cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 жовтня 2015 року № 826/11801/15
В приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою у м. Києві по вул. Великій Васильківській, 81-а, Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Неограф Україна»
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В C Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Неограф Україна» звернулося до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 14 квітня 2015 року № 0003112203, № 0003092203 та № 0003102203.
В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на Конституцію України, Податковий кодекс України, Цивільний кодекс України, Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджений наказом Державної податкової адміністрації від 24 грудня 2010 року № 984, та зазначає, що податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 14 квітня 2015 року № 0003112203, № 0003092203 та № 0003102203 підлягають скасування, оскільки контролюючим органом при проведенні перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Неограф Україна» неправомірно зроблений висновок про те, що правочини вчинені за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Неограф Україна» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ньюіст Україна» не спричинили реального настання правових наслідків, оскільки господарські взаємовідносини між позивачем та його контрагентом підтверджуються необхідними первинними документами.
Представник відповідача заперечив по суті заявлених позовних вимог з огляду на положення Податкового кодексу України та зазначив, що Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві правомірно винесено податкові повідомлення-рішення від 14 квітня 2015 року № 0003112203, № 0003092203 та № 0003102203, оскільки реальність здійснення операцій за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Неограф Україна» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ньюіст Україна» не підтверджується первинними документами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Неограф Україна» є юридичною особою та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві.
В період з 11 березня 2015 року по 17 березня 2015 року на підставі направлення на перевірку від 11 березня 2015 року № 427/22-03 та наказу від 11 березня 2015 року № 470, згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Неограф Україна» щодо підтвердження господарських відносин по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ньюіст Україна» за період з 1 квітня 2011 року по 1 липня 2014 року.
За результатами проведеної перевірки Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві складено акт від 24 березня 2015 року № 164/1-22-03-34491433, яким встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Неограф Україна»:
- підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток за 2014 рік, на загальну суму 155 543 грн., в тому числі за 2014 рік на суму 155 543 грн.;
- пункту 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 170 790 грн., в тому числі за квітень 2014 року у сумі 127 191 грн., за травень 2014 року у сумі 18 675 грн., за червень 2014 року у сумі 24 924 грн., та завищено від'ємне значення по податку на додану вартість за червень 2014 року на суму 2 036 грн.
На підставі складеного акта перевірки Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення:
- від 14 квітня 2015 року № 0003112203, яким зменшено Товариству з обмеженою відповідальністю «Неограф Україна» розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2 036 грн.;
- від 14 квітня 2015 року № 0003092203, яким збільшено Товариству з обмеженою відповідальністю «Неограф Україна» суму грошового зобов'язання за основним платежем в розмірі 170 790 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 126 795 грн. за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), код платежу 14010100;
- від 14 квітня 2015 року № 0003102203, яким збільшено Товариству з обмеженою відповідальністю «Неограф Україна» суму грошового зобов'язання за основним платежем в розмірі 155 513 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 38 885,75 грн. за платежем: податок на прибуток.
Як встановлено під час розгляду справи, Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві під час проведення перевірки прийшла до висновку про неправомірність віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ та до валових витрат витрати по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ньюіст Україна», оскільки правочини вчинені за участю позивача та його контрагента не спричинили настання реальних правових наслідків.
Щодо визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток суд зазначає про наступне.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно зі статтею 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).
Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
У відповідності до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення (пункт 150.1 статті 150 Податкового кодексу України).
Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Виходячи з системного аналізу наведених норм права суд приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.
Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).
Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Частиною другою статті 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.
