Рішення

від 28.09.2015 по справі 910/17814/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2015Справа №910/17814/15

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», м.Кривий Ріг, ЄДРПОУ 00191000

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд», м.Київ, ЄДРПОУ 37318967

про стягнення 746 010 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Самойленко О.В. - по дов., Семиріч Д.В. - по дов.

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 23.09.2015р. оголошувалась перерва до 28.09.2015р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», м.Кривий Ріг звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд», м.Київ про стягнення неустойки в розмірі 746 010 грн., з яких пеня в сумі 331 560 грн. та штраф в сумі 414 450 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд» умов договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. підряду в частині виконання робіт в обсязі та строки, визначені укладеним між сторонами правочином, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

У судовому засіданні 28.09.2015р. позивач не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час слухання справи у вказаному засіданні суду не скористався. Проте, наведений учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 23.09.2015р. судового засідання, суд дійшов висновку, що відповідач був обізнаний про час та місце наступного слухання справи.

Відповідач у відзиві №17/08/15-01 від 17.08.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору підряду. Одночасно, за твердженнями вказаного учасника судового процесу, заявником допущено помилки при нарахуванні неустойки, а стягнення як штрафу та і пені може призвести до подвійної відповідальності Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд».

З огляду на неявку позивача в судове засідання 28.09.2015р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

Розгляд справи №910/17814/15 здійснюється з 13.07.2015р., а отже подальше відкладення може призвести до порушення приписів господарського процесуального законодавства України та вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків судового розгляду спору.

Судом також прийнято до уваги, що явка сторін у судове засідання 28.09.2015р. обов'язковою не визнавалась, а клопотань про відкладення розгляду спору не заявлялось.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що позивач в процесі розгляду справи 28.09.2015р. не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі представлені документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст.837 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 03.04.2015р. між Публічним акціонерним товариством «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд» (підрядник) було укладено договір №2015/у/ГГР/438 підряду, відповідно до п.1.1 якого підрядник зобов'язується виконати роботи з буріння контурних свердловин у кар'єрі рудоуправління Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» в об'ємі 15 350 погонних метрів, в тому числі, по породам категорії міцності f = 20-18 - 7300 пог.м, по породам категорії міцності f = 17 - 16 - 7150 пог.м, породам категорії міцності f = до 16-900 пог.м та здати замовнику у встановлений строк результати виконаних робіт.

Наразі, твердження відповідача про те, що у вказаному вище правочині сторонами не було погоджено всіх істотних умов договору підряду суд до уваги не приймає, як такі, що не відповідають фактичним обставинам справи та приписам чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як зазначалось вище, умовами договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. передбачено виконання робіт з буріння контурних свердловин у кар'єрі рудоуправління Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» в об'ємі 15 350 погонних метрів, в тому числі, по породам категорії міцності f = 20-18 - 7300 пог.м, по породам категорії міцності f = 17 - 16 - 7150 пог.м, породам категорії міцності f = до 16-900 пог.м.

За умовами п.2.1 договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. ціна роботи, дорученої підряднику, складає 150 грн. без податку на додану вартість за один погонний метр контурних свердловин (без урахування вартості використаного дизельного палива).

Вартість вказаного правочину - 2 302 500 грн. без податку на додану вартість. Податок на додану вартість становить 460 500 грн., а загалом ціна правочину складає 2 763 000 грн. (п.2.2 договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р.).

Пунктом 12.3 договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. передбачено, що початком строку його дії є момент підписання, закінчення - 31.10.2015р. У випадку, якщо на момент закінчення договору у сторін залишаться невиконані зобов'язання правочин продовжує діяти до їх остаточного виконання.

Спірний договір підписано заступником генерального директора з виробництва та інвестиційної діяльності Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» С.Н.Ромашкіним та генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд» Т.П.Данчуком.

Отже, керуючись приписами чинного цивільного та господарського законодавства України, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору підряду, текст договору підписано посадовими особами юридичних осіб, повноваження яких з боку обох сторін не оспорюються та не заперечуються, що фактично свідчить про укладення між сторонами договору 03.04.2015р.

