Постанова

від 07.10.2015 по справі 910/10575/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2015 р. Справа№ 910/10575/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Калатай Н.Ф.

Ропій Л.М.

за участю секретаря судового засідання: Бовсунівської Л.О.,

представників:

від позивача Ластовецький С.Г., дов. від 02.07.2015 №б/н,

від відповідача не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Національної телекомпанії України

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2015 (підписане 08.07.2015)

у справі №910/10575/15 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСМГ»

до Національної телекомпанії України

про стягнення 117 108,24 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПСМГ» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної телекомпанії України (далі - відповідач) про стягнення заборгованості 117 108,24 грн, яка складається з: 45 213,57 грн пені, 9 204,22 грн 3% річних та 62 690,45 грн інфляційних втрат.

02.07.2015 позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 117 102,22 грн заборгованості, яка складається з: 43 911,83 грн пені, 9 243,89 3% річних та 63 946,50 грн інфляційних втрат.

Господарський суд міста Києва прийняв вказану заяву, виходячи з якої й вирішив судовий спір.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2015 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСМГ» задоволено частково. Стягнуто з Національної телекомпанії України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСМГ» пеню у сумі 9 453, 15 грн, 3% річних у сумі 9 243,89 грн, інфляційні втрати у сумі 63 851,92 грн та судовий збір у сумі 1 651, 06 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2015 скасувати, постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не прийнято до уваги норми чинного законодавства України, які не визначають обов'язку Національної телекомпанії України нести відповідальність за бездіяльність органів Державного казначейства України. При цьому, за твердженнями апелянта, позивач, звернувшись із позовною заявою у квітні 2015 пропустив річний строк спеціальної позовної давності в частині стягнення пені.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 відновлено пропущений строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 07.10.2015. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28. Доказами належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи є повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 25.08.2015) 27.08.2015, яке долучене до матеріалів справи.

07.10.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач подав відзив на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні 07.10.2015 представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

На призначене судове засідання 07.10.2015 представник відповідача не з'явився, про дату та час його проведення повідомлений належним чином.

Враховуючи, що Національна телекомпанія України вважається належним чином повідомленою про час та місце проведення судового засідання з розгляду апеляційної скарги, а матеріали справи дозволяють розглянути апеляційну скаргу без участі його представника, з метою дотримання вимог ст. 102 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), на думку колегії суддів, відсутні підстави для відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПСМГ» (виконавець) та Національною телекомпанією України (замовник) було укладено договір про закупівлю послуг за державні кошти №54-31/2, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 №448-р «Про підготовку та проведення дитячого пісенного конкурсу «Євробачення-2013», за умовами якого виконавець зобов'язався надати послуги код 90.03.1 - творчість мистецька (послуги щодо художнього та мистецького забезпечення міжнародного дитячого пісенного конкурсу «Євробачення-2013») відповідно до додатку №1 (розрахунок вартості послуг), додатку №2 (перелік та характеристики послуг) та додатку №3 (строки надання послуг).

У п.1.3 договору погоджено строк надання послуг: листопад - грудень 2013.

За змістом договору виконавець зобов'язався надати послуги відповідно до його умов та додатків до нього; надати послуги вчасно і якісно, із залученням кваліфікованих спеціалістів згідно з вимогами чинного законодавства України, умов договору, додатків до нього і усіх вказівок замовника, а замовник, в свою чергу, зобов'язався прийняти та своєчасно оплатити надані належним чином послуги в порядку та на умовах визначених цим договором та додатком №1 до нього (п.п.2.1.1, 2.1.2, 2.3.1 договору).

Загальна вартість послуг за цим договором становить 1 029 300,00 грн, у тому числі ПДВ (20%) - 171 550 грн, що розраховується відповідно до додатку №1 до цього договору (п. 3.1 договору).

Пунктом 3.4 договору визначено, що замовник здійснює оплату послуг у розмірі до 70% від загальної вартості послуг, що зазначена в п. 3.1 договору відповідно до помісячного плану асигнувань на підставі листа-погодження головного розпорядника коштів, отриманого на виконання підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2006 №1404 «Питання попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» та рахунка-фактури виконавця, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця протягом 3 робочих днів з дати підписання сторонами цього договору, згідно з обсягами відкритих асигнувань на реєстраційному рахунку замовника. Остаточний розрахунок за фактично надані послуги здійснюється замовником, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця протягом 5 робочих днів з дати підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє по 31 грудня 2013, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 8.1 договору).

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

За змістом ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 1 ст. 193 ГК України та ст.ст. 525, 526 ЦК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про надання послуг.

Відповідно до частини 1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 3 ст.903 ЦК України визначає, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Позивач надав відповідачу послуги за кодом 90.03.1 - творчість мистецька (послуги щодо художнього та мистецького забезпечення міжнародного дитячого пісенного конкурсу «Євробачення-2013») на суму 1 029 300 грн, що підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг від 28.11.2013 б/н.

Вказаний вище акт підписаний представниками компанії та товариства без жодних зауважень та заперечень.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем на виконання умов договору з 30.12.2013 по 29.05.2014 було сплачено вартість наданих послуг у розмірі 1 029 300,00 грн, а саме: 30.12.2013 - 469 300 грн, 20.05.2014 - 160 000 грн, 29.05.2014 - 400 000 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

У зв'язку з тим, що відповідач оплатив вартість наданих позивачем послуг з порушенням строків вказаних у договорі, позивач звернувся до суду та просить стягнути пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

При цьому, відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

Частково задовольняючи позовні вимоги, Господарський суд міста Києва виходив з того, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача пені, нарахованої з 27.11.2013 по 23.04.2014 сплив, а тому суд першої інстанції стягнув з відповідача пеню в сумі 9 453,15 грн за період з 24.04.2014 по 28.05.2014. В частині стягнення інфляційних втрат, суд також частково задовольнив вимогу позивача в сумі 63 851,92 грн, тоді як в частині стягнення 3% річних - у повному обсязі.

