Постанова

від 01.10.2015 по справі 910/10870/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2015 р. Справа№ 910/10870/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Новікова М.М.

Мартюк А.І.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

позивача: Нікітюк Є.О.;

відповідача-1: не з'явився;

відповідача-2: не з'явився;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтова

компанія "Народна"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 16.06.2015р.

у справі №910/10870/15 (суддя Комарова О.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест регіон"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Верус-Лайн"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтова компанія

"Народна"

про стягнення суми боргу та штрафних санкцій в розмірі

63 787,54 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест-Регіон" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Верус-Лайн" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтова компанія "Народна" (далі - відповідач-2) заборгованості за договором купівлі-продажу б/н від 25.12.2014р. в загальному розмірі 63 787,54 грн. (з них: 52 614,00 грн. - основний борг, 10 680,64 грн. - інфляційні втрати, 492,99 грн. - 3% річних).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 не виконав свої грошові зобов'язання перед позивачем з оплати вартості переданого йому товару за договором купівлі-продажу б/н від 25.12.2014р., що призвело до виникнення заборгованості. В свою чергу відповідач-2 за договором поруки №6 від 25.12.2014р. поручився перед позивачем за виконання боргових зобов'язань відповідачем-1, але не виконав їх.

Відповідачі відзиву на позов не надали, явку своїх представників в судові засідання не забезпечили, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявній в ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2015р. у справі №910/10870/15 позовні вимоги задоволено повністю, присуджено до стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача 52 614,00 грн. основного боргу, 492,99 грн. 3% річних, 10 680,64 грн. інфляційних втрат та 1 827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2015р. у справі №910/10870/15 та прийняти нове, яким позов залишити без задоволення.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач-2 звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- поза увагою суду залишилося те, що позивач не передав відповідачу-1 майно за договором купівлі-продажу рухомого майна від 25.12.2014р. Тобто відповідач-1 на вказане майно не набув права власності, у зв'язку з чим відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій;

- між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна від 25.12.2014р., за яким майно відповідач-1 не отримав, акти прийому-передачі не підписувалися;

- поза увагою суду залишилося те, що за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 25.12.2014р. також існує спір і стягується заборгованість;

- вказавши у резолютивній частині рішення про те, що грошові кошти на користь позивача підлягають стягненню з будь-якого рахунку відповідачів, суд порушив норми ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», ст. 7 Бюджетного кодексу України, ст. 97 Кодексу законів про працю України, оскільки фактично дозволив відповідним органам стягнення коштів із спеціалізованих рахунків (рахунки, відкриті роботодавцем для зарахування страхових коштів у банках, можуть використовуватися виключно для надання матеріального забезпечення та соціальних виплат застрахованим особам), на які не може бути звернено стягнення і накладено арешт.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2015р. (головуючий суддя Зубець Л.П. судді: Корсакова Г. В., Тарасенко К.В.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.09.2015р.

04.09.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він наголошував на безпідставності та непідтвердженості належними доказами доводів апеляційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі: головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Корсакової Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Корсакової Г.В. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.09.2015р.

В судове засідання 10.09.2015р. з'явився лише представник позивача. Представники відповідачів не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 01.10.2015р.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А. І., Новікова М.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Новікова М.М. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.10.2015р.

Представник позивача в судовому засіданні 01.10.2015р. заперечував проти доводів відповідача-2, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представники відповідачів в судове засідання 01.10.2015р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також приймаючи до уваги наявність доказів належного повідомлення сторін про місце, дату та час судового засідання, апеляційний суд визнав за можливе розглядати справу у відсутності представників відповідачів за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 01.10.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

25.12.2014р. між позивачем, як продавцем та відповідачем-1, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу (далі - Договір купівлі-продажу) (том справи - 1, аркуші справи - 16-18).

За умовами договору купівлі-продажу (п.п.1.1-1.4) продавець продає (передає у власність покупця), а покупець купує (приймає у власність) рухоме майно (далі - майно), що входить до складу автозаправочного пункту АЗС, площею 30,5 кв. м., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Васильків, вул. Тракторна, буд. 13 (тринадцять) перелік та кількість майна вказана в додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору. Покупець набуває право власності на майно з моменту укладення цього Договору та підписання акту приймання-передачі, який є невід'ємною частиною цього Договору. Вартість майна в цілому (далі - ціна договору) складає - 43 845,00 грн., крім того ПДВ - 8 769,00 грн., що разом становить 52 614,00 грн. Ця ціна є остаточною, фіксованою та не підлягає будь-яким змінам. Балансова вартість майна згідно довідки, наданої продавцем від 22.12.2014р. №21, становить 30 771,80 грн. без ПДВ.

Порядок і строки здійснення розрахунків погоджені сторонами в статті 3 Договору купівлі-продажу, згідно з п.п.3.1, 3.2 якої покупець сплачує продавцю ціну Договору у розмірі, визначеному п.1.3 ст. 1 цього Договору, протягом двох банківських днів з моменту підписання цього Договору. Розрахунок за майно здійснюється у безготівковій формі на рахунок продавця, зазначений в ст. 10 цього Договору.

Передача майна продавцем та його приймання покупцем здійснюється протягом п'яти календарних днів з дати підписання цього Договору, на підставі акту приймання-передачі рухомого майна, який підписується повноважними представниками покупця та продавця у двох оригінальних примірниках. Названий акт містить перелік та вартість майна, що переходить у власність покупця відповідно до цього Договору (п.4.1 Договору купівлі-продажу).

В разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та цим Договором (п.6.1 Договору купівлі-продажу).

В п.9.6 Договору купівлі-продажу передбачено, що останній вступає в силу в дату його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

25.12.2014р. між позивачем, як кредитором, та відповідачем-2, як поручителем, було укладено договір поруки № 6 (далі - Договір поруки) (том справи - 1, аркуш справи - 19).

За умовами Договору поруки (розділ 1) поручитель поручається перед кредитором за належне виконання зобов'язання відповідачем-1, як боржником, за договором купівлі-продажу рухомого майна (б/н від 25.12.2014р.), що входить до складу комплексу, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Васильків, вул. Тракторна, буд. 13, із подальшими додатками та Додатковими угодами (далі - Договір купівлі-продажу). У випадку невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань за договором купівлі-продажу, боржник та поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники. Порукою забезпечується як належне виконання боржником зобов'язань за договором купівлі-продажу, так і сплата можливої неустойки (штрафу, пені, тощо) та збитків за невиконання або неналежне виконання боржником зобов'язань, а також сплата боржником сум, передбачених ст. 6-1 Договору купівлі-продажу. Поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником своїх зобов'язань в повному обсязі і відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником без обмеження суми відповідальності.

В п.3.1 Договору поруки передбачено, що останній набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до моменту припинення поруки на підставах, визначених ст. 599 Цивільного кодексу України.

На виконання умов Договору купівлі-продажу позивач передав відповідачу-1 майно вартістю 52 614,00 грн. Однак у погоджені в Договорі купівлі-продажу строки відповідач-1 не здійснив розрахунку за придбане майно, що призвело до виникнення заборгованості у загальній сумі 52 614,00 грн.

Позивач звертався до відповідачів з листами №40 від 26.01.2015р., №83 від 25.02.2015р. т №124 від 31.03.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 20-21, 23), в яких вимагав погашення заборгованості за Договором купівлі-продажу.

Відповідачі листом без зазначення номеру та дати його складання (том справи - 1, аркуш справи - 22) підтвердили наявність своїх невиконаних зобов'язань перед позивачем та гарантували їх виконання, а також сплату додаткового штрафу і понесені позивачем фінансові втрати.

Однак борг відповідачами погашений не був.

Зважаючи на відмову відповідачів в добровільному порядку погасити заборгованість, окрім основного боргу, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів 10 680,64 грн. інфляційних втрат та 492,99 грн. 3% річних.

Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив повністю, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору купівлі-продажу позивач передав відповідачу-1 майно, загальною вартістю 52 614,00 грн.

Колегією суддів враховано посилання відповідача-2 в апеляційній скарзі на те, що спірне майно відповідачем-1 не отримано та не використовується ним.

З цього приводу необхідно зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спірного Договору купівлі-продажу було рухоме майно, яке входить до складу автозаправочного пункту АЗС, площею 30,5 кв. м., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Васильків, вул. Тракторна, буд. 13. Перелік та кількість майна була наведена сторонами в додатку №1 до Договору купівлі-продажу, який є невід'ємною частиною цього договору, скріплений підписами та печатками позивача і відповідача-1 (том справи - 1, аркуш справи - 18).

Укладанню вищезгаданого Договору купівлі-продажу передувало укладення між позивачем, як продавцем, та відповідачем-1, як покупцем, договору купівлі-продажу нерухомого майна (том справи - 1, аркуші справи - 28-30), а саме: автозаправочного пункту (АЗС), площею 30,5 кв. м., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Васильків, вул. Тракторна, буд. 13.

Як уже зазначалося вище, рухоме майно, передане за спірним Договором купівлі-продажу, входить до складу нерухомого майна (автозаправочного пункту), придбаного відповідачем-1 у позивача за договором купівлі-продажу від 25.12.2014р.

Позивачем було надано до матеріалів справи витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та інформаційну довідку з названого реєстру, з яких вбачається, що 25.12.2014р. відповідач-1 зареєстрував право власності на вищезгадане нерухоме майно.

