Рішення

від 06.10.2015 по справі 910/20130/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2015Справа №910/20130/15 За позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Житлово-будівельного кооперативу "Шовковик-7"

про стягнення 31 423,10 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники:

від позивача: Шевченко О.М. (довіреність № 692 від 30.06.2015)

від відповідача: Круковська Ж.Г. (керівник)

вільний слухач: Федорчук Л.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Житлово-будівельного кооперативу "Шовковик-7" про стягнення 31 423, 10 грн. заборгованості за договором на послуги водопостачання та водовідведення № 02797/4-04 від 18.07.2003, з яких: 26 212, 08 грн. - заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення, 2 906, 54 грн. - інфляційні втрати, 823, 74 грн. - 3 % річних, 170, 14 грн. - пені, 1 310, 60 грн. - штраф. Також, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 1 827, 00 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № № 02797/4-04 від 18.07.2003 р. на послуги водопостачання та водовідведення, в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги в період з 01.07.2012 р. по 30.06.2014 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2015 прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі № 910/20130/15, розгляд справи призначено на 25.08.2015.

18.08.2015 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі, що оформлені супровідним листом № 599 від 17.08.2015 та документи по справі, що оформлені супровідним листом № 606 від 17.08.2015.

25.08.2015 в судовому засіданні судом долучено до матеріалів справи надані представником позивача докази по справі.

В судовому засіданні 25.08.2015 оголошено перерву до 22.09.2015.

16.09.2015 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення на відзив № 572/12 від 15.09.2015.

Так, у поданих запереченнях позивач зазначає, що розрахунки інфляційних та 3% річних позивачем здійсненні вірно, відповідно до вимог чинного законодавства України, а також те, що вказані суми не є штрафними сакціями.

17.09.2015 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення штрафних санкцій та зменшення боргу на фактично сплачені кошти, а також відзив на позовну заяву.

У поданому відзиві відповідач зазначив, що позивачем неправомірно зараховані кошти, сплачені відповідачем у липні-вересні 2012 р., в рахунок погашення заборгованості за минулі роки, а тому суму основного боргу слід зменшити на суму 6 000,00 грн.

Також відповідач зазначає, що основними споживачами холодної води є мешканці будинку, а тому застосування ст.. 625 ЦК України, на думку відповідача, є неправомірним, оскільки відповідач не має на мешканців будинку жодного впливу, а тому просить не нараховувати 3% і інфляційні втрати.

Відповідач у відзиві визнав заборгованість у розмірі 13 593,07 грн., просив зменшити інфляційні втрати у зв'язку з форс-мажорними обставинами, а також не стягувати заборгованість за підігрів води.

17.09.2015 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення № 581/12 від 16.09.2015, у яких останній, крім іншого, надав пояснення щодо кодів абонента.

У судовому засіданні 22.09.2015 р. представник позивача подав клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2015 р. продовжено строк вирішення спору, розгляд справи відкладено на 06.10.2015 р.

У судовому засіданні 06.10.2015 р. представник відповідача надав письмові пояснення, у яких зазначив, що бойлер перебуває на балансі ПАТ «Київенерго» по вул. Райдужна, 16, на балансі відповідача бойлер не перебуває, у задоволенні позовних вимог просив відмовити частково.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Враховуючи те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, в судовому засіданні 10.12.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позову, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, вислухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

18.07.2003 р. між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київодоканал" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київодоканал" (далі - постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Шовковик-7" (далі - абонент) укладено Договір № 02797/4-04 на послуги водопостачання та водовідведення (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент - розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 (далі - Правила користування).

Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 р., втратили чинність 18.10.2008 р. у зв'язку з набуттям чинності Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України від 27.06.2008 р. № 190 (надалі - Правила № 190).

Відповідно до п. 2.1 Договору, постачальник зобов'язаний: забезпечувати постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна"; приймати каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що абонент зобов'язаний: сплачувати вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього Договору; щоквартально представляти перелік об'єктів, в тому числі субабонентів, яким подається вода (приймаються стоки) у відповідності з вимогами правил; відповідати за збереження водолічильників, водомірних вузлів, з'єднань на водомірних вузлах та санітарний стан приміщення водомірного вузла; мати резерв водолічильників для негайної заміни вибувших із ладу приладів. Типорозмір нового лічильника встановлюється постачальником; при зміні своїх реквізитів повідомляти про це постачальника у семиденний термін; при відчуженні належних йому об'єктів водоспоживання, вносити про це зміни до договору у семиденний термін з моменту підписання акту прийому-передачі та сповіщати нового власника про обов'язок оформитися абонентом у постачальника.

Відповідно до п. 2.3 Договору, абонент в кінці кожного місяця направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією, відповідно з додатком №1 даного договору, щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення), за останній місяць, для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту. Інформація повинна бути надана у такому виді: заборгованість мешканців, на власні потреби, орендарів і субабонентів, що фінансуються з районного і міського бюджетів, інших орендарів, і субабонентів, за холодну воду для приготування гарячої води, субсидії ветеранам ВВВ, пільги учасникам ліквідації на ЧАЕС, різницю в тарифах.

