Ухвала

від 28.09.2015 по справі 2а/2370/5921/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2015 року м. Київ К/9991/43440/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Корсунь - Шевченківської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20.09.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012

у справі №2а/2370/5921/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо - будівельне підприємство «Сільбуд - Інвест»

до Державної податкової інспекції у Корсунь - Шевченківському районі Черкаської області

про скасування податкового повідомлення -рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 20.09.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Корсунь - Шевченківському районі Черкаської області від 08.07.2011 №000042303.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Ретоме» за період з 01.03.2011 по 31.03.2011, за результатами якої складено акт №244/2303/21374638 від 24.06.2011.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення ч.1,2 ст. 215, ст.ст.215, 216, 228 ЦК України, п.198.3, п. 198.4 ст.198, п.198.2 ст.198, п.п. 198.6. статті 198, п.п.201.1 ст.201, пп.201.2 статті 201, ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за березень 2011 року всього у сумі 618548,00 грн., що призвело до заниження р. 18 декларації за березень 2011 року «Позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду» в сумі 208820,00 грн. та завищення суми р.20.2 декларації «зарахування від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (рядок 19 - рядок 20.1) (значення цього рядка переноситься до рядка 21.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду)»за березень 2011 року на 409718,00 грн. та спричинило завищення р.24 «залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» декларації з ПДВ за березень 2011 року сумі 208820,00 грн. та р. 24 декларації з ПДВ за квітень 2011 року в сумі 409728,00 грн.

Дане порушення, на думку відповідача, виникло в результаті того, що господарська операція за березень 2011 року між позивачем та його контрагентом, не підтверджується, а носить ознаки фіктивності, тобто є такою, що вчинена без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися правочином між ними, у зв'язку із недостатністю у контрагента позивача матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення його діяльності, а також через порушення ст..203, 207, 215, 216, 228 ЦК України, оскільки оспорюваний договір не був спрямований на настання правових наслідків, обумовлених самим правочином.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.07.2011 №000042303, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на загальну суму 618548,00 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно встановлено обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст.198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10 ст.201 цього Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для підтвердження наявності підстав для включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбані товари до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Ретоме» укладено договору підряду №38 від 09.09.2010. Відповідно до умов вказаного договору та актів виконаних робіт підрядник (ТОВ «Ретоме») виконував наступні види робіт: стелі підвісні, електроосвітлення, телефонізація, опорядження підлоги, сантехнічні роботи, вентиляція, виконання оздоблювальних, сантехнічних та електромонтажних робіт в квартирах, слабострумні мережі, електроосвітлення, ізоляція трубопроводів, водопостачання та каналізація, опалення на об'єктах ТОВ ВБП «Сільбуд-Інвест» по вул. Вокзальній, 53 в смт. Глеваха Васильківського району, Київської області.

Розрахунки за виконані роботи ТОВ ВБП «Сільбуд-Інвест»з ТОВ «Ретоме» проведено шляхом видачі простих векселів, що передбачено умовами договору .

По факту виконання підрядних робіт ТОВ «Ретоме» надало ТОВ ВБП «Сільбуд-Інвест» податкові накладні на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит у відповідному періоді. Виконання вищезазначених підрядних робіт підтверджено податковим органом під час виходу його працівників на об?єкт будівництва.

З огляду на встановлене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи контролюючого органу щодо нікчемності вищезазначених договорів, оскільки, висновки щодо завідомої суперечності правочину інтересам держави та суспільства контролюючі органи можуть робити виключно в аспекті того, чи суперечить відповідний правочин фіскальним інтересам держави, забезпечення яких покладається на контролюючі органи. Наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваної угоди відповідачем не надано.

Натомість наявність у позивача належно оформлених первинних документів на підтвердження понесених витрат та податкового кредиту, які були належним чином відображені ним у податковому обліку, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні угоди та/або її виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, у справі не встановлено.

Позивач не може нести відповідальність як за несплату податків його контрагентом, так і за можливу недостовірність відомостей про нього, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності щодо такої.

Таким чином, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати, не спростовано. До того ж, податкова інспекція не довела невиконання, передбачених договорами, робіт.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та постановив обґрунтоване рішення, підстав для його скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Корсунь - Шевченківської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20.09.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун