Рішення

від 06.10.2015 по справі 190/1170/15-ц

П'ЯТИХАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 190/1170/15-ц

Провадження №2/190/564/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року м.П'ятихатки

П'ятихатський районний суд Дніпропетровської області в складі головуючого - судді Семенникова О.Ю., секретарі Меньковій О.З., за участі представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.П'ятихатки цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в інтересах та від імені ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення орендної плати,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області в інтересах та від імені ОСОБА_5 з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення орендної плати за 2014 рік, в обґрунтування заявлених вимог зазначаючи, що позивачу на праві власності належить 14,64 га землі в межах Лихівської селищної ради П'ятихатського району Дніпропетровської області, 02.06.2011 року між нею та відповідачем укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, який за рішенням П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 30.09.2014 року розірвано та на користь позивача стягнуто орендну плату за 2012 і 2013 роки, проте оскільки відповідач фактично користувалася вищевказаною земельною ділянкою протягом всього 2014 року, проте орендну плату не сплатила, заявник просить суд стягнути з відповідача на її користь орендну плату в сумі 4757,15 грн. та судові витрати по справі в розмірі 1500,00 грн. витрат, пов'язанні з наданням юридичних послуг, та 243,60 грн. сплаченого судового збору.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі, на підставах викладених в позовній заяві просила задовольнити в повному обсязі, посилаючись на ті обставини, що відповідач припинила користування земельною ділянкою лише у червні 2015 році, орендну плату позивачеві за час користування ділянкою у 2014 році, в т.ч. сільгосппродукцією, позивачеві не сплатила, оскільки між сторонами по справі жодної угоди про оплату орендної плати сільгосппродукцією не укладалося.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала і пояснила, що дійсно 02.06.2011 року між нею та позивачем був укладений договір оренди земельної ділянки, який за ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25.12.2014 року розірвано, на користь позивача з неї вже стягнуто 9514,00 грн. заборгованості по орендній платі за 2012-2013 рр., та зазначила, що після винесення вищевказаного рішення вона припинила користуватися земельною ділянкою відповідача, а сплату орендної плати за користування земельною ділянкою за 2014 рік відповідач здійснила у повному обсязі сільгосппродукцією, у зв'язку з чим просила відмовити в позові повністю.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що вимоги позивача безпідставні та не обґрунтовані обставинами справи, оскільки відповідач в повному обсязі розрахувалась з ОСОБА_4 на підставі положень укладеного сторонами договору за орендну плату шляхом надання позивачеві сільгосппродукції за усною угодою сторін по справі, що підтверджується відповідними доказами, у зв'язку з чим будь-яка заборгованість за користування ділянкою відсутня, з урахуванням біржової вартості отриманої позивачем сільгосппродукції наявна переплата. Крім того представник відповідача вказав на те, що відповідач з вересня 2014 року фактично не користувалася вказаною земельною ділянкою, із заявленої до стягнення суми орендної плати відповідачем сплачено на користь держави 15% податок з оренди землі згідно положень ст.167.1,170.1.1 Податкового кодексу України (713,57грн.), у зв'язку з чим до сплати позивачеві належала б сума 4043,57 грн., яка з надлишком сплачена відповідачем шляхом надання сільгосппродукції. Також представник позивача вказав на неналежність та необґрунтованість розрахунку суми витрат на правову допомогу, заявлену окрім іншого до стягнення позивачем, та порушення представником позивача порядку надання доказів (надання інформаційної довідки з Держреєстру речових прав на нерухоме майно, клопотання про допит свідка В.М. та інш.), у зв'язку з чим зазначені докази не є належними, оскільки надані з порушенням порядку їх надання.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно копії державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 926032 , виданого П'ятихатською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області 18.08.2011 року на підставі розпорядження голови відповідної адміністрації №604-р-06 від 02.10.2006 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №122455561000003 від 18.08.2011 року, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 14.64га, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Лихівської селищної ради П'ятихатського району Дніпропетровської області (кадастровий номер 1224555600:02:003:0031).

02 червня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в письмовій формі укладено договір оренди земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_4 передала ОСОБА_2 в строкове платне користування належну їй земельну ділянку строком на 10 років, договір пройшов відповідну державну реєстрацію та є зареєстрованим у відділі Держкомзему П'ятихатського району 29.12.2011 року за №122455564000032, про що в ньому мається відповідний запис.

