Ухвала

від 30.09.2015 по справі 813/3199/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року Справа № 876/8911/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Кушнерика М.П., Старунського Д.М.,

з участю секретаря судового засідання - Волошин М.М.,

представника позивача- Кузіва П.Г.

представника відповідача- Іванського В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (правонаступник- Дрогобицька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2014 року у справі за позовом Приватного підприємства «Санаторно- готельний комплекс «Дніпро-Бескид» до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в :

Позивач - ПАТ В«Саніторно-готельний комплекс В«Дніпро-БескидВ» звернувся в суд з позовом до відповідача - Дрогобицької ОДПІ, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 14 січня 2014 року, яким позивачу донараховано грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1268585,00 грн. (в т.ч. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 321901,00 грн.) та № НОМЕР_2 від 25 лютого 2014 року, яким позивачу донараховано грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 67912,00 грн. (за основним платежем).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення- рішення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області № НОМЕР_1 від 14 січня 2014 року. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення- рішення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області № НОМЕР_2 від 25 лютого 2014 року.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що зміст вищенаведених договорів страхування фінансових ризиків та страхування відповідальності перед третіми особами, в кінцевому результаті, стосується страхових випадків при завданні шкоди третім особам (застрахованим особам та членам їх сімей). Випадки настання фінансового ризику відсутні, а тому позивач не поніс жодних збитків. ПАТ В«Саніторно-готельний комплекс В«Дніпро-БескидВ» всупереч вимогам чинного законодавства України до перевірки не представив страхові поліси чи договори страхування оформлені на фізичних осіб, платіжні документи про оплату фізичними особами страхових платежів, документи, що підтверджують включення страхових платежів у вартість санаторно-курортних путівок, будь-які інші документи, що свідчать про надання послуг страхування таким особам, їх обізнаність про те, що вони застраховані, документів на підтвердження одержання третіми особами послуг страхування ПАТ В«СК В«СКАЙДВ» , оскільки надані до перевірки акти виконаних робіт не містять переліку застрахованих осіб. Апелянт також звертає увагу на перевищення межі звичайної ціни страхових тарифів таких видів страхування на момент укладення вищевказаних договорів та зайве віднесення позивачем до складу валових витрат страхових платежів, що підтверджується актом Вишгородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області про результати планової документальної виїзної перевірки ПАТ В«СК В«СКАЙДВ» № 746/22-00/16295210 від 15 липня 2013 року з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року, відповідно до якого ПАТ В«СК В«СКАЙДВ» укладало нікчемні угоди на перестрахування з ТДВ В«СтраховикВ» , ПАТ В«СК В«Прогрес-ФондВ» , ТДВ В«СК В«Відродження УкраїниВ» , ТДВ В«СПК В«Впевненість-БезпекаВ» шляхом перерахування отриманих страхових платежів. Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача (апелянта) - ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необгрунтованими. Просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.

Представник позивача- Кузів П.Г. у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 14 по 20 листопада 2013 року Дрогобицька ОДПІ провела позапланову виїзну документальну перевірку ПАТ В«Санаторно-готельний комплекс В«Дніпро-БескидВ» (код ЄДРПОУ 22347313) з питання дотримання вимог податкового законодавства по операціях щодо придбання товарів (робіт, послуг) у ПАТ В«СК В«СКАЙДВ» код за ЄДРПОУ 16295210 за період з 01 липня 2010 року по 31 жовтня 2012 року та використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності вказаного платника податків, якою встановлено порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України В«Про оподаткування прибутку підприємствВ» в; п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.п. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 946684,00 грн.

За результатами перевірки складено Акт № 247/22-11/22347313 від 27 листопада 2013 року.

На підставі вказаного акта Дрогобицька ОДПІ прийняла податкові повідомлення- рішення № НОМЕР_1 від 14 січня 2014 року, яким позивачу донараховано грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1268585,00 грн. (в т.ч. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 321901,00 грн.) та № НОМЕР_2 від 25 лютого 2014 року, яким позивачу донараховано грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 67912,00 грн. (за основним платежем).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з недоведеності податковим органом обставин, які б свідчили про заниження податку на прибуток приватних підприємств, оскільки позивачем для перевірки представлено податковому органу ряд документів, які є належним підтвердженням реальності операцій між позивачем та контрагентом, а також свідчать про належне документування їх здійснення і вказують на коректність обчислення та сплати податку на прибуток приватних підприємств. Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі помилкових висновків Дрогобицької ОДПІ про порушення ПАТ В«Саніторно-готельний комплекс В«Дніпро-БескидВ» податкового законодавства.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з наступного.

