Постанова

від 13.08.2015 по справі 810/1546/15

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2015 року (11:01 год.) м. Київ №810/1546/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Луценко К.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-технологічна компанія "Дакмас" до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

за участю представників сторін:

позивача: Науменко О.А., довіреність № 51 від 03.06.2015, Мантицька Л.В., довіреність від 03.08.2015 №55

від відповідача: не з'явився

Суть спору : Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-технологічна компанія «Дакмас» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач) про визнання дій Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ Міндохдів у Київській області протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 00083722002 від 01.10.2014.

Позовні вимоги мотивовані безпідставністю висновків податкового органу, викладених в акті №409/10-17-22-01/37649016 від 22.08.2014 «Про результати проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «Виробничо-технологічна компанія «Дакмас» код за ЄДРПОУ 37649016 з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Цикломен-Н» (код за ЄДРПОУ 38150285), ТОВ «Семикс» (код за ЄДРПОУ 38348306), ТОВ «Гравіском» (код за ЄДРПОУ 38955031), ТОВ «Сібол» (код за ЄДРПОУ 37256968), їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2014 по 28.02.2014» щодо встановлення порушення п. 185.1 ст.185, пп. 186.2.1 п. 186.2 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1. ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету на загальну суму 23301,70 грн.

Позивач стверджує, що ним було здійснено витрати, які підтверджуються належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового кредиту, а придбані товари призначені для використання і фактично використані у господарській діяльності підприємства.

За наведених обставин, висновки, викладені в акті перевірки, є помилковими, а прийняте за результатами розгляду акту перевірки податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

В судовому засідання 13.08.2015 представником позивача подано письмову заяву про зменшення позовних вимог, якою позивач просить зменшити позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00083722002 від 01.10.2014 (т.2, а.с.205).

Протокольною ухвалою суду від 13.08.2015 вказану заяву прийнято до розгляду судом.

Відповідач заперечень проти позову не надав.

Представник позивача в судовому засіданні адміністративний позов підтримав, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, про дату та час судового розгляду справи був повідомлений належним чином та завчасно. 19.05.2015 від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд даної справи без участі уповноваженого представника.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-технологічна компанія «Дакмас», ідентифікаційний код юридичної особи - 37649016, місцезнаходження юридичної особи - 07500, Київська область, Баришівський район, селище міського типу Баришівка, вулиця Пархоменка, будинок 34, зареєстроване в якості юридичної особи 21.07.2011, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 23.07.2015 (т.2, а.с.11-13).

Позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість 07.03.2012, що підтверджується відповідним свідоцтвом №200033948 серії НБ №384223 (т.1, а.с.72).

У період з 12.08.2014 по 18.08.2014 Переяслав-Хмельницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області на підставі на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1, ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 та відповідно до наказу від 06.08.2014 №454 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ВТК «Дакмас» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Цикломен-Н» (код за ЄДРПОУ 38150285), ТОВ «Семикс» (код за ЄДРПОУ 38348306), ТОВ «Гравіском» (код за ЄДРПОУ38955031), ТОВ «Сібол» (код за ЄДРПОУ 37256968), їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2014 по 28.02.2014

Результати перевірки оформлені актом перевірки від 22.08.2014 №409/10-17-22-01/37649016 (далі - акт перевірки) (т.1, а.с.8-14).

У ході перевірки відповідачем проаналізовано акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 03.04.2014 №1012/26-55-22-07/38348306 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Семикс», код ЄДРПОУ 38348306, за період з 01.01.2014 по 28.02.2014, яким, зокрема, встановлено, що ТОВ «Семикс» не підтверджено задекларовані податкові зобов'язання з ПДВ за період січень-лютий 2014, а також не підтверджено задекларований податковий кредит з ПДВ за період січень-лютий 2014 року.

Крім того, у ході перевірки позивачем проаналізовано акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 15.05.2014 №1377/26-55-22-07/38955031 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Гравіском», код за ЄДРПОУ 38955031 щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Астор Престиж» код за ЄДРПОУ 38979733 за січень 2014 року, яким, зокрема, встановлено, що за результатами звірки ТОВ «Астор Престиж» не підтверджено задекларовані податкові зобов'язання з ПДВ за січень 2014 року, а також не підтверджено задекларований податковий кредит з ПДВ за січень 2014 року.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочинів з ТОВ «Семикс» та ТОВ «Гравіском», які не спричиняють реального настання правових наслідків та мають ознаки безтоварних операцій з метою надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування для них податкового кредиту по операціях, які реально не здійснювались, а були лише оформлені документально.

У висновках акту перевірки відповідачем встановлено порушення ТОВ «ВТК «Дакмас» п.185.1 ст. 185, пп. 186.2.1 п. 186.2 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п.198.1. ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 23301,70 грн., в тому числі за січень 2014 року на суму 23301,70 грн.

Акт перевірки від 22.08.2014 №409/10-17-22-01/37649016 покладено Баришівським відділенням Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області в основу прийнятого податкового повідомлення-рішення від 01.10.2014 №0008372202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 29127,13 грн., в тому числі 23301,70 грн. за основним платежем та 5825,43 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а.с.15).

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням відповідача, яким ТОВ «ВТК «Дакмас» донараховано грошові зобов'язання з податку на додану вартість, позивач звернувся до суду.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправним та скасування прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення судом встановлено, що в січні 2014 року ТОВ «ВТК «Дакмас» мало господарські відносини з ТОВ «Семикс» та ТОВ «Гравіском».

Між позивачем (покупець) та ТОВ «Семикс» (постачальник) було укладено договору поставки товару № 20-0813 від 20.08.2013 (далі - Договір №20-0813), згідно п.1.1 якого постачальник зобов'язався в період з 01.09.2013 по 31.08.2014 поставити (передати у власність) Покупцю матеріали («Товар»), номенклатура яких буде наведена у видаткових накладних, які є невід'ємними частинами цього Договору, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити Товар на умовах цього договору (т.2, а.с.202-203).

Відповідно до п.3.3 вказаного договору Постачальник передає Покупцю наступну супровідну документацію: видаткова накладна; податкова накладна. Надання іншої супровідної документації здійснюється за письмовою вимогою Покупця.

Датою поставки Товару (перехід права власності) є дата оформлення Сторонами видаткової накладної на Товар або акту приймання-передачі Товару (п. 3.7 Договору №20-0813).

Покупець оплачує Товар за ціною, що вказана у видаткових накладних (п. 4.1 Договору №20-0813).

Відповідно до п4.3 договору №20-0813 оплата Покупцем Товару здійснюється протягом 90-та днів з дня отримання Товару шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника.

Згідно п.9.6 Договору №20 Договір вступає в силу з моменту його оформлення Сторонами і діє до 31.08.2014.

Судом встановлено, що позивачем було придбано товари у контрагента ТОВ «Семикс» на підставі договору № 20-0813 від 20.08.2013, що підтверджується наступними видатковими накладними:

- №6046 від 13.01.2014, згідно якої придбано товари: ДСА-1, СЕНЕЖ огне био, СЕНЕЖ еко био на загальну суму 40030,20 грн., в тому числі ПДВ 6671,70 грн. (т.1. а.с.43);

- №4029 від 09.01.2014, згідно якої придбано товар: ДСА-1, на загальну суму 40596,00 грн., в тому числі ПДВ 6766,00 (т.1, а.с.45);

Відповідні товари були оплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями №692 від 19.02.2014 на суму 50000,00 грн., №661 від 14.01.2014 на суму 32280,00 грн., №682 від 14.02.2014 на суму 9435,00 (т.2, а.с.191-193).

На підтвердження розрахунків на загальну суму 80626,20 грн. та сплати у складі ціни товару податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями у розмірі 13473,70 грн., позивач отримав від ТОВ «Семикс» податкові накладні: № 6046 від 13.01.2014 на загальну суму 40030,20 грн., у тому числі ПДВ 6671,70 грн.; №4029 від 09.01.2014 на загальну суму 40596,00 грн., у тому числі ПДВ 6766,00 грн. (т.1, а.с.42, 44).

Отримання позивачем зазначених податкових накладних підтверджується наявним в матеріалах справи реєстром виданих та отриманих податкових накладних за січень 2014 року (т.1., а.с.94-95).

Суми ПДВ у загальному розмірі 13473,70 грн. за вказаними податковими накладними були включені позивачем до складу податкового кредиту за січень 2014 року, що підтверджується додатком 5 до податкової декларації з ПДВ за вказаний період (т.1, а.с.90-92).

Судом встановлено, що окремого письмового документу у вигляді договору купівлі-продажу між позивачем та його контрагентом ТОВ «Гравіском» не укладалось, втім з урахуванням вимог до письмової форми правочину, встановлених статтею 207 Цивільного кодексу України, про можливість вчинення правочину у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, суд вважає, що в даному випадку способом об'єктивного вираження правочину є фіксація його змісту в кількох документах, зокрема, рахунках-фактурах, видаткових та податкових накладних, платіжних дорученнях про оплату вартості придбаних товарів, що є належною формою вираження змісту правочину між його учасниками.

Позивачем у ТОВ «Гравіском» згідно рахунку-фактури № 026 від 27.01.2014 (т.2, а.с.201) було придбано товар: фарба вогнезахисна «INTERCHAR 2060», що підтверджується видатковою накладною № 021 від 29.01.2014 на загальну суму 59184,00 грн., в тому числі ПДВ 9864,00 грн. (т.1, а.с.47).

Позивачем було оплачено придбаний товар у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №671 від 29.01.2014 на суму 59184,00 грн. (т.2, а.с.194).

На підтвердження розрахунку на загальну суму 59184,00 грн. та сплати у складі ціни товару податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями у розмірі 9864,00 грн., позивач отримав від ТОВ «Гравіском» податкову накладну: №570 від 29.01.2014 на загальну суму 59184,00 грн., в тому числі ПДВ 9864,00 грн. (а.с.46).

Отримання позивачем зазначеної податкової накладної підтверджується наявним в матеріалах справи реєстром виданих та отриманих податкових накладних за січень 2014 року (т.1, а.с.94-95).

Сума ПДВ у загальному розмірі 59184,00 грн. за вказаною податковою накладною була включена позивачем до складу податкового кредиту за січень 2014 року, що підтверджується додатком 5 до податкової декларації з ПДВ за вказаний період (т.1, а.с.90-92)

На підтвердження реальності здійснених операцій з контрагентами ТОВ «Семикс» та ТОВ «Гравіском» позивачем надано докази оприбуткування придбаних товарів, а саме оборотно-сальдові відомості по рахунку 201 за 2014 рік (т.1, а.с.192, 194-196).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 201.7 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів \ послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна видається платником податку, якій здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

До обов'язкових реквізитів податкової накладної, перелік яких закріплений в підпункті 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, законодавець відносить:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Матеріали справи свідчать, що податковий кредит за результатами здійснення господарських операцій з ТОВ «Семикс» та ТОВ «Гравіском» був сформований позивачем на підставі належних документів, оформлених згідно з вимогами чинного законодавства, податкові накладні, виписані контрагентами, відповідають вимогам, встановленим Податковим кодексом України та містять всі необхідні реквізити.

Судом встановлено, що фактично податковий орган дійшов до висновку про заниження позивачем сум податку на додану вартість на підставі тверджень про фіктивність господарських операцій позивача з ТОВ «Гравіском» та ТОВ «Семикс», непідтвердження їх первинними документами, з приводу чого суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704, встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п. 2.1 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зі змінами та доповненнями господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість;

- "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо;

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Така правова позиція викладена, зокрема, в Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. У свою чергу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Таким чином, законодавством надано позивачу право як суб'єкту господарювання на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Проте, суд зазначає, що у розглядуваній справі наведені обставини хоча і досліджувалися податковим органом під час проведення перевірки, але фактично висновок про відсутність господарських операцій був зроблений на підставі отриманих від інших територіальних органів Міндоходів актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів.

Крім того, податковим органом не було враховано, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Так, одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Разом з тим, власне фіктивність діяльності одного з постачальників в ланцюзі до позивача, порушення ним податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не є підставою для висновку про необґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, якщо податковий орган не доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Звідси випливає, що правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товарів (послуг) з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг). За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок витрат та податкового кредиту.