Згідно акту прийому-передачі земельної ділянки в оренду 02.12.2011 року орендодавець - власник земельної ділянки ОСОБА_4 передала земельну ділянку (кадастровий номер 1224555600:02:003:0031, площею 14,6400га, розташовану на території Лихівської селищної ради П'ятихатського району Дніпропетровської області), а ОСОБА_2 прийняла вказану земельну ділянку в оренду на десять років.

Відповідно до рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області №190/1428/14-ц від 30.09.2015 року вищевказаний договір земельної ділянки, укладений 02.06.2011 року між ОСОБА_4 та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 розірвано, зобов'язано ОСОБА_2 повернути позивачу вищевказану земельну ділянку та стягнуто з останньої на користь позивача 9514,00 грн. заборгованості по орендній платі за 2012-2103 роки.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25.12.2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення П'ятихатського районного суду №190/1428/14-ц від 30.09.2014 року залишено без змін.

Відповідно до умов п.9 договору орендар зобов'язувався протягом строку дії договору за кожен рік користування земельною ділянкою сплачувати орендну плату в розмірі 4 757,15 грн., що становить 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням коефіцієнта грошової оцінки землі згідно діючого законодавства. Орендна плата виплачується в грошовій формі, але за домовленістю сторін орендна плата може повністю або частково бути сплачена сільгосппродукцією за біржовими цінами згідно діючого законодавства,а також наданням орендодавцю послуг.

Згідно положень п.п.11,12 договору від 02.06.2011 року орендна плата вноситься позивачем з 01 вересня по 31 грудня кожного року, а передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними актами.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єктів нерухомого майна №43399587 від 07.09.2015 року держреєстратором внесено дані щодо припинення на підставі судового рішення від 30.09.2014 року користування відповідачем вказаної земельної ділянки.

В судовому розгляді відповідач ОСОБА_2, допитана в якості свідка, пояснила, що вона розраховувалась з позивачем кожного року за користування земельною ділянкою сільгосппродукцією, ОСОБА_4 ніколи ніяких претензій з приводу якості отриманої продукції не висловлювала. Так, 29.07.2014 року позивачеві на подвір'ї її домоволодіння було відвантажено 2тн пшениці в рахунок оплати орендної плати за користування вищевказаної земельної ділянки у 2014 році.

Окремо ОСОБА_2 визнала факт припинення користування земельною ділянкою згідно вищевказаної інформаційної довідки Держреєстру речових прав саме з червня 2015 року, у зв'язку з чим, приймаючи до уваги відомості з вказаної інформаційної довідки від 07.09.2015 року, суд вважає необґрунтованим посилання представника відповідача на факт припинення користування відповідачем земельною ділянкою з вересні 2014 року, в якому за показаннями ОСОБА_2 лише зібрала врожай 2014 року, проте фактичного користування ділянкою не припинила, оскільки ділянку за відповідним актом чи інш. позивачеві не повернула.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показав, що живе в с.Лихівка П'ятихатського району Дніпропетровської області, має грузовий автомобіль та на прохання відповідача допомогав їй розвозити в рахунок оплати орендної плати сільгосппродукцію орендодавцям. В рахунок орендної плати 29.07.2014 року він відвантажив ОСОБА_4 2тн пшениці, за отримання позивачем сільгосппродукції розписалася ОСОБА_7, позивач при цьому особисто підстелила матеріал під відвантаження зерна, зазначивши, що зерно брудне, у зв'язку з чим не бажає його приймати, натомість свідок відвантажив зерно та поїхав.

Допитана в якості свідка ОСОБА_7 пояснила, що є донькою позивача, 29.07.2015 року розписалася в накладній та інших документах від імені ОСОБА_4 за отримання останньою пшениці загальною вагою 2тн від ОСОБА_2 в якості оплати орендної плати за 2014 рік, оскільки того ж дня також отримала сільгосппродукцію від ОСОБА_2 в якості оплати орендної плати за іншу ділянку, що належить її чоловіку. Крім того свідок ОСОБА_7 підтвердила, що ніякої довіреності на її ім'я щодо отримання сільгосппродукції позивач не видавала, зерно в рахунок оплати отримували всі пайщики, земля яких знаходилась в оренді відповідача.

