Постанова

від 06.10.2015 по справі 823/4975/15

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року справа № 823/4975/15

м. Черкаси

16 год. 03 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді: Тимошенко В.П.,

за участю секретаря: Цаплі І.Ю.,

представника позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2 (за довіреностями),

представника відповідача - ОСОБА_3 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо - комерційна фірма «Піщємашснаб» до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

08 вересня 2015 року до суду з позовною заявою звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо - комерційна фірма «Піщємашснаб», в якій просить визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.12.2014 №0004002301 про донарахування податку на додану вартість в сумі 5286,00 грн та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1322,00 грн.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що оскаржуване рішення базується на акті позапланової виїзної перевірки від 18.11.2014 № 462/23-01-22-02/24358700 з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ТОВ «Відекс» за період з 01.07.2014 по 31.07.2014, згідно описово-мотивувальної частини якого фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом не відбувалися. Позивач вважає, що висновки акту побудовані виключно на припущеннях, господарські відносини між підприємствами оформлені відповідними первинними бухгалтерськими документами, відображені у податковій звітності позивача та фактично відбулися. Договірні відносини суб'єктів господарювання відбувалися у правовому полі, досягнуті угоди на момент проведення перевірки є чинними та не були визнані в законному порядку недійсними чи нікчемними, а тому податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення - рішення.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, судом встановлено таке.

З 14.11.2014 по 18.11.2014 головним державним ревізором-інспектором відділу планування та інформаційного забезпечення управління податкового аудиту ДПІ у м. Черкасах ГУ Міндоходів у Черкаській області проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо - комерційна фірма «Піщємашснаб» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ТОВ «Відекс» за період з 01.07.2014 по 31.07.2014.

За результатами перевірки складений акт від 18.11.2014 № 462/23-01-22-02/24358700, згідно з висновками якого встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема:

п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено занижено до сплати до бюджету податку на додану вартість за липень 2014 року в розмірі 5286, 00 грн.

На підставі акту перевірки 18.11.2014 № 462/23-01-22-02/24358700 відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення від 02.12.2014 №0004002301.

Дане податкове повідомлення-рішення, у відповідності до статті 56 ПК України, оскаржене позивачем в адміністративному порядку до Головного управління ДФС у Черкаській області.

Рішенням Головного управління ДФС у Черкаській області від 09.02.2015 № 2418/23-00-10-0210 податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Судом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо - комерційна фірма «Піщємашснаб» зареєстровано як суб'єкт господарювання - юридичну особу 12.08.1996 (ідентифікаційний код 24358700).

Вид діяльності позивача КВЕД 43.22 монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, КВЕД 46.69 оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням, КВЕД 46.73 оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (основний), КВЕД 47.52 роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах, КВЕД 33.12 ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення, КВЕД 33.20 установлення та монтаж машин і устаткування.

Суд зазначає, що згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

З наведених положень ПК України випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними). При цьому, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і щодо сплати ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат (правова позиція Вищого адміністративного суду України у справі К/800/30610/13 від 13 березня 2014 року).

Перевіряючи доводи представників сторін, аналізуючи письмові докази у справі, суд встановив, що між ТОВ «Відекс» (Постачальник) та ТОВ «Виробничо - комерційна фірма «Піщємашснаб» (Покупець) укладено угоди: від 08.07.2015 №3255 (а.с. 66-67), від 21.07.2015 №3488 (а.с.68-69) та від 30.07.2015 №3712 (а.с.70-71). За умовами даних угод Постачальник зобов'язується відпустити (поставити), а Покупець прийняти у власність і оплатити товар в узгоджених сторонами кількості та асортименті по цінах домовленості. Відпуск (поставка) товару здійснюється зі складу Постачальника самовивозом або за домовленістю сторін на протязі трьох днів після оплати. Відпуск (поставка) товарів супроводжується накладними з чітким переліком товарів, одиниць виміру, кількості, цін та суми вартості товарів.

