Постанова

від 24.09.2015 по справі 813/6867/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2015 року Справа № 876/1867/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Большакової О.О., Гуляка В.В.

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства "Торговий дім "Промислово-енергетичний комплекс" на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.01.2015 р. по справі за позовом Приватного підприємства "Торговий дім "Промислово-енергетичний комплекс" до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

07.10.2014 року позивач - Приватне підприємство "Торговий дім "Промислово-енергетичний комплекс" звернулось до суду із позовом до відповідача - Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0002002201/8403 та №0001992201/8402 від 06.06.2014 року.

В обґрунтування вимог позовної заяви позивач зазначає про безпідставність висновків податкового органу, що висновки акта перевірки є суб'єктивними та не відповідають дійсності, оскільки ґрунтуються на власних суб'єктивних припущеннях контролюючого органу і в якості доказової бази спираються максимум на документи досудового розслідування (протоколи допиту, висновки експертиз, тощо), без рішень чи будь-яких інших висновків суду по таких обставинах.

Крім цього, позивач вважає, що посилання контролюючого органу на відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для здійснення господарських операцій (відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів), та висновок про те, що діяльність цих контрагентів не має правового підтвердження, також являється лише суб'єктивним припущенням контролюючого органу.

Також, вважає, що під час перевірки перевіряючим були надані усі необхідні первинні документи, що стосується господарської діяльності товариства з контрагентами, що перевірялися, а саме: видаткові накладні, податкові накладні, договори, тощо.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.01.2015 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зокрема виходив з вирока Сихівського районного суду м.Львова від 07.07.2014 року у справі №464/6266/14-к, яким встановлено нереальність здійснення господарської діяльності ТОВ В«ПромтехметалВ» , ПП В«ВолліВ» , ТОВ В«Крафт ЛВВ» , та прийшов до висновку, що господарські операції позивача з ними не мали реального характеру та не створюють жодних правових наслідків, в тому числі не дають права на формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Не погодившись з прийнятою постановою, Приватне підприємство "Торговий дім "Промислово-енергетичний комплекс" оскаржило її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі (аналогічних тим, що були наведені у позовній заяві). Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід задовольнити, з наступних підстав.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ПП В«Торговий дім В«Промислово-енергетичний комплексВ» зареєстроване виконавчим комітетом Львівської міської ради як юридична особа 18.05.2007 року, свідоцтво про державну реєстрацію від 18.05.2007 року №14151020000017534.

Код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ - 35146061.

Місцезнаходження суб'єкта господарювання відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію:79021, АДРЕСА_1.

На підставі направлення від 13.05.2014 року № 727 виданого ДПІ у Залізничному районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області, ОСОБА_1, головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту ДПІ у Залізничному районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області згідно із п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VІ та відповідно до Наказу ДПІ у Залізничному районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області від 12.05.2014 року № 606, проведена позапланова виїзна перевірка ПП В«ТД В«Промислово-енергетичний комплексВ» (код ЄДРПОУ 35146061) з питань повноти декларування, нарахування та своєчасності сплати в бюджет податків і обов'язкових платежів під час взаємовідносин із ТОВ В«ПромтехметалВ» (код ЄДРПОУ 37398974), ТОВ В«Крафт ЛВВ» (код ЄДРПОУ 37399009), ПП В«ВолліВ» (код ЄДРПОУ 34029609), іншими суб'єктами господарювання із ознаками фіктивності за період з 01.01.2011 року по 01.12.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 26.05.2014року №1261/22-01/35146061 (далі - акт перевірки), яким зафіксовано порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

- п.5.1, пп.5.2.1, п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України В«Про оподаткування прибутку підприємстваВ» від 22.05.1997 року №283/97-ВР, п.п. 14.1.27 п.14.1 ст.14, п.44.1, п.44.3 ст.44, п.138.2 ст.138, п.п. 139.1.9 п.139.1, ст.139, п.146.1, п.146.4, п.146.5 ст.146 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI (із внесеними змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток всього на суму 124 230,20 грн., в тому числі за І квартал 2011 року на суму 81122,11 грн. та за ІІ квартал 2011 року на суму 43108,09 грн.;

- вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями) що призвело до заниження податку на додану вартість всього на суму 102 382,99 грн. в т.ч. за лютий 2011 року в сумі 35 010,49 грн., за березень 2011 року в сумі 29 887,20 грн., за квітень 2011 року в сумі 26105,29 грн., за травень 2011 року в сумі 5852,30 грн. та за червень 2011 року в сумі 5 527,71 грн.