Згідно з п.138.1, п.138.2 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.

Згідно з п.п. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 ПК України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Аналогічні приписи були передбачені у Законі України В«Про оподаткування прибутку підприємствВ» .

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ В«Санаторно-готельний комплекс В«Дніпро-БескидВ» та Виконавча дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (Замовник) уклали договори щодо надання послуг, а саме: Договір № 428/06/09 від 30 грудня 2009 року (загальна вартість послуг за цим договором складає з ПДВ 4623255,00 грн.) з додатками; Додатковий договір № 1 до Договору № 428/06/09 від 30 грудня 2009 року від 14 травня 2010 року з додатками (загальна вартість послуг за цим договором складає з ПДВ 8308755,00 грн.), Додатковий договір № 2 до Договору № 428/06/09 від 30 грудня 2009 року від 11 червня 2010 року з додатками (загальна вартість послуг за цим договором складає з ПДВ 13829655,00 грн.), Додатковий договір № 3 до Договору № 428/06/09 від 30 грудня 2009 року від 28 липня 2010 року з додатками (загальна вартість послуг за цим договором складає з ПДВ 17563140,00 грн.), договір про закупівлю за державні кошти № 769/06/11 від 08 лситопада 2011 року (загальна вартість послуг за цим договором складає з ПДВ 5528628,00 грн.) з додатками; Договір про закупівлю за державні кошти № 960/06/12 від 24 квітня 2012 року (загальна вартість послуг за цим Договором становить з ПДВ 4130595,00 грн.) з додатками Додатковий договір № 1 до Договору № 960/06/12 від 24 квітня 2012 року від 28 квітня (ціна цього договору з ПДВ становить 4120725,00 грн.), Додатковий договір № 2 до Договору № 960/06/12 від 24 квітня 2012 року від 18 жовтня 2012 року; Додатковий договір № 3 до Договору № 960/06/12 від 24 квітня 2012 року від 17 грудня 2012 року з додатками (ціна цього Договору становить з ПДВ 4944870,00 грн.).

На виконання вищевказаних договорів ПАТ В«Санаторно-готельний комплекс В«Дніпро-БескидВ» з ПАТ В«СК В«СКАЙДВ» укладено ряд господарських договорів страхування фінансових ризиків та договори добровільного страхування відповідальності перед третіми особами.

Позивач (страхувальник) та ПАТ В«СК В«СКАЙДВ» (страховик) уклали договори добровільного страхування фінансових ризиків, за якими вигодонабувачем визначено Виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а саме: № 480/1-63 від 01 липня 2010 року (загальна страхова сума - 5520900,00 грн. безумовна франшиза - 2% від страхової суми на квартал, річний страховий тариф -13,8 % від загальної страхової суми, сума загального страхового платежу - 761884,20 грн.); № 657-63 від 10 вересня 2010 року (загальна страхова сума - 3737580,00 грн., безумовна франшиза - 2% від страхової суми на квартал, річний страховий тариф - 13,8 % від загальної страхової суми, сума загального страхового платежу - 515786,04 грн.); № 472-63 від 08 липня 2011 року (загальна страхова сума - 6678189,00 грн., безумовна франшиза - 2% від страхової суми на квартал, річний страховий тариф - 13,8 % від загальної страхової суми, сума загального страхового платежу - 921590,08 грн.); № 863-63 від 10 листопада 2011 року (загальна страхова сума - 5528628,00 грн., безумовна франшиза становить 2% від страхової суми на квартал, річний страховий тариф - 13,8 % від загальної страхової суми, сума загального страхового платежу - 762950,66 грн.), № 326-63 від 25 квітня 2012 року (загальна страхова сума - 4130595,00 грн., безумовна франшиза- 2% страхової суми, страховий - 9,72 % від загальної страхової суми за згодою сторін договору, страховий платіж - 401493,83 грн. без ПДВ); № 686-63 від 25 вересня 2012 року (загальна страхова сума - 8424045,00 грн., безумовна франшиза- 2% страхової суми, конкретний страховий тариф - 9,72 % від загальної страхової суми за згодою сторін договору, страховий платіж - 818817,17 грн., без ПДВ).