На підтвердження виконання угод позивачем надано:

- видаткові накладні: від 21.07.2014 №308 (а.с. 73), 30.07.2014 №462 (а.с. 76);

- податкові накладні: від 21.07.2014 №308 (а.с.74), 30.07.2014 №462 (а.с. 77);

- рахунки-фактури: від 21.07.2014, від 30.07.2014 №3712.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон України № 996-XIV) первинний документ - це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Суд врахував статтю 9 Закону України №996, згідно з якою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас статтею 4 Закону України №996-XIV встановлений принцип превалювання сутності над формою, тобто, операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Обов'язковими реквізитами первинних документів відповідно до п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з пунктами 2.15-2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні бухгалтерські документи на операції, що суперечать законодавчим актам.

Суд звернув увагу, що копії вказаних ВН, наданих суду, не містять посилання на виписування саме до угод №3255, №3488 та №3712, неможливо встановити їх місце складання, так як графа місце складання не заповнена.

Надані в якості доказу замовлення товару рахунки-фактури не містять посилання на виписування саме до вищевказаних угод. Рахунок фактура від 21.07.2014 (а.с. 72) не містить номеру.

На підтвердження транспортування придбаного товару представниками позивача надані товарно-транспортні накладні - товарно-транспортні накладні:від 17.07.2014 №00000208 (а.с. 90), від 31.07.2014 №00000231 (а.с. 91), від 31.07.2014 №00000241 (а.с. 92).

В наданих ТТН вказано автомобіль ІСУЗУ №СА118АТ, який належить автомобільному перевізнику ФОП «ОСОБА_4 Іваносич», а до перевірки надано ТТН в яких вказано автомобіль DAIMLER-BENZ №38828ХА, автоперевізник ТОВ «Соланж-Трейд». Згідно АІС «Автомобіль», автомобіль марки DAIMLER-BENZ №38828ХА не зареєстрований за автоперевізником ТОВ «Соланж-Трейд».

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.97 № 363 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна (форма № 1-ТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів. (п.11.1 Правил №363).

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику (пункти 11.5 та 11.7 Правил №363).

Також суд зазначає, що представниками позивача не надано табель робочого часу посадових осіб та листи на відрядження посадових осіб на підтвердження здійснення господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Відекс», так як Угоди складені в м. Києві.

Суд зауважує, що згідно п. 198.1. ст. 198 цього ж Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2. статті 198 цього ж Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3. статті 198 цього ж Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього ж Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6. статті 198 цього ж Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього ж Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього ж Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними). При цьому, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Пункт 201.4 стаття 201 ПК України передбачає, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця та згідно з п.201.7 ст.201 ПК України складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Отже, для відображення господарської операції в податковому обліку недостатньо самого лише її документального оформлення. Господарська операція повинна фактично відбутися проте, в ході перевірки позивача виявлено, що його контрагенти - постачальники відображали в обліку господарські операції, які фактично не відбувалися, а тому первинні документи та податкові накладні за такими операціями, не мають юридичної сили і доказовості.

Суд звертає увагу на те, що в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» Вищий адміністративний суд України зазначив про те, що процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такий етап, як встановлення факту здійснення господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Обставиною, що виключає обґрунтованість заявленого позивачем податкового відшкодування, є безтоварний фіктивний характер здійснених операцій.

Тому в даному випадку наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому податкових накладних не є достатньою підставою для формування податкового кредиту, з урахуванням відсутності підтвердження реального здійснення господарської операції.

Суд наголошує на тому, що у разі якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит або валові витрати у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що надані до адміністративного позову та для перевірки документи не підтверджують реальний характер здійснення господарської операції, а тому не є належними документами на підтвердження права позивача на податковий кредит.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірного рішення покладено на відповідача.

В даному випадку відповідач довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень - рішень.

Таким чином суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення винесені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 56, 58, 86, 94, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до вимог статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строки та порядку, передбачені статтями 185-187 цього Кодексу.

Суддя В.П. Тимошенко

Повний текст складений та підписаний 09 жовтня 2015 року