Згідно з п. 3.1 Договору, кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.

Відповідно до п. 3.3 Договору, кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України.

Пунктом 3.4 Договору визначено, що абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів банківської установи.

Відповідно п. 3.5 Договору, сторони погодили, що абонент у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи направити повноважного представника з обґрунтованими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Згідно п. 7.1 Договору, цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що ним належним чином виконувалися зобов'язання за Договором в частині надання відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення у період з 01.07.2012 р. по 30.06.2014р. на суму 101 744,10 грн., в підтвердження чого позивачем надано акти про зняття показників з приладу обліку, розшифровки рахунків абонента, в яких вказані об'єми спожитих послуг та платіжні вимоги-доручення.

Проте, як зазначав позивач, вартість наданих відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення у період з 01.07.2012 р. по 30.06.2014р., оплачені відповідачем частково, на суму 77 436,84 грн., вартість наданих послуг на суму 26 212,08 грн. відповідачем не була оплачена на момент подання позову.

Також, позивачем нараховані інфляційні втрати в розмірі 2 906,54 грн., 3% річних в розмірі 823,74 грн., пеня в розмірі 170,14 грн. та штраф в розмірі 1 310,60 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на те, що суму основного боргу слід зменшити на 6 000,00 грн., оскільки зазначені кошти відповідачем сплачені за липень-вересень 2012 року, однак позивачем неправомірно зараховані в рахунок погашення заборгованості за минулі роки.

Також відповідач заперечуючи проти позову, зазначає, що інфляційні втрати слід зменшити у зв'язку з форс-мажорними обставинами, а саме у зв'язку з пожежею у житловому будинку, яка трапилася у листопаді 2011 р. Крім того, на думку відповідача, підстави для стягнення 3% та інфляційних втрат відсутні, оскільки основними споживачами холодної води є мешканці будинку, а тому несвоєчасні розрахунки виникли не з вини відповідача.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний Договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, зокрема, послуг водопостачання та водовідведення.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Пунктом 2.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 визначено, що договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".

Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" № 2918-III від 10.01.2002р. визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.

Статтею 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Отже, статтею 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачено, що надання послуг з питного водопостачання здійснюється на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Згідно з ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води, зокрема зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Так, позивач зазначає, що у відповідача існує заборгованість за Договором за період з 01.07.2012 р. по 30.06.2014р. у розмірі 26 212,08 грн.

При цьому, з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що до основної заборгованості ним також включена заборгованість за воду, яка йде на підігрів.

Як вбачається з пояснень позивача від 17.09.2015 р., відповідачу було присвоєно два коди, за кодом 4-1184 обіковуються об'єми питної води та її стоків, за кодом 4-51184 - об'єм питної води для підігріву та її стоки.

Згідно з вимогами п. п. 2.1, 2.2 та 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27 червня 2008 р., договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду і питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги". Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Таким чином, з урахуванням вищевказаного, вартість спожитої води, що іде на підігрів має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Тобто, змістом наведеного пункту Правил № 190 визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи та пояснень відповідача, останній не має на балансі бойлеру, протилежного позивачем не доведено.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву, задоволенню не підлягають, оскільки умови договору укладеного між сторонами передбачають постачання позивачем відповідачу питної води, і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води, а матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів.

Відповідно до ст. ст. 1, 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Отже, наведене свідчить, що не існує такого виду комунальних послуг, як "питна вода, що використовується для виготовлення гарячої води".

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Суд також враховує, що укладений між сторонами Договір не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості, при цьому й інші договори, які б регулювали відносини між сторонами щодо поставки холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої, суду надані не були.

Таким чином, позивачем не доведено, що ним були встановлені з відповідачем відповідні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води.

Згідно зі статтею 1 закону України "Про теплопостачання", теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

В силу ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Відповідно до п. п. 2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, централізоване постачання гарячої води - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги повинні відповідати з централізованого постачання гарячої води - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.

З наведених норм вбачається, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Постачання холодної води для приготування гарячої є окремою послугою, що повинна, в якості сировини, надаватись підприємству, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду.

Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.

Отже, приймаючи до уваги наведене, господарський суд дійшов висновку, що позивачем безпідставно включено до розрахунку основного боргу суму заборгованості за надані послуги з постачання холодної води для її підігріву стосовно теплових пунктів (бойлерів), які не перебувають на балансі відповідача, у зв'язку з чим суд визнає недоведеним факт наявності у відповідача боргу, що обліковується за кодом 4-51184 в частині постачання питної води, що використовується для підігріву та про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігріву.

Крім того, код 4-51184 включає в себе як послугу з постачання питної води, що йде на підігрів, так і послугу з приймання стічних вод (стоки).

