску у сумі 54 068, 52 грн., тобто у повному обсязі, позивач не виконав.

Обставини щодо часткової сплати позивачем обумовленого Договором обов'язкового внеску учасниками судового провадження не заперечуються.

Статтею 27 1 Закону України "Про планування і забудову територій" в редакції на дату виникнення спірних правовідносин передбачалося, що замовник, який має намір здійснити будівництво об'єкта містобудування у населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об'єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі (внеску) замовника від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування, визначеної згідно з державними будівельними нормами, без урахування витрат з придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішньо- та позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Граничний розмір пайової участі (внеску) замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів з урахуванням не заборонених законом інших відрахувань, встановлених органом місцевого самоврядування, не може перевищувати, зокрема, 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування - для нежитлових будівель та/або споруд (крім будівель закладів культури та освіти, медичного і оздоровчого призначення).

З метою удосконалення механізму залучення коштів замовників (забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська, відповідно до, зокрема, Закону України "Про планування і забудову територій" рішенням Дніпропетровської міської ради від 21.03.2007 року № 6/11 затверджено Положення про порядок залучення коштів замовників (забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська, до якого в подальшому рішеннями міської ради вносились зміни та доповнення (а.с. 91-100, т. 1).

Розділ 5 вказаного Положення передбачає нормативне регулювання щодо визначення суми обов'язкового внеску, порядку його нарахування та сплати.

На виконання вказаних вимог Закону України "Про планування і забудову територій" та Положення про порядок залучення коштів замовників (забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська і було укладено спірний Договір.

За приписами ст. 24 Закону України "Про планування і забудову територій" в редакції на дату виникнення спірних правовідносин, у разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об'єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об'єкта.

08.10.2009 року на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 16.09.2009 року № 250/49 Дніпропетровська міська рада (орендодавець) та Відкрите акціонерне товариство "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" (орендар) уклали нотаріально посвідчений договір оренди землі (а.с. 209-215, т. 1), за умовами якого (п. 1.1.) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: по вул. Героїв Сталінграда (Бабушкінський район) і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:02:277:0023.

Цільове використання земельної ділянки за цим договором (УКЦВЗ) 1.14.2 (автомобільний транспорт) (п. 1.2. договору оренди землі).

Відповідно до розділу 5 договору оренди землі земельна ділянка передається в оренду для проектування та будівництва автостанції (п. 5.1.), цільове призначення земельної ділянки: землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п. 5.2.).

Договір оренди землі зареєстрований у ДМВ ДРФ ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10.06.2010 року за № 041010400365.

12.03.2011 року набув чинності ОСОБА_5 України "Про регулювання містобудівної діяльності". З набуттям чинності вказаним Законом втратив чинність ОСОБА_5 України "Про планування і забудову територій".

Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" також передбачено пайову участь замовника, який має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) у відповідному населеному пункті, у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених ч. 4 ст. 40 цього Закону, величина якої визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Частина шоста статті 40 зазначеного Закону передбачає граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань. При цьому встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Разом з тим, частиною четвертою статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено перелік об'єктів (пункти 1-8), у разі будівництва яких, замовники не залучаються до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Згідно з пунктом 7 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом.

З 15.04.2012 року набув чинності ОСОБА_5 України "Про внесення змін до статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яким частину четверту статті 40 Закону (перелік об'єктів, у разі будівництва яких замовники не залучаються до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту) доповнено пунктом 9 наступного змісту: "9) об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу)".

19.03.2015 року, вих. № 05/182, позивач звернувся, зокрема, до Фінансово-економічного департаменту Дніпропетровської міської ради з пропозицією про внесення змін до Договору про обов'язковий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська" від 13.04.2009 року № 72/3, якою, посилаючись на п. 9 ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та ті обставини, що автостанція, яка знаходиться по вул. Героїв Сталінграда в районі буд. 29а м. Дніпропетровська є об'єктом транспортної інфраструктури, запропонував внести до п. 2.1. Договору зміни щодо звільнення його від сплати обов'язкового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська у розмірі 54 068, 52 грн., тобто щодо звільнення його від сплати обов'язкового внеску у неоплаченій частині. Разом з пропозицією про внесення змін до Договору позивач надав відповідачу-2 два примірники підписаних зі своєї сторони додаткової угоди № 1 до спірного Договору (а.с. 23, т. 1).