28 березня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Неограф Україна», як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ньюіст Україна», як виконавцем, укладено договір № 280314 на виконання робіт, за умовами якого виконавець зобов'язується на свій ризик за замовленням замовника виконати роботи, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити виконані роботи в порядку, на умовах та в строки встановлені даним договором та актами прийому-передачі до нього.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ньюіст Україна» виписало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Неограф Україна» податкові накладні:
-№ 35 від 10 квітня 2014 року на загальну суму 188 000 грн., в тому числі ПДВ - 31 333,33 грн,;
-№ 64 від 14 квітня 2014 року на загальну суму 102 000 грн., в тому числі ПДВ - 17 000 грн.;
- № 106 від 18 квітня 2014 року на загальну суму 52 000 грн., в тому числі ПДВ - 8 666,67 грн.;
- № 107 від 18 квітня 2014 року на загальну суму 56 000 грн. в тому числі ПДВ - 56 000 грн., ПДВ- 9 333,33 грн.;
- № 123 від 22 квітня 2011 року на загальну суму 52 000 грн., в тому числі ПДВ - 8 666,67 грн.;
- № 124 від 22 квітня 2014 року на загальну суму 56 000 грн., в тому числі ПДВ - 9 333,33 грн.;
- № 142 від 25 квітня 2014 року на загальну суму 48 000 грн., в тому числі ПДВ - 8 000 грн.;
- № 144 від 25 квітня 2014 року на загальну суму 15 000 грн., в тому числі ПДВ - 2 500 грн.;
- № 145 від 25 квітня 2014 року на загальну суму 190 000 грн., в тому числі ПДВ - 31 666,67 грн.;
- № 146 від 25 квітня 2014 року на загальну суму 18 600 грн., в тому числі ПДВ - 3 100 грн.;
- № 147 від 25 квітня 2014 року на загальну суму 92 356,80 грн., в тому числі ПДВ - 17 059,17 грн.;
- № 020 від 8 травня 2014 року на загальну суму 36 000 грн., в тому числі ПДВ - 6 000 грн.;
- № 021 від 12 травня 2014 року на загальну суму 65 000 грн., в тому числі ПДВ - 10 833,33 грн.
Згідно видаткових накладних, № 4 від 14 квітня 2014 року, № 5, № 6, № 7 від 18 квітня 2014 року, № 8 від 22 квітня 2014 року, № 10 від 25 квітня 2014 року, № 11 від 12 травня 2014 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Неограф Україна» придбало у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ньюіст Україна» товар - комплект вузлів котла КСВа-0,63 МВт, пісок, димова труба самонесуча D=900mm. L=2- cm.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ньюіст Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Неограф Україна» підписані акти прийму-передачі робіт № 1, № 3 від 25 квітня 2014 року, № 11 від 12 травня 2014 року, згідно яких Товариство з обмеженою відповідальністю «Ньюіст Україна» виконало монтажні роботи.
На підтвердження оплати монтажних робіт та товару позивачем надано копії платіжних доручень № 28 від 10 квітня 2014 року, № 30 від 14 квітня 2014 року, № 33 від 18 квітня 2014 року, № 34 від 18 квітня 2014 року, № 35 від 18 квітня 2014 року, № 39 від 22 квітня 2014 року, № 40 від 22 квітня 2014 року, № 53 від 25 квітня 2014 року, № 54 від 25 квітня 2014 року, № 55 від 25 квітня 2014 року, № 56 від 25 квітня 2014 року, № 57 від 25 квітня 2014 року, № 60 від 30 квітня 2014 року, № 63 від 8 травня 2014 року, № 67 від 12 травня 2014 року.
Під час розгляду справи представник позивача зазначив, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Неограф Україна» укладалися договори з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ньюіст Україна» з метою належного виконання своїх зобов'язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Профсервіском» щодо постачання піску та Товариством з обмеженою відповідальністю « 703 Металообробний завод котельного обладнання» щодо постачання димової труби самонесучої D=900mm. L=20 cm, комплектів вузлів та деталей для котла КСВа - 0,63 МВт, Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Інжиніринг» щодо роботи з монтажу системи кондиціонування.
На підтвердження наявності права у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ньюіст Україна» на виконання монтажних робіт позивачем надано копію ліцензії Державної архітектурно-будівельної інспекції України.
Проте, надаючи правову оцінку обставинам справи, суд не може погодитись з доводами позивача та критично ставиться до наданих позивачем первинних документів бухгалтерського обліку, підтверджуючих здійснення господарських операцій з Товариство з обмеженою відповідальністю «Ньюіст Україна» з огляду на нижченаведене.
Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Податковий кодекс України встановлюють, що будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Проте, позивачем під час розгляду справи не надано доказів на підтвердження виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Ньюіст Україна» монтажних робіт. При цьому, пунктом 1.1 договору визначено, що виконавець зобов'язується на свій ризик за замовленням замовника виконати роботи, проте під час розгляду справи суду не пред'явлено замовлень Товариства з обмеженою відповідальністю «Неограф Україна» на проведення робіт, із зазначенням переліку робіт, місця робіт, вартості робіт та інших умов, які підлягають погодженню до початку виконання робіт. Крім того, з матеріалів справи не можливо встановити факт використання позивачем у власній господарській діяльності замовлених послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ньюіст Україна».
Щодо поставленого позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю «Ньюіст Україна» товару суд зазначає, що умови договору № 280314 від 28 березня 2014 року не передбачають поставку Товариством з обмеженою відповідальністю «Ньюіст Україна» товару позивачу. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, податкова накладна від 18 квітня 2014 року № 106 виписана на виконання умов договору постачання № 280314 від 28 березня 2014 року, проте суду вказаний договір не пред'явлено. При цьому, матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження фактичного здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «Ньюіст Україна» господарських операцій щодо поставки товару позивачу.
Разом з тим, суд зазначає, що правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на додану вартість за рахунок податкового кредиту.
При цьому, необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
Аналогічна правова позиція викладена в оглядовому листі Вищого адміністративного суду України від 6 липня 2009 року № 982/13/13-09.
Згідно акту Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області від 16 липня 2014 року № 1932/2203/38830722 про неможливість проведення звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Ньюіст Україна» з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Поберіжжя» за період квітень 2014 року, залишкова вартість основних засобів Товариства з обмеженою відповідальністю «Ньюіст Україна» на кінець звітного періоду становить 0 тис. грн. Згідно з поданим Товариством з обмеженою відповідальністю «Ньюіст Україна» податковим розрахунком сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку» за 2 квартал 2014 року (форма 1-ДФ), чисельність осіб, що працювала у штаті та за цивільно-правовими договорами не визначено.
Крім того, в акті зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ньюіст Україна» зареєстровано як платник ПДВ 1 жовтня 2013 року, свідоцтво платника ПДВ № 200141611 анульовано 5 травня 2014 року. Таким чином, на момент виписки податкових накладних № 020 від 8 травня 2014 року та № 021 від 12 травня 2014 року що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ньюіст Україна» не було платником ПДВ, а відповідно вказані податкові накладні не дають право на формування податкового кредиту.
Отже, всі вищенаведені дані в сукупності свідчать про відсутність фактичного здійснення господарських операцій за участю позивача та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ньюіст Україна».
При цьому, суд зазначає, що за відсутності факту придбання послуг, а також доказів, що такі послуги призначені для використання у господарській діяльності позивача відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до валових витрат навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
За таких обставин, суд приходить до висновку про правомірність висновків відповідача щодо безпідставності включення Товариством з обмеженою відповідальністю «Неограф Україна» до складу податкового кредиту суми ПДВ та до складу валових витрат витрати на підставі первинних документів, складених Товариством з обмеженою відповідальністю «Ньюіст Україна».
Згідно підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.
Відповідно до пункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Згідно пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно та в межах своїх повноважень винесено податкові повідомлення-рішення, якими збільшено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток та правомірно застосовано до Товариства з обмеженою відповідальністю «Неограф Україна» штрафні санкції.
За таких обставин, позовні вимоги визнаються судом необгрунтованими, тому позов визнається таким, що задоволенню не підлягає.
Позивачем під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачено 10 % розміру ставки судового збору, що складає 487,20 грн., як це передбачено частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір".
З урахуванням наведеного та враховуючи, що під час розгляду справи встановлено необґрунтованість позовних вимог, решта суми судового збору в розмірі 4 384,80 грн. підлягає стягненню з позивача до спеціального фонду Державного бюджету України.
Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Неограф Україна» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Неограф Україна» (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Боженка, 86-б, ідентифікаційний код 34491433) судовий збір у розмірі 4 384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 80 коп. на рахунок 31218206784007, отримувач: УДКСУ у м. Києві, код отримувача: 38004897, банк отримувача: ГУ ДКСУ у місті Києві, код банку отримувача: 820019, код ЄДРПОУ 34414689.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя М.А. Бояринцева
Суд | Окружний адміністративний суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 05.10.2015 |
Оприлюднено | 15.10.2015 |
Номер документу | 52138670 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Окружний адміністративний суд міста Києва
Бояринцева М.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні