Ухвала

від 24.09.2015 по справі 813/3267/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2015 року Справа № 876/9691/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Престиж-Захід» до Державної податкової інспекції у місті Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Престиж-Захід» (далі - ТОВ «Престиж-Захід») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ м. Червонограді») про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1 та № 000472200 від 14 лютого 2014 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області № НОМЕР_1 та № 000472200 від 14 лютого 2014 року.

Із таким судовим рішенням не погодилася ДПІ м. Червонограді та подала апеляційну скаргу, в якій вказала, що судом першої інстанції неповно досліджені обставини справи, не встановлено всіх фактів, не надано їм належної оцінки, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Так, апелянт зазначив, що відповідач безпідставно дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки за наслідками перевірки було встановлено, що позивач безпідставно включив до податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат витрати, здійснені в ході здійснення фінансово-господарської діяльності з контрагентом ПП «Аеромакс-Сервіс», який не має потенційних можливостей, необхідних для здійснення певного технологічного процесу та проведення відповідної господарської діяльності. Також позивачем не надано для перевірки товаро-транспортні накладні на підтвердження факту транспортування придбаного товару до місця призначення, не надано даних про особу, яка отримувала матеріальні цінності та журнал реєстрації довіреностей. Перевіркою не підтверджено реальність здійснених господарських операцій вищезазначених підприємств, що позбавляє права платника податку на віднесення до податкового кредиту податку на додану вартість, отриманого від таких постачальників, а також віднесення до валових витрат. Апелянт вважає первинні документи, оформлені внаслідок здійснення таких господарських операцій такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та не відображають сутність господарської операції і, відповідно, не створюють будь-яких змін в активах підприємства. Враховуючи викладене, апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Судом було здійснено заміну відповідача на Державну податкову інспекцію у м. Червонограді Головного управління ДФС у Львівській області у зв’язку з реорганізацією установи.

Представник апелянта ОСОБА_1 у судовому засіданні просила задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржувану постанову. Зазначила, що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи, адже відсутні всі належні первинні документи на підтвердження реальності виконання позивачем угод з його контрагентом ПП «Аеромакс-Сервіс», зокрема відсутні товаро-транспортні накладні на підтвердження перевезення товару з міста Харкова до Львівської області, сертифікати якості на отриманий товар. Під час перевірки не було підтверджено факт виписки довіреностей на отримання товару від постачальника.

Позивач у судове засідання повторно не з’явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що є підставою для розгляду справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у м. Червонограді проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Престиж-Захід» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні господарських операцій з ПП «Аеромакс-Сервіс» за період з 1 листопада 2010 року по 31 грудня 2010 року.

За результатами перевірки складено акт № 541/220/25550718 від 13. 02.2013 року. Згідно його висновків встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, в результаті чого завищено значення податкового кредиту з ПДВ та відповідно занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету всього на суму 113422,51 грн., в тому числі за листопад 2010 року на суму 35158,20 грн., за грудень 2010 року на суму 78264,31 грн.; п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.1997 року № 283/97-ВР, в результаті чого завищено суму валових витрат на суму 567112,55 грн., відповідно занижено податок на прибуток на суму 141778,14 грн., в т.ч. за 4-й квартал 2010 року на суму 141778,14 грн. (звітний (податковий) період - рік 2010) (т. 1, а.с.26).

14 лютого 2014 року відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: № НОМЕР_1 за платежем податок на додану вартість на загальну суму 97830,39 грн. (в т.ч. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 19566,08 грн.); № НОМЕР_2 за платежем податок на прибуток на загальну суму 177222,68 грн. (в т.ч. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 35444,64 грн.).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про незаконність цих рішень з таких підстав.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит визначений як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічно, поняття податкового кредиту і його формування із 01.01.2011 року врегульовано підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14, пунктоми 198.2, 198.3 статті 198 та статтею 200 Податкового кодексу України.