За змістом запропонованої до укладення додаткової угоди № 1 позивач пропонує виключити з пункту 2.1. Договору речення про те, що забудовник зобов'язаний перерахувати обов'язковий внесок у сумі 77 240, 74 грн. (без ПДВ) на умовах, визначених у цьому Договору, та викласти п. 2.1. Договору у наступній редакції: "2.1. забудовник звільняється від сплати обов'язкового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпропетровська у розмірі 54 068, 52 грн." (а.с. 19-20, т. 1).

26.03.2015 року, вих. № 10/15-247, відповідач-2, не підписавши, повернув позивачу два примірники додаткової угоди до Договору. Щодо звільнення позивача від сплати залишку коштів (несплаченої частини обов'язкового внеску) відповідач-2 зазначив, що діючим на теперішній час Порядком залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвиток інфраструктури міста Дніпропетровська (рішення міської ради від 29.07.2011 року № 5/14), який було прийнято на виконання Закону, передбачено, що рішення про звільнення замовників (забудовників) від сплати пайової участі приймає Дніпропетровська міська рада за поданням постійної комісії міської ради з питань соціально-економічного розвитку, бюджету і фінансів. Фінансово-економічним департаментом міської ради було підготовлено відповідний проект рішення міської ради, але депутатами ради проект рішення завізовано із зауваженнями та на розгляд міської ради не було винесено. За висновком відповідача-2 Договір є дійсним, а умови Договору не виконані. У листі-відповіді наведено прохання у зв'язку з введенням в експлуатацію спірного об'єкту сплатити залишок коштів у розмірі 54 068, 52 грн. (а.с. 24-25, 77-80, т. 1).

Переглядаючи оскаржуване рішення місцевого господарського суду, враховуючи встановлені обставини справи, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порядок зміни господарських договорів визначає ст. 188 ГК України.

Згідно наведеної правової норми зміна господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згоди щодо внесення змін до Договору його сторони не досягли.

За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Як зазначалося вище, 12.03.2011 року набув чинності ОСОБА_5 України "Про регулювання містобудівної діяльності". ОСОБА_5 передбачає пайову участь замовника, який має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) у відповідному населеному пункті, у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, однак крім випадків, передбачених ч. 4 ст. 40 Закону.

Згідно з пунктом 7 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом.

З 15.04.2012 року набув чинності ОСОБА_5 України "Про внесення змін до статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яким частину четверту статті 40 Закону (перелік об'єктів, у разі будівництва яких замовники не залучаються до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту) доповнено пунктом 9 наступного змісту: "9) об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу)".

Отже, відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в редакції станом на 15.04.2012 року до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу).

Пункт 7 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не містить застереження про те, що його дія поширюється лише на договори, строк виконання зобов'язання за якими не настав (наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, постанова від 20.05.2015 року у справі № 911/3912/13).

Окрім того, обов'язковість внесення змін до договору для приведення його у відповідність до положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачена вказаним Законом незалежно від волі сторін.

Проте, чинна на теперішній час редакція Порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська, яка є додатком до рішення Дніпропетровської міської ради від 29.07.2011 року № 5/14 (а.с. 101-113, т. 1), передбачає (п. 2.8.), що рішення про звільнення замовників (забудовників) від сплати пайової участі приймає Дніпропетровська міська рада за поданням постійної комісії міської ради з питань соціально-економічного розвитку бюджету і фінансів.

Незважаючи на ті обставини, що Порядок передбачає можливість та алгоритм прийняття рішення Дніпропетровською міською радою про звільнення забудовника від сплати пайової участі, замовник будівництва об'єкту транспортної інфраструктури звільняється від сплати пайового внеску в силу Закону, а не рішенням Дніпропетровської міської ради.

Стаття 16 ЦК України закріплює право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, зміна правовідношення.

Отже, якщо відповідач-2 відмовляється вносити відповідні зміни до договору, чим порушуються права позивача, останній не позбавлений права звернутися із позовом до суду. В такому випадку спір підлягає вирішенню в судовому порядку.

За приписами ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Оскільки пунктом 7 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлена пряма вказівка на зворотню дію в часі умов цього Закону щодо договорів про пайову участь, які не виконані на поточний момент, то колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що такі договори мають бути приведені у відповідність до вимог зазначеного Закону шляхом внесення відповідних змін до умов договору як за домовленістю сторін, так і за рішенням суду, у зв'язку з прямою вказівкою на це в Законі.