З адміністративного позову та письмових пояснень позивача, наданих в ході розгляду справи слідує, що придбаний у ТОВ «Гравіском» та ТОВ «Семикс» товар позивачем був використаний у господарській діяльності позивача, а саме для виконання зобов'язань перед контрагентами: ТОВ «Епіцентр К» згідно контракту №119/13 від 18.12.2013,ТОВ «Резорт Інвест Девелопмент» згідно контракту №59/13 від 07.08.2013, ПАТ «Трест «Київміськбуд-2» згідно договору підряду №84/13 від 26.09.2013, ПрАТ «Укрстальконструкція» згідно договору на виконання вогнезахисних робіт №13/97 від 18.12.2013.

Перевіряючи зазначені обставини та досліджуючи рух активів, наявність господарської мети при вчиненні позивачем угод з ТОВ «Гравіском» та ТОВ «Семикс», судом встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 23.07.2015 основним видом економічної діяльності позивача є: 41.20 будівництво житлових і нежитлових приміщень (т.2, а.с.11-13).

Крім того, позивачем отримано ліцензію серії АГ №595896 від 04.01.2012 на надання послуг і виконання робіт протипожежного призначення, а саме:

- проектування вогнезахисного обробляння на об'єктах з високим, середнім та незначним ступенем ризику щодо пожежної безпеки;

- вогнезахисне просочування (поверхневе);

- поверхневе вогнезахисне обробляння (фарбування, штукатурення, обмотування, облицьовування) на об'єктах з високим, середнім та незначним ступенем ризику щодо пожежної безпеки;

- вогнезахисне заповнення.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «ВТК «Дакмас» (Орендар) та ВАТ «Київсільмаш» (Орендодавець) укладено Договір про надання послуг від 01.08.2012 (т.2, а.с.204-206).

Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору Орендодавець передає Орендареві за плату на певний строк у тимчасове користування нежитлове офісне приміщення для вирішення організаційних питань і проведення заходів Орендаря, прийому поштової кореспонденції, яке знаходиться за адресою: Київська область, смт. Баришівка, вул. Пархоменка, 34.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що за адресою місцезнаходження позивача знаходиться орендоване приміщення, в якому позивач здійснює господарську діяльність, розміщений персонал, керівні органи ти відповідні підрозділи підприємства.

Всі товари від ТОВ «Семикс» та ТОВ «Гравіском» були використані у власній господарській діяльності позивача, а саме для виконання зобов'язань позивача перед контрагентами ТОВ «Епіцентр К», ТОВ «Резорт Інвест Девелопмент», ПАТ «Трест «Київміськбуд-2», ПрАТ «Укрстальконструкція», на підтвердження чого позивачем до матеріалів справи додано копії відповідних договорів:

- контракту №119/13 від 18.12.2013 на виконання вогнезахисних робіт та додаткових угод №1,2,3 до нього з ТОВ «Епіцентр К» (т.2, а.с.14-17);

- контракту №59/13 на виконання вогнезахисних робіт від 07.08.2013 та додаткової угоди № 1 до нього з ТОВ «Резорт Інвест Девелопмент» (т.2, а.с.34-35,40);

- договір підряду №84/13 від 26.09.2013 з ПАТ «Трест «Київміськбуд-2» (т.2., а.с.52-54);

- договір №13/97 на виконання вогнезахисних робіт від 18.12.2013 з ПрАТ «Укрстальконструкція», специфікацій до договору та додаткових угод (т.2, а.с. 81-90).

На підтвердження виконання зобов'язань перед контрагентами та використання товарів отриманих позивачем від ТОВ «Семикс» та ТОВ «Гравіском» позивачем надано:

- Акти приймання виконання підрядних робіт з вогнезахисту дерев'яних конструкцій та підсумкові відомості ресурсів по взаємовідносинах з ТОВ «Епіцентр К» (т.2 а.с.23-29);

- Акт приймання виконаних будівельних робіт та підсумкові відомості ресурсів по взаємовідносинах з ТОВ «РЕЗОРТ ІНВЕСТ ДЕВЕЛОПМЕНТ» (т.2., а.с.45-50);

- Акти приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт (та витрати) по взаємовідносинах з ПАТ «Трест «Київміськбуд-2» (т.2, а.с.65-77);

- Акти приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт (та витрати) по взаємовідносинах з ПрАТ «Укрстальконструкція» (т.2., а.с. 91-95).

