Постанова

від 25.11.2015 по справі 823/4975/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/4975/15 Головуючий у 1-й інстанції: Тимошенко В.П.,

Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 листопада 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Піщємашснаб» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Піщємашснаб» до Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Піщємашснаб» (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - Відповідач, ДПІ у м. Черкасах ГУ Міндоходів у Черкаській області) у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.12.2014 № 0004002301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2015 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, з 14.11.2014 по 18.11.2014 ДПІ у м. Черкасах ГУ Міндоходів у Черкаській області проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Виробничо комерційна фірма «Піщємашснаб» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ТОВ «Відекс» за період з 01.07.2014 по 31.07.2014.

За результатами перевірки, контролюючим органом складено акт від 18.11.2014 № 462/23-01-22-02/24358700 (далі по тексту - акт перевірки).

Згідно із висновками акта перевірки, відповідачем встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), в результаті чого встановлено занижено до сплати до бюджету податку на додану вартість (далі по тексту - ПДВ) за липень 2014 року в розмірі 5 286, 00 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення від 02.12.2014 №0004002301.

Не погоджуючись із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні вимог адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані до адміністративного позову та для перевірки документи не підтверджують реальний характер здійснення господарської операції між позивачем та його контрагентом, а тому не є належними документами на підтвердження права позивача на податковий кредит.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Підставою для висновків податкового органу, які викладені в акті перевірки, щодо відсутності реальності господарських операцій, здійснених між ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Піщємашснаб» та ТОВ «Відекс» стало отримання акта перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 01.09.2014 №2659/26-55-22-08/390080345 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Відекс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.06.2014 року по 31.07.2014».

Висновки контролюючого органу викладені в акті перевірки в своєї більшості зроблені по ланцюгу контрагентів контрагента позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції не бере до уваги висновки податкового органу щодо нікчемності правочинів позивача з контрагентами, які зроблені на підставі вищезазначених актів перевірки виходячи з наступного.

В даному випадку наявність певної інформації, одержаної від інших підрозділів податкової служби чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не оформлена рішенням суб'єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності товари (роботи, послуги) не отримувались платником податків від його контрагента.

Крім того, податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Разом з тим, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що на час існування спірних правовідносин, ТОВ «Відекс» було належним чином зареєстровано як юридична особа та як платник податку на додану вартість, відтак останній мав належний обсяг правосуб'єктності для здійснення господарських операцій.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Таким чином, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що податковий орган ані в ході проведення перевірки, ані під час судового розгляду в суді першої інстанції не надав належних та допустимих доказів про невідповідність первинних бухгалтерських документів позивача вимогам чинного податкового законодавства.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори укладені між останнім та його контрагентами, мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що всі вищезазначені первинні бухгалтерські документи, які надані позивачем оформлені у відповідності до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та повністю відображають реальність проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Згідно із п.138.2. ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Відекс» (Постачальник) та ТОВ «Виробничо комерційна фірма «Піщємашснаб» (Покупець) укладено угоди: від 08.07.2014 №3255, від 21.07.2014 №3488 та від 30.07.2014 №3712.

За умовами зазначених угод Постачальник зобов'язується відпустити (поставити), а Покупець прийняти у власність і оплатити товар в узгоджених сторонами кількості та асортименті по цінах домовленості. Відпуск (поставка) товару здійснюється зі складу Постачальника самовивозом або за домовленістю сторін на протязі трьох днів після оплати. Відпуск (поставка) товарів супроводжується накладними з чітким переліком товарів, одиниць виміру, кількості, цін та суми вартості товарів.

На підтвердження виконання угод позивачем надано копії: видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних та рахунків-фактур.

Так, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що надані позивачем докази не є належними документами, які підтверджують право останнього на податковий кредит, зокрема:

- копії видаткових накладних не містять посилання на виписування саме до угод №3255, №3488 та №3712, неможливо встановити їх місце складання, так як графа місце складання не заповнена;

- надані рахунки-фактури не містять посилання на виписування саме вищезазначених

угод. Рахунок-фактура від 21.07.2014 не містить номеру;

- надані до позову товарно-транспортні накладні не можуть підтверджувати факт

перевезення товару за угодами №3255, №3488 та №3712;

- позивачем не надано табелю робочого часу посадових осіб, листів про відрядження

посадових осіб на підтвердження здійснення господарських операцій по

взаємовідносинах з ТОВ «Відекс», так як зазначені угоди складені в м. Києві.

Зазначені висновки та обґрунтування суду першої інстанції спростовуються доводами позивача, які викладені в апеляційній скарзі та наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назва документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її

оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала

участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, вищезазначена правова норма не містить вимогу про посилання на укладений між сторонами правочин, а тому вищезазначені первинні документи позивача складені відповідно до норм чинного законодавства.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в податковій накладній за липень 2014 року, міститься посилання на угоду укладену між ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Піщємашснаб» та ТОВ «Відекс» (а.с.74).

Щодо підтверджуючих документів на перевезення товарів за угодами №3255, №3488 та №3712, то такі доводи суд вважає необґрунтованими, оскільки чинне законодавство не передбачає для формування витрат (податкового кредиту) у платників податків обов'язкової наявності товарно-супровідних документів щодо перевезення товарів, тобто з метою податкового обліку така не застосовується.

Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-111 визначено, що перевезення вантажів здійснюється на підставі цивільно-правових договорів, без застереження щодо обов'язкового застосування ТТН, які за своєю суттю можуть бути тільки однією з рекомендованих форм договору перевезення.

Разом з тим, придбане позивачем у контрагента обладнання в межах господарської діяльності було продано для СТОВ «Птахоплемзавод Коробівський», ГІГІ «Панда» та ПАТ «Золотоніський маслоробний комбінат», що підтверджується первинними документами, які наявні в матеріалах справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при досліджені факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг, який декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, якщо контрагенти платника податків по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку податковим органом не доведена правомірність та обґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог чинного законодавства України, а тому воно підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Піщємашснаб» - задовольнити повністю.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2015 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Піщємашснаб» до Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області від 02.12.2014 №0004002301.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Епель О.В.

Карпушова О.В.