Щодо віднесення спірного об'єкту автостанції до об'єктів транспортної інфраструктури міста апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до робочого проекту "Автостанція по вул. Героїв Сталінграда в районі будинку № 29а в м. Дніпропетровську" (а.с. 159-186, т. 2), наданого на вимогу апеляційного господарського суду (ухвала від 06.08.2015 року), позивачем планувалось збудувати наступні об'єкти: 1 черга - автостанція, автобусні платформи, зупинка громадського транспорту, 2 черга - агентство міжнародних перевезень, офіс компаній перевізників, багажне відділення.

Також, позивачем надано окремий робочий проект "Автостанція по вул. Героїв Сталінграда в районі будинку № 29а в м. Дніпропетровську; друга черга будівництва" (а.с. 220-242, т. 1).

24.10.2012 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області зареєстровано Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, яким є автостанція по вул. Героїв Сталінграда в районі будинку № 29а в м. Дніпропетровську, замовник будівництва - Публічне акціонерне товариство "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" (надана на виконання ухвали апеляційного господарського суду від 15.09.2015 року) (а.с. 229-234, т. 2).

Як вбачається з свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 187-188, т. 2), наданих позивачем на вимогу апеляційного господарського суду (ухвала від 06.08.2015 року), збудований позивачем об'єкт нерухомого майна є автостанцією, право власності на яку, як на закінчений об'єкт будівництва, зареєстровано за позивачем.

Доказів будівництва та введення в експлуатацію об'єктів другої черги будівництва матеріали справи не містять.

Згідно акту обстеження земельної ділянки від 20.05.2015 року № 8/1-0515 (а.с. 171-181, т. 1), який складено на вимогу місцевого господарського суду працівником департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради - начальником відділу моніторингу землевласників та землекористувачів ОСОБА_6 у відповідності до повноважень відділу, визначених Положенням про відділ моніторингу землевласників і землекористувачів управління корпоративних прав департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради (а.с. 182-185, т. 1), однак без участі представника позивача та за відсутності доказів повідомлення уповноваженої особи позивача про проведення обстеження, при візуальному обстеженні земельної ділянки встановлено, що на ній розташовано автостанцію з платформами для пасажирського автотранспорту. На земельній ділянці розташовано одноповерхову капітальну будівлю із ґанками, навісом та пандусом (у приміщенні будівлі розташовано діючу перукарню, магазин продовольчих товарів, касу з продажу автобусних та залізничних квитків, місця для відпочинку та очікування, холодильник з продажу морозива та санвузол) та окремо розташований металевий навіс.

За визначенням, наданим у статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", автостанція - це споруда або комплекс будівель, споруд, стоянок та під'їздів для прийняття, відправлення, управління рухом автобусів та обслуговування пасажирів.

На автостанціях забезпечується: прийом та відправлення автобусів і пасажирів; організація продажу квитків населенню; диспетчерське управління і регулювання руху автобусів; контроль екіпіровки та санітарного стану автобусів, дорожньої документації водіїв та дотримання визначеного режиму роботи підприємств, установ і організацій, розташованих на їх території; організація побутового обслуговування пасажирів і водіїв (ст. 28 Закону України "Про автомобільний транспорт").

Відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільні дороги" об'єкти дорожнього сервісу - спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів, майданчики для стоянки транспортних засобів, майданчики відпочинку, видові майданчики, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі, готелі, кемпінги, торговельні пункти (у тому числі малі архітектурні форми), автозаправні комплекси, складські комплекси, пункти медичної та технічно-евакуаційної допомоги, пункти миття транспортних засобів, пункти приймання їжі та питної води, автопавільйони, а також інші об'єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху та які розміщуються на землях дорожнього господарства або потребують їх використання для заїзду та виїзду на автомобільну дорогу.

Отже, надане визначення об'єктів дорожнього сервісу не включає в себе автостанції.

Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" не містить окремого визначення транспортної інфраструктури чи об'єкту транспортної інфраструктури.

Проте, відповідно до визначень, наведених у статті 1 цього Закону, інженерно-транспортна інфраструктура - це комплекс інженерних, транспортних споруд і комунікацій.

Виходячи з наведеного, транспортні споруди і комунікації є об'єктами транспортної інфраструктури. Відповідно, будівля автостанції є об'єктом транспортної інфраструктури.

Як встановлено вище, будівництво автостанції здійснене на земельній ділянці, переданій в оренду позивачу для проектування та будівництва автостанції, цільове використання якої автомобільний транспорт, цільове призначення, у тому числі, - землі транспорту.

Апеляційний господарський суд не погоджується з висновком місцевого господарського суду, наведеним в оскаржуваному рішенні, про те, що збудований позивачем об'єкт, враховуючи наявність в ньому перукарні, об'єктів торгівлі, в цілому не відноситься до об'єктів транспортної інфраструктури, тому звільнення позивача від сплати внеску у повному обсязі неможливе.

Відповідно до п. 120 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176, на території та у приміщеннях автостанції можуть бути розташовані заклади торгівлі, громадського харчування, інші заклади обслуговування громадян і перевізників за умови, що це не призводить до порушення технологічного процесу.

Отже, розташування в приміщеннях будівлі автостанції інших закладів обслуговування громадян і перевізників, зокрема, перукарні та магазину продовольчих товарів, узгоджується з положеннями чинного законодавства, не впливає на статус та не може змінювати статус об'єкта в цілому як автостанції, як і функціонального призначення вказаного об'єкта.

Оскільки Договір про обов'язковий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська № 72/3 від 13.04.2009 року передбачає сплату забудовником обов'язкового відповідного внеску у зв'язку з вирішенням питань щодо дозволу на проектування та будівництво автостанції, яка є об'єктом транспортної інфраструктури, позивач отримав в оренду земельну ділянку для проектування та будівництва автостанції, цільове використання якої - автомобільний транспорт, строк дії спірного Договору, визначений п. 6.1. Договору, не закінчився у зв'язку з неповним його виконанням, а саме неповною сплатою позивачем обумовленого Договором обов'язкового внеску, відповідно, в силу положень ст. 599 ЦК України не є припиненими і зобов'язання за Договором, а згідно з пунктом 7 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом, а також враховуючи, що Договір передбачає можливість зміни його умов, колегія суддів апеляційного господарського суду вбачає підстави для внесення змін до Договору в запропонованій позивачем редакції, в силу яких позивач звільняється від сплати обов'язкового внеску у несплаченій його частині, а саме у сумі 54 068, 52 грн.

Також, оскільки сторони не досягли згоди щодо зміни умов Договору, у спірних правовідносинах, враховуючи положення ст. 651 ЦК України, п. 9 ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та п. 7 Прикінцевих положень вказаного Закону, Договір підлягає зміні у судовому порядку.

За наведеного, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з підстав його прийняття з порушенням норм матеріального права, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог щодо відповідача-2, як сторони спірного Договору, та про відмову в задоволенні позовних вимог до відповідача-1, як неналежного відповідача за заявленими вимогами про внесення змін до Договору, оскільки відповідач-1 не є стороною Договору.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи відповідача-1 щодо непоширення положень пункту 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" на зміни, які в подальшому були внесені до частини 4 ст. 40 Закону та набрали чинності з 15.04.2012 року, оскільки таких обмежень не містить як вказаний ОСОБА_5, так не зазначено про непоширення пункту 7 Прикінцевих положень Закону і у Законі України "Про внесення зміни до статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яким частина четверта статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" доповнена пунктом 9.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи відповідача-1 про те, що пункт 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" містить пряму вказівку про зворотню дію в часі лише норми пункту 6 статті 40 цього Закону, яка встановлює граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, та про те, що Прикінцевими положеннями Закону не передбачено звільнення від сплати замовника будівництва транспортної інфраструктури по раніше укладеним договорам. Доводами щодо поширення пункту 7 Прикінцевих положень Закону лише на договори про пайову участь, які не відповідають щодо розміру пайового внеску пункту 6 статті 40 Закону, відповідач-1 фактично самостійно та без належних на те повноважень доповнює зміст зазначеного пункту Прикінцевих положень, тоді як такої умови цей пункт не містить. Навпаки, раніше укладені договори про пайову участь підлягають приведенню у відповідність з Законом, якщо ними передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено Законом, тобто будь-якими його нормами. Відповідно, приведення раніше укладеного договору у відповідність з пунктами частини четвертої статті 40 Закону узгоджується з положеннями пункту 7 Прикінцевих положень Закону.