Свідок ОСОБА_8 в судовому розгляді надав тотожні надані свідком ОСОБА_9 показання пояснивши, що 29.07.2015 року водій ОСОБА_6 привіз йому та ОСОБА_9 зерно від ОСОБА_2 в рахунок оплати орендної оплати за земельну ділянку, що належить йому. ОСОБА_7 розписалася в документах також за зерно, яке було відвантажене ОСОБА_4 за отримання останнєю сільгосппродукції в рахунок оплати орендної плати від відповідача за 2014 рік.

Допитаний свідок ОСОБА_10 пояснив, що є сином позивача, 29.07.2014 року ніякого зерна його матері ніхто не відвантажував, у зв'язку з чим оплати за орендну плату за 2014 рік від відповідача позивач не отримувала.

Допитана в якості свідка позивач ОСОБА_4 пояснила, що нікому, в т.ч. доньці ОСОБА_9, не доручала отримувати від її імені орендну плату за користування ОСОБА_2 земельною ділянкою за 2014 рік, жодна машина їй зерна 29.07.2014 року в якості оплати орендної плати за 2014 рік не привозила, ніякої усної угоди щодо отримання від ОСОБА_2 орендної плати у вигляді сільгосппродукції з відповідачем вона не укладала, у зв'язку з чим відповідачем на час розгляду справи не сплачено їй орендну плату за користування землею за 2014 рік.

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок розірвання договору.

Згідно ст.93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької діяльності.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом (ч.8 ст.93 ЗК України).

Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» від 02.10.2003 року договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріаза договором оренди землі орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтями 24, 25 Закону передбачені права та обов'язки орендодавця та орендаря, зокрема, орендодавець зобов'язаний своєчасно вносити орендну плату в розмірі та строки, обумовлені договором.

Відповідно до вимог ст.ст.6,627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Норми ст.628 ЦК України передбачають, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно положень ч.ч.2-4 ст.10 ЦПК України, яка закріплює зміст принципу змагальності цивільного судочинства, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст . 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно положень ч.ч.2,3 ст.58 ЦПК України сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.59 ЦПК України).

Положення ст.60 ЦПК України встановлюють, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ч.1 ст.137 ЦПК України передбачає, що у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази. Клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті із долученням відомостей про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі.

Суд зазначає, що в даному судовому розгляді жодною особою, яка бере участь у справі, не надано до суду належних доказів в обґрунтування неможливості чи наявності складнощів у отриманні від будь-яких осіб якихось доказів, у зв'язку з чим докази по даній справі не витребовувались.

В той же час суд вважає необґрунтованим посилання представника відповідача ОСОБА_3 на порушення порядку надання доказів представником позивача, оскільки, як зазначено представником позивача в судовому розгляді та підтверджено при розгляді справи, надані під час судового розгляду стороною позивача докази отримані після початку судового розгляду та/або на підтвердження обставин, проти яких під час судового розгляду представник відповідач та відповідач заперечували.

Відповідно до ст.179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно до п.п.1),2) ч.1 ст.214 ЦПК України суд під час ухвалення рішення суд окрім іншого вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Згідно до положень ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно ст.ст.1000,1003 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Суд зазначає, що під час судового розгляду даної справи до суду не надано та відповідно не досліджено належних доказів укладення сторонами по справі будь-якої домовленості чи угоди (в т.ч. усної) щодо отримання позивачем орендної плати за 2014 рік від відповідача за користування земельною ділянкою у вигляді сільгосппродукції згідно положень п.9 договору від 02.06.2011 року.

Також не надано до суду належних та допустимих доказів отримання вищевказаної орендної плати за 2014 рік, в т.ч. у вигляді сільгосппродукції, як безпосередньо позивачем, так і будь-якою особою, вповноваженою позивачем на вчинення від її імені таких дій, у зв'язку з чим суд вважає необґрунтованим посилання представника відповідача на факт отримання позивачем (його представником) орендної плати за 2014 рік за усною угодою у вигляді сільгосппродукції з переплатою за біржовими цінами на останню.

З цих же підстав суд не бере до уваги пояснення свідків в частині щодо отримання позивачем орендної плати у вигляді сільгосппродукції за 2014 рік 29.07.2014 року.

Таким чином суд приходить до висновку, що на час розгляду справи позивачем не отримано орендної плати за користування земельною ділянкою за 2014 рік, доказів такої оплати позивачеві до суду не надано.

Суд вважає обґрунтованою та підтвердженою дослідженими доказами заявлену до стягнення суму орендної плати за 2014 рік в розмірі 4 757,15 грн., оскільки на час укладення договору нормативно грошова оцінка землі складала 158 638,32 грн., відповідно розмір орендної плати згідно умов договору становив 4 757,15 грн., що не оспорюється особами, які беруть у часть у справі, умови договору щодо змінення орендної плати сторонами не переглядалися.

