Рішення

від 05.10.2015 по справі 920/1279/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.10.2015 Справа № 920/1279/15

Господарський суд Сумської області, у складі судді Лугової Н.П., при секретарі судового засідання Кириченко-Шелест А.Г., розглянувши матеріали справи № 920/1279/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАНДАРТ ОЙЛ

ПЛЮС», м. Київ;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче

об'єднання «ГУМОТЕХНІКА», м. Суми;

про стягнення 92 436 грн. 41 коп.,

За участю представників сторін:

Від позивача: представник ОСОБА_1 (довіреність б/н від 01.07.2015 року);

Від відповідача: представник ОСОБА_2 (довіреність б/н від 15.04.2015 року).

Суть спору : позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача 92 436 грн. 41 коп., в тому числі 44 557 грн. 18 коп. пені, 18 725 грн. 86 коп. 20 % річних, 2 848 грн. 43 коп. 3 % річних, 26 304 грн. 94 коп. інфляційних збитків за несвоєчасне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки нафтопродуктів № 28/11 від 28.11.2014 року, а також витрати по сплаті судового збору.

10 вересня 2015 року відповідача надав письмовий відзив № 183 від 08.09.2015 року, в якому зазначає про неправомірність нарахування штрафних санкцій, а саме наголошує на тому, що позивачем заявлена вимога про стягнення 20% річних у розмірі 18 725 грн. 86 коп. та разом з тим заявлено до стягнення 3 % річних у розмірі 2 848 грн. 43 коп., що суперечить як нормам законодавства, так і умовам договору, укладеного між сторонами. Визначення розміру відсотків за користування грошовими коштами у договорі виключає можливість одночасного застосування процентної ставки, визначеної законодавством, що не враховано позивачем при складанні позовної заяви. Також представник відповідача у відзиві просить суд у разі задоволення позовних вимог по справі зменшити розмір штрафних санкцій, належних до стягнення за договором № 28/11 від 28.11.2014 року на 80%, тобто на суму 31 438 грн. 44 коп.

2 вересня 2015 року позивач надав пояснення , в яких заперечує проти доводів відповідача викладених у відзиві на позовну заяву і зазначає, що відповідачем не було пред'явлено жодних претензій стосовно якості товару, не пред'являлись документи, які б підтверджували, що товар не відповідає стандартам якості. Всі сертифікати якості на поставлений товар у позивача наявні. Стосовно одночасного стягнення 3% річних та 20 % річних, позивач пояснює, що застосовуються два різні види санкцій: 20 % річних від суми несвоєчасно виконаної оплати (її частини) в якості плати за користування чужими грошовими коштами нараховані відповідно до п.4.2. договору поставки, а відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України, що не суперечать п. 4.1. договору. Стосовно періоду нарахування пені, відповідач вказує, що умовами договору, а саме п. 4.2. договору передбачено нарахування пені за кожен день прострочки оплати, тому позивачем правильно здійснено нарахування суми пені. Також позивач заперечує проти зменшення суми пені на 80 % оскільки, затримка в отриманні плати за договором поставки призвела до зниження оборотних коштів, і як наслідок затримки у виплаті заробітної плати працівникам, затримці в укладенні інших контрактів.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні 05.10.2015 року представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4 3 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та оцінивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

28 листопада 2014 року між сторонами було укладено договір поставки нафтопродуктів № 28/11, за умовами якого позивач зобов`язується передати в погоджені строки відповідачеві, а останній в свою чергу прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Найменування, кількість ціна товару вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару (п. 1.1. договору).

Згідно з пунктом 1.4. договору, якість товару, який поставляється, повинна відповідати діючим ДСТУ і у випадках, передбачених діючим законодавством, супроводжуватись паспортами якості та/або сертифікатами відповідності завода- виробника.

Товар вважається переданий позивачем і прийнятий відповідачем по якості-відповідно до технічних умов і інших нормативно - технічних актів (паспорт, сертифікат заводу-виробника), по кількості - відповідно до тварно - транспортних або накладних документів (накладна та/або акт приймання-передачі, у відповідності з вибраним базисом поставки товару (п. 2.4. договору).

Відповідно до приписів пункту 3.2. договору, відповідач зобов'язується оплатити повну вартість товару (в тому числі ПДВ), відображену в рахунках - фактурах, (видаткових накладних та/або актах приймання - передачі), по факту поставки товару, протягом одного банківського дня.