На виконання вищевказаних договорів представником позивача до матеріалів справи долучено копії відповідних актів виконаних робіт та платіжних доручень.

Також позивач (страхувальник) та ПАТ В«СК В«СКАЙДВ» уклали договори добровільного страхування відповідальності перед третіми особами, предметом яких є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним (його працівниками) шкоди фізичній особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі під час здійснення страхувальником господарської діяльності, а саме: № 327-45 від 25 квітня 2012 року (сукупний ліміт відповідальності - 4130000,00 грн. Страховий тариф 4,2 %, страховий платіж за - 173460,00 грн., безумовна франшиза - 2%; № 687-45 від 25 вересня 2012 року (сукупний ліміт відповідальності - 4130000,00 грн., страховий тариф - 4,2 %, страховий платіж - 353809,00 грн., безумовна франшиза - 2%.

На виконання вищевказаних договорів представником позивача до матеріалів справи долучено копії відповідних актів виконаних робіт та платіжних доручень.

Вказані документи надані контролюючому органу до перевірки, жодних застережень щодо таких не висловлено ні в акті перевірки, ні у судових засіданнях.

Сплачені за договорами кошти позивачем включено до Декларацій з податку на прибуток у складі витрат зі страхування.

Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток приватних підприємств грунтуються на тому, що зміст вищенаведених договорів страхування фінансових ризиків та страхування відповідальності перед третіми особами, в кінцевому результаті, стосується страхових випадків при завданні шкоди третім особам (застрахованим особам та членам їх сімей).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такі висновки податкового органу є помилковими, оскільки треті особи не є сторонніми фізичними особами для позивача, так як саме їм надавалися відповідні санаторно-курортні послуги, а тому страхування майнових інтересів ПрАТ В«СГК В«Дніпро-БескидВ» на випадок відшкодування шкоди таким особам під час надання вищевказаних послуг прямо пов'язане з господарською діяльністю позивача. Крім того, самими договорами страхування передбачено, що предметами таких є майнові інтереси позивача, що не суперечать чинному законодавству України, зокрема, при завданні шкоди фізичній особі або її майну, юридичній особі під час здійснення господарської діяльності ПАТ В«СГК В«Дніпро-БескидВ» .

Доводи апелянта в цій частині є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає також безпідставними покликання апелянта на відсутність випадків настання фінансового ризику у позивача та, відповідно, відсутність збитків, оскільки чинне податкове законодавство не вимагає оцінки реальності настання чи ненастання таких ризиків у майбутньому під час віднесення витрат зі страхування до валових витрат із страхування, також не ставить у залежність право платника податків на віднесення до валових витрат витрати зі страхування ризиків від типу ризику, настання страхового випадку чи одержання страхового відшкодування.

Колегія суддів не приймає до уваги покликання апелянта те, що позивач всупереч положенням чинного законодавства України на вимогу податкового органу не представив до перевірки страхові поліси чи договори страхування оформлені на фізичних осіб, платіжні документи про оплату фізичними особами страхових платежів, документів, що підтверджують включення страхових платежів у вартість санаторно-курортних путівок, будь-яких інших документів, що свідчать про надання послуг страхування таким особам, їх обізнаність про те, що вони застраховані, документів на підтвердження одержання третіми особами послуг страхування ПАТ В«СК В«СКАЙДВ» , оскільки затребувані документи не мають жодного відношення до перевірки дотримання вимог податкового законодавства по операціях з ПАТ В«СК В«СКАЙДВ» , бо предметом договорів з контрагентом є майнові інтереси позивача, а не фізичних осіб, які одержували санаторно-курортні послуги від позивача.

