Ухвала

від 21.09.2015 по справі 15/16/6/2956-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2015 року м. Київ К/800/14295/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М., Суддів Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., за участю секретаряЛатишевої Л.П. , за участю представників позивачане з'явився, відповідачане з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Хмельницької області Державної податкової служби

на постанову Господарського суду Хмельницької області від 22 вересня 2010 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року

у справі №15/16/6/2956-А

за позовом Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Хмельницької області Державної податкової служби

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвекор»

та Закритого акціонерного товариства «Інтерлит»

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та стягнення в дохід держави одержане за договорами,

ВСТАНОВИВ :

Державна податкова інспекція у м. Хмельницькому Хмельницької області Державної податкової служби (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвекор» (далі - відповідач 1) та Закритого акціонерного товариства «Інтерлит» (далі - відповідач 2) про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та стягнення в дохід держави одержане за договорами.

Постановою Господарського суду Хмельницької області від 22 вересня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідачі письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслали.

Відповідно до частини статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Протягом 2003 року між ТОВ «Укрвекор» (Продавець) та ЗАТ «Інтерлит» (правонаступник - ЗАТ «Поділля-Вторкольормет») (Покупець) укладались договори купівлі-продажу від 03 лютого 2003 року №0302/1, №0502/1, від 05 лютого 2003 року №0502/2, від 05 травня 2003 року №0505/1, від 10 червня 2003 року №1706/1 та додаткові угоди до них.

За результатом виконання вказаних договорів ТОВ «Укрвекор» видавало ЗАТ «Поділля-Вторкольормет» товарно-транспортні накладні та податкові накладні, які обліковані по бухгалтерському обліку ЗАТ «Поділля-Вторкольормет», а суми сплаченого при розрахунках ПДВ включені до податкового кредиту в періодах, в яких проведено розрахунки з ТОВ «Укрвекор», що підтверджується наданими позивачем в матеріалах справи копіями податкових накладних та особовими картками контрагента.

На виконання вимог зазначених угод за період з 01 грудня 2002 року по 30 вересня 2003 року ТОВ «Укрвекор» поставило ЗАТ «Інтерлит» товари на загальну суму 18 826 999,76 грн.

За поставлені товари ЗАТ «Інтерлит» розрахувалось у безготівковій формі шляхом перерахунку коштів у розмірі 18 826 999,76 грн. на рахунок ТОВ «Укрвекор».

За висновками податкового органу, укладені між відповідачами договори є таким, що укладені з метою завідомо суперечною інтересам держави, з огляду на що позивач звернувся до суду із позовом про визнання його недійсним на підставі статті 49 ЦК УРСР та стягнення коштів у дохід держави.

Вказані висновки позивача ґрунтуються на рішенні Соломянського районного суду м.Києва від 29 травня 2003 року у справі №2-1334, яким встановлено, що установчі документи та свідоцтво про реєстрацію ТОВ «Укрвекор» в якості платника податку на додану вартість визнані недійсними з мотивів наявності ознак фіктивного підприємництва у діяльності цього товариства.

Вказане судове рішення містить посилання на те, що установчі документи ТОВ «Укрвекор» є такими, що суперечать чинному законодавству України, оскільки в ході проведення податковим органом перевірки відомостей щодо засновників підприємства було встановлено, що підприємство за юридичною адресою не знаходиться, а ОСОБА_5, який є директором вказаного товариства до фінансово-господарської діяльності підприємства ніякого відношення не має та директором його ніхто не призначав.

Разом з тим, як встановлено попередніми судовими інстанціями, постановою т.в.о. начальника ХВ ПМ УПМ ДПА у Хмельницькій області від 05 серпня 2005 року про відмову у порушенні кримінальної справи за статтями 212, 364 Кримінального кодексу України відносно директора ОСОБА_6 та головного бухгалтера ОСОБА_7, у зв'язку з відсутністю в їх діях складу даних злочинів. У постанові зазначено, що проведеною додатковою перевіркою не доведено умисного укладення операцій ЗАТ «Поділля-Вторкольормет» із суб'єктами підприємницької діяльності, що містять ознаки «фіктивності», зокрема, при проведені операцій купівлі-продажу підприємство належним чином відображало операції по придбанню металобрухту в бухгалтерському та податковому обліках. Всі дані по придбанню брухту відображені в книзі придбання, яка прошита та пронумерована в установленому законом порядку.

Крім того, у матеріалах справи наявна постанова начальника ВДСБЕЗ Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві про відмову у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_5 на підставі пункту 2 статті 6 КПК України.

Так, наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням суду про визнання установчих документів однієї сторони договору недійсними, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам законодавства, чинного на момент вчинення спірних правовідносин, дотримання вимог законодавства при створенні підприємства, а не наявність протиправного умислу при укладенні конкретної угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.

Сам факт визнання недійсними установчих документів підприємства не тягне за собою безумовних висновків про недійсність усіх угод, укладених підприємством з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначено про те, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом ЦК УРСР, у редакції 1963 року, стаття 49 якого встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинність з 01 січня 2004 року.

При цьому, Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), який набрав чинності з вказаної дати, не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені статтею 49 ЦК УРСР .

Цим Кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, укладеною з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (статті 228 ЦК України ), не є адміністративно-правова конфіскація.

За змістом частини другої статті 5 ЦК України Кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

З огляду на викладене, застосування при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угоди, але відсутні в ЦК України на момент ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є необґрунтованим.

Судами попередніх інстанцій також обґрунтовано не взято до уваги посилання контролюючого органу на частину першу статті 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України) .

Відповідно до вимог пункту 1 Розділу ІХ «Прикінцеві положення» ГК України, кодекс набирає чинності з 01 січня 2004 року. Пунктом 4 Розділу ІХ «Прикінцеві положення» встановлено, що господарський кодекс застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями ГК України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Враховуючи те, що цивільні правовідносини, які виникли між відповідачами щодо купівлі-продажу існували протягом 2003 року і в повному обсязі були виконані до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ГК України обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій, що застосування частини першої статті 208 ГК України до спірних правовідносин є безпідставним.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої ат апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Хмельницької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Хмельницької області від 22 вересня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року у справі №15/16/6/2956-А залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.