При цьому, приймаючи до уваги проставлену у верхньому правому куті першої сторін договору дату підписання договору, враховуючи, що за змістом п.12.3 спірного правочину початком строку його дії є дата підписання, процес укладання договору закінчився 03.04.2015р. та вже від визначеної дати розпочалось виконання сторонами умов договору. Наведеним також спростовуються посилання відповідача на те, що 03.04.2015р. договір укладений не був, оскільки шляхом обміну листами (електронна пошта) контрагентами продовжувалось узгодження умов договору.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з виконання робіт.

Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст.837-864 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором (ст.839 Цивільного кодексу України).

Замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки) (ст.853 Цивільного кодексу України).

Як зазначалось вище, на підставі договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. відповідач зобов'язався виконати роботи з буріння контурних свердловин у кар'єрі рудоуправління Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» в об'ємі 15 350 погонних метрів.

За умовами п.1.2 укладеного між сторонами правочину для виконання робіт за договором підрядник використовує свої механізми й обладнання, а саме: бурові станки на гусеничному ходу, що забезпечують буріння свердловин під кутом до 30 градусів, діаметром 150 мм та максимальною глибиною 35 м, з можливістю розміщення станка при бурінні на мінімальний ширині площадки - 4 метри.

У п.3.1 спірного договору замовник зобов'язався, в тому числі, на свій ризик та за встановлену договірну ціну виконати повний об'єм робіт, що передбачений правочином, та після завершення передати вибуровані свердловини замовнику з оформленням акту виконаних робіт.

Пунктом 4.1 договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. передбачено, що початком строку виконання робіт є квітень 2015р., а закінчення - вересень 2015р. в об'ємах, встановлених відповідним графіком.

Зокрема, графіком виконання робіт передбачено, що у квітні здійснюється буріння 2500 пог.м, у травні - 2600 пог.м, у червні - 2550 пог.м, у липні - 2600 пог.м, серпні - 2600 пог.м, вересні - 2500 пог.м.

Наведеним вище пунктом спірного договору передбачено, що початок робіт фіксується сторонами актом, що представляє підрядник.

Згідно з п.6.1 договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. здача-приймання робіт після їх закінчення на об'єкті здійснюється у відповідності з діючими нормами і оформлюється актом (актами) виконаних робіт. Оформлення контрагентами актів виконаних робіт здійснюється після виконання робіт у відповідності з умовами правочину.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги умови укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд» робіт за договором №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечувались, Товариством з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд» виконання робіт за укладеним між сторонами правочином так і не було розпочато.

Наразі, твердження відповідача про те, що роботи не було розпочато через непогодження внесення змін до спірного правочину за запропонованим Товариством з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд» протоколом розбіжностей суд до уваги не приймає. При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу учасників судового процесу на наступне.

Статтею 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Пунктом 12.1 договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. передбачено, що будь-які зміни та додатки до правочину дійсні лише за умови, якщо вони здійснені у письмовій формі та оформлені сторонами.

За поясненнями представника відповідача, Товариством з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд» було направлено позивачу протокол розбіжностей до договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. та у листі №16/04-2 від 16.04.2015р. запропоновано внести відповідні зміни до спірного правочину.

У листі №52-64/3379 від 22.04.2015р. Публічне акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» повідомило про відсутність підстав для підписання протоколу розбіжностей та зазначило на можливості укладання додаткової угоди до договору.

Відповідно до листа №24/04 від 24.04.2015р. відповідач зазначив на можливості співробітництва за договором №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. лише у випадку підписання протоколу розбіжностей.

При цьому, за поясненнями відповідача, які з боку позивача підтверджені, додаткових угод до спірного правочину сторонами укладено не було, відповідних змін не внесено.

Наразі, господарський суд звертає увагу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд» на те, що останній не був позбавлений права та можливості звернутись до суду з відповідним позовом про внесення змін до договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. Докази реалізації заявником наведеного права в матеріалах справи відсутні.

Суд зазначає, що факт непогодження контрагентами у передбаченому чинним законодавством порядку відповідних змін до договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. ніяким чином не нівелює обов'язку відповідача, як підрядника, виконати роботи, що передбачені договором у порядку, обсязі та строки, які були визначені у договорі.

