Постанова

від 10.02.2011 по справі 2а-115/11/2470

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2011 р. м. Чернівці Справа № 2а-115/11/2470

11:31

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Левицького В.К.,

за участю секретаря судового засідання Левчука Д.С.,

сторін:

представника позивача - ОСОБА_1Є, за довіреністю;

представників відповідача - ОСОБА_2І, ОСОБА_3, ОСОБА_4, за дорученням,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області до приватного підприємства з іноземними інвестиціями «Земі-транс» про стягнення податкових зобов'язань нарахованих із застосуванням звичайних цін,-

ВСТАНОВИВ:

Новоселицька міжрайонна державна податкова інспекція Чернівецької області (надалі - позивач, орган ДПС) звернулася до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до приватного підприємства з іноземними інвестиціями «Земі-транс» (надалі - відповідач) про стягнення суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 182136,50 грн. нарахованих згідно рішення Новоселицької МДПІ про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін № 1033/23 від 21.12.2010 р.

Позов мотивовано тим, що відділом податкового контролю юридичних осіб Новоселицької МДПІ за результатами проведеної виїзної позапланової перевірки відповідача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за вересень 2010 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.08.2010 р. по 31.08.2010 р., прийнято рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін за № 1033/23 від 21.12.2010 р., яким визначено суму податкового зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 182136,50 грн.

Оскільки, відповідач вказане податкове зобов'язання самостійно (добровільно) не сплатив позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов та просив суд задовольнити його у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Відповідачем подано письмові заперечення проти позову, відповідно до яких, вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд у задоволенні позову відмовити, зазначаючи, що рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін не є податковим повідомленням-рішенням в розумінні чинного законодавства, а суми нарахованих із застосуванням «звичайних цін» сум податків не включаються до складу сум податкових зобов'язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями. Дане рішення не встановлює обов'язок платника податків сплатити нараховану або донараховану суму податкового зобов'язання, а є лише підставою для звернення податкового органу до суду з позовом про сплату нарахованих із застосуванням «звичайних цін» сум податків.

Покликається на те, що рішення Новоселицької МДПІ про нарахування податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін № 1033/23 від 21.12.2010 р. не містить обов'язкових для відповідача приписів щодо сплати нарахованих сум податків, а відтак відповідно до змісту ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 17 КАС України не підлягає оскарженню до адміністративних судів України.

На час розгляду справи відповідач не має ні нарахованого, але не погашеного податкового зобов'язання, ні тим більше податкового боргу з податку на додану вартість, що підтверджується актом звірення розрахунків платника з бюджетом від 27.01.2011 р., за яким позитивне сальдо платника складає 4360549,88 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити та надав пояснення аналогічні викладеним у запереченнях проти позову.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі встановив наступне.

Приватне підприємство з іноземними інвестиціями «Земі-транс» (60315, с. Остриця, Герцаївський район, Чернівецька область, ідентифікаційний код 32626146) зареєстроване Герцаївською районною державною адміністрацією Чернівецької області 14.04.2005 р. як юридична особа та взято на облік 15.06.2005 р. Новоселицькою МДПІ як платник податків за № 168.

Відповідно до свідоцтва № 32723181 від 31.10.2005 р. виданого Новоселицькою МДПІ приватне підприємство з іноземними інвестиціями «Земі-транс» зареєстровано як платник податку на додану вартість.

В ході проведення позапланової перевірки з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок позивача за вересень 2010 р. начальником Новоселицької МДПІ, відповідно до п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 4.3.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами» та п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» прийнято рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань з податку на додану вартість № 968/23 від 29.11.2010 р., згідно якого при подальшій реалізації імпортованого товару позивачем податкові зобов'язання визначатимуться за правилами, встановленими п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме у разі якщо договірна (контрактна) вартість буде нижче за звичайну (митну вартість), база оподаткування такої операції розраховуватиметься виходячи з рівня звичайної ціни, але не нижче митної вартості.

Працівниками органу ДПС проведено виїзну позапланову перевірку відповідача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за вересень 2010 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.08.2010 р. по 31.08.2010 р., за результатами якої складено акт № 1259/23/32626146 від 13.12.2010 р.

Перевіркою встановлено, що згідно з даними декларації платника за вересень 2010 р. (вх. № НОМЕР_1 від 05.10.2010 р.) різниця між сумою податкового зобов'язання і податкового кредиту з ПДВ має від'ємне значення та складає 82523,00 грн. За даними перевірки різниця між сумою податкового зобов'язання і податкового кредиту з ПДВ має позитивне значення та складає 248312,00 грн.

З урахуванням порушень, викладених в пункті 3.2.1 акту перевірки сума завищеного від'ємного значення становить 82523,00 грн. (р. 18.2) та сума заниження ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за наслідками поточного періоду становить 140105 грн. (гр. 27).

За результатами перевірки зроблено висновок, в т.ч. про те, що на порушення п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено заниження податку на додану вартість, якій підлягає сплаті до бюджету в сумі 140105,00 грн. за вересень 2010 р.

На підставі висновків акту перевірки, рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань № 968/23 від 29.11.2010 р., заступником начальника Новоселицької МДПІ прийнято рішення № 1033/23 від 21.12.2010 р. про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін, яким визначено суму податкового зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 182136,50 грн.

Як вбачається із розрахунку штрафних санкцій заборгованість по податковому зобов'язанню, визначена із застосуванням звичайних цін складає 182136,50 грн., в т.ч. за основним платежем 140105,00 грн. та 42031,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

21.12.2010 р. позивач направив на адресу відповідача лист-пропозицію щодо добровільної сплати податкових зобов'язань, в якому пропонував добровільно сплатити в 10-ти денний термін донараховану суму.

Оскільки, відповідачем не сплачено вказані податкові зобов'язання в добровільному порядку, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості по податковому зобов'язанню з застосуванням звичайних цін з податку на додану вартість.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Відповідно до пунктів 1.20.1, 1.20.2, 1.20.8 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Таким чином, при здійсненні операцій купівлі-продажу товарів з нерезидентами та фізичними особами, дохід отриманий платником податку від продажу товарів, та витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів, визначаються виходячи із договірних цін, але не вищих за звичайні ціни на такі товари, що діяли на дату такого придбання, та не нижчих за звичайні ціні на такі товари, що діяли на дату такого продажу. Врахування митної вартості товарів як рівня звичайної ціни, що діяла на дату придбання таких товарів та дату їх продажу, нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачено.

Отже, визначення витрат відповідачем, понесених у зв'язку з придбанням товарів (автомобільної техніки) на дату придбання таких товарів, та доходу підприємства від продажу автомобілів, виходячи із договірних цін, що діяли на дату такого придбання та такого продажу, не суперечить вимогам чинного законодавства з оподаткування прибутку підприємств у разі, якщо такі ціни не вищі за звичайні ціни на такі товари, що діяли на дату такого придбання, та не нижчі за звичайні ціні на такі товари, що діяли на дату такого продажу. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) для товарів, які імпортуються на митну територію України, база оподаткування податком на додану вартість визначається, виходячи із договірної (контрактної) ціни, але не меншої за митну вартість, зазначену в ввізній митній декларації. При цьому, база оподаткування при здійсненні операцій з поставки товарів, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) ціни згідно з договорами купівлі-продажу, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування.

Відповідно до пункту 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». У випадку, коли товари продаються за цінами, нижчими за звичайні ціни, незалежно від рівня цін придбання таких товарів, то база оподаткування податку на додану вартість має визначатися на рівні звичайних цін.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач у серпні-вересні 2010 р. імпортував автотранспортні засоби і реалізував їх на внутрішньому ринку України за договірним цінами. Позивачем зроблено висновок про те, що відповідач безпідставно при поставці на митній території України визначив базу оподаткування, виходячи з договірної вартості, нижчою за митну вартість товару, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість за вересень 2010 р. на суму 140105,0 грн.

Проте такі висновки податкового органу, на думку суду, не відповідають положенням чинного законодавства щодо встановлення звичайних цін.

Визначення відповідачем бази оподаткування податком на додану вартість операцій з продажу товарів (імпортних автомобілів), виходячи з договірної вартості, визначеної за вільними цінами, не суперечить вимогам чинного законодавства з оподаткування податком на додану вартість у разі, якщо ці ціни не нижчі за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування. У разі, якщо ці ціни менші за звичайні ціни, незалежно від рівня цін придбання таких товарів, то база оподаткування податку на додану вартість має визначатися на рівні звичайних цін. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Врахувавши викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не було допущено порушень норм Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при здійсненні ним операцій з купівлі-продажу товарів (автомобілів) за договірною вартістю, визначеною за вільними цінами, оскільки врахування митної вартості товарів як рівня звичайної ціни, що діяла на дату придбання та дату продажу таких товарів, нормами вказаних Законів не передбачена, а органом ДПС не доведено того, що ціна договорів не відповідала рівню звичайної ціни.

Крім того, суд зазначає, що згідно з положеннями наказу Державної митної служби України від 09.07.1997 р. № 307 «Про затвердження інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації» митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

На підставі системного аналізу чинного законодавства України можна дійти висновку про те, що митна вартість та звичайна ціна при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортованого товару є нетотожними. Таким чином, якщо товари продані за ціною, вищою від контрактної (фактурної), але нижчою від митної, база оподаткування ПДВ визначається виходячи з продажної вартості товару.

Як свідчать матеріали справи, саме по звичайній ціні, яка відповідає справедливій ринковій ціні, як передбачено вищевказаними нормами, позивач реалізував автомобілі на внутрішньому ринку України.

Податковим органом при проведенні перевірки не здійснено визначення звичайної ціни реалізованих позивачем на внутрішньому ринку України автомобілів згідно вимог п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Однак позиція податкового органу про те, митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) звичайна ціна - ціна, визначена звичайною за правилами, встановленими Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Законодавче поняття «звичайна ціна» та механізм визначення звичайної ціни для цілей податкового обліку наведено в п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 1.20.10 ст. 1 вказаного Закону податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Згідно абз. 1 п.п. 1.20.10 п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 4.3.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за наступною процедурою: керівник (його заступник) приймає рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань, а рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

На підставі матеріалів перевірки податковий орган, з урахуванням підпункту 4.3.5 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» готує та подає позовну заяву про сплату нарахованих із застосуванням «звичайних цін» сум податків (у тому числі штрафних санкцій) до адміністративного суду в порядку визначеному ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 182136,50 грн. нарахованих згідно рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін, в той час як закон передбачає подання позовної заяви про сплату нарахованих із застосуванням «звичайних цін» сум податків (у тому числі штрафних санкцій).

Враховуючи наведене, суд вважає, що пред'являючи до суду розглядуваний позов, позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, який не відповідає способам, визначеним законом.

Згідно п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 11, 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В судовому засіданні представник позивача не довів ті обставини, на які він посилались як на обставину своїх вимог, в т.ч., не довів, що ціна договорів не відповідає рівню звичайних цін, а тому в задоволені позову слід відмовити повністю.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19, 129 Конституції України. ст. ст. 2, 71, 86, 94, 158, 160-163, 167 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Порядок та строки набрання постановою законної сили та оскарження.

Відповідно до ч. З ст. 254 КАС України судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова, згідно ст. 186 КАС України, може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено та підписано судом 15.02.2011 р.

Суддя В.К. Левицький