Матеріалами справи, зокрема, видатковою накладною № РН-0000064 від 13.12.2014 року підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 268 380 грн. 00 коп. (а.с. 20).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору поставки свої зобов'язання належним чином не виконав, оскільки розрахувався за поставлений товар з порушенням термінів, у зв'язку з чим останньому нараховано 44 557 грн. 18 коп. пені, 18 725 грн. 86 коп. 20 % річних, 2 848 грн. 43 коп. 3 % річних, 26 304 грн. 94 коп. інфляційних збитків.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог зазначаючи, що відповідно до приписів пункту 1.4 договору, позивач мав поставити продукцію відповідачеві разом із паспортами якості та /або сертифікатами відповідності завода - виробника. Проте, як стверджує відповідач, відповідні документи позивачем в порушення умов договору разом з товаром надані не були. В в'язку з чим відповідач відповідно до ч. 3 статті 538 Цивільного кодексу України, скористався своїм правом на призупинення виконання свого обов'язку по оплаті поставленого товару до моменту передачі відповідачем відповідних документів. Проте, оскільки відповідно до наказу Мінекономрозвитку України № 452 від 06.05.2015 року були внесені зміни в п.13.1 «Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні» і продукція поставлена відповідачеві була виключена з відповідного переліку, після вступу в законну силу відповідних змін, та враховуючи, що поставлений товар вже не підпадав під дію п.1.4. договору, відповідач здійснив повну оплату товару.

Суд не приймає вищевказані заперечення відповідача до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 538 Цивільного кодексу України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Відповідачем не надано доказів того, що він звертався до позивача з вимогою надати паспорта або сертифікати заводу - виробника на передану продукцію. Також відповідачем не надано та в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача про призупинення відповідачем свого обов'язку по оплаті товару до моменту передачі позивачем відповідних документів. Враховуючи викладене, судом встановлено факт несвоєчасної оплати відповідачем товару.

Як вбачається з відзиву відповідача, останній заперечує проти стягнення 3% річних в сумі 2 848 грн. 43 коп., оскільки одночасне стягнення річних відповідно до умов договору в розмірі 20 % та передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України 3 %, на думку відповідача, суперечить умовам укладеного між сторонами договору та вимогам чинного законодавства України.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Пунктом 6.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що якщо в договорі сторонами передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Як свідчать матеріали справи, умовами договору (п. 4.2. договору) передбачено за несвоєчасну оплату 20% саме річних від суми несвоєчасно виконаної оплати за весь період. Тобто сторони самостійно обумовили інший розмір річних в розмірі 20%, ніж 3%, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи позивачем при обгрунтуванні нарахування 20 % річних чітко не здійснені посилання на норми чинного законодавства України у відповідності до яких він зробив відповідне нарахування, а є наявним лише посилання позивача саме на статтю 625 Цивільного кодексу України, про що також свідчить прохальна частина позовної заяви.

При цьому, слід зазначити, що за змістом статті 625 Цивільного кодексу України сторони при укладенні правочину можуть погодити інший розмір процентів річних від простроченої суми.

Передбачене законом (статтею 625 Цивільного кодексу України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, стаття 625 Цивільного кодексу України , між іншим, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший ніж 3% річних розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, який і було визначено сторонами у пункті 4.2 договору в розмірі 20% річних.

Таким чином, визначення 20% річних від простроченої суми, відповідає приписам чинного законодавства. Отже, за наявності прострочення грошового зобов'язання та відповідної вимоги кредитора (заявленої в позові) відповідач повинен сплатити проценти річних за ставкою, визначеною в договорі, який у відповідній частині недійсним не визнавався. При цьому, нарахування одночасно з посиланням саме на статтю 625 Цивільного кодексу України і 3% річних та 20% річних, як то здійснює позивач, суперечить умовам договору.

На підставі викладеного, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати отриманого товару, а також те, що право позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних збитків та 20 % річних, передбачене діючим законодавством України та умовами укладеного між сторонами договору поставки, суд вважає зазначені вимоги обґрунтованими, правомірними і такими, що підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача інфляційних збитків в сумі 26 304 грн. 94 коп. та 20% річних в сумі 18 725 грн. 86 коп.

В стягненні 2 848 грн. 43 коп. 3 % річних суд відмовляє через необґрунтованість позовних вимог в цій частині.