За змістом вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподатковування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених, нарахованих протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, встановлених підпунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість та валових витрат є факт придбання товарів, робіт чи послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит і валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість і податку на прибуток підприємств має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів, робіт чи послуг або в разі, якщо придбані товари, роботи чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість і обчислення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.10.2010 року між позивачем та ПП «Аеромакс-Сервіс» укладено договір поставки товарів № 01/10 (т. 1 а.с. 35), відповідно до якого ПП «Аеромакс-Сервіс» взяв на себе зобов’язання здійснити позивачу поставку будівельних матеріалів, а покупець - прийняти товар та своєчасно здійснити оплату на умовах даного договору. Асортимент товару, його кількість, дата поставки і ціна визначаються згідно накладних про прийняття - передачу товару (накладні). Ціни на кожну наступну поставку встановлену в накладних. Накладні мають силу протоколу узгодження ціни є підставою для проведення розрахунку, вони мають також силу додатків до даного Договору і є його невід'ємною частиною (п. 1.1 - 1.3 Договору). Умови та строки поставки кожної партії узгоджуються сторонами у момент формування заявки. Приймання товару здійснюється згідно з Інструкціями П-6 та П-7, затвердженими Постановами Держарбітражу при ОСОБА_2 СРСР від 15.06.1965 року та від 25.04.1966 року. Перехід права власності на поставлену партію відбувається в момент підписання накладної (п. 2.1-2.3, 2.6 Договору). Товар повинен бути упакований в тару, яка відповідає вимогам ГОСТів чи технічним умовам та забезпечує збереження товару під час транспортування та зберігання. Якість продукції, що поставляється, повинна повністю відповідати ГОСТам чи технічним умовам (п. 3.1, 3.2 Договору). Форма оплати - протягом 14 календарних днів від дати отримання товару шляхом перерахування суми вартості товару у безготівковому порядку в гривнях на поточний банківський рахунок постачальника. Загальна сума договору складає суму всіх накладних, на підставі яких здійснюється постачання продукції у відповідності з цим договором (п. 4 Договору).

На підтвердження факту реальності господарських операцій між позивачем та ПП «Аеромакс-Сервіс» та права на формування податкового кредиту подано копії податкових накладних: № НОМЕР_3 від 13.12.2010 року; № НОМЕР_4 від 10.12.2010 року; № НОМЕР_5 від 03.12.2010 року; № НОМЕР_6 від 07.12.2010 року; № 121700001 від 17.12.2010 року; № НОМЕР_7 від 20.12.2010 року; № НОМЕР_8 від 24.12.2010 року; № НОМЕР_9 від 23.12.2010 року; № НОМЕР_10 від 28.12.2010 року; № НОМЕР_11 від 28.12.2010 року; № НОМЕР_11 від 21.12.2.2010 року; № НОМЕР_12 від 15.12.2010 року; № НОМЕР_13 від 16.12.2010 року; № НОМЕР_14 від 02.12.2010 року; № НОМЕР_15 від 08.12.2010 року; № НОМЕР_16 від 06.12.2010 року; № НОМЕР_17 від 14.12.2010 року; № НОМЕР_18 від 02.12.2010 року; № НОМЕР_19 від 15.11.2010 року; № НОМЕР_20 від 12.11.2010 року; № НОМЕР_21 від 03.11.2010 року; № НОМЕР_22 від 04.11.2010 року; № НОМЕР_23 від 11.11.2010 року; № НОМЕР_24 від 09.11.2010 року; № НОМЕР_25 від 08.11.2010 року; № НОМЕР_26 від 05.11.2010 року; № НОМЕР_27 від 02.11.2010 року; № НОМЕР_28 від 01.11.2010 року; № НОМЕР_19 від 15.11.2010 року; № НОМЕР_29 від 22.11.2010 року (т. 1, а.с. 49-65, 78-89).

Також до матеріалів справи приєднано копії реєстрів отриманих та виданих податкових накладних за 2010 рік № 11 (листопад) та № 12 (грудень) (т. 1 а.с.40-44, 45-48);

Копіями видаткових накладних № РН-12117012 від 17.12.2010 року; № РН-1215023 від 15.12.2010 року; № РН-1220022 від 20.12.2010 року; № РН-1216021 від 16.12.2010 року; № РН-1224015 від 24.12.2010 року; № РН-1223013 від 23.12.2010 року; № РН-1221009 від 21.12.2010 року; № РН-1210029 від 10.12.2010 року; № РН-1214017 від 14.12.2010 року; № РН-1203025 від 03.12.2010 року; № РН-1202027 від 02.12.2010 року; № РН-1208014 від 08.12.2010 року; № РН-1206021 від 06.12.2010 року; № РН-1202026 від 02.12.2010 року; № РН-1213012 від 13.12.2010 року; № РН-1228022 від 28.12.2010 року; № РН-1103023 від 03.11.2010 року; № РН-1102054 від 02.11.2010 року; № РН-1118031 від 18.11.2010 року; № РН-1104027 від 04.11.2010 року; № РН-1105029 від 05.11.2010 року; № РН-1108032 від 08.11.2010 року; № РН-1111033 від 11.11.2010 року; № РН-1112021 від 12.11.2010 року; № РН-1109024 від 09.11.2010 року; № РН-1115033 від 15.11.2010 року; № РН-1122042 від 22.11.2010 року; № РН-1101094 від 01.11.2010 року (т. 1, а.с. 66-76, 90-96) підтверджено факт передачі товару покупцю.

Кількість, ціна та асортимент товару в податкових накладних відповідає кількості, ціні та асортименту, вказаному у видаткових накладних.

Факт оплати товару підтверджено копіями платіжних доручень: № 636 від 15.12.2010 року; № 628 від 13.12.2010 року; № 668 від 28.12.2010 року; № 625 від 08.12.2010 року (т. 1 а.с. 36-39);

На підтвердження надання ТОВ «Престиж-Захід» повноважень певним особам на отримання товару від постачальника надано копії довіреностей на одержання цінностей від ПП «Аеромакс-Сервіс» № 67 від 02.12.2010 року та № 80 від 15.12.2010 року (т. 1 а.с. 77), а також витяг з журналу реєстрації довіреностей (т. 2, а.с.18-20).

Копіями актів списання матеріалів за листопад - грудень 2010 року (т. 1 а.с. 133-155), книги оборотних відомостей по товарно-матеріальних рахунках за жовтень-грудень 2010 року підтверджено подальший рух товару при здійсненні господарської діяльності позивача (т. 2, а.с. 1-15).

Також у матеріалах справи наявні докази подальшого використання придбаних будівельних матеріалів при виконанні позивачем робіт по реконструкції будівель центральної міської лікарні з метою влаштування пологового будинку в м. Червоноград Львівської області на підставі відповідних договорів підряду. Це: копії актів приймання виконаних підрядних робіт № 5 за листопад 2010 року, № 6 за листопад 2010 року; № 7 за листопад 2010 року, № 10 за грудень 2010 року, № 12 за грудень 2010 року, № 13 за грудень 2010 року, № 14 за грудень 2010 року, № 17 за грудень 2010 року (т. 1 а.с. 100-132); копії прибуткових ордерів товарно-матеріальних цінностей на об'єкт реконтрукція будівель (т. 1, а.с. 185-196).

Крім того, згідно довідки № 23-01/42 від 16.08.2011 року контрольно-ревізійного відділу у Сокальському районі і м. Червонограді у результаті зустрічної звірки з метою документального підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків із Червоноградською центральною міською лікарнею у ТОВ «Престиж-Захід» за період з 01.10.2010 року по 01.07.2011 року підтверджено вид, обсяг і якість операцій та розрахунків позивача із Червоноградською центральною міською лікарнею за період з 01.10.2010 року по 01.07.2011 року (т. 1, а.с. 161-163).

Характер придбаних товарів, його використання відповідає напрямкам діяльності підприємства.

Доводи податкового органу про непідтвердження реальності господарських операцій через відсутність документального підтвердження перевезення товару, суд правильно відхилив, оскільки згідно договору між позивачем та ПП «Аеромакс-Сервіс» відсутнє зобов'язання перевезення вантажів.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 р. за № 363 визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників. Обов'язковою ознакою існування господарських відносин, до яких застосовуються ці Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні крім статусу сторін які передбачають наявність певних прав та існування певного обсягу обов'язків, передбачають існування договору про перевезення вантажів, яким є двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання.

Загальні положення про перевезення містяться у ЦК України, зокрема ч. 1 ст. 908 ЦК зазначає, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. У ч. 2. ст. 908 ЦК України зазначено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Перевезенням вантажів у ч. 1 ст. 306 ГК України визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. У ч. 2 ст. 306 ГК зазначено, що суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Відповідно до ст. 307 ГК за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Аналогічні положення містяться у ст. 909 ЦК України.

Зважаючи на той факт, що ПП «Аеромакс-Сервіс» передало позивачеві товар в межах правових відносин, які ґрунтувалися на господарському зобов'язанні поставки, жодних відносин по перевезенню вантажу у позивача не виникло, як наслідок у позивача не виникло обов'язку оформляти товарно-транспортну накладну, оскільки жодного переміщення товару в рамках договору перевезення під час виконання договору купівлі-продажу позивачем не здійснювалося.

Твердження апелянта про фіктивність угоди через відсутність товарно-супровідних документів є безпідставним, оскільки відсутність товарно-транспортні накладні є обов'язковими у межах договору перевезення, учасниками якого є перевізник та замовник транспортних послуг.

Таким чином, первинними документами підтверджено рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, а також встановлено наявність зв'язку між фактом придбання товарів із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

Фактично висновки акту перевірки податкового органу грунтуються виключно на висновках акту про неможливість зустрічної податкової перевірки контрагента позивача, що є неприпустим.

Слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність наявність (відсутність) підстав для виникнення податкових зобов'язань платника податку від дій його контрагента, фактичної сплати ним податку до бюджету, законності ведення податкового обліку, перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Суд першої інстанції правильно врахував, що податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичних господарських відносин з контрагентом позивача та наявності факту узгодженості їх дій з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями постачальника.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

У той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення є протиправними і постанова Львівського окружного адміністративного суду є обґрунтованою і законною.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду немає.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року у справі № 813/3267/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Большакова

Судді І.В. Глушко

ОСОБА_3

Повний текст виготовлено 29 вересня 2015 року.