Ухвала

від 07.09.2015 по справі 2а-9237/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2015 року м. Київ К/800/11397/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівЛанченко Л.В. Моторного О.А. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року

у справі №2а-9237/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальності «Логос Транс»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальності «Логос Транс» (далі - позивач) звернулось до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 25 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року, адміністративний позов задовольнив повністю, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення відповідача від 25 червня 2012 року №0000252201 у частині донарахування 440 000,00 грн. податку на додану вартість та штрафної (фінансової) санкції у розмірі 75 170,70 грн. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 2 146,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Контролюючий орган провів планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2008 року по 30 червня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2008 року по 30 червня 2011 року, про що склав акт від 01 грудня 2011 року №679/23-01/35523916, яким встановив порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.2 статті 201 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення - рішення від 25 червня 2012 року №0000252201, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 521 937,00 грн., з яких 445 413,20 грн. - основний платіж та 76 524,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Позивач, не погоджуючись зі спірним податковим повідомленням - рішенням у частині донарахування суми податку на додану вартість у розмірі 440 000,00 грн., за результатами здійснення господарських відносин з ПП «Екотехноконсалтінг» та ТОВ «Біотехресурс Консалтинг» та застосуванням штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 75 170,70 грн., оскаржив його в судовому порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суму податку, сплачену у ціні товарів (робіт, послуг), отриманих від ПП «Екотехноконсалтінг» та ТОВ «Біотехресурс Консалтинг» за нікчемними правочинами.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на висновках актів перевірок вказаних контрагентів позивача.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у ПП «Екотехноконсалтінг» та ТОВ «Біотехресурс Консалтинг».

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору від 30 червня 2010 року №118 ПП «Екотехноконсалтінг» були надані позивачу маркетингові послуги, послуги з дослідження цін у регіоні, консультаційні послуги по управлінському обліку та бюджетуванню у розмірі 250 000,00 грн.,у тому числі податок на додану вартість 50 000,00 грн.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31 серпня 2010 року №ОУ-0000158 та податкової накладної від 31 серпня 2010 року №158, платіжних доручень від 23 вересня 2010 року №804 та від 16 вересня 2010 року №736.

Крім того, на підставі договору від 03 червня 2011 року №36 ПП «Екотехноконсалтінг» поставило позивачу відповідні товари (плівка ПВХ одношарова, непориста, армована шовковою ниткою, в кількості 503 рулони) на суму 700 000,00 грн. (у тому числі податок на додану вартість - 140 000,00 грн.), що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями податкової накладної від 03 червня 2011 року №4, видаткової накладної від 03 червня 2011 року №РН-000259, платіжних доручень від 17 серпня 2011 року №4851, від 15 серпня2011 року №4795, від 12 серпня 2011 року №5794.

Також, на підставі договору від 02 серпня 2010 року №124 ТОВ «Біотехресурс Консалтинг» поставило позивачу відповідні товари (стрічка поліетиленова самоклейна, плівка поліетиленова) на суму 1 250 000,00 грн. (у тому числі податок на додану вартість - 250 000,00 грн.).

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткової накладної від 31 серпня 2010 року №РН-0000175 та податкової накладної від 31 серпня 2010 року №175, платіжних доручень від 14 липня 2011 року №4249, від 17 червня 2011 року №3670, від 15 червня 2011 року №3659, від 24 грудня 2010 року №1688.

Суми податку на додану вартість у розмірі 440 000,00 грн., за отриманими від вказаних контрагентів податковими накладними, включені позивачем до складу податкового кредиту у серпні 2010 року та червні 2011 року та відображені в Додатках №5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні податкові періоди.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено використання позивачем придбаного товару та наданих послуг у власній господарській діяльності пов'язаної з реалізацію книг, газет та канцелярських товарів, що підтверджується, наявними в матеріалах справи, копіями актів списання малоцінних та швидкозношуваних товарів, інформацією про дослідження книжкового ринку в Україні та моніторингу цін на книжкову продукцію.

Враховуючи, що під час виникнення спірних правовідносин діяли норми різних нормативно-правових актів, застосуванню підлягають як приписи Закону України «Про податок на додану вартість», так і Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпункту 7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарських операцій, що також узгоджується з приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні норми закріплені пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентами зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з вказаними контрагентами.

Водночас, укладені договори не визнані в встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

Доводи податкового органу про те, що порушення контрагентами позивача норм податкового законодавства при формуванні своїх податкових зобов'язань, свідчать про відсутність у останнього права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту не заслуговують на увагу з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення у зазначеній частині.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статті 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року справі №2а-9237/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М . Судді:Ланченко Л.В. Моторний О.А.