На підставі приписів пункту 4.2. договору, позивачем було здійснено розрахунок суми пені з урахуванням часткових проплат, а саме: з 15.12.2014 року по 05.02.2015 року в сумі 7 659 грн. 07 коп., з 06.02.2015 року по 17.02.2015 року в сумі 2 415 грн. 39 коп., з 19.02.2015 року по 03.03.20153 року в сумі 2 477 грн. 77 коп., з 04.03.2015 року по 26.03.2015 року в сумі 6 744 грн. 23 коп., з 28.03.2015 року по 02.06.2015 року в сумі 17 773 грн. 91 коп., з 04.06.2015 року по 09.06.2015 року в сумі 1 394 грн. 43 коп., з 11.06.2015 року по 15.06.2015 року в сумі 833 грн. 26 коп., з 16.06.2015 року по 25.06.2015 року в сумі 1 502 грн. 14 коп., з 26.06.2015 року по 12.07.2015 року в сумі 2 417 грн. 26 коп., з 13.07.2015 року по 22.07.2015 року в сумі 1 339 грн. 73 коп.; всього пені за вищезазначені періоди прострочення нараховано на загальну суму 44 557 грн. 18 коп. (а.с. 12).

В обгрунтування періоду нарахування пені позивач зазначає, що умовами договору, а саме п. 4.2. договору передбачено нарахування пені за кожен день прострочки оплати.

Відповідач заперечує проти періоду нарахування пені, оскільки він, перевищує встановлений статтею 232 Господарського кодексу України, шестимісячний термін. Відповідач зазначає, що нарахування пені позивачем мало бути припинено 15.06.2015 року, в зв'язку з чим відповідач вважає неправомірною нарахування пені за період з 16.06.2015 року по 22.07.2015 року на суму 5 259 грн. 13 коп.

Суд погоджується з позицією відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002 року, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Відповідно до приписів пункту 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати товару, враховуючи, що право позивача щодо стягнення з відповідача пені за період з 15.12.2014 року по 15.06.2015 року передбачене діючим законодавством України та умовами укладеного між сторонами договору, суд вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в загальній сумі 39 298 грн. 06 коп.

В іншій частині позовних вимог, зокрема щодо стягнення з відповідача пені в сумі 5 259 грн. 12 коп. за період, що перевищує шість місяців, а саме з 16.06.2015 року по 22.07.2015 року, суд відмовляє на підставах викладених вище за їх необґрунтованістю та безпідставністю.

Відповідач вважає розмір пені неспіврозмірним з понесеними позивачем збитками через несвоєчасну оплату відповідачем товару та, враховуючи факт сплати основного боргу, а також матеріальне становище відповідача, просить суд зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 80 %.

Позивач заперечує проти зменшення суми пені.

Згідно зі ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції")

З урахуванням вказаного, дослідивши наявні у справі докази, враховуючи встановлений судом факт прострочення відповідачем оплати товару, причини неналежного виконання зобов'язання, суд вважає нараховану позивачем пеню в сумі 39 298 грн. 06 коп. адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань та проявом балансу між інтересами кредитора і боржника.

Разом з цим, суд враховує положення ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, згідно з якою відповідач у випадку порушення грошового зобов'язання не може посилатися на неможливість його виконання.

Крім цього, стаття 42 Господарського кодексу України визначає як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому, здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Підставою для проведення розрахунків між сторонами за надані послуги є договір та видаткова накладна, а відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Зазначені відповідачем обставини, з урахуванням викладеного, не є обставинами для зменшення пені, тому у задоволенні відповідного клопотання відповідача суд відмовляє.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, а саме, несвоєчасної оплати товару, суд дійшов висновку про відшкодування позивачеві за рахунок відповідача суми сплаченого судового збору в розмірі 1 686 грн. 58 коп. відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Гумотехніка» (40007, м. Суми, вул. Прикордонна, буд. 47, код 37186640) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт Ойл Плюс» (01042, м. Київ, вул. Глазунова, буд. 4/47, код 39061956) 39 298 грн. 06 коп. пені, 18 725 грн. 86 коп. 20% річних, 26 304 грн. 94 коп. інфляційних збитків та 1 686 грн. 58 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 5 259 грн. 12 коп. пені та 2 848 грн. 43 коп. 3% річних - в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 08.10.2015 року.

Суддя Н. П. Лугова