Надані позивачем для перевірки первинні документи є належним підтвердженням того, що застраховані позивачем страхові ризики пов'язані з його господарською діяльністю, а саме з виконанням укладених з Виконавчою Дирекцією Фонду соцільного страхування з тимчасової втрати працездатності договорів про закупівлю за державні кошти із відповідними додатками та додатковими угодами, предметом яких є надання санаторно-курортних послуг застрахованим особам відповідно до таких договорів та свідчать про належне документування їх здійснення і вказують на коректність обчислення та сплати податку на прибуток приватних підприємств по таких операціях.

Колегія суддів також не приймає до уваги покликання апелянта на перевищення межі звичайної ціни страхових тарифів таких видів страхування на момент укладення вищевказаних договорів, як на доказ порушення податкового законодавства позивачем, оскільки додатком № 1 до Правил добровільного страхування фінансових ризиків ПАТ В«СК В«СКАЙДВ» визначені базові страхові тарифи та визначено, що в силу того, що ймовірність настання страхового випадку по даному виду страхування (страхування фінансових ризиків) не залежить від терміну страхування і страховий ризик носить швидкоплинний характер, то таблиця короткостроковості не застосовується, а страхові тарифи розраховуються на основі базових тарифів та коригувальних коефіцієнтів. У будь-якому випадку, при врахуванні усіх факторів, що впливають на ступінь страхового ризику та застосуванні корегувальних коефіцієнтів, кінцевий розмір страхового тарифу не може перевищувати 40% від страхової суми. Норматив витрат на ведення справи складає 30% в структурі викладених у додатку тарифів (лист-відповідь Національної комісієї, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №4570/13-6 від 02 червня 2014 року на звернення Дрогобицької ОДПІ №6991/10/13-01-10-02-10/747 від 25 березня 2014 року).

Таким чином, доводи апелянта в цій частині є безпідставними та не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу на те, що чинним податковим законодавством передбачена презумпція правомірності рішень платника податків, яка застосовується в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то рішення приймається на користь платника податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток. За змістом указаної норми відповідні витрати вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Крім того, необхідно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (ч.3 ст.228 ЦК України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Матеріалами справи підтверджено, що контрагент позивача - ПАТ В«СК В«СКАЙДВ» відповідно до ліцензій серії АВ № 429549; серії АВ № 546883; серії АД № 039870, ліцензій серії АВ № 546881 та серії АД № 039868, виданих Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг має право на заняття страховою діяльністю у формі добровільного страхування фінансових ризиків та право на заняття страховою діяльністю у формі добровільного страхування відповідальності перед третіми особами (крім цивільної відповідальності власників наземного транспорту, відповідальності власників повітряного транспорту, відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника), вказані ліцензії на час здійснення господарських операцій з позивачем не були анульовані, правочини з цим суб'єктом господарювання, а також первинні бухгалтерські та податкові документи не визнані у встановленому чинним законодавством України порядку недійсними.

Таким чином, покликання податкового органу на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом - ПАТ В«СК В«СКАЙДВ» , є безпідставними.

Покликання апелянта на зайве віднесення позивачем до складу валових витрат страхових платежів, що підтверджується актом Вишгородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області про результати планової документальної виїзної перевірки ПАТ В«СК В«СКАЙДВ» № 746/22-00/16295210 від 15 липня 2013 року з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року, відповідно до якого ПАТ В«СК В«СКАЙДВ» укладало нікчемні угоди на перестрахування з ТДВ В«СтраховикВ» , ПАТ В«СК В«Прогрес-ФондВ» , ТДВ В«СК В«Відродження УкраїниВ» , ТДВ В«СПК В«Впевненість-БезпекаВ» шляхом перерахування отриманих страхових платежів, є безпідставними, оскільки такий висновок контролюючого органу не ґрунтуються на нормах закону та не містить посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що б підтверджували наявність факту порушення податкового законодавства саме позивачем.

Чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Крім того, відповідно до п.1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року N 327 передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач повинен базувати свої висновки за результатами проведеної перевірки лише на підставі безпосереднього дослідження первинних документів.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на включення відповідних коштів до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств достатньо наявності належним чином оформлених документів.

Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 14 січня 2014 року та №0001202211 від 25 лютого 2014 року прийняті неправомірно та підлягають скасуванню.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів прийшла до переконання про те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2014 року у справі № 813/3199/14- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді М.П. Кушнерик

ОСОБА_2

Повний текст ухвали виготовлено 05 жовтня 2015 року.