Зважаючи на доводи відповідача-1 та прокурора про те, що умова Договору про розмір пайового внеску є істотною умовою Договору, чинність п. 1.3. Договору про розмір пайового внеску у сумі 77 240, 74 грн. та похідний характер пункту 2.1., який позивач просить змінити, від пункту 1.3. Договору, суперечність запропонованих позивачем змін до п. 2.1. Договору змістовному визначенню розділу, до якого цей пункт віднесено, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Дійсно, вимоги позивача щодо внесення змін до п. 1.3. Договору були предметом розгляду у справі господарського суду Дніпропетровської області № 904/3360/15.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2015 року у зазначеній справі позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог. Рішення господарського суду у справі № 904/3360/15 залишене без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.09.2015 року. Наведені судові рішення містять лише висновки щодо застосування положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" до спірних відносин у справі № 904/3360/15, які не є обов'язковими для іншого господарського суду (іншого складу суду).

Внесення змін до пункту 2.1. Договору, відповідно до яких забудовник звільняється від сплати обов'язкового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпропетровська у розмірі 54 068, 52 грн., не є звільненням забудовника від сплати обов'язкового внеску у повному обсязі, визначеному п. 1.3. Договору, а саме у сумі 77 240, 74 грн., а є звільненням забудовника від сплати несплаченої частини обов'язкового внеску. Тому за обставин фактичної оплати позивачем обов'язкового внеску у сумі 23 172, 22 грн. та звільнення позивача від сплати обов'язкового внеску у сумі 54 068, 52 грн., відсутні підстави вважати про неможливість внесення змін до п. 2.1. Договору у запропонованій позивачем редакції.

З огляду на встановлені обставини справи, наведені вище положення законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє решту доводів відповідачів та прокурора.

Колегія суддів відхиляє доводи позивача про неправомірність виділення місцевим господарським судом додаткової позовної вимоги щодо внесення змін до п. 1.3. Договору в окреме провадження. Як вбачається з матеріалів справи, 17.04.2015 року до господарського суду Дніпропетровської області від позивача надійшла позовна заява про внесення змін до Договору, для розгляду якої автоматизованою системою документообігу суду і був визначений суддя. З заявою про зміну предмета позову у даній справі позивач не звертався.

Предметом розгляду у даній справі є одна вимога немайнового характеру, тоді як позивач за подання позовної заяви оплатив судовий збір у сумі 2 436, 00 грн. (як за дві вимоги немайнового характеру). Відповідним чином позивач оплатив судовий збір і за подання апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги у сумах, які належало сплатити, підлягають стягненню з відповідача-2 на користь позивача.

Разом з тим, враховуючи положення ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" та відсутність відповідного клопотання позивача, питання щодо повернення надмірно сплаченого судового збору апеляційним господарським судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2015 року у справі № 904/2923/15 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2015 року у справі № 904/2923/15 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позовні вимоги до відповідача-2: Фінансово-економічного департаменту Дніпропетровської міської ради задовольнити.

Внести зміни в договір про обов'язковий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська № 72/3 від 13.04.2009 року наступного змісту:

виключити із п. 2.1. договору про обов'язковий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська № 72/3 від 13.04.2009 року речення: "Забудовник зобов'язаний перерахувати обов'язковий внесок у сумі 77 240, 74 грн. на умовах, визначених у цьому договорі";

викласти п. 2.1. договору про обов'язковий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська № 72/3 від 13.04.2009 року у наступній редакції: "Забудовник звільняється від сплати обов'язкового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська у розмірі 54 068, 52 грн.";

виключити із додатку № 1 до договору про обов'язковий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська № 72/3 від 13.04.2009 року текст: "зобов'язання по сплаті, до прийняття рішення виконкому міської ради про затвердження акта державної приймальної комісії по об'єкту", 54 068, 52".

У позовних вимогах до відповідача-1: Дніпропетровської міської ради - відмовити.

Стягнути з Фінансово-економічного департаменту Дніпропетровської міської ради (49000, м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 75, ідентифікаційний код 37454174) на користь Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" (49038, м. Дніпропетровськ, вул. Курчатова, буд. 10, ідентифікаційний код 03113549) судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп.

Стягнути з Фінансово-економічного департаменту Дніпропетровської міської ради (49000, м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 75, ідентифікаційний код 37454174) на користь Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" (49038, м. Дніпропетровськ, вул. Курчатова, буд. 10, ідентифікаційний код 03113549) судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп.

Видачу наказів доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Повна постанова складена 06.10.2015р.

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя В.О. Кузнецов

Суддя А.Є. Чередко