Постанова

від 23.09.2015 по справі 809/763/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2015 року Справа № 876/6174/15

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Кухтея Р.В., Онишкевича Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Мартинишина Р.С.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідачів ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства земельних ресурсів України, Головного управління Державного агентства земельних ресурсів України в Івано-Франківській області, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головного управління Дергеокадастру в Івано-Франківській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Державної казначейської служби України про визнання неправомірними дій, скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Державного агентства земельних ресурсів України, Головного управління Державного агентства земельних ресурсів України в Івано-Франківській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Державної казначейської служби України про визнання неправомірними дій відповідача щодо видачі наказу № 371-кт від 14.11.2011 року, скасування наказу Державного комітету України із земельних ресурсів № 371-кт від 14.11.2011 року «Про звільнення ОСОБА_1С.»; поновлення на посаді першого заступника начальника Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області з 15.11.2011 року; стягнення з Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вважає, що звільнення її з посади першого заступника начальника головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області на підставі пункту 5 ст. 40 КЗпП України є неправомірним, оскільки тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 була двічі перервана - 06-07.08.2011 року та святковим днем 24.08.2011 року. Також зазначає, що відповідачем порушена норма частини 3 ст. 40 КЗпП України, оскільки на день звільнення - 14.11.2011 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці у зв'язку з непрацездатністю і звільнення відбулось без погодження профспілкової організації. Крім того, позивач зазначає, що оскільки 12.08.2011 року на посаді, на якій вона працювала на підставі рішення суду поновлено працівника, який раніше обіймав вказану посаду, то працедавець зобов'язаний був звільнити її з роботи виключно на підставі п. 6 ст. 40 КЗпП України і лише за умови неможливості переведення її на іншу роботу.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач оскаржила її в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі покликалась на обставини, викладені в позовній заяві.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2014 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена, скасована постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.05.2014 року у справі № 809/763/14 та прийнята нова постанова про задоволення позову: визнано неправомірними дії Державного комітету України із земельних ресурсів щодо видачі наказу № 371-кт від 14.11.2011 року про звільнення з посади першого заступника начальника Головного управління Державного комітету України із земельних ресурсів в Івано-Франківській області на підставі п. 5 ч.1 ст. 40 Кодексу Законів про працю України, скасовано наказ Державного комітету України із земельних ресурсів № 371-кт від 14.11.2011 року, поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області з 15.11.2011 року, стягнено з Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.11.2011 року по 13.10.2014 року. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2015 року постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2014 року скасована, а справу направлено на новий розгляд до Львівського апеляційного адміністративного суду. В ухвалі суд касаційної інстанції зазначає, що в постанові від 06 жовтня 2014 року Львівський апеляційний адміністративний суд не виконав вимоги ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 лютого 2014 року, а саме: не взяв до уваги та не дослідив той факт, що 12 серпня 2011 року на підставі постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2010 року на цій посаді вже було поновлено ОСОБА_3

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу з підстав, що у ній зазначені. Представник відповідачів заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно наказу Державного комітету України із земельних ресурсів № 799-кт від 12.11.2010 року ОСОБА_1 призначена з 12.11.2010 року на посаду першого заступника начальника Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області, як така, що успішно пройшла стажування на цій посаді.

Наказом Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області № 179-к від 17.11.2010 року оголошено наказ Держкомзему від 12.11.2010 року № 799-кт про призначення з 12.11.2010 року ОСОБА_1 на посаду першого заступника начальника Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області.

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 371-кт від 14.11.2011 року позивача звільнено із займаної посади на підставі п. 5 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з нез'явленням на роботі впродовж більше як чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що звільнення позивача з роботи було проведене відповідачем відповідно до вимог пункту 5 статті 40 Кодексу законів про працю України, оскільки тимчасова непрацездатність позивача складала більше чотирьох місяців підряд, а її захворювання не були визнані МСЕК такими, що пов'язані з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням.

З такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку нез'явлення працівника на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавцем не встановлений триваліший строк збереження роботи (посади) при певному захворюванні.

Диспозиція наведеної норми права має дві основні складові - проміжок часу, що перевищує чотири місяці, протягом якого працівник не з'являвся на роботі, та причину відсутності останнього - непрацездатність, що тривала протягом зазначеного часу (безперервно).

