Рішення

від 06.03.2007 по справі 18/17пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Луганської області 91016, м

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Луганської

області  91016,

м.Луганськ пл.Героїв ВВВ 3а тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ СУД Луганской

области  91016,

г.Луганск пл.Героев ВОВ 3а тел.55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

06.03.07                                                                                

Справа № 18/17пд.

Суддя Корнієнко В.В., розглянувши

матеріали справи за позовом приватного підприємця

ОСОБА_1, смт. Слов'яносербськ Луганської області

до: 1-го відповідача

-приватного підприємства «Калаус», с.

Трьохізбенка Слов'яносербського району Луганської області

2-го відповідача -громадянки ОСОБА_2, м.

Луганськ

про

визнання

права власності та договору купівлі-продажу недійсним

за участю представників сторін:

від позивача:                               ОСОБА_3 за дов.

від 11.01.2007;

від

1-го відповідача:                     

Крилова Л.Б. за дов. від 05.02.2007;

від 2-го відповідача:                    ОСОБА_4  за дов. від 02.03.2007.

Суть спору:

позивачем заявлено вимоги:

-          про визнання за ним права власності

на прибудову до нежитлової будівлі магазину № 11, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1;

-          про визнання недійсним договору

купівлі-продажу від 18.11.2006 (із застосуванням двосторонньої реституції),

укладеного між відповідачами за позовом, за яким 2-й відповідач купив у 1-го

відповідача нежитлову будівлю -магазин № 11 (із спірною прибудовою), яка

розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач обґрунтовує свої вимоги

тим, що у січні 2002 року він за усним договором купівлі-продажу купив вказану

прибудову у Слов'яносербського споживчого товариства.

Договір купівлі-продажу від

18.11.2006, укладений між відповідачами за позовом,  слід визнати недійсним, так як позивач на

підставі договору оренди з 01.03.2002 орендує у 1-го відповідача магазин № 11 і

на підставі ст. 777 ЦК України має переважне право на придбання об'єкта оренди

(магазина № 11) і бажає його придбати.

1-й відповідач проти позову

заперечує посилаючись на необґрунтованість вимог та заявив зустрічний позов про

визнання недійсним з 02.03.2005 договору оренди, укладеного між

ним та позивачем (про оренду магазину № 11).

          1-й відповідач обґрунтовує свої

вимоги тим, що він став власником магазину № 11 на підставі рішення суду з

29.03.2006, відповідно, станом на 02.03.2005 він ще не був власником магазину і

здавав його в оренду позивачу незаконно.

2-й відповідач зазначив, що він

купив у 1-го відповідача будівлю магазину (із спірною прибудовою) як фізична

особа (не підприємець) і не для здійснення підприємницької

діяльності, а для вкладення капіталу, і тому, спір не підлягає розгляду в

господарських судах України (так як стороною є фізична особа -не підприємець).

Розглянувши матеріали справи,

вислухавши представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В:

Позов про визнання права власності

та про визнання договору недійсним пред'явлено позивачем до громадянки

ОСОБА_2, як до фізичної особи -не підприємця.

Представник ОСОБА_2 в судовому

засіданні пояснив, що:

-          ОСОБА_2 придбала вказаний позивачем

магазин № 11 і спірну прибудову до нього, саме як фізична особа -не

підприємець;

-          магазин № 11 і спірна прибудова до

нього були придбані ОСОБА_2 не для здійснення підприємницької діяльності, а для

вкладення капіталу.

Згідно ст. ст. 1, 21 Господарського

процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і

відповідачами - можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні

особи,  громадяни,  які здійснюють підприємницьку діяльність

без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта

підприємницької діяльності.

Разом з цим, позов пред'явлено не

до підприємця, а до фізичної особи.

Крім того, стороною у спірних

відносинах ОСОБА_2 виступала не як підприємець, а як

звичайна фізична особа.

Тобто право власності оспорюється

позивачем у ОСОБА_2 не як у підприємця, а як у звичайної фізичної особи;

оспорюваний договір укладено ОСОБА_2 не як підприємцем, а як звичайною фізичною

особою.

Таким чином, громадянка ОСОБА_2 не

може бути стороною в судовому процесі у господарському суді.

За таких обставин, провадження зі

справи за первісним позовом підлягає припиненню в зв'язку з тим, що спір не

підлягає вирішенню в господарських судах України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 8

Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» сплачене позивачем

державне мито в сумі 102 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету

України.

Зустрічний позов 1-го відповідача

про визнання недійсним з 02.03.2005 договору оренди,

укладеного між ним та позивачем (про оренду магазину № 11) не підлягає

задоволенню за таких підстав:

          На підставі договору про розподіл

майна від 03.01.2002, укладеному між ТОВ «Юннік», ПП «Горизонт»,

ПП «Нива», ТОВ «Аніка»та 1-м відповідачем, останній одержав

у власність нежитлову будівлю -магазин № 11 (із спірною прибудовою),

яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

          Вказаний факт встановлено рішенням

господарського суду Луганської області від 17.03.2006 по справі № 14/97пн, яке

набрало законної сили.