Умовами укладеного сторонами Договору передбачено не лише надання послуг з постачання питної води, але і приймання каналізаційних стоків, які не перевищують граничнодопустимих концентрацій шкідливих речовин.

Пунктом 1.4 Правил користування № 190 визначено, що приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 № 37, зареєстрованих у Мінюсті 26.04.2002 за № 403/6691 (далі - Правила приймання № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно з п. 1.2 Правил приймання № 37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Як визначено п. 1.4 Правил приймання № 37, абонент Водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Відповідно до п. 2.4 вказаних Правил приймання, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Отже, надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами Договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь Водоканалу (позивача).

Отже, позовні вимоги в часині стягнення суми заборгованості за приймання стічних вод, в тому числі і приймання стоків питної води, що використовується для приготування гарячої підлягають задоволенню.

У свою чергу, що стосується заборгованості відповідача, яка обліковується за кодом 4-1184 щодо надання послуг з холодного водопостачання та водовідведення, то суд вважає позовні вимоги в цій частині доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, задоволенню підлягають вимоги позивача щодо стягнення основної заборгованості у розмірі 21 802,34грн., з яких 19 593,07 грн. холодна вода та стоки, що обліковувались за кодом 4-1184, 2 209,27 грн. - стоки гарячої води, що обліковувались за кодом 4-51184.

Щодо посилань відповідача на те, що частину сплачених ним грошових коштів , а саме 6 000,00 грн. позивачем неправомірно було зараховано в оплату раніше наданих послуг за минулі роки, то суд не приймає до уваги, з огляду на наступне.

Як зазначає сам відповідач, та підтверджує позивач, трьома платіжними дорученнями від 02.07.2012,29.08.2012, 25.09.2012 (кожне на 2000 грн.) відповідачем було сплачено 6000 грн. з призначенням платежу «плата згідно договору №02797/4-04 від 18.07.03 року по коду 4-1184 за холодне водопостачання».

Тобто, з наведеного вбачається, що відповідач не вказав чіткого періоду, за який були здійснені сплати, а тому позивач правомірно зарахував сплачені кошти згідно призначення платежу, враховуючи, що у відповідача існувала заборгованість і за попередні періоди.

Відповідно до положень Інструкції про безготівкові розрахунки України в національній валюті, яка затверджена постановою управління НБУ від 21.01.2004 №22, відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ і подала до обслуговуючого банку.

Отже, враховуючи те, що відповідачем у призначенні платежу не було інформації про те, за який період сплачується заборгованість, позивачем правомірно зараховані кошти на погашення заборгованості за минулі роки.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат, суд відзначає наступне.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.2 Договору передбачено відповідальність відповідача у вигляді сплати пені за несвоєчасну оплату послуг в розмірі подвійної ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені, за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 4.1 Договору, за безпідставну відмову від оплати наданих послуг відповідач сплачує штраф у розмірі 5 відсотків від несплаченої суми.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач нарахував відповідачу 170,14 грн. пені, 1 310,60 штрафу, 2 906,54 грн. інфляційних втрат та 823,74 грн. 3 % річних,

Суд, перевіривши розрахунки, здійснені позивачем, встановив, що вони є невірними, оскільки, по-перше, відповідні розрахунки здійснені в тому числі на суми боргу щодо оплати послуг з постачання питної води, що йде на підігрів, відносно яких у відповідача не існувало обов'язку з їх оплати, що було встановлено вище, по-друге, розрахунок інфляційних втрат є арифметично невірним.

За перерахунком суду, здійсненим з урахуванням вищевказаного за обраний позивачем період, пеня за Договором має становити 146,36 грн., штраф - 1 090,12 грн., інфляційні втрати - 2 331,95 грн., 3 % річних - 675,01 грн., які підлягають задоволенню.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення інфляційних втрат у зв'язку з форс-мажорними обставинами, то суд зазначає, що сплата інфляційних втрат не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації у зв'язку зі знеціненням грошової одиниці, а тому жодних підстав для зменшення інфляційних втрат чинним законодавством України не передбачено.

Щодо твердження відповідача про те, що підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат відсутні, у зв'язку з ненадходження коштів від мешканців будинку, то суд зазначає, що відносини між сторонами ґрунтуються на умовах укладеного між ними Договору.

Оплата наданих послуг, відповідно до умов Договору, не ставиться в залежність від надходження коштів від населення, а тому посилання на цю обставину є безпідставним.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене вище, керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Шовковик-7" (02218, м. Київ, вул. Райдужна, буд. 18, код 22908987) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, код 03327664) 21 802,34 грн. основного боргу, 146,36 грн. пені, 1 090,12 грн. штрафу, 675,01 грн. 3% річних, 2 331,95 грн. інфляційних втрат та 1 514,35 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 12.10.2015 р.

Суддя С.О. Турчин