Рішення

від 28.09.2015 по справі 905/1304/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28.09.2015 Справа № 905/1304/15

за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_1», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-інвестиційна компанія «Ресурси Донбасу», м. Донецьк

Товариства з обмеженою відповідальністю «Євробуд», м. Макіївка, Донецька область

про стягнення 16863684грн.69коп.

Суддя Говорун О.В.

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_2, довіреність від 31.05.2014;

від відповідача 1 - не з'явився;

від відповідача 2 - не з'явився.

Публічне акціонерне товариство «Перший Український ОСОБА_1» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-інвестиційна компанія «Ресурси Донбасу» (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Євробуд» (далі - відповідач 2) про солідарне стягнення 16863684грн.69коп., з яких сума заборгованості за кредитом - 10763446грн.54коп., проценти за кредитним договором - 2648122грн.75коп. та пеня - 3452115грн.40коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ЗАТ «Донгорбанк» та відповідачем1 27.08.2008 був укладений генеральний кредитний договір №11. В подальшому, у зв'язку із реорганізацією ЗАТ «Донгорбанк» шляхом приєднання до ПАТ «ПУМБ», до позивача, як правонаступника ЗАТ «Донгорбанк», перейшли права та обов'язки за зазначеним кредитним договором. Відповідно до договору поруки №11/П від 04.09.2013, відповідачі у випадку невиконання відповідачем 1 зобов'язань за генеральним кредитним договором, несуть солідарну відповідальність перед позивачем. Внаслідок невиконання боржником свого зобов'язання за генеральним кредитним договором, виникла заборгованість, яку позивач просить стягнути солідарно з відповідачів.

Відповідачі у судове засідання не з'явилися, відзиви на позов не надали, про місце, дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили, тому справу, на підставі ст.75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши письмові докази у судовому засіданні, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

27.08.2008 між ЗАТ «Донгорбанк» та відповідачем1 був укладений генеральний кредитний договір №11 (далі - кредитний договір) (а.с.40-41).

Рішенням №2/2011 єдиного акціонера, що одноосібно здійснює повноваження позачергових загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства «Донгорбанк» від 15.07.2011 було вирішено, зокрема, затвердити передавальний акт у зв'язку з реорганізацією ПАТ «Донгорбанк» шляхом приєднання до ПАТ «ПУМБ» (111-112).

Згідно передавального акту на кінець дня 15 липня 2011 року, унаслідок реорганізації шляхом приєднання Публічного акціонерного товариства «Донгорбанк» правонаступником усього його майна, майнових прав та обов'язків за цим актом є Публічне акціонерне товариство «Перший Український ОСОБА_1» (113-117).

Відповідно до п.1.2 додаткової угоди №7 від 29.04.2014 до кредитного договору, позивач зобов'язався надати відповідачу 1 кредит у розмірі 10763446грн.54коп., а відповідач 1 зобов'язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути позивачу кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені цим договором (а.с.68-72).

Відповідно до п.1.3 додаткової угоди №7 від 29.04.2014 до кредитного договору, відповідач 1 зобов'язався повернути кредит наданий в розмірі 10763446грн.54коп., відповідно до графіку, зазначеному у цій додатковій угоді, однак, остаточною датою повернення кредиту є 31.12.2015.

Згідно з п.1.8 додаткової угоди №6 від 04.09.2013 до кредитного договору, зокрема, проценти за користування кредитом нараховуються позивачем за ставкою у розмірі 18% річних (із розрахунку 365 днів на рік) (а.с.63-67).

Відповідно до п.1.4 додаткової угоди №7 від 29.04.2014 до кредитного договору, зокрема, у випадку невиконання чи неналежного виконання/ненастання/недотримання з будь-яких підстав одного із зобов'язань/умов, встановлених п.п.10.3.6.1-10.3.6.2, п.10.3.6.6, п.10.3.6.7 та п.10.3.6.8 цього договору, незважаючи на положення п.7.2.1 цього договору, процентна ставка за користування кредитом становить 19% річних.

04.09.2013 між позивачем та відповідачем 2 (поручитель) був укладений договір поруки №11/П (далі - договір поруки), відповідно до п.1.1 якого відповідач 2 поручається перед позивачем за виконання відповідачем 1 зобов'язань, вказаних в ст.2 цього договору (а.с.73-75).

Відповідно п.1.2 договору поруки, відповідач 2 відповідає перед позивачем за виконання зобов'язань відповідачем 1 в повному обсязі. Відповідач 2 відповідає в тому ж обсязі, що й відповідач 1, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, витрат позивача тощо.