          Таким чином 1-й відповідач правомірно

-на підставі договору заволодів будівлею магазину № 11.

          Згідно ч. 1 ст. 128 Цивільного

кодексу УРСР (який діяв на дату придбання 1-м відповідачем будівлі магазину №

11) право власності у набувача майна за договором виникає

з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або

договором.

          Будівля магазину № 11 була передана

1-му відповідачу в 2002 році за актом прийому передачі, що також встановлено

рішенням господарського суду Луганської області від 17.03.2006 по справі №

14/97пн, яке набрало законної сили.

          Таким чином, право власності у 1-го

відповідача на будівлю магазину № 11 виникло ще в 2002 році з моменту передачі

речі (з дати підписання акта прийому-передачі).

       Рішенням господарського

суду Луганської області від 17.03.2006 по справі № 14/97пн це право власності

було офіційно визнано (підтверджено).

          При чому, це право власності у 1-го

відповідача ніхто не оспорював.

          Рішенням від 17.03.2006 по справі №

14/97пн господарський суд по суті визнав факт, який має юридичне значення (так

як спору про право не було).

          Правила набуття права власності за

договором були змінені з 01.01.2004 з набранням чинності

Цивільним кодексом України (ч. 4 ст. 334 ЦК України: якщо договір підлягає

державній реєстрації, право власності виникає з моменту такої реєстрації).         

          Однак, 1-й відповідач набув

право власності на магазин № 11 ще до набрання чинності Цивільним

кодексом України (раніше договори про відчуження

нежитлових будівель не підлягали державній реєстрації; реєстрація права

власності в БТІ не була пов'язана з моментом набуття права власності).

          Слід відрізняти момент набуття права

власності та офіційне його визнання (підтвердження).

          В 2002 році між 1-м відповідачем та

позивачем був укладений договір оренди (точна дата його укладення в самому

договорі не вказана) згідно якому, 1-й відповідач передав позивачу в оренду

нежитлове приміщення магазину № 11 площею 348,1 м2, який

розташований за адресою: АДРЕСА_2 (без номеру) (пізніше магазину була присвоєна

адреса: АДРЕСА_1).

          У зазначеному договорі оренди було

вказано що строк оренди встановлюється у 3 роки: з 01.03.2002 по

01.03.2005.

          Таким чином, 1-й відповідач після

придбання магазину № 11 за договором про розподіл майна від 03.01.2002,

правомірно передав його в оренду позивачу з 01.03.2002.

          Доводи 1-го відповідача про укладення

з позивачем якогось усного договору оренди не приймаються судом

до уваги в зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

          Згідно ч. 1 ст. 48 Цивільного кодексу

УРСР (який діяв на момент укладення оспорюваного договору оренди) недійсною є

та угода, що не відповідає вимогам закону.

          Підставою недійсності правочину є

недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені

частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст.

215 ЦК України).

          Угода, визнана недійсною, вважається

недійсною з  моменту  її укладення (ст. 59 ЦК УРСР, ст.

236 ЦК України).

          Доводи 1-го відповідача про

необхідність нотаріального посвідчення договору оренди не приймаються судом до

уваги в зв'язку з тим, що на момент укладення спірного договору (2002 рік)

договори оренди будівель не підлягали нотаріальному посвідченню.

          За таки обставин, зустрічні вимоги

1-го відповідача про визнання недійсним з 02.03.2005

договору оренди, укладеного між ним та позивачем (про оренду магазину № 11)

задоволенню не підлягають в зв'язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.

          Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК

України судові витрати за зустрічним позовом покладаються на позивача за

зустрічним позовом.

Клопотання 1-го відповідача про

витребування у позивача платіжних доручень про сплату позивачем орендної плати

з 01.03.2006 не підлягає задоволенню, в зв'язку з тим, що це не має значення

для розгляду справи.

На підставі викладеного, керуючись

ст. ст. 44, 49, п. 1 ст. 80 ст. ст. 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Провадження у справі за первісним

позовом припинити.

2.          Повернути

приватному

підприємцю ОСОБА_1, АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер

НОМЕР_1 з Державного бюджету України

державне мито в сумі 85 грн., сплачене за квитанцією

НОМЕР_2 ТВБВ Ощадбанку № 7511/2.         

Підставою для повернення державного

мита є дане рішення скріплене печаткою суду.

3.          В зустрічному позові відмовити.

4.          Судові витрати за зустрічним позовом

покласти на позивача за зустрічним позовом.

06 березня 2007 р. було оголошено

лише вступну та резолютивну частину рішення. Рішення, оформлене відповідно до

ст. 84 ГПК України, підписано 12 березня 2007 р.

На підставі ч. 3 ст. 85 ГПК України

дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня

його підписання.

Суддя                                                                                                              

В.В. Корнієнко