На підтвердження розрахунків з контрагентами позивачем надано роздруківки картки рахунку 361 по кожному з контрагентів за період з січня 2013 року по серпень 2015 року (т.2, а.с.195-198).

Судом встановлено, що товари, що були отримані від ТОВ «Семикс» та ТОВ «Гравіском» та які були використані для виконання зобов'язань перед контрагентами, були списані позивачем, що підтверджується відповідними актами списання товарів (т.2, а.с.51, 78, 96).

На підставі викладеного суд приходить до висновку про те, що отриманий товар від ТОВ «Семикс» та ТОВ «Гравіском» був використаний у власній господарській діяльності позивача, а саме для виконання зобов'язань перед контрагентами ТОВ «Епіцентр К», ТОВ «Резорт Інвест Девелопмент», ПАТ «Трест «Київміськбуд-2», ПрАТ «Укрстальконструкція».

Крім того, слід зауважити, що в даній справі необхідною умовою є встановлення статусу постачальника товарів, придбання яких є підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому, для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

До того ж суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент взаємовідносин позивача з контрагентами ТОВ «Гравіском», ТОВ «Семикс» останні були зареєстровані як платники податку на додану вартість, відомості стосовно зазначених підприємств та їх керівництва були зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже сумнівів щодо відсутності спеціальної правосуб'єктності у зазначеного контрагента у позивача не виникало. Будь-які докази протилежного відповідачем не були викладені в акті перевірки та не надані суду під час розгляду справи.

Крім того, суд зазначає, що отримання відповідачем актів про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк акти про неможливість проведення зустрічної звірки не мають преюдиційного значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини господарської діяльності платника податків.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано суду будь-яких належних доказів, які покладено в основу висновків акту перевірки на підтвердження відсутності факту реальності господарських операцій, вчинених позивачем з контрагентами, а також факту суперечності відповідних правочинів фіскальним інтересам держави.

Так, акт перевірки не містить аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентом податкової дисципліни у спірних правовідносинах (відсутній аналіз первинних документів та співставлення з іншими документами первинного бухгалтерського обліку, зокрема, оборотно-сальдовими відомостями), а встановлені порушення податкового законодавства ґрунтуються виключно на припущеннях щодо протиправної діяльності контрагентів позивача.

Таким чином, в основу збільшення позивачу грошових зобов'язань не можу бути покладені висновки актів про неможливість проведення зустрічних звірок його контрагентів без фактичного встановлення порушень податкового законодавства самим позивачем.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. ("Булвес" АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону " Про ПДВ " стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Також, висновок про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, викладений в постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 14222198), та підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах на підставі ч. 2 ст. 162 та ст. 244-2 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, рух активів, установлена спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції, господарська мета при вчиненні позивачем правочину з ТОВ «Семикс» та ТОВ «Гравіском», їх реальність безпосередньо підтверджуються наявними в матеріалах справи документами, а тому за сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що підстави для висновків про завищення позивачем податкового кредиту в січні 2014 року відсутні.

З урахуванням цього, суд вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 182,70 грн. згідно платіжного доручення № П1374783 від 06.04.2015.

Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 182,70 грн. підлягають стягненню на його користь відповідно до положень статті 94 КАС України з Державного бюджету.

Судом 13.08.2015 проголошені вступна та резолютивна частина постанови, а 18.08.2015 року постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ Міндохдів у Київській області № 0008372202 від 01.10.2014

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-технологічна компанія «Дакмас» (ідентифікаційний код юридичної особи - 37649016, місцезнаходження юридичної особи - 07500, Київська область, Баришівський район, селище міського типу Баришівка, вулиця Пархоменка, будинок 34) 182,70 грн. (сто вісімдесят дві грн. 20 коп.) судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.