Постанова

від 08.11.2011 по справі 15/87

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2011 № 15/87

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Яковлева М.Л.

ОСОБА_1

при секретарі: Марченко Ю.І.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 -дов. № 10-6-03508 від 07.11.2011 року,

від відповідача: ОСОБА_3 -дов. б/н від 07.06.2011 року

розглянувши матеріали апеляційної скарги № 07 від 12.09.2011 року Державного підприємства Торговий дім «Сіверщина» на рішення господарського суду Чернігівської області від 01.09.2011 року

у справі № 15/87 (суддя - Федоренко Ю.В.)

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області

до Державного підприємства Торговий дім «Сіверщина»

про стягнення 3 045, 15 грн. збитків

ВСТАНОВИВ :

13.07.2011 року до господарського суду Чернігівської області звернулося Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області з позовом до Державного підприємства Торговий дім «Сіверщина» про стягнення з відповідача збитків в сумі 3 045,15 грн., які завдані укладенням типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 1 від 01.03.2010 року (а.с.2-3).

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 01.09.2011 року у справі № 15/87 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Державного підприємства Торговий дім «Сіверщина» на користь державного бюджету м.Чернігова 3 045, 15 грн. збитків (а.с.37-42).

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство Торговий дім «Сіверщина», через місцевий господарський суд подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення прийнято при неповному з'ясуванні обставин справи, які мають суттєве значення для справи.

Апелянт, посилається на те, що при укладенні договору оренди не було проведено незалежної оцінки нерухомого майна для визначення орендної плати, на незаконність проведення позивачем перевірки, всуперечь п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2009 року № 502 «Про тимчасові обмеження щодо здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності на період до 31.12.2010 року», відповідно до якого до 31.12.2010 року тимчасово припинено проведення планових перевірок та обмежено проведення позапланових перевірок суб'єктів господарювання. Також, апелянт вказує на безпідставність позовних вимог щодо перерахування спірних сум на рахунок, який належить Держказначейству у м. Чернігові та оспорює повноваження позивача щодо стягнення збитків до державного бюджету.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2011 року апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 08.11.2011 року.

В судовому засіданні 08.11.2011 року апелянт підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав викладених в ній.

Представник позивача у справі заперечив проти доводів апелянта, просить залишити без змін рішення місцевого господарського суду. На виконання вимог ухвали суду подав відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

01.03.2010 року між Державним підприємством «Торговий дім «Сіверщина» (орендодавець, відповідач у справі) та ТОВ «НЛД» (орендар) укладено типовий договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 1. Відповідно до вимог п. 1.1. договору орендарю було передано у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: нежитлове приміщення (майно), площею 98,1 м.кв., розміщене за адресою: м. Чернігів, вул. Красносільського, 73, яке знаходиться на балансі орендодавця (відповідача), вартість якого за залишковою вартістю становить 123 719,68 грн. (а.с.7).

Договором сторони чітко визначили, що орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі майна (п.2.1.). Пунктами 3.1.-3.3. договору встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і становить за перший місяць оренди 3 532 грн. (з урахуванням ПДВ); орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць; орендна плата перераховується орендодавцю на пізніше 10 числа наступного за звітним місяцем.

Пунктом 10.1. договору визначено строк дії договору, а саме, з 01.03.2010 року до 28.02.2011 року включно.

Додатковою угодою від 15.06.2010 р. до договору оренди від 01.03.2010 р., пункт 10.8. договору було викладено в новій редакції: достроково розірвати договір оренди за згодою сторін (а.с. 11).

15.06.2010 року між ДП «Торговий дім «Сіверщина» та ТОВ «НЛД» підписано акт прийому-передачі орендованого майна (додаток до договору оренди № 1 від 01.03.2010р.), який підписано повноважними представниками орендаря та орендодавця без будь-яких заперечень, підписи осіб засвідчено печатками юридичних осіб. Відповідно до умов вказаного акту, орендар передав, а орендодавець прийняв нежитлове приміщення по вул. Красносільського, 73, м. Чернігів, загальною площею 98,1 кв.м., надане в оренду за договором №1 від 01.03.2010р. (а.с. 12).

Частиною 1 ст. 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Нормами ст. 287 ГК України встановлено, що орендодавцями щодо державного та комунального майна є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, - відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності; державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», підприємства виступають орендодавцями щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 кв.м. на одне підприємство, а з дозволу відповідних органів, що перевищує площу 200 кв.м.

Відповідно до ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором.

Частиною 2 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 «Про методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна» з урахуванням змін і доповнень до неї (далі- Методика), у разі коли орендодавцем нерухомого майна є державне підприємство, розмір орендної плати погоджується з Регіональним відділенням.

