Постанова

від 30.09.2015 по справі 826/11388/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2015 року                     № 826/11388/15

Окружний адміністративний суд міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 81-а, у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Координата Центр"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Координата Центр" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000202205 від 20.01.2015 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийняте безпідставно та з порушенням вимог чинного законодавства України, у зв'язку з чим воно є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

У період з 15.12.2014 р. по 19.12.2014 р. ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань формування податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Кадеве", ТОВ "Сандрайс" за серпень 2014 р., за результатами якої відповідачем складено акт №3249/26-53-22-05-21/38519200 від 26.12.2014 р. (надалі – акт перевірки №3249).

Згідно висновків, викладених в акті перевірки №3249, позивачем порушено вимоги п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.2, п.201.4, п.201.6, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України (надалі – ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість за серпень 2014 р. – на суму 231 978,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки №3249 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0000202205 від 20.01.2015 р. (надалі – ППР №0000202205), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 347 967,00 грн., з яких 231 978,00 грн. – за основним платежем, а 115 989,00 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження рішеннями ГУ ДФС у м. Києві №4852/10/26-15-10-05-35 від 25.03.2015 р. "Про результати розгляду первинної скарги" та ДФС України №11193/6/99-99-10-01-04-25 від 28.05.2015 р. "Про результати розгляду скарги" були залишено без змін прийняте відповідачем ППР №0000202205, а скарги позивача – без задоволення.

При наданні оцінки спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що ТОВ "Координата Центр" зареєстровано як юридична особа 18.12.2012 р., з 20.12.2012 р. взято на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебувало на обліку в ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві, зареєстровано як платник податку на додану вартість 04.03.2014 р.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Координата Центр" як покупцем, були укладені однакові договори поставки з ТОВ "Кадеве" (Договір №КЦ025502 від 05.05.2014 р.) та ТОВ "Сандрайс" (Договір №КЦ026646 від 15.07.2014 р.), як постачальниками, відповідно до умов яких постачальник зобов'язувався у відповідності до замовлення покупця поставити товар, а покупець зобов'язувався прийняти товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених у специфікації.

Судом встановлено, що відповідно до наявних в матеріалах справи специфікацій та замовлень до Договору №КЦ025502 та Договору №КЦ026646 ТОВ "Кадеве" та ТОВ "Сандрайс" було поставлено позивачу товар (нектарин, персик, грейпфрут, лимон, виноград, арбуз) на загальну суму 1 391 864,70 грн., в т.ч. ПДВ 231 977,45 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та товарно-транспортними накладними, що містять всі обов'язкові реквізити.

Судом встановлено, що ТОВ "Кадеве" та ТОВ "Сандрайс" за вказаними вище договорами оформлені на користь позивача податкові накладні №17 від 02.08.2014 р., №18 від 02.08.2014 р., №21 від 05.08.2014 р., №35 від 12.08.2014 р., №36 від 12.08.2014 р., №43 від 15.08.2014 р., №55 від 27.08.2014 р., №56 від 30.08.2014 р. (ТОВ "Кадеве") та №50 від 02.08.2014 р., №155 від 03.08.2014 р., №225 від 04.08.2014 р., №1093 від 25.08.2014 р. (ТОВ "Сандрайс") на загальну суму 1 391 864,70 грн., в т.ч. ПДВ 231 977,45 грн., що оформлені у відповідності до вимог ст.201 ПК України та містять всі реквізити, передбачені чинним законодавством для первинних документів.

Факт оплати позивачем товару, поставленого ТОВ "Кадеве" та ТОВ "Сандрайс" згідно зазначених вище договорів поставки підтверджується, дослідженими судом, наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями з відмітками банку про проведення операції.

Крім того, на підтвердження реальності Договору №КЦ025502 та Договору №КЦ026646 позивачем було надано до суду Договір №7 від 01.03.2014 р. оренди складського приміщення, куди був поставлений згідно Договору №КЦ025502 та Договору №КЦ026646 товар на загальну суму 1 391 864,70 грн., в т.ч. ПДВ 231 977,45 грн., висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи, протокол випробувань, звіт про переміщення товарів на складах.

Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагенти позивача - ТОВ "Кадеве" та ТОВ "Сандрайс" були належним чином зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість, відтак мали належний обсяг правосуб'єктності для здійснення господарських операцій.

Суд зазначає, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Суд критично відноситься до посилань відповідача на інформацію з бази даних ІС "Податковий блок", як на доказ недійсності зазначених вище правочинів, оскільки відповідно до ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Так, суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання зазначених вище Договору №КЦ025502 та Договору №КЦ026646 недійсними.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманих товарів за вказаними вище Договором №КЦ025502 та Договором №КЦ026646 у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ "Координата Центр" здійснює такі види діяльності: оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний); складське господарство; транспортне оброблення вантажів. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що товар (нектарин, персик, грейпфрут, лимон, виноград, арбуз), отриманий за вказаними вище Договором №КЦ025502 та Договором №КЦ026646, придбаний ТОВ "Координата Центр" з метою використання у власній господарській діяльності, а саме, з метою реалізації іншим контрагентам, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами купівлі-продажу та специфікаціями до них.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського кодексу України (надалі – ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Таким чином, суд зазначає, що отримання товару від ТОВ "Кадеве" та ТОВ "Сандрайс" за Договором №КЦ025502 та Договором №КЦ026646 відповідає меті та видам господарської діяльності позивача.

Статтею 204 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про нікчемність зазначених вище Договору №КЦ025502 та Договору №КЦ026646, оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-ч.3, ч.5 та ч.6 ст.203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст.228 ЦК України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаних правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Кадеве", ТОВ "Сандрайс", а також не надано доказів, які б свідчили, що правочин в межах спірних правовідносин, є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що в силу положень ч.3 ст.228 ЦК України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Відповідно до п.201.8., п.201.9 та п.201.10. ст.201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.184.1 ст.184 ПК України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

Зі змісту наведених положень законодавства України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.198.1 та п.198.3 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

З огляду на те, що судом встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту за результатами реальних господарських відносин із вказаним контрагентом за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу сум податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Із зазначеного вище вбачається, що відповідач помилково вважав, що первинні документи були складені ТОВ "Кадеве" та ТОВ "Сандрайс" з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції, та не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та фактичних обставин справи суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства, що призвело до заниження податку на додану вартість за серпень 2014 р. – на суму 231 978,00 грн., а, відтак, у відповідача також відсутні підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, визначених оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з положеннями ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 487,20 грн., а тому, керуючись вимогами ч.1 ст.94 КАС України, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 487,20 грн. підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1.          Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Координата Центр" задовольнити повністю.

2.          Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві №0000202205 від 20.01.2015 р.

3.          Судові витрати в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. грн. стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Координата Центр" (код ЄДРПОУ 38519200) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя                                                                                           М.А. Бояринцева