До того ж, суд звертає увагу відповідача, що підписуючи спірний правочин та скріплюючи його своєю печаткою, Товариством з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд» фактично було надано згоду на виникнення між сторонами прав та обов'язків саме на тих умовах, що містяться у договорі.

Крім того, з представленого суду протоколу розбіжностей до договору вбачається, що запропоновані відповідачем зміни до договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. не стосуються забезпечення підряднику можливості приступити до виконання робіт та виконати свої обов'язки належним чином.

Отже, з огляду на наведене вище, суд вважає, що заперечення відповідача відносно неможливості виконання робіт за договором №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. з огляду на непідписання заявником протоколу розбіжностей, безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду стосовно настання строку виконання робіт за укладеним між сторонами правочином.

Таким чином, враховуючи всі фактичні обставини справи, господарським судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд» не було виконано свої зобов'язання перед Публічним акціонерним товариством «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» в частині виконання робіт у обсязі та строки, що визначені умовами договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У ч.2 ст. 549 Цивільного кодексу України зазначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено частиною 2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань. Аналогічну позицію висловлено Вищим господарським судом України в інформаційному листі №01-06/249 від 15.03.2011р.

За умовами п.9.2 договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. у випадку порушення строків виконання робіт з вини підрядника, останній зобов'язаний сплатити замовнику пеню за кожен день прострочення в розмірі 0,3% від загальної вартості робіт за правочином, а також сплатити на користь замовника штраф в розмірі 15% від вартості невиконаних в строк робіт.

Господарський суд зазначає, що положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», відповідно до ст.3 якого розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня до спірних правовідносин не застосовуються.

При цьому, суд виходить з того, що за змістом преамбули вказаного Закону України останній регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

В свою чергу, спір у даній справі виник внаслідок порушення відповідачем негрошового зобов'язання щодо виконання робіт у встановлені договором строки.

За висновками суду, та обставина, що за порушення передбаченого строку виконання робіт підрядник сплачує замовнику неустойку у вигляді пені у розмірі 0,3% вартості робіт, за виконання яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов'язання, так само, як і обов'язок підрядника виконати роботи не стає грошовим зобов'язанням, а отже відсутні підстави для обмеження розміру нарахованої неустойки подвійною обліковою ставкою Національного банку України. Аналогічну позицію наведено у постанові від 03.12.2013р. Верховного Суду України по справі №908/43/13-г.

З огляду на порушення відповідачем своїх обов'язків за договором №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. в частині виконання робіт в обсязі та строки, визначені правочином, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення пеню за період з 01.05.2015р. по 09.06.2015р. на загальну суму 331 560 грн. та штраф у розмірі 414 450 грн.

Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку пені, приймаючи до уваги, що у відповідності до умов договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. пеня нараховується у відсотках від загальної вартості робіт за правочином, що у відповідності до п.2.1 становила 2 763 000 грн., суд дійшов висновку, що представлений Публічним акціонерним товариством «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» розрахунок є обґрунтованим та таким, що відповідає умовам спірного правочину.

Одночасно, суд зазначає, що розрахунок штрафу, який було здійснено Публічним акціонерним товариством «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», є необґрунтованим та суперечить умовам договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. з огляду на наступне.

Як зазначалось вище, п.9.2 договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. передбачено сплату штрафу в розмірі 15% від вартості невиконаних в строк робіт .

Тобто, у даному випадку, обґрунтованим та правомірним є нарахування штрафу виходячи саме з вартості невиконаних у строки робіт, а ніяким чином не з загальної ціни робіт за договором, як це було здійснено позивачем.

Здійснюючи власний перерахунок штрафу, стягнення якого з відповідача відповідало б умовам укладеного між сторонами правочину, суд враховано наступне.

За приписами ч.2 ст.849 Цивільного кодексу України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Таким чином, законом замовнику надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи, і встановлене цією нормою право не може бути обмежене.

За умовами п.3.3 договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. замовник має право відмовитись від договору, якщо підрядник своєчасно не приступає до виконання робіт чи виконує роботи настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим.

Як вбачається з матеріалів справи, з огляду на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд» не було у строки, визначені п.4.1 укладеного між сторонами правочину розпочато виконання робіт за договором, Публічним акціонерним товариством «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» 15.05.2015р. було направлено відповідачу повідомлення №52-16/349 від 15.05.2015р. про відмову від договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р.

Факт отримання 09.06.2015р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд» наведеного повідомлення засвідчується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням №5002602870473 та був підтверджений представником відповідача у судовому засіданні 28.09.2015р.

Оскільки замовник на підставі ст.849 Цивільного кодексу України відмовився від договору, надіславши підряднику повідомлення про припинення договору підряду, і така одностороння відмова від договору не потребує узгодження з підрядником, то договір №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. вважається припиненим. Аналогічну правову позицію стосовно припинення договору підряду наведено в Оглядовому листі №01-06/374/2013 від 18.02.2013р. Вищого господарського суду України «Про практику вирішення спорів, пов'язаних із виконанням договорів підряду (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)».

Тобто, після припинення договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. на підставі ст.849 Цивільного кодексу України у відповідача, як підрядника, був відсутній обов'язок подальшого виконання робіт.

Як вбачається з графіку строків виконання робіт, що наведений у п.4.1 спірного правочину, на момент припинення правочину підрядник повинен був виконати роботи за квітень та травень 2015р. у загальному об'ємі 5100 погонних метрів буріння.

При цьому, суд зауважує, що на момент припинення спірного договору строк виконання робіт за червень не настав, оскільки у відповідності до графіку, який наведено у п.4.1 договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р., останнім днем терміну виконання було б останнє число місяця, тобто, 30.06.2015р., а отже, у суду відсутні підстави враховувати вартість робіт за червень як бази для нарахування штрафних санкцій.

У відповідності до п.2.1 договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. вартість одного погонного метру складає 150 грн. без податку на додану вартість.

Таким чином, з урахуванням наведеного вище суд дійшов висновку, що вартість невиконаних у строки, що визначені умовами договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р., у період його дії робіт становить 765 000 грн., а з урахуванням податку на додану вартість - 918 000 грн.

Тобто, з огляду на умови п.9.2 договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р. суд зауважує, що штраф за порушення строків виконання робіт у розмірі 15% повинен розрахований саме від вартості робіт за квітень - травень 2015р., як таких, не були виконані відповідачем до моменту відмови позивача від договору.

Після проведення розрахунку, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд» штрафу в сумі 137 700 грн.

Наразі, заперечення відповідача щодо неможливості одночасного нарахування пені та штрафу суд не приймає як безпідставні та такі, що не ґрунтуються на приписах чинного законодавства. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За змістом п.6.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» стягнення процентів річних не є штрафною санкцією, а заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України щодо неможливості притягнення особи двічі до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Аналогічну позицію наведено у постанові від 27.04.2012р. Верховного Суду України по справі №06/5026/1052/2011

У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, враховуючи правову природу наведених вище способів захисту майнових прав, суд дійшов висновку, що застосування останніх одночасно у разі порушення грошового зобов'язання не суперечить приписам чинного законодавства. Вказаної позиції дотримується і Вищий господарський суд у постановах від 27.02.2014р. по справі №906/1557/13, від 27.03.2014р. по справі №911/3646/13 та від 08.05.2014р. по справі №23/5014/1705/2012.

За таких обставин, приймаючи до уваги все вищенаведене, з огляду на всі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позову Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд» про стягнення неустойки в розмірі 746 010 грн., з яких пеня в сумі 331 560 грн. та штраф в сумі 414 450 грн. на визначені вище суми.

Клопотання №23/09/15-01 від 23.09.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд» про призначення по справі експертизи з метою персоналізації та ідентифікації електронного листування контрагентів залишено судом без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно із положеннями ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.

За змістом п.5 Постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Як зазначено в листі №01-8/2651 від 27.11.2006р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання призначення судових експертиз» судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Аналогічні за змістом положення містить ч.2 п.2 Постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи».

