Ухвала

від 08.10.2015 по справі 2а-19086/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/44190/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Брую О.Д.,

за участю представника позивача Шкодича Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2012 по справі № 2а-19086/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2012, позовну вимогу Товариства скасувати податкове повідомлення - рішення від 01.09.2011 № 0007922302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 2 134 578,00 грн. - задоволено, в решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства відмовити в повному обсязі.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податкового кредиту з ПДВ при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з постачальником ПП "Авісіна" за січень 2011 року, за підсумками якої складено акт від 09.08.2011 № 1058/23-2/35917124 та встановлено порушення позивачем ст. 185 , п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 , п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено ПДВ на суму 2 134 577,00 грн.

У ході зазначеної перевірки посадові особи контролюючого органу, з урахуванням акту перевірки контрагента позивача ПП "Авісіна", яким встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів, робіт (послуг) ПП "Авісіна" за січень 2011 рок та відсутність підприємства за юридичною адресою, крім того, зазначено про анулювання свідоцтво платника ПДВ та про порушену кримінальну справу за ознаками складу злочину передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України , дійшли висновку про безпідставність формування позивачем податкового кредиту по податкових накладних, виданих на користь Товариства вказаним контрагентом за результатами проведених господарських операцій в межах договору купівлі - продажу аміачної селітри.

Визначивши характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що господарські операції, за наслідками яких позивачем було сформовано дані податкового обліку фактично відбулися, що підтверджено відповідними належно оформленими первинними документами, зокрема, і податковими какладними. В свою чергу, податковим органом належними доказами факту вчинення платником податку податкових правопорушень не підтверджено.

Так, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами. Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судом досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договору купівлі - продажу, укладеного з контрагентом, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні " та п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88, первинних документів (договір, платіжні документи, податкові та видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт, квитанції про приймання вантажу, транспортні інструкції на відвантаження селітри аміачної, залізно вантажні квитанції про прийняття вантажу, платіжні вимоги щодо фактичного розвантаження товару), враховано також і правосуб'єктність сторін на час укладення спірних правочинів, зокрема, контрагент позивача на момент укладення договорів та оформлення податкових накладних був належним учасником цивільних та господарських правовідносин та був платником ПДВ.

Також, колегія суддів зазначає, що податкове законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ від факту сплати контрагентом сум податку до бюджету чи від наявності останнього за юридичною адресою.

Позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі ж якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, у тому числі по декларуванню чи по сплаті податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2012 по справі № 2а-19086/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко