Ухвала

від 07.10.2015 по справі 2а/0470/13121/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2015 року м. Київ К/800/13835/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Костенка М.І. Юрченко В.П.

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2011р.

та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 р.

у справі № 2а/0470/13121/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Ліго»

до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Ліго» (далі - позивач, ТОВ «Фірма «Ліго») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська, правонаступником якої є Лівобережна об'єднана державна податкова інспекція м. Дніпропетровська (далі - відповідач, Лівобережна ОДПІ м. Дніпропетровська), в якому просило суд: - визнати протиправними дії Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська щодо викладення в акті перевірки від 28.07.2011 р. № 3036/23-3/19305995 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Фірма «Ліго» з питань правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за квітень 2011 року» висновку про порушення ТОВ «Фірма «Ліго» частини першої статті 203, частин першої, другої статті 215, частини першої статті 216, статей 228, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах ТОВ «Фірма «Ліго»; - зобов'язати Лівобережну МДПІ м. Дніпропетровська відновити в електронній автоматизованій системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2011 року, поданої ТОВ «Фірма «Ліго».

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2011 р. адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними дії Лівобережної МДПІ в м. Дніпропетровську щодо викладення в акті від 28.07.2011 р. № 3036/23-3/19305995 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Фірма «Ліго» (ЄДРПОУ 19305995) з питань правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за квітень 2011 року» без винесення відповідного рішення; у задоволенні адміністративного позову в іншій частині - відмовлено; вирішено питання про судові витрати.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 р. постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2011 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково: зобов'язано Лівобережну ОДПІ м. Дніпропетровська відновити в електронній автоматизованій системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі з контрагентами податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2011 року подані ТОВ «Фірма «Ліго»; в іншій частині позову - відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2011 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.07.2011 р., відповідно до пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, посадовою особою Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Фірма «Ліго» з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за квітень 2011 року, за результатами якої складено акт від 28.07.2011 р. № 3036/23-3/19305995 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог частини першої статті 203, статей 215, 228, 622, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України) по правочинах, здійснених ТОВ «Фірма «Ліго» у квітні 2011 року з контрагентами-постачальниками, та вказано про відсутність об'єктів, які підпадають під визначення статей 185 - 203 розділу 5 Податкового кодексу України. Відтак, за твердженням перевіряючого, дані, відображені ТОВ «Фірма «Ліго» у декларації з податку на додану вартість за квітень 2011 року з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями не є дійсними.

Податкові повідомлення-рішення за наслідками перевірки не виносились, однак, на підставі акту від 28.07.2011 р. № 3036/23-3/19305995 податковим органом вчинено дії щодо корегування у електронній базі даних - в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, задекларованих ТОВ «Фірма «Ліго» податкових зобов'язань та податкового кредиту у податкових деклараціях з податку на додану вартість за період, що перевірявся.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська щодо викладення в акті перевірки від 28.07.2011 р. № 3036/23-3/19305995 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Фірма «Ліго» з питань правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за квітень 2011 року» висновку про порушення позивачем положень Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах ТОВ «Фірма «Ліго», виходив з того, що висновки податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами зроблені відповідачем з перевищенням компетенції, та зроблені взагалі без дослідження відповідачем первинних документів складених за спірними господарськими операціями, лише з даних автоматизованих інформаційних систем.

Суд апеляційної інстанції постанову окружного адміністративного суду скасував та прийняв нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська щодо викладення в акті перевірки від 28.07.2011 р. № 3036/23-3/19305995 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Фірма «Ліго» з питань правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за квітень 2011 року» висновку про порушення позивачем положень Цивільного кодексу України, виходячи з того, що зазначені оскаржувані дії відповідача не є юридично значимими для позивача.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Згідно пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності).

Відповідно до пункту 3 оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за № 34/18772, акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно абзацу четвертого пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України у разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

З наведеного вбачається, що акт перевірки є носієм доказової інформації, яка в подальшому має використовуватися контролюючим органом для прийняття рішення щодо визначення платникові податків грошових зобов'язань. При цьому акт складається посадовими особами контролюючого органу і не містить волевиявлення самого органу щодо виявлених посадовими особами фактів.

Крім того, висновки акту перевірки не є остаточними, оскільки платник податків вправі надати свої заперечення до відповідного акту, які можуть бути в подальшому враховані контролюючим органом під час вирішення питання про здійснення нарахування грошових зобов'язань за результатами перевірки. Висновки ж посадових осіб, зазначені в акті перевірки, є лише думкою цих осіб щодо поведінки платника податків. Питання щодо визначення грошового зобов'язання платників податків за результатами перевірок, відповідно до статті 58 Податкового кодексу України, вирішує контролюючий орган, а не посадові особи, що здійснювали перевірку.

Згідно з пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником).

Отже, судом першої інстанції не враховано того, що суди не повинні оцінювати будь-які висновки, викладені в актах, що складаються за результатами спірних перевірок.

Відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду по суті в порядку адміністративного судочинства є не будь-які рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а лише ті, що породжують права та обов'язки учасників спірних відносин.

В свою чергу, висновки, викладені в акті податкової перевірки, не є предметом оскарження в адміністративному суді, оскільки не є обов'язковими ані для платника податків, ані для керівника контролюючого органу. Останній оцінює викладені в акті перевірки доводи і в разі наявності податкових порушень приймає податкове повідомлення-рішення, яке і визначає грошові зобов'язання платникові податків.

Натомість висновки, викладені в акті перевірки, є лише відображенням фактичних дій податкових інспекторів-ревізорів та їх особистої думки, а тому не створюють жодних правових наслідків. Відповідно, акти перевірки не порушують права платників податків безвідносно до змісту таких актів, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовів щодо протиправності актів перевірки, а так само дій щодо включення до актів перевірки будь-яких даних (незалежно від того, яким чином сформульовані відповідні позовні вимоги).

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача відновити в електронній автоматизованій системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА показників податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2011 року поданої ТОВ «Фірма «Ліго», суд апеляційної інстанції, з висновками якого погоджується суд касаційної інстанції, виходив з наступного.

Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України є програмним продуктом, який було розроблено для реалізації Порядку взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 266 від 18.04.2008 р.

Згідно пункту 1.3 розділу 1 зазначеного Порядку для його реалізації створені відповідні програмні продукти, зокрема і «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», яка формується на підставі подання платниками податку на додану вартість розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів, а в пункті 2.8 встановлено, що працівники органу ДПС несуть відповідальність за відповідність інформації у базах податкової звітності даним податкових документів, наданих платником податку на додану вартість. Відповідно пункту 2.21 Порядку підсумки перевірок за результатами автоматизованого співставлення податкової звітності з податку на додану вартість на центральному рівні відображаються в додатку до акта перевірки (камеральної, документальної невиїзної, планової, позапланової перевірки) або довідки у розрізі періодів та операцій з одним контрагентом та фіксуються в АС «Аудит». По мірі підписання актів перевірки та узгодження податкових зобов'язань, визначених податковим повідомленням-рішенням, прийнятим за результатами таких перевірок, уточнюються результати автоматизованого співставлення на центральному рівні податкової звітності з податку на додану вартість за поданням підрозділу, яким завершено процедуру такого узгодження та яким прийнято таке повідомлення-рішення.

У податковому праві визнається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України, що у свою чергу виключає можливість застосування до платника негативних правових наслідків (зокрема, у вигляді вилучення з електронної бази даних задекларованих ним показників) до моменту донарахування платникові податкового зобов'язання в порядку статті 54 Податкового кодексу України та його узгодження.

Отже, будь-які зміни до інформаційних баз мають визнаватися протиправними, якщо відповідні дані не співпадають з узгодженими сумами (або іншими показниками) податкового обліку.

Згідно статті 54 Податкового кодексу України підставою для винесення контролюючим органом податкового повідомлення-рішення є факт як заниження, так і завищення платником податків грошових зобов'язань з податку (збору).

Будь-яких інших документальних підстав для виникнення чи зміни податкового обов'язку, в тому числі і у спосіб зменшення числового значення грошового зобов'язання з податку і збору, закон не містить.

Отже, складений податковим органом згідно положень Податкового кодексу України акт документальної перевірки не віднесений законодавством до кола обставин, котрі зумовлюють зміну розміру грошових зобов'язань з податку і збору.

Таким чином, у будь-яких інформаційних базах контролюючих органів підлягають відображенню, насамперед, числові показники розміру грошових зобов'язань з податку (збору), що містяться у складених платниками податків документах обов'язкової податкової звітності, поданих платниками податків до територіальних органів доходів і зборів та прийнятих останніми. Згадані показники підлягають незмінному збереженню до моменту набрання за правилами статті 56 Податкового кодексу України юридичної дії податковими повідомленнями-рішеннями, котрі прийняті контролюючими органами відповідно до статей 54 і 58 Податкового кодексу України.

Як вже зазначалося, у спірних правовідносинах відповідач податкових повідомлень-рішень не виносив, а отже у даному випадку жодних донарахувань позивачеві грошових зобов'язань (та, відповідно, їх узгодження) за наслідками проведення спірної перевірки здійснено не було, що свідчить про вчинення податковим органом дій всупереч наведеним вище нормам та про порушення права позивача.

При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.

У зв'язку з чим колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що в діях суду першої інстанції вбачається порушення норм права, що призвели до неправильного вирішення спору.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, отже, відсутні підстави для її задоволення.

Відповідно до частини третьої статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, а отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 р. у справі № 2а/0470/13121/11 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) В.П. Юрченко