Згідно судового рішення від 25.12.2014 року вищевказаний договір сторін від 02.06.2011 року розірвано, земельну ділянку відповідача зобов'язано повернути позивачеві.

Відповідно до інформаційної довідки з Держреєстру речових прав на нерухоме майно від 07.09.2015 року відповідні дані щодо розірвання договору внесено 18.06.2015 року, що разом з фактом користування земельною ділянкою у 2014 році підтверджено відповідачем в судовому розгляді, доказів іншого, в т.ч. користування земельною ділянкою будь-якою іншою особою окрім відповідача до червня 2015 року, до суду не надано, у зв'язку з чим суд вважає обґрунтованим заявлення вимог про стягнення орендної плати за 2014 рік в розмірі 4757,15 грн.

В той же час суд вважає необґрунтованими та непідтвердженими належними доказами посилання представника відповідача на належну до сплати позивачеві суму орендної плати за 2014 рік в розмірі 4043,57 грн. з урахуванням оплати 15%-ого податку з оренди землі, оскільки умови укладеного договору не містять положень про зменшення вже затвердженої та узгодженої сторонами з урахуванням всіх умов розміру орендної плати відповідачем позивачеві відповідно на суму будь-яких нарахованих обов'язкових зборів (платежів), в т.ч. на суму податку на доходи. Крім того, суд вважає таким, що не підтверджує вищевказану обставину щодо зобов'язання зменшення суми орендної плати надану до суду копію платіжного документа на суму 4 389,50 грн., сплачених відповідачем до бюджету в якості податку на доходу з фізичних осіб, оскільки даною квитанцією не підтверджується факт оплати такого податку саме за договором сторін від 02.06.2011 року за сплату орендної плати за 2014 рік, доказів іншого до суду не надано та під час судового розгляду не встановлено.

З урахуванням вищевкладеного, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими наданими та дослідженими в судовому розгляді доказами, у зв'язку з чим задовольняє позов про стягнення орендної плати в повному обсязі.

Щодо розподілу між сторонами судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно положень ст.79 ЦПК України до судових витрат окрім іншого належать витрати на оплату судового збору та витрати на правову допомогу.

Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Оплата позивачем судового збору в належному розмірі 243,60 грн. підтверджена оригіналом відповідної квитанції банківської установи від 22.07.2015 року, витрати на правову допомогу - примірником договору про надання юридичних послуг від 21.07.2015 року, довідкою адвоката ОСОБА_1 б/н від 22.07.2015 року про сплату позивачем представнику на підставі вказаного договору 1500 грн., розрахунком вартості юридичних послуг.

З урахуванням викладеного, оскільки подання до суду позову викликано невиконанням в досудовому порядку відповідачем зобов'язань щодо сплати орендної плати, судовий збір сплачений позивачем в установленому розмірі, витрати на правову допомогу позивача підтверджені наданими до суду матеріалами, безпосередньою участю представника в судових засіданнях з розгляду справи та відповідають вимогам Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року, позов задоволено у повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в частині сплати судового збору в сумі 243,60 грн. та в сумі 1 500 грн. витрат позивача на правову допомогу.

В той же час суд вважає необґрунтованими посилання представника відповідача на ненадання до суду належних доказів суми витрат позивача на правову допомогу, оскільки заявлена до стягнення сума витрат на правову допомогу визначена сторонами у договорі позивача з представником від 21.07.2015 року, підтверджена як довідкою представника позивача (адвоката), так і безпосередньою участю представника в судових засіданнях з розгляду даної справи.

В судовому засіданні за згодою осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.1 ст.218 ЦПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Керуючись ст.ст.10,11,58-60,88,212-215,218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах та від імені ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення орендної плати задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_2) 4 757,15 (чотири тисячі сімсот п'ятдесят сім) грн. 15 коп. заборгованості по орендній платі, 243,60 (двісті сорок три) грн. 60 коп. сплаченого судового збору, 1 500 (одна тисяча п'ятсот) грн. витрат на правову допомогу.

Повний текст рішення складено 12.10.2015 року

На рішення суду протягом десяти днів з дня отримання копії рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Дніпропетровської області через П'ятихатський районний суд Дніпропетровської області

Суддя О.Ю.Семенников