Згідно з п.1.3 договору поруки, у разі порушення відповідачем зобов'язання, відповідач 1 і відповідач 2 відповідають перед позивачем як солідарні боржники, що означає право позивача вимагати виконання зобов'язання в повному обсязі як від відповідача 1 і відповідача 2, так і від кожного з них окремо.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав, що підтверджується виписками по особовим рахункам (а.с.110).

На час прийняття рішення у справі, відповідачем доказів оплати суми кредиту в розмірі 10763446грн.54коп. до суду не надано.

Частиною 1 ст.1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець ) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу першого цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу (ч.2 ст.105 ЦК України).

Частиною 1 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст.526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників (ч.1 ст.104 ЦК України).

Статтею 541 ЦК України встановлено, що солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

За змістом ч.1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Частиною 1,2 статті 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

В порушення зазначених вимог закону та договору, відповідачі взяті на себе зобов'язання належним чином не виконали, отримані кошти у встановлені строки не повернули, плату за користування кредитними коштами своєчасно та в повному обсязі не сплатили.

Враховуючи вищезазначене та той факт, що відповідачі не надали суду, до прийняття рішення у справі, доказів погашення суми заборгованості, приймаючи до уваги, що зобов'язання відповідача 1 за кредитним договором були забезпечені порукою відповідача 2 перед кредитором, господарський суд вважає позовні вимоги в частині стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за кредитом у розмірі 10763446грн.54коп., а також процентів за кредитним договором, нарахованих станом на 15.07.2015 у розмірі 2648122грн.75коп., доведеними, обґрунтованими, підтвердженими доказами, що містяться у справі, та, відповідно, такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до п.12.1 додаткової угоди №4 від 13.10.2011 до кредитного договору, у разі порушення відповідачем 1 строків виконання будь-якого з боргових зобов'язань позивач має право нараховувати, а відповідач 1 зобов'язаний сплатити на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення. Розрахунок пені здійснюється на суму простроченого виконанням боргового зобов'язання за весь час прострочення (а.с.55-61).

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями в розумінні цього кодексу є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення їм прав здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

За містом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як встановлено судом, пеня по кредиту нарахована позивачем за період з 15.08.2015 по 15.07.2015 у розмірі 2779996грн.81коп. та пеня по відсоткам нарахована позивачем за період з 15.08.2015 по 15.07.2015 у сумі 672118грн.59коп. (а.с.9 зворотний бік-10).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року, зокрема, фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Пунктом 1 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 №1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Згідно з додатком до зазначено розпорядження, до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, включено м.Донецьк та м.Макіївка.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 №1079-р «Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053», дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 №1053 зупинено.

Однак, враховуючи, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а Законом України «Про Кабінет Міністрів України» не передбачено повноважень Кабінету Міністрів України на зупинення своїх розпоряджень та, крім того, прийняття Кабінетом Міністрів України Розпорядження від 5 листопада 2014 №1079-р фактично призводить до зупинення дії положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», яким визначені тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання на території проведення антитерористичної операції, суд приходить до висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Розпорядження від 5 листопада 2014 №1079-р.

Також, судом прийнято до уваги, що Наказом Антитерористичного центру при Службі Безпеки України від 07.10.2014 року №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення», Донецька область визначена як район проведення антитерористичної операції.

Виходячи з наведеного вище, а також, враховуючи припис ч.7 ст. 4 ГПК України, відповідно до якої забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, суд приходить до висновку про безпідставність вимог позивача про стягненні пені з відповідачів, у зв'язку із тим, що пеня нарахована після 14 квітня 2014 року, з огляду на що позовні вимоги в частині стягнення пені з відповідачів задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас, судом зазначається, що, на підставі ст. 38 ГПК України, господарський суд витребовує докази за наявності відповідного клопотання, у разі неможливості самостійно надати докази сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги такими що підлягають задоволенню частково.

Господарські витрати розподілити відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-інвестиційна компанія «Ресурси Донбасу» (83114, м. Донецьк, пр. Панфілова, буд.19, код ЄДРПОУ 32686357) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Євробуд» (86114, Донецька область, м. Макіївка, вул. Геологічна, буд.1, код ЄДРПОУ 32233617) на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_1» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд.4, код ЄДРПОУ 14282829) 10763446грн.54коп. кредиту, 2648122грн.75коп. процентів за кредитним договором та 73080грн. витрат з оплати судового збору.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, через господарський суд, який розглянув справу.

Повне рішення складено 05 жовтня 2015 року.

Суддя О.В. Говорун