На підставі акта перевірки від 26.05.2014 року №1261/22-01/35146061 податковий орган 06.06.2014 року прийняв податкові повідомлення - рішення №0002002201/8403 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 43108,09 грн. та №0001992201/8402 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 11381,01 грн.

Не погодившись з вищевказаним податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п.п. 14.1.27. п. 14.1. ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

В силу п.п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

В силу п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Так, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Із положень ч. 1, 2, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як наслідок, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

Відповідно до ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В силу ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищевикладені правові норми, встановлені обставини справи та наявні у справі письмові докази, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції ПП В«Торговий дім В«Промислово-енергетичний комплексВ» з контрагентами підтверджені належними первинними та розрахунковими документами, зокрема податковими та видатковими накладними, накладними на вантаж, платіжними документами, заявками на постачання продукції, актами приймання - передачі товару, договорами поставки, специфікаціями, контрактами, податковими деклараціями з податку на додану вартість тощо (а.с.60 - 125, т.1, а.с.161 - 250, т.1, а.с. 1 - 184, т.2). Дані письмові докази підтверджують реальність здійснення операцій між позивачем та його контрагентами, спрямованих на настання правових наслідків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що всі придбані товари використані ПП В«Торговий дім В«Промислово-енергетичний комплексВ» у власній господарській діяльності, реалізовані контрагентам, за операціями нараховано валові доходи, які відображені у податкових деклараціях. Наявні первинні документи недійсними або не чинними судом не визнавались та містять необхідні реквізити, передбачені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та ст. 201 ПК України, здійснювані операції відбулись в межах господарської діяльності та відображені підприємством в бухгалтерському та податковому обліку без будь-яких порушень.

Колегія суддів не бере до уваги посилання податкового органу на вирок Сихівського районного суду м.Львова від 26.12.2012 року у кримінальній справі за№ 1319/5265/2012 та на вирок Сихівського районного суду м.Львова від 07.07.2014 року у справі №464/6266/14-к, з огляду на ч.4 ст.72 КАС України, відповідно до якої, вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

В даному випадку, при винесенні вищевказаних вироків не досліджувалися господарські операції між позивачем та його контрагентами, а відтак наявність вироків суду щодо директорів підприємств не є самостійною правовою підставою для позбавлення позивача, як добросовісного платника податків, права формування податкової звітності.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Даючи узагальнюючу правову оцінку наведеним доказам, колегія суддів зауважує, що прямими доказами в підтвердження обставин правомірності формування податкового кредиту з ПДВ є надані позивачем первинні бухгалтерські документи, які відповідають вимогам чинного законодавства. Подані ж відповідачем докази не є прямими та в своїй сукупності не можуть вказувати на протиправність дій позивача при оподаткуванні господарської операції і підтверджувати обізнаність позивача про можливе сумнівне ведення господарської діяльності його контрагента.

Слід зауважити, що висновки про порушення податкового законодавства контрагентом позивача не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства самим позивачем, а позивач як платник податку не повинен нести наслідків невиконання своїм контрагентом чи третіми особами вимог закону.

Така позиція узгоджується й з висновками Верховного Суду України, висловленими, зокрема, у постанові від 31.01.2011 року в справі №21-47а10, постанові від 11.12.2007 року у справі №21-1376во06.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.

Так, у своєму Рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також: сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між: вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні у справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Представлені позивачем суду докази свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обовязків, а також про фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення.

Тому, в даному випадку, встановлені під час розгляду справи обставини, які підтверджені належними доказами, спростовують висновки Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, констатовані в Акті перевірки від 26.05.2014 року №1261/22-01/35146061, а тому податкові повідомлення-рішення від 06.06.2014 року №0002002201/8403 та №0001992201/8402, винесені на підставі зазначеного акту перевірки, підлягають скасуванню як протиправні.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає до скасування.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Торговий дім "Промислово-енергетичний комплекс" задовольнити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.01.2015 р. по справі № 813/6867/14 - скасувати.

Адміністративний позов Приватного підприємства "Торговий дім "Промислово-енергетичний комплекс" задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0002002201/8403 та №0001992201/8402 від 06.06.2014 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя І.В. Глушко

Судді О.О. Большакова

ОСОБА_2

Постанова складена в повному обсязі 29.09.2015 року.