Проте, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору. При цьому, судом самостійно встановлено всі обставини, які є необхідними для правильного вирішення спору, а встановлення обставин щодо листування сторін відносно погодження внесення змін до спірного правочину з урахуванням порядку внесення таких змін, який передбачено п.12.2 договору №2015/у/ГГР/438 від 03.04.2015р., ніяким чином не вливають на висновки стосовно предмету спору.

При цьому, задоволення клопотання відповідача та призначення по розглядуваній справі експертизи фактично могло призвести до затягування строків вирішення спору, а отже, і спричинити порушення інтересів сторін.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Таким чином, враховуючи наведене вище, за висновками суду, відсутні достатні підстави для призначення судової експертизи по справі №910/17814/15, а дослідження всіх обставин даного спору не потребує таких спеціальних знань, які відсутні у суду, отже, клопотання №23/09/15-01 від 23.09.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд» є необґрунтованим та таким, що може бути направлене на затягування строків вирішення справи. З наведених підстав останнє залишене судом без задоволення.

Клопотання №21/09/15-1 від 21.09.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд» про зменшення розміру штрафних санкцій залишене судом без задоволення з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами ч.4 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Аналогічну позицію наведено у п.2.4 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що зменшення розміру неустойки це право суду, а не його обов'язок, при якому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість. Аналогічну позицію наведено у постановах від 18.02.2014р. та від 29.04.2014р. Вищого господарського суду України по справах №904/5957/13 та №16/3012/13.

Зі змісту п.3.17.4 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вбачається, що під час розгляду заяв про зменшення неустойки, насамперед, повинно бути встановлено, що саме є підставою для задоволення наведеного клопотання, винятковість випадку, ступінь вини боржника, незначність прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Аналогічну позицію наведено у постановах від 26.06.2014р., від 30.07.2014р. та від 06.08.2014р. Вищого господарського суду України по справах №906/1904/13, №903/81/14 та №920/2148/13.

Наразі, обґрунтовуючи свою заяву відповідач посилався на складну економічну ситуацію в країні, яка впливає на діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд».

Проте, всупереч приписів ст.33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в якості обґрунтування своїх вимог та заперечень, Товариством з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд» відповідних доказів дійсної наявності фінансових ускладнень у діяльності відповідача надано не було.

Крім того, вище зазначалось, що при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд, насамперед, повинен встановити винятковість випадку, чого у даному випадку не вбачається.

До того ж, за висновками суду, розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, є співрозмірними з порушенням договірних зобов'язань.

Суд зауважує, що складена економічна ситуація у країні відзначається на господарській діяльності та фінансовому становищі обох контрагентів.

Слід також наголосити, що при вирішенні спору суд повинен також враховувати принципи добросовісності та справедливості й враховувати інтереси обох сторін господарських правовідносин.

У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Козлова Дмитра Олександровича щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

У даному випадку господарський суд зауважує, що невиконання відповідачем своїх зобов'язань свідчить про тривале та суттєве порушення прав та фінансових інтересів Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

Наразі, судом не встановлено, а відповідачем не доведено наявності інших об'єктивних обставин, що свідчили б про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

При цьому, суд зауважує, що за наслідками розгляду справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення штрафу на суму, що фактично у три рази менша, ніж заявлена до стягнення.

Таким чином, враховуючи у сукупності викладені вище фактичні обставини справи, виходячи з принципів добросовісності та справедливості, приймаючи до уваги позицію Верховного Суду України, Конституційного Суду України та Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку, що заява №21/09/15-1 від 21.09.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд» про зменшення суми штрафних санкцій є безпідставним, доказово необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Всі інші заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

З огляду на приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», м.Кривий Ріг до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд», м.Київ про стягнення неустойки в розмірі 746 010 грн., з яких пеня в сумі 331 560 грн. та штраф в сумі 414 450 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпром-Лтд» (01133, м.Київ, Печерський район, вул.Щорса, буд.31,ЄДРПОУ 37318967) на користь Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (50026, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, Інгулецький район, ЄДРПОУ 00191000) пеню в розмірі 331 560 грн., штраф в сумі 137 700 грн. та судовий збір в сумі 9385,20 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 28.09.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 05.10.2015р.

Суддя М.О. Любченко