Частина надходжень від передачі майна в оренду перераховується до державного бюджету і відповідній пропорції. У разі коли орендодавцем нерухомого майна є державне підприємство, орендна плата за майно спрямовується в пропорції: 70% орендної плати підприємству, 30% орендної плати - до державного бюджету (п.17 Методики).

Як вбачається із договору, умовами останнього не було погоджено розмір орендної плати з позивачем, а також не було передбачено умови щодо перерахування орендної плати у розмірі 30% до державного бюджету України.

Місцевим господарським судом правомірно встановлено, що відповідач не надав доказів погодження розміру орендної плати з позивачем, а також доказів перерахування орендної плати у розмірі 30% до державного бюджету України.

Статтею 32 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що контроль за використанням майна, переданого в оренду (крім іншого окремого індивідуально визначеного майна), покладається на органи, які відповідно до цього Закону здійснюють державну політику у сфері оренди. Положенням «Про Регіональне відділення Фонду державного майна України», яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року № 412, встановлено. що такими органами є регіональні відділення, що розповсюджують свою діяльність в межах певної території.

На виконання наказу від 18.05.2010 року № 279, позивач провів перевірку дотримання відповідачем законодавства з питань оренди державного майна.

В результаті проведеної перевірки було встановлено, що відповідачем було укладено договори оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, в тому числі договір оренди від 01.03.2010 р. №1 - нежитлового приміщення площею 98,1кв.м., розташованого за адресою: м. Чернігів, вул. Красносільського, 73, укладений з ТОВ «НЛТ». Всупереч п.п. 2.3.,3 Договору, орендна плата в договорі визначена на підставі залишкової вартості будівлі без проведення незалежної оцінки майна. Крім того, при визначені розміру орендної плати підприємством не врахована вимога щодо погодження розміру орендної плати з позивачем, як передбачено Законом України «Про управління об'єктами державної власності» та п. 2 Методики. В зазначеному договорі оренди не передбачено розподіл надходжень від орендної плати на користь державного бюджету та балансоутримувача, що суперечить положенням Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Методики розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна (а.с.5-6).

Відповідно до ст. 16 ЦК України, ст.20 ГК України одним із способом захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Збитками, у розуміння ст. 623 ЦК України, ст. ст. 224, 225 ГК України, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, зокрема, є збитки, завдані порушенням зобов'язання, до складу яких відносяться збитки, що підлягають відшкодуванню особою яка допустила господарське правопорушення.

Судом першої інстанції встановлено, що 30 % орендної плати, які відповідач отримав за укладеним договором оренди є збитками, які завдані державі, у зв'язку з неперерахуванням до державного бюджету 30% орендної плати, які, у відповідності до вимог чинного законодавства, повинні були бути перераховані до державного бюджету за період дії договору, з 01.03.2010 року (дата укладення договору) по 14.06.2010р. (дата припинення договору на підставі додаткової угоди від 15.06.2010р. до договору оренди).

Враховуючи, посилання відповідача у відзиві на позов (а.с.28), в апеляційній скарзі (а.с.47-50), він не заперечує, що при укладені договору оренди № 1 від 01.03.2010 року, його умовами не передбачалося розподілу орендної плати, відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та п.17 Методики і кошти в розмірі 30 % орендної плати (отримані відповідачем за даним договором оренди) до державного бюджету не перераховувалися, що в результаті призвело до нанесення державі збитків в розмірі не отриманої орендної плати за оренду державного майна.

За даних обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача 3 045, 15 грн. збитків.

Твердження апелянта, що позивачем невірно визначено розмір збитків, оскільки при укладенні договору не проведено оцінки майна, колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє, з огляду на вимоги ст.ст. 22, 611, 624 ЦК України, ст.ст. 224, 225 ГК України, відповідно до яких стягненню підлягають реальні збитки, відтак розрахунок збитків в розмірі 30% від фактично отриманої відповідачем орендної плати судом визнається правомірним.

Посилання апелянта на неправомірність дій позивача щодо проведення перевірки на підприємстві відповідача, суперечить вимогам ст. 32 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», згідно якої контроль за використанням державного майна переданого в оренду покладається на органи, які відповідно до цього Закону здійснюють державну політику у сфері оренди, контроль за використанням іншого окремого індивідуально визначеного майна, переданого в оренду, здійснюють органи, уповноважені управляти підприємством, яке є орендодавцем цього майна.

Таким чином, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, тому рішення господарського суду Чернігівської області від 01.09.2011 року у справі № 15/87 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті державного мита покладаються відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства Торговий дім «Сіверщина» на рішення господарського суду Чернігівської області від 01.09.2011 року у справі № 15/87 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 01.09.2011 року у справі № 15/87 залишити без змін.

3. Справу № 15/87 повернути до господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Жук Г.А.

Судді Яковлев М.Л.

ОСОБА_1