Як зазначалось вище, остаточний розрахунок за фактично надані послуги здійснюється замовником, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця протягом 5 робочих днів з дати підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг (п.3.4 договору).

Стаття 253 ЦК України визначає, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За змістом ч.5 ст.254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З урахуванням того, що 23.11.2013, 24.11.2013, 30.11.2013 та 01.12.2013 припадають на вихідні дні, відповідачем грошове зобов'язання з оплати 70% вартості наданих послуг, що становить 720 510 грн мало бути виконано у строк по 26.11.2013, а остаточний розрахунок відповідачем мав бути проведений по 05.12.2013.

В статті 610 ЦК України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14).

Пунктом 5.7 договору передбачено, що замовник за кожний день прострочення виконання грошового зобов'язання сплачує виконавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченого грошового зобов'язання. У разі ненадходження або надходження не в повному обсязі на реєстраційний рахунок замовника суми, недостатньої для оплати послуг за цим договором, замовник не несе відповідальності за порушення строків оплати за послуги, що передбачена в цьому договорі.

З розрахунку вбачається, що пеню нараховано з 27.11.2013 по 29.12.2013 на суму 720 510 грн (70% вартості наданих послуг), з 30.12.2013 по 19.05.2014 на суму 251 210 грн, з 20.05.2014 по 28.05.2014 на суму 91 210 грн та з 06.12.2013 по 28.05.2014 на суму 308 790 грн.

При цьому, відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність, відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України, застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відтак, враховуючи строк, протягом якого відповідач мав виконати грошове зобов'язання (по 05.12.2013), строк протягом якого позивач мав право звернутись до суду з вимогами про стягнення з відповідача пені за договором має обраховуватись з 06.12.2013 по 06.12.2014.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Отже, оскільки позивач звернувся з позовом 23.04.2015, строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені, нарахованої з 27.11.2013 по 28.05.2014, сплив.

При цьому, колегія суддів відзначає, що правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу (п.п.4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10).

Водночас, визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

З огляду на викладене вище, вимога позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 43 911,83 грн задоволенню не підлягає, як така що заявлена з пропущенням строку позовної давності.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само й інфляційних нарахувань, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору (п.3.1, 4.1 постанови пленум Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14).

З розрахунку позивача вбачається, що він нарахував 3% річних наступним чином:

- з 27.11.2013 по 29.13.2013 на суму 720 510 грн в сумі 1 895,04 грн;

- з 30.12.2013 по 19.05.2014 на суму 251 210 грн в сумі 2 890,64 грн;

- з 20.05.2014 по 28.05.2014 на суму 91 210 грн в сумі 64,47 грн та

- з 06.12.2013 по 28.05.2014 на суму 308 790 грн в сумі 4 390,74 грн.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних, вважає його вірним, а отже задоволенню підлягають вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 9 243,89 грн.

Інфляційні втрати в сумі 63 946,50 грн заявником нараховані наступним чином:

- з 27.11.2013 по 29.13.2013 на суму 720 510 грн в сумі 3 602,55 грн;

- з 30.12.2013 по 19.05.2014 на суму 251 210 грн в сумі 26 377,05 грн;

- з 20.05.2014 по 28.05.2014 на суму 91 210 грн в сумі 0,00 грн та

- з 06.12.2013 по 28.05.2014 на суму 308 790 грн в сумі 33 966,90 грн.

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем допущено математичну помилку при проведенні розрахунку інфляційних втрат з 30.12.2013 по 19.05.2014, оскільки за вказаний період підлягає стягненню інфляція в сумі 26 282,47 грн.

Відтак, з урахуванням дат та періодів нарахування з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 63 851,92 грн.

Стосовно доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст.617 ЦК України).

Доказів, що підтверджують відсутність вини відповідача у порушенні зобов'язання, апелянтом не надано.

Наявність чи відсутність фінансування відповідача не залежить від волі та дій позивача, що порушує його право на отримання коштів за надані послуги за вказаним вище договором.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005.

Таким чином, Національна телекомпанія України, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання, зумовлену відсутністю коштів.

Відтак, доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи.

За змістом ст.103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Отже, з огляду на викладене вище, рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2015 у справі №910/10575/15 в частині стягнення пені підлягає скасуванню, в іншій частині залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національної телекомпанії України задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2015 у справі №910/10575/15 в частині стягнення пені в сумі 9 453,15 грн скасувати та викласти його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСМГ» задовольнити частково.

Стягнути з Національної телекомпанії України (04119, м. Київ, вул. Мельникова, 42; ідентифікаційний код 23152907) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСМГ» (02218, м. Київ, вул. Райдужна, 49; ідентифікаційний код 37847997) 3% річних у сумі 9 243 (дев'ять тисяч двісті сорок три) грн 89 коп., інфляційні втрати у сумі 63 851 (шістдесят три тисячі вісімсот п'ятдесят одна) грн 92 коп. та судовий збір у сумі 1 461 (одна тисяча чотириста шістдесят одна) грн 92 коп.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСМГ» (02218, м. Київ, вул. Райдужна, 49; ідентифікаційний код 37847997) на користь Національної телекомпанії України (04119, м. Київ, вул. Мельникова, 42; ідентифікаційний код 23152907) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 184 (сто вісімдесят чотири) грн 89 коп.

4. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №910/10575/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Н.Ф. Калатай

Л.М. Ропій