Оскільки застосування пункту 5 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України передбачає одночасну наявність двох складових диспозиції цієї правової норми - як установленого нею проміжку часу, протягом якого працівник не з'являвся на роботу, так і факту безперервної непрацездатності працівника упродовж зазначеного часу, відсутність хоча б однієї з них виключає можливість застосування згаданої норми як підстави звільнення з роботи.

Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги, що тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 підтверджена листками непрацездатності з різними захворюваннями та з певними перервами в часі, апеляційний суд вважає, що достатніх підстав для звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у Державного агентства земельних ресурсів України не було.

Крім того, судами попередніх інстанції встановлено, що 12 серпня 2011 року на підставі постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2010 року на посаді першого заступника начальника Головного управління Державного комітету України із земельних ресурсів в Івано-Франківській області було поновлено ОСОБА_3

Тобто, Державний комітет України із земельних ресурсів, видаючи 12.11.2010 року наказ № 799-кт про призначення ОСОБА_1 на посаду першого заступника начальника Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області, був повідомлений про те, що є рішення суду про поновлення на цій посаді попереднього працівника.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно наказу Державного комітету України із земельних ресурсів № 799-кт від 12.11.2010 року ОСОБА_1 призначена з 12.11.2010 року на посаду першого заступника начальника Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області, як така, що успішно пройшла стажування на цій посаді.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Судами попередніх інстанції встановлено, що на момент поновлення ОСОБА_3 в Головному управлінні Державного агентства земельних ресурсів України в Івано-Франківській області були вакантні посади, які ОСОБА_1 не були запропоновані, в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення позивача про наявні вакансії та про можливість переведення.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що дії відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 5 ст. 40 Кодексу законів про працю України є неправомірними.

Львівським апеляційним адміністративним судом при апеляційному розгляді встановлено, що ОСОБА_3, який з 12.08.2011 року зайняв посаду Першого заступника начальника Головного управління Держкомзему в Івано-Франківській області, переведений з цієї посади 17.09.2012 року відповідно до наказу Держземагенства України № 244-кт/а на посаду начальника Головного управління Держземагенства в Івано-Франківській області.

Відповідно до вимог статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, у зв'язку із вищезазначеним позивач підлягає поновленню на роботі, на посаді, на якій працювала - перший заступник начальника Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області.

Згідно ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року N 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати". Даною постановою визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

При цьому, згідно з п.5 наведеного вище Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної та розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді ( абз. 2 п.8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства ( абз.3 п.8 Порядку).

Згідно з п.32 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав у цей час.

Як вбачається з матеріалів справи, період вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить з 15.11.2011 року по 23.09.2015 року, тобто 966 робочих днів і середньоденний заробіток позивача становив 245 грн. 56 коп. Дані обставини визнані сторонами, тому відповідно до статті 72 КАС України не потребують доказування.

Крім того, довідками Поляницької сільської ради № 76 від 31.03.2014 року (а.с. 148 том 2), № 205, № 206 стверджується, що позивач отримала за час вимушеного прогулу заробітну плату в розмірі 55161,96 гривень.

Враховуючи вищенаведене, а також положення пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про стягнення з Головного управління Державного агентства земельних ресурсів України в Івано-Франківській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 182049,00 грн (966 днів х 245,56 грн з врахуванням отриманого позивачем доходу в розмірі 55161,96 грн). При цьому, з вказаної суми слід відрахувати податки, збори та інші обов'язкові платежі, які утримуються із сум доходу, нарахованого на користь фізичної особи.

Враховуючи те, що оскаржувана постанова суду прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її скасування та прийняття нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року у справі № 809/763/14 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати неправомірними дії Державного комітету України із земельних ресурсів щодо видачі наказу № 371-кт від 14.11.2011 року про звільнення з посади першого заступника начальника Головного управління Державного комітету України із земельних ресурсів в Івано-Франківській області на підставі п. 5 ч.1 ст. 40 Кодексу Законів про працю України.

Скасувати наказ Державного комітету України із земельних ресурсів № 371-кт від 14.11.2011 року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області з 15.11.2011 року.

Стягнути з Головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 182049 грн без врахування належних до сплати податків і платежів.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий Л.П. Іщук

Судді: Р.В. Кухтей

ОСОБА_4