Окрім того, факт набуття відповідачем-1 права приватної власності на автозаправочний пункт (АЗС) площею 30,5 кв. м., розташований за адресою: Київська область, м. Васильків, вул. Тракторна, буд. 13, також встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2015р. у справі №910/11749/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест регіон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтова компанія "Народна" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Верус-Лайн" про стягнення 4 213 125,83 грн., яке в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України вказані обставини мають преюдиційний характер і не потребують додаткового доказування у справі №910/10870/15.

Жодних претензій від відповідача-1 відносно комплектності майна, строків його передачі, відсутності доступу до майна та/або неможливості його використання до позивача не надходило. Доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції надано не було.

В порушення умов Договору купівлі-продажу відповідач-1 не здійснив розрахунок з позивачем та не оплатив вартість отриманого майна.

Як уже зазначалося вище, позивач звертався як до відповідача-1 (покупця), так і до відповідача-2, який поручився за виконання зобов'язань відповідача-1 перед позивачем. Відповідачі визнали наявність своїх зобов'язань перед позивачем та гарантували їх виконання з урахуванням додаткових фінансових втрат позивача, але заборгованість погашена не була і її розмір станом на час звернення з позовом до суду та винесення місцевим господарським судом рішення у даній справі становив 52 614,00 грн.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; письмове прохання відстрочити сплату боргу; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (аналогічна правова позиція наведена в п.4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р.).

Згідно зі ст. ст. 512-514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегією суддів враховано посилання відповідача-2 в апеляційній скарзі на те, що за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 25.12.2014р. існує спір і стягується заборгованість. Натомість предметом розгляду у даній справі є правовідносини сторін за іншим договором, а саме Договором купівлі-продажу рухомого майна від 25.12.2014р.

Враховуючи відсутність доказів оплати відповідачами заборгованості перед позивачем, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з солідарно з відповідачів на користь позивача 52 614,00 грн. основного боргу за Договором купівлі-продажу.

В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачами грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування інфляційних втрат та 3% річних є правомірним.

За розрахунком колегії суддів, який співпадає з розрахунком місцевого господарського суду з відповідачів солідарно підлягає стягненню 492,99 грн. 3% річних та 10 680,64 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі не скористалися своїми процесуальними правами на участь у судових засіданнях місцевого господарського суду та не надали жодних пояснень (заперечень) по суті заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим місцевий господарський суд відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними у ній матеріалами.

Окрім того, відповідачі в судові засідання Київського апеляційного господарського суду не з'явилися, не подали до матеріалів справи жодних документів (доказів), які б спростовували викладене у позові, та не заявляли (не подавали) відповідних заяв (клопотань), у зв'язку з чим Київський апеляційний господарський суд також розглядав справу за наявними в ній матеріалами.

Колегією суддів враховано посилання відповідача-2 на те, що в резолютивній частині оскаржуваного ним рішення міститься вказівка про стягнення грошових коштів на користь позивача з будь-якого рахунку відповідачів, внаслідок чого, на думку відповідача-2, місцевий господарський суд порушив норми ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», ст. 7 Бюджетного кодексу України, ст. 97 Кодексу законів про працю України, оскільки фактично дозволив відповідним органам стягнення коштів із спеціалізованих рахунків (рахунки, відкриті роботодавцем для зарахування страхових коштів у банках, можуть використовуватися виключно для надання матеріального забезпечення та соціальних виплат застрахованим особам), на які не може бути звернено стягнення і накладено арешт.

З цього приводу необхідно зазначити, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В разі, якщо під час виконавчого провадження державним виконавцем буде допущено порушення вимог діючого законодавства, зокрема, накладено арешт на кошти, розміщені на рахунках відповідачів, які не можуть бути використані для задоволення вимог кредиторів (кошти фонду оплати праці, платежів до бюджетів та соціальних виплат, тощо), відповідачі не позбавлені можливості оскаржити дії (бездіяльність) державного виконавця.

Окрім того, до накладення арешту на рахунки та майно відповідачів, як боржників, тобто до початку примусового виконання судового рішення у даній справі, відповідачі мають право в добровільному порядку виконати назване рішення суду.

Загалом, відносно посилання відповідача-2 в апеляційній скарзі на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з ч.1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Натомість, як уже зазначалось вище, відповідачі не надали доказів належного виконання ними своїх договірних зобов'язань перед позивачем, тому твердження відповідача-2 про прийняття місцевим господарським судом незаконного рішення у даній справі є безпідставним та спростовується зібраними у справі доказами.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача-2 (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 102-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтова компанія "Народна" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2015р. у справі №910/10870/15 - без змін.

2. Матеріали справи №910/10870/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді М.М. Новіков

А.І. Мартюк