Постанова

від 13.01.2016 по справі 910/20130/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2016 р. Справа№ 910/20130/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Рудченка С.Г.

Чорногуза М.Г.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: Шевченко О.М. (дов. №746 від 31.12.2015 року);

від відповідача: Круковська Ж.Г. - керівник;

Федорова Л.І. - бухгалтер;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2015 року

у справі № 910/20130/15 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", м. Київ

до Житлово-будівельного кооперативу "Шовковик-7", м. Київ

про стягнення 31 423,10 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Шовковик-7" про стягнення 31423,10 грн. заборгованості за договором на послуги водопостачання та водовідведення №02797/4-04 від 18.07.2003 року, з яких: 26 212,08 грн. - заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення, 2 906,54 грн. - інфляційні втрати, 823,74 грн. - 3 % річних, 170,14 грн. - пені, 1 310, 60 грн. - штраф.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2015 року у справі №910/20130/15 частково задоволено позовні вимоги. Суд вирішив стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Шовковик-7" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 21 802,34 грн. основного боргу, 146,36 грн. пені, 1 090,12 грн. штрафу, 675,01 грн. 3% річних, 2 331,95 грн. інфляційних втрат та 1 514,35 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано неналежне виконання умов договору в частині внесення грошових коштів. Також, у рішення суд першої інстанції зазначив про відсутність встановлення позивачем з відповідачем відносин щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води, з огляду на що в цій частині у задоволенні позову відмовлено. Здійснивши розрахунок штрафних санкцій, судом першої інстанції частково задоволено позовні вимоги.

Не погодившись із вказаним рішенням Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у стягненні 4 409, 74 грн. основного боргу, 574,59 грн. інфляційних втрат, 148,73 грн. 3% річних, 23,78 грн. пені та 220,48 грн. штрафу та прийняти у цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Також, до апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" додано клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2015 року у справі №910/20130/15.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2015 року клопотання Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про відновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2015 року у справі №910/20130/15 задоволено; відновлено пропущений процесуальний строк для подання апеляційної; прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2015 року у справі №910/20130/15 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 13.01.2016 року.

В судове засідання, призначене на 13.01.2016 року, з'явились представники сторін, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.

Представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, представники відповідача заперечували щодо задоволення апеляційної скарги.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 18.07.2003 року між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київодоканал" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київодоканал" (далі - постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Шовковик-7" (далі - абонент) було укладено договір №02797/4-04 на послуги водопостачання та водовідведення (далі - договір) (а.с. 11-14).

У відповідності до п.1 вказаного договору постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 року №65.

Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України №65 від 01.07.1994 року, втратили чинність 18.10.2008 року у зв'язку з набуттям чинності Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України від 27.06.2008 року №190 (надалі - Правила №190).

Згідно з п. 2.1 договору, постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна"; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин.

У відповідності до п. 2.2 договору абонент сплачуває вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього Договору; щоквартально представляє перелік об'єктів, в тому числі субабонентів, яким подається вода (приймаються стоки) у відповідності з вимогами правил; відповідає за збереження водолічильників, водомірних вузлів, з'єднань на водомірних вузлах та санітарний стан приміщення водомірного вузла; повинен мати резерв водолічильників для негайної заміни вибувших із ладу приладів. Типорозмір нового лічильника встановлюється постачальником; при зміні своїх реквізитів повідомляє про це постачальника у семиденний термін; при відчуженні належних йому об'єктів водоспоживання, вносить про це зміни до договору у семиденний термін з моменту підписання акту прийому-передачі та сповіщає нового власника про обов'язок оформитися абонентом у постачальника.

Пунктом 2.3 договору встановлено, що абонент в кінці кожного місяця направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією, відповідно з додатком №1 даного договору, щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення), за останній місяць, для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту. Інформація повинна бути надана у такому виді: заборгованість мешканців, на власні потреби, орендарів і субабонентів, що фінансуються з районного і міського бюджетів, інших орендарів, і субабонентів, за холодну воду для приготування гарячої води, субсидії ветеранам ВВВ, пільги учасникам ліквідації на ЧАЕС, різницю в тарифах.

Згідно з п. 3.1 договору, кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.

Відповідно до п. 3.3 договору, кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України.

Згідно п. 7.1 Договору, цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання.

Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення у період з 01.07.2012 року по 30.06.2014 року, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 26 212,08 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Колегією суддів встановлено, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.4 договору визначено, що абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів банківської установи.

У відповідності до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення. Відповідно до п. 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

З наданих позивачем пояснень (а.с. 199) вбачається, що відповідачу було присвоєно два коди абонента: 4-1184 - на послуги з постачання питної (холодної) води та відведення її стоків; 4-51184 - на послуги з постачання питної води для підігріву та відведення її стоків. Аналогічне підтверджується відповідними розшифровками рахунків абонента (а.с. 79-141).

Пунктом 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року №190, зареєстрованих в Мінюсті 07.10.2008 року за №936/15627, передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Згідно із п. 3.1 вказаних Правил розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Частиною четвертою ст. 26 наведеного Закону встановлено, що у разі, якщо виконавець не є виробником, відносини між ним та виробником регулюються окремим договором, який укладається відповідно до вимог цієї статті.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що позивачем заявлено до стягнення суму боргу за договором за період з 01.07.2012 року по 30.06.2014 рік у розмірі 26 212,08 грн. та при цьому, до основної заборгованості включено заборгованість за воду, яка йде на підігрів.

У відповідності до пункту 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Отже, відповідно до пункту 3.13 вищезазначених Правил розрахунок за спожиту питну воду, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання, повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією).

Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Вищого господарського суду України від 03.03.2011 у справі № 42/230, від 10.03.2011 у справі № 7/222. При цьому, споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Як встановив місцевий господарський суд та підтверджується матеріалами справи, постачання відповідачеві теплової енергії у гарячій воді на потреби опалення та гарячого водопостачання здійснюється ПАТ "Київенерго" згідно договору №1220025 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.03.2002 року (а.с. 205-208).

За спірний період на балансі відповідача не знаходились теплові пункти (бойлери). А відтак, відповідач не є балансоутримувачем зазначених бойлерів. Зворотного позивачем суду доведено не було.

Крім того, перевіривши доводи скаржника про безпідставність позовних вимог ПАТ "АК "Київводоканал" в частині стягнення вартості послуг з водовідведення стоків гарячої води колегія суддів встановила, що відповідно до Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 01.06.2011 № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги", який у спірний період визначав механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами (далі - транспортування) та постачання, надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води, тариф на послуги з централізованого постачання гарячої води розраховується виходячи із затвердженої для відповідної категорії споживачів вартості теплової енергії та холодної води, що використовуються для надання послуг з централізованого постачання гарячої води, з урахуванням втрат теплової енергії та води в мережах централізованого постачання гарячої води, визначених в установленому законодавством порядку відповідно до міжгалузевих, галузевих та регіональних методик, інших документів з нормування витрат та втрат ресурсів, якими передбачені основні особливості технологічних процесів конкретного виробництва. Зокрема цей Порядок передбачав, що до собівартості послуг з централізованого постачання гарячої води включаються витрати на питну воду для надання послуг з централізованого постачання гарячої води відповідно до укладених договорів з урахуванням обсягів фактично спожитої води за показниками будинкових приладів обліку, а у разі їх відсутності - за встановленими нормами.

При цьому Порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869, не передбачав формування окремих тарифів на централізоване водовідведення води, що була використана для підігріву.

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за постачання питної води для виготовлення гарячої на підставі укладеного з відповідачем договору, оскільки цей договір не регулює відносин з постачання такої води.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 30.01.2014 року по справі №910/12493/13.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення суми заборгованості за приймання стічних вод, в тому числі і приймання стоків питної води, що використовується для приготування гарячої підлягають задоволенню.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про заборгованість відповідача, яка обліковується за кодом 4-1184 щодо надання послуг з холодного водопостачання та водовідведення, є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення основної заборгованості у розмірі 21 802,34грн., з яких 19 593,07 грн. холодна вода та стоки, що обліковувались за кодом 4-1184, а також 2 209,27 грн. - стоки гарячої води, що обліковувались за кодом 4-51184.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення пені та штрафу, колегія суддів відзначає наступне.

Частина 1 статті 261 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договорами.

Згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.2 Договору передбачено відповідальність відповідача у вигляді сплати пені за несвоєчасну оплату послуг в розмірі подвійної ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені, за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 4.1 Договору, за безпідставну відмову від оплати наданих послуг відповідач сплачує штраф у розмірі 5 відсотків від несплаченої суми.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем розрахунки пені та штрафу необґрунтовано здійснені з урахуванням суми боргу щодо оплати послуг з постачання питної води, що йде на підігрів, відносно яких у відповідача не існувало обов'язку з їх оплати, що було встановлено вище.

Враховуючи викладене, здійснивши додаткові розрахунки пені та штрафу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в цій частині, а саме: пені у сумі 146,36 грн., штраф - 1 090,12 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунки штрафних санкцій, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про задоволення інфляційних втрат у сумі 2 331,95 грн. та 3 % річних у сумі 675,01 грн.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2015 року у справі №910/20130/15.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2015 року у справі №910/20130/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2015 року у справі №910/20130/15 залишити без змін.

3. Справу №910/20130/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді С.Г. Рудченко

М.Г. Чорногуз