ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 вересня 2015 року м. Київ К/800/45152/14
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), суддів Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,
при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за
касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2014 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2014 року
у справі № 826/5056/14
за позовом Консорціуму «ЄДАПС»
до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
в с т а н о в и в:
Консорціум «ЄДАПС» звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2014 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 20.03.2014 року № 0018301501, № 0018311501, № 00183211501.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
У судовому засіданні представники позивача проти касаційної скарги заперечували та провили у її задоволенні відмовити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлений належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки Консорціума «ЄДАПС» з питання законності декларування в податковій декларації з ПДВ суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів (рядок 23.2 декларації) за серпень 2013 року, за вересень 2013 року, за жовтень 2013 року, за листопад 2013 року та залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації) за листопад 2013 року, відповідачем складено акт від 25.02.2014 року №1741/26-51-15-01-11/32912741, яким встановлено порушення: - п. 85.2 ст. 85, п.п. 44.1, 44.3, 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податкові зобов'язання (р.9 декларації) на суму ПДВ 10 837 813, 00 грн. та податковий кредит (р.17 декларації) на загальну суму ПДВ 10 215 214, 00 грн., що призвело до завищення позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (р.18 декларації) на суму 622 599, 00 грн. в податковій звітності з податку на додану вартість за вересень 2013 року; - абз. «а» п. 200.4 ст. 200, п. 85.2 ст. 85, п.п. 44.1, 44.3, 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2013 року на суму 4 300 970, 00 грн.; - абз. «а» п. 200.4 ст. 200, п. 85.2 ст. 85, п.п. 44.1, 44.3, 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2013 року на суму 5 586 730, 00 грн.; - абз. «а» п. 200.4, абз. «а» п. 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України, пп.пп. 4.6.5, 4.6.6 розд. 5 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року №1492, в результаті чого завищено значення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за жовтень 2013 року на суму 282 257, 00 грн. (р. 24), чим занижено значення бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2013 року на суму 282 257, 00 грн. (р. 23.2); - абз. «а» п. 200.4, абз. «а» п. 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України, пп.пп. 4.6.5, 4.6.6 розд. 5 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року №1492, в результаті чого завищено значення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за листопад 2013 року на суму 1 121 946, 00 грн. (р. 24), чим занижено значення бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2013 року на суму 1 121 946, 00 грн. (р. 23.2).
На підставі акта перевірки 20.03.2014 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: - №0018301501, яким зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 9 887 700, 00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 2 471 925, 00 грн.; - №0018321501, яким збільшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 1 121 946, 00 грн.; - №0018311501, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 1 404 203, 00 грн.
Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та протиправності прийнятих податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи таке.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
В силу п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При цьому, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.3 статті 200 Податкового кодексу України).
Тобто при виникненні від'ємного значення платник податку повинен: або врахувати його в рахунок зменшення існуючого податкового боргу; або, у разі відсутності податкового боргу, віднести до складу податкового кредиту наступного періоду.
Водночас відповідно до п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Таким чином, чинне податкове законодавство не містить обов'язку платника податку, який має від'ємне значення податку на додану вартість, заявляти таку суму до бюджетного відшкодування, і, одночасно, не містить заборону на включення в повному обсязі такого від'ємного значення до податкового кредиту в наступному податковому періоді. При цьому не визначено жодних обмежень щодо періоду, протягом якого платник податку має право включати таке від'ємне значення до податкового кредиту.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.09.2013 року, 19.10.2013 року, 18.11.2013 року, 20.12.2013 року позивачем до податкового органу подано податкові декларації з податку на додану вартість за серпень, вересень, жовтень та листопад 2013 року, якими самостійно визначено суми, що підлягають бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів (р.23.2) в розмірі 4 300 970, 00 грн., 5 779 040, 00 грн., 1 987 479, 00 грн. та 1 952 910, 00 грн. відповідно.
Контролюючим органом встановлено, що від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (із зазначенням частки загальної суми податкового кредиту звітного (податкового) періоду, у якому виникло від'ємне значення ПДВ) за травень 2013 року, червень 2013 року, серпень 2013 року, жовтень 2013 року, листопад 2013 року виникло у зв'язку з реалізацією виробленої продукції організаціям (установам), які утримуються за рахунок бюджетних коштів, здійсненням експортних операцій по реалізації друкованої продукції у вигляді бланків паспортів на ювелірні вироби, системи «М-302» для лазерної та електронної персоналізації карток, системи для гравіювання паспортів при допомозі лазерного променя, що оподатковується за нульовою ставкою відповідно п. 195.1 ст. 195 Кодексу.
В ході перевірки виявлено завищення податкових зобов'язань та податкового кредиту за вищевказані періоди, що спричинило завищення суми бюджетного відшкодування за вересень 2013 року, серпень 2013 року та жовтень 2013 року та заниження суми бюджетного відшкодування.
Встановлено, що правомірність підтвердження декларування позивачем сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень-листопад 2013 року підтверджується наявними у матеріалах справи договором, актами прийому передачі, платіжними дорученнями, розрахунком коригування.
Виходячи з вищенаведених положень Кодексу, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань, що виникли протягом наступних звітних періодів, проте, за умови дотримання встановленої законодавцем вимоги, що передумовою цього є обов'язкове декларування суми бюджетного відшкодування, фактично сплаченої у попередніх податкових періодах.
Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.
За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.
З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.
Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 224 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 КАС України, суд
у х в а л и в:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2014 року у справі № 826/5056/14 - без змін.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 21.09.2015 |
Оприлюднено | 12.10.2015 |
Номер документу | 52129470 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Цвіркун Ю.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні