Ухвала

від 30.09.2015 по справі 826/18925/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" вересня 2015 р. м. Київ К/800/26005/15

К/800/26375/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Авраменко С.Г.

відповідача не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю «Кернел-Трейд» та Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року у справі№826/18925/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Кернел-Трейд» доМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кернел-Трейд» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Кернел-Трейд») звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків, правонаступником якого є Міжрегіональне головне управління Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників про скасування податкових повідомлень-рішень: №0000163720 від 24 жовтня 2013 pоку, №0000613720 від 18 листопада 2013 pоку, №0000703720 та №0000713720 від 04 грудня 2013 pоку, №0000813720 від 24 грудня 2013 pоку, №0000833720 від 25 грудня 2013 року, №0000553720 від 14 липня 2014 pоку, №0000583720, №0000592720 та №00006020 від 24 липня 2014 року, №0000693720 та №0000703720 від 02 жовтня 2014 pоку, №0000344050 від 24 жовтня 2014 року, №0000273710 та №0000743720 від 05 листопада 2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 року позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №00006020 та №0000592720 від 24 липня 2014 року, №0000344050 від 24 жовтня 2013 року скасовано. В цій частині постановлено нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ТОВ «Кернел-Трейд» в частині вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000344050 від 24 жовтня 2013 року - відмовлено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0000593720 та №0000603720 від 24 липня 2014 року.

В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 року залишено без змін.

Вважаючи, що рішення суду першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, сторони звернулись до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами. Позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення №00003344050 від 24 жовтня 2013 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 року. Відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено ряд перевірок позивача з питань:

- правомірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку;

- правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку;

- даних задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, щодо суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку;

- з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Грін Лайн» (37385621) за період з 01 жовтня 13 року по 31 грудня 2013 року.

Результати перевірок викладені у відповідних актах та, у зв'язку з встановленням під час перевірок, порушень позивачем вимог податкового законодавства, відповідачем були винесені податкові повідомлення - рішення.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальне виконання договорів та наявні податкові накладні, які відповідають вимогам законодавства, самі договори невизнані судом недійсними та не встановлено факт їх нікчемності, а відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками Окружного адміністративного суду міста Києва, однак зауважив, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення №00006020 та №0000592720 від 24 липня 2014 року відсутні в матеріалах справи. Натомість в матеріалах справи наявні податкові повідомлення - рішення №0000593720 та №0000603720 від 24 липня 2014 року, які і визнані судом апеляційної інстанції протиправними та скасовані.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000344050 від 24 жовтня 2013 року, суд апеляційної інстанції зауважив, що в рамках кримінального провадження встановлено та зафіксовано у вироку суду , здійснення господарських відносин ТОВ «Керенл Трейд» з його контрагентом - ТОВ «Грин Лайн» у грудні 2013 року на суму 150462 грн., які не спричинили настання реальних наслідків, а були спрямовані на надання вигоди іншим суб'єктам господарської діяльності.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України приходить до наступного.

У відповідності до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункт) (абзац 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР).

З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначений положеннями статті 200 ПК України.

Пунктом 200.1 названої статті закріплено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.4 статті 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З урахуванням наведених вище положень нормативно-правових актів, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та його контрагентами було укладено ряд договорів поставки соняшника, кукурудзи, ріпаку, пшениці та сої.

На підтвердження товарності та реальності виконання зазначених угод, в матеріалах справи містяться копії належних первинних документів, зокрема: відповідних договорів, рахунків на оплату, податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень.

Крім того, позивачем надано договори складського зберігання зерна та акти виконаних робіт до них, складські квитанції, акти приймання-передачі зерна, договір про надання послуг по перевезенню вантажів, листи претензії про відшкодування вартості вантажу, якого не вистачає та акти виконаних робіт.

Також позивачем надано платіжні доручення на підтвердження здійснення оплати за придбаний товар, що є обов'язковою умовою для заявлення податку на додану вартість до бюджетного відшкодування.

Висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо правомірності включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість доводами касаційної скарги не спростовуються.

Так, в касаційній скарзі податковий орган зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проте жодних доказів на підтвердження зазначеного ним не надано, а власне зміст касаційної скарги зводиться до цитування окремих норм податкового законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень у відповідній частині.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги відповідача не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Тим часом, з огляду на наявність у матеріалах справи належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальне виконання договорів поставки, у тому числі договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Грин Лайн», колегія суддів приходить до висновку про помилковість позиції суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000344050 від 24 жовтня 2014 року.

Щодо вироку суду, який міститься у матеріалах справи, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги позивача щодо відсутності у ньому відомостей про господарські операції між позивачем та ТОВ «Грин Лайн», а тому таке рішення суду не може бути визнано належним доказом на підтвердження порушення позивачем вимог податкового законодавства, які зумовили визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток спірним податковим повідомленням - рішенням. Крім того, встановлення факту фіктивності підприємства - контрагента позивача саме по собі не може свідчити про незаконність господарських операцій.

З таких обставин касаційна скарга позивача підлягає задоволенню а, рішення суду апеляційної інстанції у відповідній частині - скасуванню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 226, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кернел-Трейд» задовольнити.

3. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року у справі №826/18925/14 скасувати в частині скасування постанови Окружного адміністративного суду від 26 січня 2015 року про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000344050 від 24 жовтня 2014 року.

4. В цій частині залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду від 26 січня 2015 рокуу справі №826/18925/14.

5. В решті постанову Окружного адміністративного суду від 26 січня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року у справі №826/18925/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна