Ухвала

від 06.10.2015 по справі 616/64/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження: 22-ц/790/6327/15

Головуючий 1 інстанції - Риков М.І.

Справа № 616/64//15-ц Доповідач - Гуцал Л.В.

Категорія: стягнення суми

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Гуцал Л.В.,

суддів - Піддубного Р.М., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря - Гребенщикової Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 17 липня 2015 року за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до приватно орендного сільськогосподарського підприємства «Бурлуцьке» про витребування майна із чужого незаконного володіння, відшкодування майнової та моральної шкоди,-

встановила:

У лютому 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з зазначеним позовом. В уточнених позовних вимогах просили:

-повернути земельну ділянку НОМЕР_1, призначену для сільськогосподарського виробництва, яка має визначені межі і розташована на території Великобурлуцької селищної ради та належить даним особам на праві приватної власності;

-стягнути з приватно орендного сільськогосподарського підприємства (далі ПОСП) «Бурлуцьке» заподіяну майнову шкоду в сумі 16223,52 52 гривень у вигляді компенсації за невиплачену орендну плату, а також моральну шкоду заподіяну протиправними діями у використанні вищевказаної земельної ділянки в розмірі 10000 гривень - по 5000 гривень кожному.

Відповідач позов не визнав.

Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 17 липня 2015 року позов задоволено частково. Суд вирішив витребувати із чужого незаконного володіння приватно орендного сільськогосподарського підприємства «Бурлуцьке» на користь позивачів земельну ділянку НОМЕР_1, площею 3,4623 га., кадастровий номер НОМЕР_2 та площею 2,1347 га., кадастровий номер НОМЕР_3, з цільовим призначенням землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Великобурлуцької селищної ради Великобурлуцького району Харківської області, належну даним особам на праві приватної спільно-часткової власності, на підставі Свідоцтв про право власності, серії та номер: НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, виданих 28 листопада 2014 року реєстраційною службою Великобурлуцького районного управління юстиції Харківської області; вирішив питання про судові витрати.

З таким рішенням не погодились позивачі. В апеляційній скарзі, поданій представником ОСОБА_3, просять рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач рішення не оскаржує.

У суді апеляційної інстанції представник позивачів доводи апеляційної скарги підтримав та уточнив, що рішення просить скасувати лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог, в частині задоволених позовних вимог рішення не оскаржує.

Представник відповідача апеляційну скаргу не визнав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України апеляційний суд переглядає законність судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Враховуючи межі оскарження, в частині задоволених позовних вимог рішення суду не переглядається.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судовим розглядом встановлено, щоземельна ділянка (пай), площею 6,34 в умовних кадастрових гектарах, розташована на території Великобурлуцької селищної ради Великобурлуцького району Харківської області, відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серія НОМЕР_8, виданого 06 березня 1997 року Великобурлуцькою РДА належала ОСОБА_4. Після смерті останньої, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом право на земельну частку (пай) розміром 5,85 в умовних кадастрових гектарах було передано ОСОБА_5 (а.с.16).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дітьми померлої та на час смерті матері були неповнолітніми.

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 19 жовтня 2005 року кожен з позивачів успадкував по 1/2 частки майна ОСОБА_5. Спадкове майно складається з права на земельну частку (пай) в ВАТ «Нива», розміром 5,85 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яке належало померлій ОСОБА_5.

За розпорядженням голови Великобурлуцької РДА за №295 від 21 жовтня 2014 року, на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку за НОМЕР_1, площею 4,3340 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель колективної власності АСТ «Нива», на підставі сертифіката про право на земельну частку (пай) НОМЕР_8 по 1/2 кожному.

28 листопада 2014 року реєстраційною службою Великобурлуцького районного управління юстиції Харківської області позивачам видані свідоцтва про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку, а саме: ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 2,1347 га. та свідоцтво на земельну ділянку, площею 3,4623 га., а ОСОБА_1 свідоцтво на земельну ділянку, площею 2,1347 га. та свідоцтво на земельну ділянку, площею 3,4623 га.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення майнової шкоди у вигляді компенсації за невиплачену орендну плату за період використання відповідачем з 2007 по 2014 роки земельної ділянки суд першої інстанції, з посиланням на ст.ст.1218 ЦК України, ст.ст.125,126 Земельного Кодексу України, Закон України «Про оренду землі» вважав позовні вимоги недоведеними.

Судова колегія з таким висновком погоджується.

За приписами ст.ст.79,79.1 Земельного Кодексу України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації прав на неї.

До виділення в натурі спірних земельних ділянок позивачам належало право на умовну земельну частку пай.

Права позивачів на спірну земельну ділянку були зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28 листопада 2014 року.

Доказів того, що ОСОБА_4, а після її смерті - ОСОБА_5 перебували в договірних відносинах з відповідачем з приводу оренди земельної частки (паю) на підставі сертифікату та набули право на отримання орендної плати, позивачі суду не надали. Оскільки таке право не було набуте ОСОБА_5 то і не може бути об'єктом спадкування.

З огляду на положення ст.22 ЦК України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому, доведення факту завдання реальних збитків, а також причинний зв'язок між цією шкодою та діями відповідача в силу ст. ст. 10, 60 ЦПК України, покладається на позивача .

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач використовував земельні частки позивачів з 2007 року, матеріали справи не містять. Таке твердження позивачів ґрунтується на припущеннях, та відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України не може бути покладено в основу судового рішення.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 позивачі були неповнолітніми та не могли належним чином реалізувати свої спадкові права та отримувати орендну плату за успадковане право на земельну ділянку, правового значення для вирішення даного спору немає.

З огляду на встановлені обставини та недоведеність факту використання відповідачем спірної земельної ділянки, помилковим є і посилання в апеляційній скарзі на обов'язок відповідача ініціювати укладення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як особами що мали право на земельну частку (пай), договорів оренди.

Отже правових підстав для відшкодування позивачем збитків відповідно до ст.22,1166 ЦК України та глави 24 Земельного Кодексу України за рахунок відповідача, не встановлено.

Щодо стягнення моральної шкоди .

Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови Пленуму «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року надав роз'яснення, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на відшкодування моральної шкоди безпосередньо передбачене нормами Конституції України або випливає з її положень, або закріплене законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

В обґрунтування позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, позивачі послались на ст.ст.23,1167 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Оскільки жодних доказів на підтвердження факту завдання позивачам моральної шкоди діями ПОСП «Бурлуцьке» матеріали справи не містять, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні цих вимог і такий висновок доводами апеляційної скарги не спростовується.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права .

Керуючись ч.1 ст.303, ст.304, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 313, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 17 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді